Постанова № 77612508, 05.11.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2018 року

м.Суми

Справа №592/7935/18

Номер провадження 22-ц/788/2011/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач),

суддів - Хвостика С. Г. , Ткачук С. С.

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач – Приватне акціонерне товариство «Науково-виробниче акціонерне товариство «ВНДІкомпресормаш»,

третя особа – ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Сумської області у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче акціонерне товариство «ВНДІкомпресормаш», ОСОБА_2,

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 вересня 2018 року в складі судді Костенка В.Г., ухвалене у м. Суми, повний текст якого складено 17 вересня 2018 року,

в с т а н о в и в:

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «Науково-виробниче акціонерне товариство «ВНДІкомпресормаш», третя особа: ОСОБА_2, мотивуючи вимоги тим, що наказом в.о. директора АТ «НВАТ «ВНДІкомпресормаш» № 313-к від 05 червня 2018 його звільнено з 05 червня 2018 року з посади начальника механозбирального цеху за прогул 29-31 травня 2018 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Вказував, що він не погоджується з вказаним наказом, оскільки не був допущений до роботи відповідачем. Так, 29 травня 2018 року його перепустку було заблоковано, а працівники охорони повідомили, що адміністрація підприємства вирішила розірвати з ним трудові відносини та вказали на необхідність складання заяви про звільнення за власним бажанням. На прохання потрапити на робоче місце працівники охорони ніяк не відреагували, у зв’язку з чим ним було викликано поліцію. Працівниками поліції зафіксовано факт не допуску його на робоче місце.

У той же день, він звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати інформацію щодо причин не допуску його на робоче місце. Однак, його заяву у приймальні не прийняли і порадили подати поштою та чекати відповіді, а на роботу не виходити.

01 червня 2018 року, не дочекавшись на відповідь, він з’явився на роботу і йому було вручено повідомлення про проведення засідання профспілкового комітету 04 червня 2018 року щодо надання згоди на його звільнення.

04 червня 2018 року він звернувся із заявою до відповідача щодо надання документів про його звільнення та із заявою про те, що не відмовляється надавати письмові пояснення щодо відсутності його на роботі 29-31 травня 2018 року.

04 червня 2018 року на засіданні профкому надано згоду на його звільнення.

Вважав звільнення з роботи незаконним та просив поновити його на роботі на посаді начальника механозбирального цеху та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади начальника механозбирального цеху ПрАТ «Науково-виробниче акціонерне товариство «ВНДІкомпресормаш» наказом № 313-к від 05 червня 2018 за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника механозбирального цеху ПрАТ «Науково-виробниче акціонерне товариство «ВНДІкомпресормаш».

Стягнуто з ПрАТ «Науково-виробниче акціонерне товариство «ВНДІкомпресормаш» на користь ОСОБА_1 заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 46920 грн та в дохід держави витрати у сумі 1409 грн 80 коп.

Допущено негайне виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника механозбирального цеху та стягнення заробітної пати за один місяць у сумі 11730 грн.

В апеляційній скарзі ПрАТ «Науково-виробниче акціонерне товариство «ВНДІкомпресормаш», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати на ухвалити нове судове рішення про відмову позивачу у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що факт відсутності позивача на роботі без поважних причин 29 травня 2018 року з 10 год 15 хв до 16 год 00 хв, 30 травня 2018 року з 07 год 00 хв до 16 год 00 хв та 31 травня 2018 року з 07 год 00 хв до 16 год 00 хв підтверджується службовими записками, а також табелем обліку робочого часу за травень 2018 року. Зазначало, що відповідачем за вчинення позивачем грубого дисциплінарного проступку обґрунтовано застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати на ухвалити нове судове рішення про відмову позивачу у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач у період з 29 травня 2018 року по 31 травня 2018 року допустив грубе порушення трудової дисципліни, а саме прогул без поважних причин, що підтверджується актами відсутності працівника на роботі та табелем обліку робочого часу. Вважав, що дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення застосовано до позивача відповідно до вимог ст. ст. 148-149 КЗпП України. Крім того, судом першої інстанції порушено порядок повідомлення учасника справи про час та місце судового розгляду, що позбавило його гарантованого ч. 1 ст. 43 ЦПК України права брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, тощо.

