Рішення № 77608746, 02.11.2018, Київський районний суд м. Одеси

_______________________

Справа № 520/3923/18

Провадження № 2/520/4290/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2018 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Калініченко Л.В.

при секретарі Єгоровій Н.Ю.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради – ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради – ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1,

яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_6

до ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради

про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1, діючи в інтересах малолітньої – ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, 03 квітня 2018 року звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, в якому просить суд:

- визнати бездіяльність ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради щодо ухилення від укладання з ОСОБА_1, законним представником малолітньої ОСОБА_6, договору найму квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1;

- зобов’язати ОСОБА_3 районну адміністрацію Одеської міської ради укласти з ОСОБА_1, як законним представником малолітньої ОСОБА_6, договір найму квартири, що розташована за адресою: м. Одеса, пр.. Маршала ЖуковаАДРЕСА_2.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у березні 2015 року вона - ОСОБА_1, діючи в інтересах малолітньої ОСОБА_6, подала позовну заяву до ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради про визнання за малолітньою ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, права на житлову площу.

11 січня 2016 року Київським районним судом м. Одеси ухвалено рішення по справі №520/3668/15-ц, яким позов задоволено повністю, визнано за ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, право на житлову площу, а саме квартиру, що розташована за адресою: м. Одеса, пр-т. Маршала ЖуковаАДРЕСА_2, яке набрало законної сили 22.01.2016 року.

На цей час судове рішення є чинним і таким, що підтверджує законні підстави для знаходження та проживання малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у житловій квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

У зв’язку з чим, 22 червня 2017 року ОСОБА_1, діючи в інтересах малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулась до ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради з заявою щодо укладення з нею, як законним представником ОСОБА_6, договору найму житлової квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

На зазначену заяву, як стверджує позивач, нею було отримано листа за№ш-830 від 12.07.2017 року щодо необхідності надати певний перелік документів та з’явитись з ним до каб.223 сектору обліку та розподілу житла ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради.

11 вересня 2017 року ОСОБА_1 з’явилась з необхідним переліком документів для укладання договору найму жилої квартири однак отримала усну відмову.

18 вересня 2017 року при розмові представника ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з начальником сектору обліку та розподілу житла останній повідомив, що не може надати дозвіл на укладання такого договору, а у разі бажання отримати письмову відмову, зазначив, що необхідно звернутись безпосередньо до голови ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради.

У зв’язку з чим, ОСОБА_1 22 вересня 2017 року повторно надіслала на ім’я голови ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради лист з проханням укласти з нею, як з законним представником малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, договір найму вищевказаної житлової квартири, яка була отримана ОСОБА_3 районною адміністрацією Одеської міської ради - 22 вересня 2017 року.

У листопаді 2017 року, як стверджує позивач, вона отримала листа від ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради від 26 жовтня 2017 року №Ш-830г, в якому останній повідомив, що не має можливості укласти з ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 договір, оскільки рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09.02.2015 року по справі №520/14333/13-ц позов ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням та виселення – задоволено, а у задоволені позову третьої особи ОСОБА_1, яка дії в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про визнання права користування квартирою - відмовлено.

Розглянувши наведений вище лист, позивач вважає, що бездіяльність ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради щодо укладання договору найму житлового приміщення з ОСОБА_1, яка дії в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, неправомірною та такою, що перешкоджає законним інтересам позивача, оскільки рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 січня 2016 року по справі №520/3668/15-ц, є набравшим законної сили та підлягає обов’язковому виконанню.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 04 квітня 2018 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

04 травня 2018 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради, в якому представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на його необґрунтованість, а також оскільки рішенням Київського районного суду міста Одеси від 09 лютого 2015 року по справі №520/14933/13-ц виселено ОСОБА_9, ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_6, з квартири АДРЕСА_3, яке також набрало законної сили.

