Рішення № 77605759, 01.11.2018, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/5501/17

Провадження №2/442/300/2018

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Кучаковського Ю.С.,

за участю секретаря судового засідання Кравців Х.В.,

розглянувши цивільну справу за позовом Публічного Акціонерного Товариства ОСОБА_1 „ПриватБанк” до ОСОБА_2, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, Відділу державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції, – про звільнення майна з-під арешту, –

від позивача: не з’явилися

від відповідача: не з’явилися

від третьої особи 1: не з’явилися

від третьої особи 2: не з’явилися

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту, посилаючись на те, що 06.03.2007 між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ „ПриватБанк”, правонаступником якого є ПАТ КБ „ПриватБанк” було укладено кредитний договір № LVDRGК00000016, згідно якого ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 50 000 в обмін на зобов’язання щодо повернення суми кредиту та сплати передбачених Кредитним договором платежів. В забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором між сторонами було укладено договір іпотеки, згідно якого відповідач надала в іпотеку належне їй на праві власності майно, а саме: 3-кімнатна квартира, загальною площею 71,8 кв.м, житловою площею 47,2 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 06.03.2007 приватним нотаріусом ОСОБА_4 у зв’язку з посвідченням Договору іпотеки була накладена заборона відчуження Предмету іпотеки. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25.09.2009 було задоволено позов ПАТ КБ „ПриватБанк” та звернуто стягнення на Предмет іпотеки шляхом його продажу будь-якій особі від імені іпотекодавця. Проте, зазначає, що на даний час він позбавлений можливості звернути стягнення на Предмет іпотеки згідно вищезгаданого рішення суду оскільки цьому перешкоджають арешти накладені органами державної виконавчої служби на майно іпотекодавця, а тому просить звільнити заставне майно з-під арешту.

Сторони в судове засідання не з’явились. Представник позивача подала заяву про розгляд справи у її відсутності. Позов підтримує у повному обсязі. Проти ухвалення у справі заочного рішення – не заперечує.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, в судове засідання не з’явились, причин неявки не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про слухання справи за останнім відомим місцем перебування.

Відповідач в судове засідання не з’явився, причин неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про слухання справи за останнім відомим місцем проживання та на офіційному веб-сайті судової влади України. За таких обставин суд визнав неявку відповідача не поважною, провівши розгляд справи у його відсутності.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та обов’язки сторін та те, що представник позивача проти заочного розгляду справи не заперечував, суд, на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України та відповідно до ч. 1 ст. 281 ЦПК України постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Перевіривши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Матеріалами справи встановлено, що 06.03.2007 між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ „ПриватБанк” було укладено кредитний договір № LVDRGК00000016, згідно якого ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 50 000 дол. США в обмін на зобов’язання щодо повернення суми кредиту та сплати передбачених Кредитним договором платежів.

Згідно статуту та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПАТ КБ „ПриватБанк” є правонаступником ЗАТ КБ „ПриватБанк”.

В забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ „ПриватБанк” було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4, згідно якого відповідач надала в іпотеку належне їй на праві власності майно, а саме: 3-кімнатну квартиру, загальною площею 71,8 кв.м, житловою площею 47,2 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. 06.03.2007 приватним нотаріусом ОСОБА_4 у зв’язку з посвідченням Договору іпотеки була накладена заборона відчуження квартири під № 1 будинку під № 23 по вул. Л. Толстого в м. Дрогобичі Львівської обл., що належить ОСОБА_3, до припинення договору іпотеки.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25.09.2009 було задоволено позов ПАТ КБ „ПриватБанк” та звернуто стягнення на Предмет іпотеки шляхом його продажу будь-якій особі від імені іпотекодавця.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, на нерухоме майно іпотекодавця накладено арешти:

державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.04.2016, виконавче провадження № 50814270, номер запису про обтяження № 14260763 від 21.04.2016 в інтересах ПАТ КБ „Приватбанк”;

державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 11.04.2016, виконавче провадження № 50773361, номер запису про обтяження № 14145175 від 13.04.2016 в інтересах ПАТ КБ „Приватбанк”.

Як вбачається із постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 31.05.2016 у ВП № 50773361 виконавчий документ повернуто стягувачеві.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У ч. 2 ст. 16 ЦК України визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб’єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

В пункті 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ „Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07.02.2014 № 5 роз’яснено, що право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України, ст.ст. 3 і 4 ЦПК України).

При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху, а в певних випадках за таких обставин може бути відмовлено в позові.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України „Про виконавче провадження”.

Відповідно до ст. 14 Закону України „Про виконавче провадження” учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб’єкти оціночної діяльності, суб’єкти господарювання.

За положеннями ст. 15 Закону України „Про виконавче провадження” сторонами у виконавчому проваджені є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична особа або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України „Про виконавче провадження” особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

З наведених норм слідує, що до суду може звернутися особа, яка вважає себе власником майна на яке накладено арешт і вказана особа не є учасником виконавчого провадження.

Частиною другою статті 50 Закону України „Про виконавче провадження” (в редакції чинній на час здійснення виконавчих дій) у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Позивач є стороною виконавчого провадження, а саме стягувачем, і в силу наведених вище правових норм наділений відповідними правами та обов’язками у виконавчому провадженні.

Права сторін виконавчого провадження передбачені статтею 19 Закону, зокрема оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з ч. 1 ст. 82 Закону України „Про виконавче провадження рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України, ч. 1 ст. 12, ч. 4 ст. 82 Закону України „Про виконавче провадження право на оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, мають лише сторони виконавчого провадження, якщо вважають, що порушено їх права чи свободи. При цьому вони набувають процесуального статусу заявника.

До такого ж висновку дійшов Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 4 Постанови „Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах від 07.02.2014 № 6.

У справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути лише рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби (п. 20 згаданої постанови Пленуму ВССУ).

Як видно з матеріалів справи, позивачем фактично оскаржуються дії та бездіяльність державного виконавця щодо не зняття арешту з майна.

Оскільки, позивач є стороною виконавчого провадження дії та бездіяльність державного виконавця належить оскаржувати у порядку передбаченому розділом VII ЦПК України.

Отже, при зверненні до суду з даним позовом позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки питання зняття арешту під час здійснення виконавчого провадження (стороною виконавчого провадження), повинно бути предметом розгляду в порядку оскарження дій або бездіяльності державного виконавця, а тому в задоволенні позовних вимог про зняття арешту з майна слід відмовити.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-83, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-265, 268, 280-283, 289, 354, 355 ЦПК України, суд –

в и р і ш и в :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду Львівської області через Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Ю.С. Кучаковський