Постанова № 77611135, 30.10.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7315/18

Номер справи місцевого суду: 522/4816/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області, у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гірняк Л.А.,

ОСОБА_2,

за участю:

секретаря Ющак А.Ю.,

представника Голови ліквідаційної комісії Державної пенітенціарної служби України та Міністерства юстиції України – ОСОБА_3,

представника ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Голови ліквідаційної комісії Державної пенітенціарної служби України на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 липня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Голови ліквідаційної комісії Державної пенітенціарної служби України, про стягнення інфляційних витрат, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерства юстиції України,

встановив:

14.03.2017 року позивач ОСОБА_4 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Голови ліквідаційної комісії Державної пенітенціарної служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерства юстиції України, про стягнення інфляційних витрат.

Судове засідання було проведено без фіксації судового процесу на підставі заяв представників сторін.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 липня 2018 року позов ОСОБА_4 до Голови ліквідаційної комісії Державної пенітенціарної служби України, за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерства юстиції України, про стягнення інфляційних витрат було задоволено.

Було стягнуто з Голови ліквідаційної комісії Державної пенітенціарної служби України на користь ОСОБА_4 грошові кошти у сумі – 245 494,07 грн.

В апеляційній скарзі Голова ліквідаційної комісії Державної пенітенціарної служби України ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 було звільнено з посади Голови Державного департаменту з питань виконання покарань та встановлено 2 групу інвалідності. 02.07.2010 року позивач звернувся до УДДУВП в Одеський області на отримання одноразової грошової допомоги, але так її і не отримав.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року з відповідача було стягнуто одноразову грошову допомогу у розмірі 211800,96 грн.19-24).

Однак, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року рішення суду першої інстанції було скасовано та прийнято нову постанову, якою зобов’язано відповідача прийняти у десятиденний строк, з моменту отримання копії рішення суду, наказ про виплату відповідачу одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням інвалідності, яка настала внаслідок захворювання в період проходження ним служби в органах виконання покарань, та провести виплату такої допомоги не пізніше двох місяців з дня прийняття відповідного рішення (а.с.25-31). При цьому, судом було встановлено, що позивач мав право на виплату йому допомоги ще 02 червня 2010 року.

Зазначене судове рішення було залишено без змін ухвалою ВАСУ від 15.03.2017 року за касаційною скаргою Державної пенітенціарної служби України, (а.с.90-92).

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що виплату одноразової грошової допомоги у сумі 211 800,96 грн. на користь позивача було здійснено 3 жовтня 2016 року, шляхом перерахування суми виплати на банківський рахунок позивача.

У зв'язку з цим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що за період, який пройшов з дня виникнення права отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності, яка настала внаслідок захворювання в період проходження позивачем служби в органах виконання покарань і до фактичної сплати такої допомоги, боржник зобов'язаний виплатити стягувачу індекс інфляції та 3% річних від всієї простроченої суми, як то передбачено ч.2 ст. 625 ЦК України.

Такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Матеріалами справи встановлено, що 19.03.2010 року позивача було звільнено з посади голови Державного департаменту з питань виконання покарань, 02.07.2010 позивачу було встановлено 2 групу інвалідності із 60% втрати працездатності, що пов’язано з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Одразу після цього, позивач звернувся до УДДУВП в Одеській області щодо отримання одноразової грошової допомоги, однак така допомоги йому виплачена не була.

Таким чином, з дати виникнення у ОСОБА_4 права на отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням інвалідності – 2 червня 2010 року, до фактичної виплати такої допомоги - 3 жовтня 2016 року, пройшло 6 років і 4 місяці.

Наявними у матеріалах справи розрахунками, встановлено, що інфляційне збільшення суми 211 800,96 грн. за вказаний період часу становить – 245 494,07 грн.

Доводи апелянта, стосовно вини позивача у тому, що він не реалізував своє право на отримання відповідної одноразової грошової допомоги, починаючи з 2010 року, спростовуються вищевказаною постановою Одеського апеляційного адміністративного суду, в якому зазначено, що позивач, в межах встановленого строку, скористався правом і своєчасно звернувся з заявою про виплату одноразової грошової допомоги. Проте, суб’єкт владних повноважень не виконав покладений на нього обов’язок і не розглянув подані документи, чим допустив порушення прав позивача на соціальний захист.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає посилання відповідача в апеляційній скарзі на невірне застосування судом ст. 625 ЦПК України помилковим і таким, що протирічить діючому законодавству.

Так, заявник апеляційної скарги посилається на те, що ст. 625 ЦК України не застосовується до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством, з посиланням на практику судів касаційної інстанції, в тому числі на постанову Верховного Суду України вів 20.01.2016 року у справі № 6-2759цс-15, на постанову Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі № 757/14091/16-ц, то колегія суддів вважає його безпідставним, з огляду на наступне.

У відповідності до постанови Верховного Суду України вів 20.01.2016 року у справі № 6-2759цс-15 зазначено, що стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов’язання» книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов’язання та поширює свою дію на всі види зобов’язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов’язань.

Положеннями ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справ про передбачену статтями 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов’язання слід з’ясувати, чи існує зобов’язання між сторонами, чи це зобов’язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов’язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті

Передбачена ст. 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

Що ж стосується посилання на постанову Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі № 757/14091/16-ц, то в ній йдеться про те, що позивач був прийнятий на роботу, а тому спори із роботодавцем в даному випадку врегульовані ст.. 116 КЗпП України, яка гарантує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Наведене свідчить про те, що позивач не є кредитором по відношенню до відповідача у цивільно-правових відносинах.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, право на отримання грошової допомоги у зв’язку із встановленням інвалідності у позивача ОСОБА_4 виникло саме у зв’язку з несвоєчасною виплатою цієї допомоги, оскільки остання підлягала сплаті 2 червня 2010 року, а фактична виплата цієї допомоги відбулась 3 жовтня 2016 року, тобто з пропуском 6 років і 4 місяці.

При цьому, слід зазначити, що звільнено позивача із займаної посади було проведено ще 19 березня 2010 року, а тому ні про стягнення заборгованості по заробітній платі, ні про відшкодування шкоди, пов’язаної з трудовими обов’язками ОСОБА_4, ні про відшкодування шкоди, пов’язаної з несвоєчасним виконанням судового рішення, в даному випадку мови не йде, а йде мова про нарахування інфляційних витрат на суму боргу, яка своєчасно не була виплачена ОСОБА_4 відповідачем - Головою ліквідаційної комісії Державної пенітенціарної служби України.

Таким чином, враховуючи, що між сторонами виникло грошове зобов’язання, то його невиконання або несвоєчасне виконання зумовлює застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Таких правових позицій дотримується Верховний Суд в своїй постанові від 15 травня 2018 року, у справі № 459/35670/15-ц, провадження № 61-4868св18.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 – 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Голови ліквідаційної комісії Державної пенітенціарної служби Українизалишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05.11.2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_6

ОСОБА_2