24 травня 2018 року судом було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 в судовому засіданні 02.11.2018 року позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради – ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заперечували проти задоволення позовних вимог, просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись лише на те, що малолітня ОСОБА_6 не набула право на користування квартирою №30 в будинку №7 по проспекту Маршала Жукова в місті Одесі, оскільки була виселена з неї на підставі рішення Київського районного суду міста Одеси від 09 лютого 2015 року по справі №520/14933/13-ц.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що в провадженні Київського районного суду міста Одеси перебувала цивільна справа №520/14933/13-ц за позовом ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради, який остання під час розгляду справи уточнювала та згідно з останньою редакцією до ОСОБА_7, ОСОБА_8 ОСОБА_10, ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_6, треті особи – орган опіки та піклування ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області просила суд визнати ОСОБА_7 та ОСОБА_8 такими, що втратили право користування житловим приміщенням (квартирою) за адресою: АДРЕСА_4, а також виселити ОСОБА_10, ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_6 з квартири за адресою: АДРЕСА_4 без надання іншого житлового приміщення.

Під час розгляду вказаної справи 19 червня 2014 року третя особа із самостійними вимогами на предмет спору - ОСОБА_1, діючи в інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, в якому просила визнати за ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, право користування квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_5.

За наслідком розгляду вказаної справи, 09 лютого 2015 року Київським районним судом міста Одеси ухвалено рішення яким позов ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_6, треті особи – Орган опіки та піклування ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради, ГУ ДМС України в Одеській області про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та виселення – задоволено.

Визнано ОСОБА_7 та ОСОБА_8, такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою, яка розташована за адресою: місто Одеса, проспект Маршала Жукова, будинок під №7, квартира під №30.

Виселено ОСОБА_10, ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_6, з квартири, яка розташована за адресою: місто Одеса, проспект Маршала Жукова, будинок під №7, квартира під №30, без надання іншого житлового приміщення.

Стягнуто з відповідачів на користь ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради витрати по сплаті судового збору.

У задоволенні позову третьої особи ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 про визнання права користування квартирою – відмовлено.

Вказаним рішенням суду встановлено, що враховуючи висновок суду про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання ОСОБА_7 та ОСОБА_8, такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою, яка розташована за адресою: місто Одеса, проспект Маршала Жукова, будинок під №7, квартира під №30, судом задовольняються позовні вимоги ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради і в частині виселення відповідачів ОСОБА_10, ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_6 з квартири за адресою: АДРЕСА_4 без надання іншого житлового приміщення, з урахуванням положення Закону України «Про охорону дитинства», Конвенції про права дитини від 10.11.1989 року, ратифікованої Постановою BP України № 789-ХІІ від 27.02.1991 року, а також з урахуванням того, що батькові дітей – відповідачу ОСОБА_10 на праві приватної власності належить 2/3 трикімнатної квартири загальною площею 74,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_6, а тому суд вважав, що при виселенні суд не вбачається порушення прав дітей, оскільки їх батько забезпечений іншим житлом.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 08 лютого 2015 року залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 квітня 2015 року, які в свою чергу залишені без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2016 року.

Крім того, з вказаних рішень суду вбачається, що підставою для відмови у позові ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, до ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 про визнання права користування квартирою, яка розташована за адресою: місто Одеса, проспект Маршала Жукова, будинок під №7, квартира під №30, слугувало те, що даний позов пред’явлено до неналежного відповідача, яким має бути ОСОБА_3 районна адміністрація Одеської міської ради, як наймодавець житлового фонду належного до комунальної власності та розташованого на території району, в тому числі і спірної квартири.

У зв’язку з чим, 18 березня 2015 року ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради про визнання права на житлову площу, в якому просила постановити рішення, яким визнати за ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, право на житлову площу, а саме квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_7, на підставі якої було заведено цивільну справу за №520/3668/15-ц.

За наслідком розгляду вказаної справи, 11 січня 2016 року Київським районним судом міста Одеси було ухвалено рішення, яким позовну заяву ОСОБА_6 до ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради про визнання права на житлову площу – задоволено. Визнано за ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, право на житлову площу, а саме квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_7.

Вказаним рішенням суду встановлено, що з 16 травня 2011 року ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, має достатньо тривалий зв'язок з конкретним місцем, а саме квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_8.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 11 січня 2016 року по цивільній справі №520/3668/15-ц суду набрало законної сили 22 січня 2016 року.

Отже, у зв’язку з тим, що вказаним рішенням суду визнано за ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, право на житлову площу, а саме квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_7, 22 червня 2017 року ОСОБА_1, як законний представник малолітньої ОСОБА_6, звернулась до ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради з заявою про укладення з ОСОБА_1, як законним представником малолітньої, договір найму житлової квартири АДРЕСА_9, яке було отримано ОСОБА_3 районною адміністрацією Одеської міської ради 22 червня 2017 року.

