Постанова № 77611010, 31.10.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4444/18

Номер справи місцевого суду: 522/12789/15-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Комлевої О.С., Кравця Ю.І.,

за участю секретаря Ковязіної А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту сумісного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на його частину, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 січня 2018 року (суддя Чернявська Л.М.),

встановив:

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом, просила встановити юридичний факт проживання однією сім’єю без шлюбу, у період з квітня 2002 року по 24 жовтня 2014 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за адресою: місто Макіївка, мікрорайон Зелений, будинок за номером 11, квартира за номером 192; визнати об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 наступне майно: квартиру за номером 10 у будинку за номером 6 по вулиці Уютній міста Одеси; транспортний засіб Toyota Avensis, 2005 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1; транспортний засіб Isuzu NQR 71P, 2005 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2; транспортний засіб MAN 23.414, 1999 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3; транспортний засіб причіп бортовий тентований Schwarzmueller, 1999 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_4.

Також просила визнати за нею право власності на спільне сумісне майно подружжя, а саме: 1/2 частину квартири за номером 10 у будинку за номером 6 по вулиці Уютній міста Одеси; 1/2 частину транспортного засобу Toyota Avensis, 2005 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1; 1/2 частину транспортного засобу Isuzu NQR 71P, 2005 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2; 1/2 частину транспортного засобу MAN 23.414, 1999 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3; 1/2 частину транспортного засобу причіпу бортового тентованого Schwarzmueller, 1999 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 (т.1 а.с.10-14).

Позов обґрунтовано тим, що вона з 06.05.1995 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_5, який 30 травня 1995 року загинув. Від цього шлюбу 10 жовтня 1995 року народився син ОСОБА_6

Восени 2001 року на сімейному святі у своїх друзів познайомилась з ОСОБА_4 На той час вони у шлюбі не перебували. При цьому, ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі не перебував. Після знайомства вони почали підтримувати стосунки, багато спілкувались, ходили один до одного в гості. У квітні 2002 року почали проживати однією сім’єю, без реєстрації шлюбу у належній їй квартирі за номером 192 у будинку за номером 11 мікрорайону Зелений міста Макіївки. Під час сумісного проживання між ними склались відносини, у відповідності до яких ОСОБА_4 був для неї з сином відповідно чоловіком та батьком. У свою чергу, ОСОБА_4 відносився до неї як до своєї дружини, а сина вважав своєю рідною дитиною. Вона виконувала суто жіночі обов’язки, а саме готувала їжу, прибирала у квартирі, прала одяг та інше, а ОСОБА_4 разом із її сином підтримували квартиру у належному стані, здійснювали її дрібний ремонт. Гроші, які заробляли вони були сумісними і складали сімейний бюджет. За рахунок зазначених грошей вони здійснювали придбання необхідних речей, продуктів, одягу, сплачували комунальні послуги та плату за утримання квартири, подорожували. Разом святкували дні народження та інші свята. У них були спільні друзі та знайомі. Родичів ОСОБА_4 вважає своїми родичами та підтримує з ними відносини до цього часу. Таке ж саме відношення до її родичів мав і ОСОБА_4 Дітей від сумісного проживання не мають. Влітку 2014 року вони з ОСОБА_4 та її сином, у зв’язку із проведенням на території Донецької області антитерористичної операції тимчасово виїхали до міста Одеси, а 24 жовтня 2014 року ОСОБА_4 помер.

За час сумісного проживання з ОСОБА_4 ними було придбано наступне майно: квартира за номером 10 у будинку за номером 6 по вулиці Уютній міста Одеси; транспортний засіб Toyota Avensis, державний реєстраційний номер НОМЕР_1; транспортний засіб Isuzu NQR 71P, державний реєстраційний номер НОМЕР_2; транспортний засіб MAN 23.414, державний реєстраційний номер НОМЕР_3; транспортний засіб причіп бортовий тентований Schwarzmueller, державний реєстраційний номер НОМЕР_4.

Зазначене майно є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, в порядку статей 3, 60, 61, 70, 74 СК України. Враховуючи, що жодних домовленостей про визначення розміру часток у праві спільної сумісної власності не досягалось, то розмір її частки у зазначеному майні складає 1/2 частину.

Однак, відповідач по справі, ОСОБА_3 (мати померлого), не визнає її прав на зазначене майно та вважає, що воно належить їй, як матері померлого. Зазначає, що всі правовстановлюючі документи на спірне майно, а також ключі від транспортних засобів вони залишили на збереження ОСОБА_3

27 вересня 2014 року, після повернення з Одеси, вони свої документи та ключі від транспортних засобів не забрали, а наприкінці жовтня ОСОБА_4 помер і відповідач відмовилась їх повертати.

25 березня 2015 року позивач звернулась до Димитрівської державної нотаріальної контори, була заведена спадкова справа за номером 57270545, у зв’язку із смертю ОСОБА_4, у якій до цього часу жодній особі не було оформлено свідоцтво про право на спадщину.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 січня 2018 року у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту сумісного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на його частину відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог ОСОБА_2

Зазначене рішення суду оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_2 В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення її позову у повному обсязі.

