Постанова № 77612500, 01.11.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2018 року м. Суми

Справа №592/9865/16-ц

Номер провадження 22-ц/788/1474/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Левченко Т. А. , Хвостика С. Г.

за участю секретаря судового засідання - Новікової А.С.,

у присутності :

позивача ОСОБА_1,

представника позивача – адвоката ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 червня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Котенко О.А. у м.Суми

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

в с т а н о в и в :

Відповідно до п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 частини першої розділу ХIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з вищевказаним позовом до відповідачів, неодноразово уточнивши який, указував що 08 серпня 2016 року близько 16 год. 50 хв. у м. Суми по вул. Ковпака водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем НОМЕР_1 порушивши п.13.3 ПДР України не витримав безпосереднього інтервалу та допустив наїзд на нерухомий автомобіль MERCEDES - VITO 111 CDI д.н. BM9451 AX, власником якого є ОСОБА_1, внаслідок чого вказані автомобілі отримали механічні пошкодження. 25 серпня 2016 року ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Після набрання постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 серпня 2016 року законної сили ОСОБА_3 було відшкодовано моральну шкоду у розмірі 5000 грн. Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу, винного у дорожньо-транспортній пригоді ОСОБА_3 застрахована в ТДВ «СК «Альфа-Гарант» на підставі полісу страхування №АК/0666823. Позивачем на ремонт автомобіля фактично витрачено 60 130 грн, що підтверджується відповідними засобами доказування. 13 жовтня 2016 року ТДВ «СК «Альфа-Гарант» здійснило страхове відшкодування у розмірі 12 500 грн 14 коп.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути на свою користь з ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» майнову шкоду у розмірі 25398 грн 58 коп. та з ОСОБА_3 – 35954 грн 54 коп., а також понесені ним судові витрати у справі.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 червня 2018 року було частково задоволено позов ОСОБА_1 та стягнуто з ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 25398 грн 44 коп. страхового відшкодування. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 17731 грн. 42 коп. на відшкодування майнової шкоди. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставиться питання про скасування рішення суду в частині вирішення позовних вимог до нього та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у їх задоволенні, з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права.

При цьому зазначає, що суд при розгляді справи в порушення норм процесуального права безпідставно прийняв до уваги позовні вимоги, зміна яких відбулася вже після закінчення підготовчого судового засідання.

Також вважає, що місцевим судом невірно було визначено розмір майнової шкоди, який підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3, не надано належної оцінки явно завищеним витратам позивача на ремонтні роботи і не вирішене питання про передачу йому пошкоджених запчастин, що мали певну цінність, але були замінені на нові.

Крім того, вважає, що між ним та позивачем була досягнута домовленість про те, що автомобіль буде відремонтовано на суму, що не перевищує 47000 грн. 00 коп., а тому вважає, що між сторонами було укладено правочин, який не визнаний недійсним і позивач порушив укладені домовленості.

В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржується.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, думку представника відповідача, який підтримав доводи апеляційної скарги, заперечення проти апеляційної скарги позивача та його представника, пояснення судового експерта ОСОБА_5, дослідивши матеріали цивільної справи та матеріали адміністративної справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 08 серпня 2016 року близько 16 год. 50 хв. у м. Суми, по вул.Ковпака водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем НОМЕР_2 під час руху не витримав безпечного інтервалу, внаслідок чого допустив наїзд на нерухомий автомобіль MERCEDES-VITO 111 CDІ д.н. ВМ 9451АХ, власником якого є ОСОБА_1, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження. Власником автомобіля САЗ 3503 д.н. И1990 СУ є ОСОБА_3 Згідно з переліком видимих (зовнішніх) пошкоджень транспортного засобу в автомобілі MERCEDES-VITO 111 CDІ д.н. ВМ 9451АХ були такі пошкодження: розбитий задній правий блок фар, деформація та розрив задньої правої верхньої та нижньої панелей, деформація правої бокової двері, розрив правої бокової двері в районі ручки відкривання, розрив та деформація правої передньої двері, пошкодження та деформація переднього правого крила (т. 1, а. с. 46).