12 липня 2017 року ОСОБА_3 районна адміністрація Одеської міської ради надала відповідь за вих. №ш-830, на вказану заяву, в якій зазначила, що для вирішення питання по сутті їй – ОСОБА_1, як законному представнику ОСОБА_6, необхідно особисто з’явитися за адресою: вул. Ак. Корольова, 9, кабінет №223, в сектор обліку та розподілу житла. При умові, що квартира відноситься до державного житлового фонду та не приватизована, відсутні незаконні вбудовані приєднані приміщення, та крім поданої заяви заявниці необхідно додатково надати: довідку про реєстрацію місця проживання особи (ОСОБА_6В.) за адресою: АДРЕСА_10, видану департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради; засвідчені в житлово-експлуатаційній дільниці заяви з погодженням всіх осіб, які зареєстровані в ІНФОРМАЦІЯ_2 на укладення договору найму на ім’я доньки; витяг з особового рахунку з житлово-експлуатаційної дільниці; довідка про склад сім’ї та реєстрацію з житлово-експлуатаційної дільниці; ордер на квартиру (його копія) або інший право установчий документ на квартиру (в даному випадку - оригінал рішення суду від 11.01.2016 року по справі №520/3668/15-ц); ксерокопію паспорту та паспортів інших громадян, які реєстровані в квартирі АДРЕСА_11; копії свідоцтв про брак, народження і т. д .; копія ідентифікаційного коду (платника податків) в тому числі і на неповнолітніх громадян.

22 вересня 2017 року позивачка знов надіслала на ім’я голови ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради лист з проханням укласти з нею, як з законним представником малолітньої ОСОБА_6, договір найму вищевказаної житлової квартири, яка була отримана ОСОБА_3 районною адміністрацією Одеської міської ради - 22 вересня 2017 року, до якої заявницею були надані усі необхідні документи зазначені у листі ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради від 12 липня 2017 року за вих. №ш-830.

26 жовтня 2017 року ОСОБА_3 районна адміністрація Одеської міської ради надала відповідь за вих. №Ш-830г, в якому останній повідомив, що не має можливості укласти з ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 договір, оскільки рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09.02.2015 року по справі №520/14333/13-ц позов ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням та виселення – задоволено, а у задоволені позову третьої особи ОСОБА_1, яка дії в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про визнання права користування квартирою - відмовлено. Крім того, на цей час (на час надання відповіді) ОСОБА_3 районною адміністрацією Одеської міської ради оскаржується рішення суду від 11.01.2016 року по цивільній справі №520/3668/15-ц.

Позивач вважає, що вказані дії підтверджують бездіяльність ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради щодо укладання договору найму житлового приміщення з ОСОБА_1, яка дії в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, що за наслідком перешкоджає законним інтересам позивача, оскільки рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 січня 2016 року по справі №520/3668/15-ц, є набравшим законної сили та підлягає обов’язковому виконанню.

Статтею 40 Конституції України передбачено право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до статті 55 Конституції, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 52 Житлового кодексу України жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів, а у випадках, передбачених Радою Міністрів СРСР, - за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідної Ради народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення.

Відповідно до ст. 61Житлового кодексуУкраїни користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Частиною 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що органи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в рамках повноважень та способом, передбаченим Конституцією України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням.

Згідно з Положенням про ОСОБА_3 районну адміністрацію Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 26 квітня 2017 року за №1934-VII, ОСОБА_3 районна адміністрація Одеської міської ради, є виконавчим органом Одеської міської ради та створюється нею з метою реалізації функцій місцевого самоврядування на території Київського району міста Одеси, згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

У відповідності до п.п.2.4, 2.7 зазначеного Положення, ОСОБА_3 районна адміністрація Одеської міської ради виконує функції уповноваженого органу власника житлового фонду; видає ордери на службові жилі приміщення та жилі приміщення, які перебувають у власності територіальної громади міста; на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради укладає договори найму жилих приміщень та вирішує питання щодо внесення змін до договорів найму жилих приміщень та вирішує питання щодо внесення змін до договорів найму жилих приміщень та розподілу звільненого неприватизованого житла, приймає рішення про бронювання житла.

На підставі вищевикладеного, оскільки спірна квартира, яка відноситься до житлового фонду комунальної власності, перебуває на території Київського району міста Одеси, місцеве самоврядування в якій здійснюється ОСОБА_3 районною адміністрацією Одеської міської ради, до функцій якої віднесено укладення договорів найму жилих приміщень, суд вважає, що позивачем вірно було обрано право на звернення до відповідного органу місцевого самоврядування з відповідними зверненнями та з цим позовом, що в свою також було встановлено рішеннями судів в рамках розгляду вказаної цивільної справи №520/520/14933/13-ц.

Щодо бездіяльності відповідача, яка полягає в не укладенні з ОСОБА_1, законним представником малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, договору найму квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, суд зазначає наступне.

Так, з переліку доданих позивачкою документів до листа від 22 вересня 2017 року, вбачається, що нею в повному обсязі виконано вимоги листа ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради від 12.07.2017 року за №Ш-830, а саме з надання документів необхідних для укладення договору найму житлового приміщення.

Крім того, відповідачем під час розгляду справи жодним чином не оспорювалось, що в повторному листі-зверненні від 22 вересня 2017 року, який був отриманий відповідачем 27.09.2017 року, позивачем було надано повний пакет документів для укладення договору найму житлового приміщення на виконання листа ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради від 12.07.2017 року за №Ш-830.

У зв’язку з чим, вказані обставини у відповідності до ч.1 ст.82 ЦПК України, додатковому доказуванню не підлягають.

Як вже встановлювалось, рішенням Київського районного суду міста Одеси від 11 січня 2016 року по цивільній справі №520/3668/15-ц, яке набрало законної сили 22 січня 2016 року, визнано за ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, право на житлову площу, а саме квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_7, що в свою чергу є підставою для укладення договору найму житлового приміщення, та було визнано як підстава особисто ОСОБА_3 районною адміністрацією Одеської міської ради у листі від 12 липня 2017 року за вих. №ш-830 (а.с.22), в якому було повідомлено позивачку надати до адміністрації документ на квартиру, а саме зазначене рішення суду.

Згідно з ч.1 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Судове рішення (постанова, ухвала) – це акт судової влади, що здійснює захист порушених або оскаржених прав громадян і організацій шляхом підтвердження наявності або відсутності правовідносин і розпорядженням відповідних дій в майбутньому.

Обов'язок виконувати судове рішення (постанову) випливає не з рішення (постанови) суду як такого, а із санкцій, передбачених нормами права, що були застосовані судом. Навіть у тих випадках, коли закон передбачає відповідальність за невиконання рішень, ця відповідальність має на меті примусити зобов'язану рішенням суду особу виконати розпорядження норми, що застосував суд.

Одними з властивостей судового рішення, що вступило в законну силу є: можливість примусового виконання судового рішення мимо волі зобов'язаної особи та обов'язковість, яка полягає в тому, що судове рішення, що вступило в законну силу, стає обов'язковим для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян і підлягають виконанню на всій території України. Рішення, що вступило в законну силу, є обов'язковим і підлягає точному виконанню. Усі державні органи, посадові особи й окремі громадяни, зобов'язані сприяти виконанню рішення суду, виконуючи вимоги державного виконавця.

Судове рішення, по суті, є документом органу влади й містить у собі державно-владне, індивідуально-конкретне розпорядження щодо застосування норм права за встановленими у судовому засіданні фактами і правовідносинами. Європейською практикою стабільність судового рішення сприймається як один зі складників принципу правової певності (визначеності). Саме в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що принцип правової визначеності вимагає, щоб судове рішення, в якому певне питання одержало остаточне вирішення, не ставилося під сумнів. Крім того, принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання, зокрема, учасники правовідносин повинні мати можливість у розумних межах передбачити наслідки своєї поведінки та бути впевненими у незмінності свого статусу, кола прав та обов'язків. До того ж у своїй практиці Суд неодноразово підкреслював потребу в забезпеченні державою умов для реалізації остаточного судового рішення. Право на виконання судового рішення розглядається як складова права на судовий захист.

Виконання рішення суду є елементом справедливого судового розгляду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виконання судових рішень - це заключна стадія цивільного процесу, а саме заключний етап у процесі реалізації захисту цивільних прав, а згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини для визначення розумного строку розгляду справи включається період з надходження до суду позовної заяви й закінчується виконанням рішення суду.