Основними доводами апеляційної скарги є посилання на те, що доказом проживання ОСОБА_4 з ОСОБА_2 у квартирі за номером 192, будинок 11, мікрорайон «Зелений» в м. Макіївка є акт КП «Житловик-2» від 14 листопада 2014 року, письмові пояснення свідків – сусідив, проте суд першої інстанції не надав оцінки цим доказам. Також, в апеляційній скарзі зазначає, що судом не вирішено питання щодо легкового автомобілю Toyota Avensis, 2005 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_3 через представника ОСОБА_7 подано відзив, яким заперечують проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на наступні обставини. Матеріалами справи, а саме, довідками та свідоцтвом про смерть підтверджено, що ОСОБА_4 постійно проживав та помер за адресою: Донецька область, м. Макіївка, вул. Міжнародна, буд. 29. Стосовно пояснень свідків зазначено, що до суду свідки не з’являлися, тому була порушена процедура допиту свідків та суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги цей доказ. Стосовно легкового транспортного засобу відповідач у відзиву пояснила, що ОСОБА_4 за своє життя неодноразово придбавав власні автомобілі шляхом продажу попереднього автомобіля. Оскільки матеріалами справи не підтверджено факту отримання позивачем заробітку або прибутку з будь-якої діяльності, вважає, що ОСОБА_2 не було внесено жодного вкладу в набуття спадкового майна.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю – доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї викладених у відзиву, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Згідно ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 24 жовтня 2014 року у місті Макіївка, Гірницького району, Донецької області помер ОСОБА_4 у віці 52 років, про що 27 жовтня 2014 року Гірницькім відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Макіївського міського управління юстиції у Донецькій області зроблений відповідний актовий запис за № 1307 (т.1 а.с.24).

Громадянин ОСОБА_8 Федерації ОСОБА_4 мав право на безстрокове проживання на території України, про що свідчить посвідка на постійне проживання серія ДН номер 1701, видана Гірницьким РВ Макіївського МУ МВС України в Донецькій області, справа № 589 (т.1 а.с.21-23).

25.03.2015 року до Дмитрівської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з заявою про прийняття спадщини (т.3 а.с.98) звернулась ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка міста Макіївка, Донецької області, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

27 березня 2015 року до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті 24 жовтня 2014 року сина ОСОБА_4 звернулась ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.3 а.с.106).

На час смерті ОСОБА_4 на праві особистої власності належало нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 (Уютна) в місті Одеса (1/2 частки придбано ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 06.08.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9, реєстровий №7757, 1/2 частки придбано ОСОБА_4, на підставі договору 10.02.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9, реєстровий №1507 (здійснена державна реєстрація права власності) (т.1 а.с.57-62).

Право власності ОСОБА_4 на об’єкти рухомого майно здійснено на: транспортний засіб Toyota Avensis, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 2004 р.в.; (реєстрація 20.07.2005 року); транспортний засіб IsuzuNQR 71 Р, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 2005 р.в.; (реєстрація 02.09.2005 року); транспортний засіб MAN 23.414, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 1999 р.в.; (реєстрація 16.10.2007 року); транспортний засіб причіп бортовий тентова ний Schwarzmueller, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 1999 р.в. (реєстрація 16.10.2007 року).

Судом також встановлено, що з 04 червня 2002 року ОСОБА_4 був фізичною особою - підприємцем, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадянських формувань. Вид діяльності: 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.

Починаючи із зазначеної дати ОСОБА_4 під час здійснення підприємницької діяльності використовувався, здійснювалась купівля – продаж вантажного автомобільного транспорту. Це саме стосується вантажних транспортних засобів: IsuzuNQR 71 Р, MAN 23.414, Schwarzmueller.

Місцезнаходження реєстраційної справи зазначено: Макіївське міське управління юстиції Донецької області. Місце проживання ОСОБА_4 зазначено: 86103, Донецька область, місто Макіївка, Гірницький район, вулиця Міжнародна, будинок № 29 (т.3 а.с.94).

Позивач підприємницькою діяльністю не займається та зареєстрованою не була.

Відповідно до статей 57, 61 СК України, ст. 52 ЦК України, п. 29 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» майно приватного підприємця чи фізичної особи-підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Майно фізичної особи - підприємця, яке ним придбане й використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність відповідно до ст. 57 СК України, а не як об'єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання статей 60, 61 зазначеного Кодексу (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13)».

Таким чином, транспортні засоби IsuzuNQR 71 Р, MAN 23.414, Schwarzmueller є рухомим майном фізичної особи – підприємця ОСОБА_4

Право спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу, виникає на підставі закону, зокрема дане питання врегульоване статтею 368 ЦК України та статями 60-61 СК України.

Майно, набуте до 1 січня 2004 року під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім’ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їх спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

До набуття чинності ЦК України 2003 року ці питання були врегульовані на рівні закону також. Так, ОСОБА_7 6 Кодексу УРСР про шлюб та сім’ю (далі КпШС), який діяв в Україні до 01.01.2004 року, регулює майнові прав та обов’язки подружжя. Стаття 22 КпШС визначає, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

У зв’язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім’єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 6 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України «Про власність», відповідних норм ЦК Української РСР та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності». Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.