Викладені обставини підтверджуються матеріалами адміністративної справи № 592/7484/16-к про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП.

Постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 серпня 2016 року встановлено, що ОСОБА_3 порушив п.13.3 Правил дорожнього руху і останній визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП (т. 1, а.с. 8).

Позивачем для відновлення належного стану автомобіля MERCEDES-VITO 111 CDІ д.н. ВМ 9451АХ витрачено 60 130 грн, що складаються з 31 250 грн на придбання запасних частин для ремонту автомобіля у ФОП ОСОБА_6, 600 грн на придбання замка автомобільного у ФОП ОСОБА_7, 2680 грн на виконання робіт та придбання запасних частин у ФОП ОСОБА_8, 25600 грн вартості проведених ремонтних робіт автомобіля у ФОП ОСОБА_9, що підтверджується актом виконаних робіт, квитанцією, накладною, товарними чеками та копіями свідоцтв про державну реєстрації та про сплату єдиного податку, а також іншими відповідними письмовими доказами (т. 1, а. с. 13, 14, 15-16, 17, 18-20, 22, 23).

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу автомобіля САЗ 3503 д.н. И1990 СУ ОСОБА_3 застрахована у ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант», що підтверджується полісом обов’язкового страхування №АК/0666823, за яким страхова сума за шкоду заподіяну майну становить 100000 грн, франшиза – 500 грн (т. 1, а. с. 12).

09 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ТДВ Страхова компанія «Альфа-Гарант», в якій застрахована цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3, з заявою про страхове відшкодування (т. 1, а. с.9).

13 жовтня 2016 року ТДВ Страхова компанія «Альфа-Гарант» здійснила страхове відшкодування у сумі 12500 грн 14 коп., яка визначалася на підставі звіту оцінювача ТОВ «Промислова компанія «Селтим» з вирахуванням суми франшизи – 500 грн (т. 1, а. с. 10, 104-134).

Згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи № 007/2017 розмір матеріальної шкоди, завданої власнику автомобіля НОМЕР_3 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди станом на дату складання акту виконаних робіт 05 жовтня 2016 року становить 37898 грн 58 коп., вартість відновлювального ремонту автомобіля – 73355 грн 12 коп. (т. 2, а. с. 52-112).

При ухваленні оскаржуваного рішення в частині стягнення заподіяної майнової шкоди позивачу у справі з відповідача ОСОБА_3 місцевий суд виходив з того, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП транспортного засобу перевищує витрати, пов’язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, які відповідно до ст.20 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» має сплатити страховик як страхове відшкодування, а тому даний відповідач відповідно до вимог передбачених ст.1194 ЦК України має сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, виходячи з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 1166 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 ст. 1187 ЦК України унормовано, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з ст. ст. 6, 9 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Ліміт відповідальності страховика - це грошова сума, у межах якої останній зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування щодо умов договору.

Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (ч. 1 ст. 1194 ЦК).

Статтею 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що, у зв’язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов’язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що за клопотанням позивача, з метою визначення вартості матеріальної шкоди, завданої йому пошкодженням автомобіля та визначення обсягу, характеру і вартості ремонтно-відновлювальних робіт ухвалою суду було призначене проведення судової автотоварознавчої експертизи проведення якої доручено судовому експерту автотоварознавцю ОСОБА_5 (т. 2, а. с. 52-112).

З висновку експертизи вбачається, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля позивача у справі (без врахування ПДВ), вирахувана експертом відповідно до вимог передбачених Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003 року (в редакції наказу від 24.07.2009 року № 1335/5/1159) і становить 73355 грн. 12 коп., з яких: вартість робіт – 13532 грн. 50 коп., вартість матеріалів для пофарбування – 7573 грн. 07 коп. та вартість пошкоджених та потребуючих заміни складників – 52249 грн. 55 коп.