Отже не виконання відповідачем рішення Київського районного суду міста Одеси від 11 січня 2016 року по цивільній справі №520/3668/15-ц, яке набрало законної сили 22 січня 2016 року, яке підлягає обов’язковому виконанню у тому числі органами місцевого самоврядування, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відновлених судом прав позивача.

Щодо посилань відповідача викладених у листі від 26 жовтня 2017 року за вих. №Ш-830г, що оскільки на час надання відповіді ОСОБА_3 районною адміністрацією Одеської міської ради оскаржується рішення суду від 11.01.2016 року по цивільній справі №520/3668/15-ц, як на підставу відмови позивачеві на укладення спірного договору, суд вважає безпідставними, оскільки з наданої до суду копії рішення Київського районного суду міста Одеси від 11 січня 2016 року по цивільній справі №520/3668/15-ц, вбачається, що воно набрало законної сили 22 січня 2016 року, а відтак підлягало обов’язковому виконанню відповідачем станом на 26 жовтня 2017 року.

Одночасно судом зазначається, що є встановленим факт, що 19 липня 2017 року ОСОБА_3 районна адміністрація Одеської міської ради звернулась до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.01.2016 року по справі №520/3668/15ц за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, до ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради про визнання права власності на житлову площу – квартиру №30, що розташована за адресою м. Одеса, пр. маршала Жукова, буд.7.

Однак, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2017 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Київського районного суду від 11 січня 2016 року по справі №520/3668/15ц за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_6 до ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради про визнання права на житлову площу – кватиру № 30, що розташована за адресою м. Одеса, пр. маршала Жукова, буд. 7.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 29 березня 2018 року (номер провадження: 22-ц/785/2430/18), апеляційну скаргу ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради - залишено без задоволення. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2017 року – залишено без змін.

Судом встановлено, що не зважаючи на те, що постановою апеляційного суду Одеської області від 29 березня 2018 року залишено без змін ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2017 року про відмову ОСОБА_3 районній адміністрації Одеської міської ради у перегляді за нововиявленими обставинами рішення Київського районного суду від 11 січня 2016 року по справі №520/3668/15-ц, а відтак останнє рішення суду залишається обов’язковим до виконання, відповідачем - ОСОБА_3 районною адміністрацією Одеської міською радою з березня 2018 року по день ухвалення цього рішення суду, не вирішено питання щодо укладення з позивачкою договору найму житлового приміщення, що не оспорювалось представником відповідача в судовому засіданні, а відтак беззаперечно свідчить про бездіяльність ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради в укладенні з позивачем, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, договору найму квартири АДРЕСА_12, який на цей час перейменовано в проспект Небесної Сотні, в місті Одесі.

Щодо посилань представника ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради, як на підставу не виконання рішення суду, на те, що одночасно існує рішення Київського районного суду м. Одеси від 09.02.2015 року по справі №520/14333/13-ц, яким позов ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням та виселення зі спірного приміщення у тому числі позивачку та малолітню ОСОБА_6, а у задоволенні ОСОБА_1, яка дії в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 про визнання права користування квартирою – відмовлено, а тому оскільки одне рішення суду не може бути переважним над іншим, відповідач вважає, не обґрунтованими вимоги позивача щодо укладення договору найму, суд вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки, як вже зазначалось, з рішення Київського районного суду міста Одеси від 08 лютого 2015 року залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 квітня 2015 року, які в свою чергу залишені без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2016 року, вбачається, що підставою для відмови у позові ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 про визнання права користування квартирою, яка розташована за адресою: місто Одеса, проспект Маршала Жукова, будинок під №7, квартира під №30, слугувало те, що даний позов пред’явлено до неналежного відповідача, яким має бути ОСОБА_3 районна адміністрація Одеської міської ради, як наймодавець житлового фонду належного до комунальної власності та розташованого на території району, в тому числі і спірної квартири.

У зв’язку з чим, 18 березня 2015 року ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_6, звернулась за захистом своїх прав до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради про визнання права на житлову площу, в якому просила постановити рішення, яким визнати за ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 право на житлову площу, а саме квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_7, який був задоволений рішенням суду 11 січня 2016 року.

Отже, у даному випадку, відсутні підстави для ствердження того, що існують протилежні один одному рішення судів, за наслідком розгляду одних тих самих вимог, з тих самих підстав та з між тими самими особами.