У відзивах на апеляційні скарги представник ОСОБА_1 – ОСОБА_3 стверджує, що висновки суду першої інстанції є правильними та законними, тому просить рішення суду залишити без змін. При цьому вказує, що 29 травня 2018 року о 7-40 год на прохідній був присутній начальник управління персоналом ОСОБА_4, але він не вжив заходів, щоб ОСОБА_1 пройшов через прохідну на своє робоче місце та не встановив причини можливої несправності електронної картки-перепустки. Вважає, що співробітники охорони та ОСОБА_4 навмисно не допускали позивача до роботи. З приводу неналежного повідомлення третьої особи ОСОБА_2 про час і місце засідання суду, зазначає, що у зв’язку з неповідомленням місця реєстрації чи місця перебування ОСОБА_2 представником відповідача, судову повістку було направлено за місцем роботи.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ПрАТ «Науково-виробниче акціонерне товариство «ВНДІкомпресормаш» - адвоката ОСОБА_5, який підтримав доводи апеляційних скарг, представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, який заперечував проти доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 до 05 червня 2018 року перебував у трудових відносинах з ПрАТ «НВАТ «ВНДІкомпресормаш», працював на посаді начальника механозбирального цеху.

Наказом директора АТ «НВАТ «ВНДІкомпресормаш» № 146-ок від 29 червня 2014 року «Про зміну режиму роботи» для першої зміни механозбирального цеху встановлено режим роботи: початок роботи о 07 год 00 хв, закінчення роботи о 16 год 00 хв (а.с. 77).

За наказом директора АТ «НВАТ «ВНДІкомпресормаш» № 190 від 20 липня 2016 року, з 01 серпня 2016 року вхід/вихід працівників на територію/з території АТ «НВАТ «ВНДІкомпресормаш» здійснюється після реєстрації у системі реєстрації контролю віддаленим доступом за допомогою електронних карток - перепусток (а.с. 107).

29 травня 2018 року близько сьомої години ОСОБА_1 намагався пройти через прохідну на територію підприємства відповідача, але його електронна картка - перепустка не спрацювала.

Відповідно до довідки Сумського відділу поліції м. Суми Головного Управління національної поліції в Сумській області № 401 від 08 червня 2018 року, ОСОБА_1 дійсно звертався до Сумського ВП ГУНП в Сумській області за фактом недопущення його на робоче місце охороною АТ «НВАТ ВНДІкомпресормаш». Звернення зареєстроване в ЖЄОЗП про вчинені кримінальні правопорушення та інші події від 29 травня 2018 року № 35906 (а.с. 11).

30 травня 2018 року позивач звернувся із письмовою заявою до директора підприємства ОСОБА_6, в якій просив пояснити причини, з яких його не допущено на територію підприємства для виконання службових обов’язків (а.с. 51).

Також судом встановлено, що 30 та 31 травня 2018 року ОСОБА_1 на роботу не з’являвся, що підтверджується «Журналом собитій системи», табелем обліку використання робочого часу (а.с. 50, 58) та його особистими поясненнями.

Листом від 01 червня 2018 року № 04/00-007558 відповідач повідомив позивача про те, що факт не допуску на роботу 29 травня 2018 року не підтверджено і йому, як співробітнику підприємства, ніхто не перешкоджав у виконанні посадових обов’язків (а.с. 8).

З матеріалів справи вбачається, що 01 червня 2018 року ОСОБА_1 знаходився на робочому місці.

01 червня 2018 року директор АТ «НВАТ «ВНДІкомпресормаш» ОСОБА_6 звернувся із заявою до Сумської професійної спілки «Нікмас» про надання згоди на звільнення ОСОБА_1, начальника механозбирального цеху, на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин (а.с. 56).

Рішенням Сумської професійної спілки «Нікмас» від 04 червня 2018 року (повідомлення № 11 – ПК від 05 червня 2018 року), на засіданні якої був присутній ОСОБА_1, надано згоду на звільнення начальника механозбирального цеху ОСОБА_1 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 10, 54).

Актом комісії від 01 червня 2018 року зафіксовано відмову позивача від написання пояснень з приводу відсутності на роботі 29-31 травня 2018 року (а.с. 57).

Наказом в.о директора АТ «НВАТ «ВНДІкомпресормаш» ОСОБА_2 № 313-к» від 05 червня 2018 року ОСОБА_1 звільнено з роботи з 05 червня 2018 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

У наказі зазначено, що «у зв’язку з відсутністю ОСОБА_1, начальника механозбирального цеху, на роботі 29 травня 2018 року (з 10-15 годин до 16-00 годин), 30 травня 2018 року та 31 травня 2018 року без поважних причин, що підтверджується актами відсутності працівника на роботі від 29 травня 2018 року, 30 травня 2018 року та 31 травня 2018 року та табелем обліку використання робочого часу, з огляду на відмову від надання письмового пояснення щодо поважності причин відсутності на роботі, що підтверджується актом від 01 червня 2018 року, керуючись статтями 147 - 149, пунктом 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України», звільнити ОСОБА_1, начальника механозбирального цеху, з 05 червня 2018 року у зв’язку з прогулом (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України» (а.с. 55).