Так, згідно із частиною першою статті 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №29 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов’язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону «Про власність», статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об’єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України «Про власність»), тощо.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім’ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв’язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім’єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці. Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Тільки в разі встановлення цих фактів положення частини першої статті 17 Закону України «Про власність» вважається правильно застосованим.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з договором про надання споживчого кредиту №11214797000 від 13 вересня 2007 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» (ОСОБА_6) та громадянином ОСОБА_10 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, м. Макіївка, Донецької області, позичальник отримав кредит в іноземній валюті 95000 (дев’яносто п’ять тисяч) доларів 00 центів строком з 13.09.2007 року по 13.09.2017 року (п.1.1, 1.2.1 Договору) (т.1 а.с.93-98).

У забезпечення виконання зобов’язань позичальника за даним договором (п.2.1 Договору) Банком прийнята застава нерухомості, а саме застава чотирьохкімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 та 13 вересня 2007 року посвідчений договір нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстровано в реєстрі за №2393 (т.1 а.с.93-98, 99-100).

В подальшому укладено договори відступлення права вимоги (т.1 а.с.101-102, 103-104).

Судом також встановлено, що квартира під №10 в будинку під №6 по вулиці Затишна (колишня назва – Уютна) в місті Одесі, яка є предметом спору, також є предметом договору іпотеки від 13.09.2007 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №3452, який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_12

Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_13 надіслано суду копію заяви від імені ОСОБА_4, яка була подана ним у зв’язку з посвідченням нею договору іпотеки від 13.09.2007 року, реєстровий №3452, у якій зазначалось, що майно, яке передається в іпотеку, є особистою приватною власністю та про відсутність шлюбних відносин (т.3 а.с.187).

Крім того, в заяві від 13.09.2007 року ОСОБА_4 вказав, що на момент посвідчення договору іпотеки, він в шлюбі або в фактичних шлюбних відносинах не перебуває, ні з ким однією сім’єю без укладання шлюбу не проживає, зазначене в договорі іпотеки майно є його особистою власністю, як таке що придбано ним поза шлюбом на власні кошти. Зазначена заява посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_13, зареєстровано в реєстрі за №3451 (т.3 а.с.188).

Відповідно довідки форми 1 від 28.09.2006 року №765 в квартирі АДРЕСА_3 проживав ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 без реєстрації (т.3 а.с.131).

З лікарського свідоцтва про смерть №1887 (остаточне) вбачається, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, проживав за адресою: Україна, Донецька область, Гірницький район, місто Макіївка, вулиця Міжнародна, будинок № 29. Зазначена адреса також вказана місцем смерті (т.1 а.с.25-26).

Встановлене спростовує факт проживання однією сім’єю без шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_4 у період з квітня 2002 року по день смерті за адресою реєстрації позивачки.

Одночасно, копія акту КП «Житловик - 2» від 14.11.2014 року, в якому зазначено, що ОСОБА_4 зі слів сусідів мешкав разом з ОСОБА_2 з 2002 року за адресою її квартири, не може бути належним доказом, оскільки суперечить вимогам статей 3, 6, 8 Закону України від 11.12.2003 року №1382-15 «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та п.6 Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання (затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 16.01.2003 року №35) (т.1 а.с.27).

Посилання апеляційної скарги щодо внесення позивачем грошових коштів за спірну квартиру, набутими від продажу 31 травня 1996 року квартири №192 в будинку №11 в м/р «Зелений», в місті Макіївка та за кошти, отримані після смерті її чоловіка, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, так як квартиру нею продано в 1996 році за 141 278 000 карбованців (т.1 а.с.28), а отримання коштів у зв’язку з загибеллю чоловіка у 1995 році документально не підтверджено. Крім того, спірне майно було придбано майже через двадцять років. Інших джерел доходу у позивача не встановлено.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що доказом проживання ОСОБА_4 з ОСОБА_2 у квартирі за номером 192, будинок 11, мікрорайон «Зелений» в м. Макіївка є пояснення свідків ОСОБА_6, ОСОБА_14, ОСОБА_15, які є близькими родичами позивача обґрунтовано не взято до уваги судом першої інстанції, оскільки останніми надавались суперечливі пояснення щодо часу та місця проживання померлого з позивачкою, при цьому свідки зазначили, що виключно зі слів позивача їм відомо, що вона сплатила власним коштом частину за купівлю квартири у м. Одесі.

Надані позивачем фотокартки, на яких вона зображена разом з померлим ОСОБА_4 не може свідчити про проживання однією сім’єю ОСОБА_2 з останнім тривалий час саме з 2002 року по день його смерті.

Враховуючи встановлене, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови ОСОБА_2 у задоволенні позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги про порушення прав апелянта є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 375 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Судом першої інстанції на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим кодексом.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 13 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 268, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м .Одеси від 12 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст Постанови складено 01 листопада 2018 року.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді О.С.Комлева

ОСОБА_16