У той же час, дії відповідача лише свідчать про незгоду з рішенням суду, що набрало законної сили, що в свою чергу розцінюється судом, як порушення вимог закону, оскільки, як вже зазначалось, рішення, що вступило в законну силу, є обов'язковим і підлягає точному виконанню. Усі державні органи, посадові особи й окремі громадяни, зобов'язані сприяти виконанню рішення суду, виконуючи вимоги державного виконавця. Судове рішення, по суті, є документом органу влади й містить у собі державно-владне, індивідуально-конкретне розпорядження щодо застосування норм права за встановленими у судовому засіданні фактами і правовідносинами. Європейською практикою стабільність судового рішення сприймається як один зі складників принципу правової певності (визначеності). Саме в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що принцип правової визначеності вимагає, щоб судове рішення, в якому певне питання одержало остаточне вирішення, не ставилося під сумнів.

Також, щодо посилань відповідача на рішення Київського районного суду м. Одеси від 09.02.2015 року по справі №520/14333/13-ц, суд вважає за необхідне зазначити, що на виконання вказаного рішення суду, 10 березня 2017 року Київським районним судом м. Одеси було видано виконавчого листа №520/14933/13-ц про виселення ОСОБА_10 (ІНФОРМАЦІЯ_4), ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_5), ОСОБА_9 (ІНФОРМАЦІЯ_6) ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_1) з квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_13, без надання іншого житлового приміщення, та звернуто його до виконання, у зв’язку з чим ОСОБА_3 ВДВС м.Одеси ГТУЮ в Одеській області 17.03.2017 року відкрито виконавче провадження ВП №53596556 з виселення малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, а також виконавчі провадження за № ВП53597422, та ВП №53597009.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 29 червня 2017 року, яка набрала законної сили, визнано виконавчий лист, виданий Київським районним судом м. Одеси 10.03.2017 року у справі №520/14933/13-ц про виселення ОСОБА_10 (ІНФОРМАЦІЯ_4), ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_5), ОСОБА_9 (ІНФОРМАЦІЯ_6) ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_1) з квартири, яка розташована за адресою: м.Одеса, пр.-т Маршала ЖуковаАДРЕСА_14 без надання іншого житлового приміщення, таким що не підлягає виконанню. Зупинено виконання вказаного виконавчого листа, виданого Київським районним судом м. Одеси 10.03.2017 року у справі №520/14933/13-ц та витребувано з ОСОБА_3 відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області оригінал зазначеного виконавчого листа, виданого Київським районним судом м. Одеси 10.03.2017 року у справі №520/14933/13-ц.

Постановлюючи вказану ухвалу суду, суд дійшов висновку, що 11 січня 2016 року рішенням Київського районного суду м. Одеси позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради про визнання права на житлову площу задоволено та визнано за ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 право на житлову площу, а саме квартиру АДРЕСА_15. На сьогоднішній день (29.06.2017 року) рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.01.2016 року є чинним, не скасованим і таким, що підтверджує законні підставі для знаходження та проживання малолітньої ОСОБА_6 у житловій квартирі що розташована за адресою: м. Одеса, пр-т. Маршала ЖуковаАДРЕСА_2. Більш того, оскільки ОСОБА_6 має право на користування даним житловим приміщенням, вона як користувач має право проживати у вказаній квартирі зі своїми родичами, а саме батьками та ріднім братом. Відтак, виконання виконавчого листа стосовно виселення малолітньої ОСОБА_6 при наявності законного судового рішення, яким останній надане право на житлову квартиру розташовану за адресою: м. Одеса, пр-т. Маршала ЖуковаАДРЕСА_2, призведе до порушення її прав як користувача житлового приміщення та порушить її право на вільне спілкування зі своєю родиною.

Частинами 4,5 статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

У зв’язку з чим, суд вважає, що факт наявних і законних підстав для знаходження та проживання малолітньої ОСОБА_6 у житловій квартирі що розташована за адресою: м. Одеса, пр-т. Маршала ЖуковаАДРЕСА_2, яка має право на користування даним житловим приміщенням, вона як користувач має право проживати у вказаній квартирі зі своїми родичами, а саме батьками та ріднім братом, додатковому доказуванню не підлягає та є беззаперечним, що в свою чергу спростовує безпідставні та необґрунтовані посилання відповідача про незрозумілість рішення Київського районного суду міста Одеси від 11.01.2016 року, що полягає в не зрозумілості яке право визнано за малолітньою та не зрозумілість висновків суду.

Поміж викладене, суд вважає за необхідне зазначити, що законодавцем передбачено порядок вирішення питання у разі незрозумілості будь-якій зі сторін по справі рішення суду, який встановлений ч.1 статтею 271 ЦПК України та передбачає, що за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз’яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.

Доказів, що представник ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради звертався до суду з заявою про роз’яснення рішення Київського районного суду м. Одеси від 11.01.2016 року, яке на його думку є не зрозумілим, до суду не надано.

На підставі вищевикладеного, суд вважає заперечення ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради проти задоволення позовних вимог необґрунтованими та безпідставними.

Задовольняючи позовні вимоги, судом враховується, що відповідно до ст.47 Конституції кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№8863/06) 2.12.2010, установив порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Згідно даного рішення у контексті Конвенції поняття "житло" не обмежується приміщеннями, в яких проживають на законних підставах або які були у законному порядку встановлені, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є самою крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що всі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я та народження дітей і їх батьків (чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи, визначені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Суд звертає увагу що: відповідно до п. 1 ст. 3 ч. І Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої постановою ВР України № 789-ХІІ від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

До того ж, Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (п. 1 ст. 8) гарантує кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Конвенція про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікована Верховною Радою України 27.02.1991 року і набула чинність для України 27.09.1991 року, визначає, що жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.

Отже, нормами національного та міжнародного законодавства закріплено право дитини на житло і неприпустимо не обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

З урахуванням вищевикладених обставин, з урахуванням того, що рішення Київського районного суду міста Одеси від 11.01.2016 року по справі №520/3668/15-ц є набравши законної сили, підлягаючим до обов’язкового виконання, є неспростованим фактом, що наявних і законних підстав для знаходження та проживання малолітньої ОСОБА_6 у житловій квартирі що розташована за адресою: м. Одеса, пр-т. Маршала ЖуковаАДРЕСА_2, яка має право на користування даним житловим приміщенням, яка як користувач має право проживати у вказаній квартирі зі своїми родичами, а саме батьками та ріднім братом, а відтак має право на укладення договору найму, що в свою чергу не розглядається та не здійснюється відповідачем, що призводить до порушення прав малолітньої дитини, суд вважає підтвердженим бездіяльність ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради щодо ухилення від укладання з ОСОБА_1, законним представником малолітньої ОСОБА_6, договору найму квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином, бездіяльність відповідача відносно не укладення договору найму вказаної квартири, є неправомірною, та позивач, яка діє в інтересах малолітньої дитини, яка мешкає у вказаному житловому приміщенні та має право на його користування, надавши усі необхідні документи відповідачеві на укладення вказаного договору, має право на його укладення з відповідачем, яким здійснюються дії з ухилення укладення угоди, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов’язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю – змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, оцінивши та надавши оцінку усім зібраним по справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, проаналізувавши усі обставини по справі, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_6 до ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, обґрунтованими та підлягаючими до задоволення.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що позовні вимоги позивача задовольняються судом, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню у відшкодування судових витрат зі сплати останнім судового збору в сумі 704 гривні 80 копійок.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 10, 13, 76-81, 82, 89, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, п.п. 15.5 п.15 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_7), яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_6 до ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради (місцезнаходження: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 9) про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати бездіяльність ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради (місцезнаходження: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 9; код ЄДРПОУ 26303241) щодо ухилення від укладання з ОСОБА_1, як законним представником малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, договору найму квартири АДРЕСА_16 (колишня назва – пр. Маршала Жукова) в місті Одесі.

Зобов’язати ОСОБА_3 районну адміністрацію Одеської міської ради (місцезнаходження: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 9; код ЄДРПОУ 26303241) укласти з ОСОБА_1, як законним представником малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, договір найму квартири АДРЕСА_16 (колишня назва – пр. Маршала Жукова) в місті Одесі.

Стягнути з ОСОБА_3 районної адміністрації Одеської міської ради (місцезнаходження: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 9; код ЄДРПОУ 26303241) на користь ОСОБА_1, яка діє як законний представник малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, витрати по сплаті судового збору в сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Калініченко Л. В.