Актом інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю № СМ 620/660/АВ від 20 червня 2018 року, Управління держпраці у Сумській області Державної служби України з питань праці (держпраці)» фактів порушення вимог трудового законодавства при звільненні позивача з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України не встановлено (а.с. 61 – 63).

Рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 мотивоване тим, що позивач був відсутній на робочому місці 29 травня 2018 року з поважних причин, а 30 та 31 травня 2018 року його неявка на роботу є вимушеною, тобто поважною причиною прогулу, а тому звільнення позивача відповідачем з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України є незаконним і ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі на посаді начальника механозбирального цеху АТ «НВАТ «ВНДІкомпресормаш». Крім того, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Проте, з такими висновками суду погодитись не можна.

Відповідно до ст. 139 КЗпП України, працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватись трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці.

Згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 роз’яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Отже, зі змісту зазначених норм закону вбачається, що прогул – це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом).

Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Невихід на роботу без поважних причин визнається прогулом і може бути підставою звільнення працівника.

За змістом ст. 40 КЗпП України, підставами для звільнення працівника, зокрема на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, є його винні дії, вчинення яких передувало видачі наказу про припинення трудового договору.

Відповідно до приписів ст. 147 КЗпП України, дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення застосовується власником до працівника за порушення трудової дисципліни.

Як встановлено судом і не заперечується сторонами у справі, ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці 29 травня 2018 року з 10 год. 15 хв. до 16 год. 00 хв. та 30 31 травня 2018 року.

Факт відсутності позивача на робочому місці 29 травня 2018 року та 30-31 травня 2018 року підтверджується службовими записками табельника механозбирального цеху (а.с. 65-68), актами відсутності працівника на робочому місці, складеними комісійно (а.с. 60, 78-79), табелем обліку використання робочого часу (а.с. 58).

Також з «Журналу собитій системи» вбачається, що ОСОБА_1 проходив через прохідну 28 травня 2018 року, 01 червня 2018 року та в інші дні, окрім 29-31 травня 2018 року (а.с. 50).

Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ОСОБА_1, всупереч зазначеним вимогам закону, не надав суду належних доказів, які б підтверджували відсутність його 29 травня 2018 року з 10 год. 15 хв. до 16 год. 00 хв. та 30-31 травня 2018 року на робочому місці з поважних причин.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач чинив перешкоди ОСОБА_1 у допуску його до виконання службових обов’язків 29-31 травня 2018 року.

Позивач же, в свою чергу, не довів, що його електронну картку – перепустку було заблоковано відповідачем і що зі свого боку він вжив всіх необхідних заходів для явки на роботу 29-31 травня 2018 року.

Так, порядок організації пропускного режиму на підприємстві врегульовано наказом від 29 липня 2016 року № 190 «Про організацію пропускного режиму», відповідно до пункту 1 якого, усі працівники під час входу на територію підприємства зобов’язані зареєструватись у системі реєстрації контролю віддаленим доступом за допомогою електронної картки-перепустки.

У випадку відсутності вказаної картки-перепустки працівник може бути допущений на територію підприємства після погодження із відділом кадрів та у присутності керівника структурного підрозділу, до якого входить працівник (пункт 2 наказу) (а.с. 107).

У позовній заяві позивач посилався, що працівниками охорони відповідача йому було роз’яснено порядок проходу на територію підприємства у випадку відсутності або пошкодження електронної картки-перепустки, а саме необхідність вирішення питання у відділі кадрів.

Вказану обставину підтвердив сам позивач та свідок ОСОБА_7 під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Таким чином, співробітники охорони діяли згідно із встановленим на підприємстві порядком організації пропускного режиму та вжили необхідних заходів для проходу позивача на робоче місце.

Проте, позивач не звернувся до відділу кадрів, працівники якого відповідно до своїх посадових обов’язків, мали зафіксувати час його прибуття на роботу, викликати безпосереднього керівника та допустити до робочого місця.

Натомість, позивач викликав поліцію, після приїзду якої, залишив територію підприємства і більше на роботу 29-31 травня 2018 року не з’явився.

Заява ОСОБА_1, адресована директору Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче акціонерне товариство «ВНДІкомпресормаш» ОСОБА_6, в якій він просив пояснити причину не допуску на територію підприємства для виконання службових обов’язків, надійшла і зареєстрована на підприємстві 30 травня 2018 року за № 04/00-006319, що підтверджується звітом по кореспонденції НВАТ «ВНДІкомпресормаш» за період 29 травня – 01 червня 2018 року (а.с. 51, 103 – 106). Доказів її направлення саме 29 травня 2018 року позивач до матеріалів справи суду першої і апеляційної інстанції не надав.

Листом від 01 червня № 04/00-007558 відповідач повідомив позивача про те, що факт не допуску його на роботу не підтверджено та зазначив про відсутність будь-яких перешкод для виконання позивачем його посадових обов’язків (а.с. 8).

Крім того, судом встановлено і з матеріалів справи убачається, що 01 червня 2018 року позивач безперешкодно пройшов на робоче місце, зареєструвавшись на прохідній підприємства за допомогою електронної картки – перепустки.

З огляду на встановлені обставини, висновок суду про те, що співробітники відповідача своїми діями порушили трудові права позивача, є необґрунтованим, оскільки для проходу на своє робоче місце від нього вимагалось лише звернутись до відділу кадрів, чого ним зроблено не було.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що роботодавець правомірно звільнив позивача з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 29 травня 2018 року з 10 год 15 хв до 16 год 00 хв, 30-31 травня 2018 року був відсутній на робочому місці без поважних причин, тобто вчинив прогул.

За встановлених обставин справи та вимог закону, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про незаконність звільнення позивача.

Посилання представника позивача ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу на те, що 29 травня 2018 року о 7-40 год на прохідній був присутній начальник управління персоналом ОСОБА_4, але він не вжив заходів, щоб ОСОБА_1 пройшов через прохідну на своє робоче місце та не встановив причини можливої несправності електронної картки-перепустки, не приймаються до уваги колегією суддів апеляційного суду, оскільки відповідно до вимог пункту 2 наказу від 29 липня 2016 року № 190 «Про організацію пропускного режиму», позивач для проходу на територію підприємства зобов’язаний був звернутись до відділу кадрів, чого ним зроблено не було. В обов’язки ж начальника управління персоналом не входить встановлення причин несправності електронної картки – перепустки працівника підприємства.

Крім того, такі посилання представника позивача не спростовують ту обставину, що 30 та 31 травня 2018 року позивач порушив вимоги пункту 3 Правил внутрішнього трудового розпорядку АТ «НВАТ ВНДІкомпесормаш» «Основні обов’язки працівників», зокрема, бути на робочому місці впродовж робочого часу за винятком перерв на відпочинок і харчування (а.с. 64). Натомість, останній 30 та 31 травня 2018 року не вийшов на роботу без поважних причин.

Отже, вже сам по собі невихід позивача на роботу без поважних причин 30 та 31 травня 2018 року визнається прогулом і є підставою звільнення його з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Пунктом 3 частини 3 статті 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання (у разі якщо таке повідомлення є обов’язковим), якщо такий учасник обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Як убачається з ухвали Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 липня 2018 року, справа призначена до розгляду в порядку загального позовного провадження, що передбачає обов’язкове повідомлення учасників справи про час і місце судового засідання. Ухвалою від 04 вересня 2018 року залучено третьою особою на стороні відповідача ОСОБА_2

Проте, судом першої інстанції порушено порядок повідомлення учасника справи ОСОБА_2 про час та місце судового засідання. Повістка - повідомлення була направлена за місцем роботи останнього (а.с. 136), що передбачено тільки у тому разі, якщо особа не проживає за адресою, повідомленою суду (ч. 6 ст. 130 ЦПК України), внаслідок чого ОСОБА_2 не отримав судове повідомлення під розписку, що позбавило його гарантованого ч. 1 ст. 43 ЦПК України права брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, тощо. Неналежне повідомлення про час і місце судового розгляду є одним з доводів апеляційної скарги ОСОБА_2, що тягне обов’язкове скасування оскаржуваного рішення суду з цих підстав.

Неповідомлення місця реєстрації чи місця перебування ОСОБА_2 представником відповідача не звільняє суд від обов’язку в установленому законом порядку повідомити учасника справи про час і місце судового засідання.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1, п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1

Оскільки позивач у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», витрати ПрАТ «Науково-виробниче акціонерне товариство» «ВНДІкомпресормаш», ОСОБА_2 по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2115 грн кожному необхідно компенсувати за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1, п. 3 ч. 3 ст. 376, ст. ст. 381 – 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче акціонерне товариство «ВНДІкомпресормаш», ОСОБА_2 задовольнити.

Скасувати рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 вересня 2018 року та прийняти постанову.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче акціонерне товариство «ВНДІкомпресормаш», третя особа: ОСОБА_2, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Компенсувати Приватному акціонерному товариству «Науково-виробниче акціонерне товариство» «ВНДІкомпресормаш», ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи в сумі 2115 грн кожному за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Судді: О.Ю.Кононенко

ОСОБА_8

ОСОБА_9