Також з висновку експертизи вбачається, що експертом було визначено коефіцієнт фізичного зносу складових автомобіля, який дорівнює 0,6786, а також розмір матеріальної шкоди, завданої позивачу пошкодженням його автомобіля у сумі 37898 грн. 58 коп., яка вираховувалась шляхом додавання вартості робіт (13532,50), вартості матеріалів для фарбування (7573,07), вартості пошкоджених та потребуючих заміни складників з урахуванням фізичного зносу (52249,55(1-0,6786) та додавання втрати товарної вартості колісного транспортного засобу, яка за висновком експерта дорівнює 0.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку, що саме розмір матеріальної шкоди у сумі 37898 грн. 58 коп. і є тією шкодою, яка відповідно до вимог передбачених ст.29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» і підлягає відшкодуванню страховиком, а саме Страховою компанією «Альфа-Гарант».

В той же час, фактично понесені позивачем витрати на відновлення пошкодженого транспортного засобу склали 60130 грн. і дана обставина підтверджується, як письмовими доказами наданими ним на підтвердження своїх позовних вимог так і висновком судової експертизи відповідно до якої вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля позивача у справі (без врахування ПДВ) становить 73355 грн. 12 коп., а отже навіть перевищує розмір фактично понесених позивачем витрат на відновлення пошкодженого автомобіля.

Колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи апелянта про не вирішення місцевим судом питання про передачу йому пошкоджених складових автомобіля, які були замінені при проведенні його відновлювального ремонту, оскільки дане питання могло бути вирішене лише при повному знищенні майна потерпілого, яким є автомобіль, а оскільки він підлягав відновленню, тому доводи апелянта з посиланням на п.9 Пленуму Верховного суду України від 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» є помилковими.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта щодо ніби-то узгодження між сторонами максимального розміру відновлювального ремонту у сумі 47000 грн. з посиланням на розписку позивача від 02.07.2016 року (т.1, а. с. 42). В той же час, з даної розписки лише вбачається, що позивачем ОСОБА_1 від відповідача ОСОБА_3 в рахунок часткового відшкодування шкоди заподіяної внаслідок ДТП було отримано 5000 грн. і позивачем зазначено про те, що можливий максимальний розмір відновлювального ремонту автомобіля може складати 47 000 грн. 00 коп., а отже відсутні підстави стверджувати, що між сторонами був укладений будь-який правочин, який би відповідав вимогам передбаченим Главою 16 ЦК України.

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування чи зміни постановленого рішення в оскаржуваній частині. Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду в оскаржуваній частині – без змін.

У зв’язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню і вимоги позивача про стягнення понесених ним судових витрат на правничу допомогу при перегляді справи у суді апеляційної інстанції.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиці викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15.

Колегія суддів, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи квитанція до прибуткового касового ордеру № 50 від 21 вересня 2018 року та розрахунок розміру витрат на професійну правничу допомогу від 09.10.2018 року не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

З опису дій, що були вчинені адвокатом вбачається, що ним було складено відзив на апеляційну скаргу, аналізувалось чинне законодавство України та досліджувалась практики застосування відповідних норм права з метою забезпечення законних інтересів та прав клієнта, а також аналізувались документи по справі. В той же час, як вбачається з матеріалів цивільної справи адвокат позивача протягом усього часу розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції надавав йому правничу допомогу, а отже ним вже аналізувалось чинне законодавство та вивчалась практика застосування норм що передбачає відшкодування шкоди заподіяної внаслідок ДТП, а тому зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. 00 коп. у суді апеляційної інстанції є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача ОСОБА_3 користь позивача 2000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 червня 2018 року у даній справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені ним у суді апеляційної інстанції витрати на правничу допомогу у сумі 2000 грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складене 05 листопада 2018 року.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: Т. А. Левченко

ОСОБА_10

: