Рішення № 77600214, 05.11.2018, Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/704/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2018 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі:

головуючого Ільтьо І. І.,

при секретарі: Куні О.І.,

з участю представника позивача – ОСОБА_1, представників відповідачів – ОСОБА_2 та ОСОБА_3, представника третьої особи – ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Берегово цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області та ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_8, Берегівська районна державна адміністрація та ОСОБА_9 сільська рада про визнання недійсними наказів Головного управління Держземагентсва у Закарпатській області, реєстрації та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та визнання права власності в порядку спадкування на земельну ділянку,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_5 звернувся в Берегівський районний суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області та ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_8, Берегівська районна державна адміністрація та ОСОБА_9 сільська рада про визнання недійсними наказів Головного управління Держземагентсва у Закарпатській області, реєстрації та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та визнання права власності в порядку спадкування на земельну ділянку зазначивши, що Рішенням 13 сесії 23 скликання ОСОБА_9 сільської ради від 03.03.2000 р. його бабці ОСОБА_10 була надана у приватну власність земельна ділянка площею 1,77 га на території ОСОБА_9 сільської ради в контурі 69 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а 19.02.2001 р. їй був виданий відповідний державний акт на право приватної власності на землю І-ЗК № 014864. 01.12.2011 р. бабка залишила заповіт, згідно якого вона все своє майно заповідала внуку, позивачу. 03.05.2012 р. бабка померла.

У 2017 р. позивач вирішив згідно заповіту оформити право власності на земельну ділянку та звернувся до нотаріуса, де було роз’яснено про необхідність отримання кадастрового номеру на земельну ділянку. Листом інженера-розпорядника від 12.12.2017 р. йому було повідомлено про неможливість присвоїти кадастровий номер, оскільки на дану земельну ділянку накладаються земельна ділянка площею 0,95 га кадастровий номер 2120483600:01:000:0105, яка передана у власність ОСОБА_8 та земельна ділянка площею 0,95 га кадастровий номер 2120483600:01:000:0104, яка передана у власність ОСОБА_7, оскільки розпорядженням голови Берегівської РДА від 18.03.2010 р. № №168, 171 останнім був наданий дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею по 0,95 га на території ОСОБА_9 сільської ради за межами населеного пункту, в контурі 69, у власність для ведення особистого селянського господарства.

Наказами Головного управління Держземагенства у Закарпатській області від 28.01.2014 р. були затверджені проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_7 та ОСОБА_8 для ведення особистого селянського господарства та надані їм земельні ділянки по 0,95 га кожній у власність. В подальшому спірні земельні ділянки були зареєстровані за останніми.

23.01.2015 р. ОСОБА_7 та 28.01.2015 р. ОСОБА_8, уклали договір дарування з ОСОБА_11 на вищенаведені спірні земельні ділянки площею по 0,95 га, які розташовані на території ОСОБА_9 сільради.

Вважає, що згадані накази Головного управління Держземагенства про затвердження проектів землеустрою та передачу у власність земельних ділянок ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а також наступні дії про реєстрацію прав власності земельних ділянок є незаконними і підлягають скасуванню.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав з мотивів наведених в позовній заяві, заперечив проти застосування строків позовної давності мотивуючи, що про порушення своїх прав на спадкування земельної ділянки позивач дізнався тільки 12.12.2017 р. із листа ОСОБА_12ОСОБА_13.

Представники відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнали з підстав наведених у відзивах та просили суд застосувати строк позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_9 сільської ради ОСОБА_4 в судовому засіданні позов визнав та пояснив, що рішенням 13 сесії 23 скликання ОСОБА_9 сільської ради від 03.03.2000 р. ОСОБА_10 була надана у приватну власність земельна ділянка площею 1,77 га на території ОСОБА_9 сільської ради в контурі 69 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Йому про виділення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 спірних земельних ділянок нічого не відомо. Вважає, що ОСОБА_10 отримала земельну ділянку відповідно до чинного законодавства.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в судове засідання не з’явилися, однак подали заяви, згідно яких просили розглянути справу у їх відсутності.

Представник Берегівської районної державної адміністрації в судове засідання не з’явився, причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

ОСОБА_14 ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснив, що земельна ділянка площею 1,77 га, право власності яке належить ОСОБА_10, розташована в контурі 69 землекористування ОСОБА_9 сільської ради, за межами населеного пункту та надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва рішенням сесії сільської ради. Згідно даних Державного земельного кадастру на дану земельну ділянку частково накладаються земельні ділянки, які належали ОСОБА_8 та ОСОБА_7, тому кадастровий номер земельній ділянці ОСОБА_10 присвоїти неможливо.

Заступник начальника відділу у Берегівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області ОСОБА_15 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_10 має державний акт старого взірця, а відповідно до існуючого законодавства на момент реєстрації державного акту, не вносилося до державного земельного кадастру. Внесення відомостей до державного земельного кадастру, а також створення самого земельного кадастру передбаченого ЗК України, який вступив в дію 1 січня 2002 року, державний акт ОСОБА_10 зареєстрований станом на 2001 рік, тобто дані про цю земельну ділянку були відсутні на момент реєстрації земельних ділянок ОСОБА_7 та ОСОБА_8.

Представник ОСОБА_16 - ОСОБА_17 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_16 виготовляла технічну документацію землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_7 та ОСОБА_8. Місцезнаходження вказаних земельних ділянок він погоджував з головою сільської ради, оскільки не було на місці землевпорядника. Вказані земельні ділянки голова вказав пальцем на карті.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду та перевіривши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що рішенням 13 сесії 23 скликання ОСОБА_9 сільської ради від 03.03.2000 р. в додатку № 361 ОСОБА_10 (бабка позивача) була надана у приватну власність земельна ділянка площею 1,77 га на території ОСОБА_9 сільської ради в контурі 69 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а 19.02.2001 р. їй був виданий відповідний державний акт на право приватної власності на землю І-ЗК № 014864.

Згідно заповіту від 01.12.2011 р., який посвідчений секретарем Дийдянської сільської ради, ОСОБА_10 заповідала все своє майно позивачу ОСОБА_5. 03.05.2012 р. бабка померла.

Спадщину після смерті бабки позивач прийняв, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

З метою оформлення права власності на спірну земельну ділянку згідно заповіту, позивач звернувся до нотаріуса, при цьому йому було роз’яснено про необхідність отримати кадастровий номер на земельну ділянку.

Разом з тим, згідно листа інженера-землевпорядника ОСОБА_13 від 12.12.2017 р. позивачу було повідомлено про неможливість присвоїти кадастровий номер, оскільки на дану земельну ділянку накладаються земельна ділянка площею 0,95 га кадастровий номер 2120483600:01:000:0105, яка передана у власність ОСОБА_8 та земельна ділянка площею 0,95 га кадастровий номер 2120483600:01:000:0104, яка передана у власність ОСОБА_7.

Також, судом встановлено, що розпорядженням голови Берегівської РДА від 18.03.2010 р. № 168 був наданий дозвіл ОСОБА_7 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,95 га на території ОСОБА_9 сільської ради за межами населеного пункту, в контурі 69, у власність для ведення особистого селянського господарства, а розпорядженням голови РДА №171 від 18.03.2010р. наданий дозвіл ОСОБА_8 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,95 га на території ОСОБА_9 сільради за межами населеного пункту, в контурі 69, у власність для ведення особистого селянського господарства.

Наказами Головного управління Держземагенства у Закарпатській області від 28.01.2014 р. були затверджені проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_7 та ОСОБА_8 для ведення особистого селянського господарства та надані їм земельні ділянки по 0,95 га кожній у власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільгосппризначення державної власності.

Згідно витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно ОСОБА_8 11.02.2014 р. зареєструвала на себе спірну земельну ділянку на праві приватної власності в реєстраційній службі Берегівського БУЮ та отримала Свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 17666724 від 12.02.2014 р..

Також, згідно витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно ОСОБА_7 12.02.2014 р. в Реєстраційній службі Берегівського РУЮ, зареєструвала на себе другу частину спірної земельної ділянки на праві приватної власності та отримала Свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 17742719 від 13.02.2014 р..

Згідно нотаріально посвідченого договору дарування укладеного 23.01.2015 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_11, остання набула право власності на спірну земельну ділянку площею 0,95 га, яка розташована на території ОСОБА_9 сільради, кадастровий номер 2120483600:01:000:0104.

Також, згідно нотаріально посвідченого договору дарування укладеного 28.01.2015 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6, остання набула право власності на спірну земельну ділянку площею 0,95 га, яка розташована на території ОСОБА_9 сільради, кадастровий номер 2120483600:01:000:0105.

Вищезазначені договори дарування зареєстровані в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за відповідачем ОСОБА_6.

Згідно ч.5 ст.116 ЗКУ надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, проводиться лише після її вилучення. Пунктом ІІ Постанови Пленуму ВСУ від 16.04.2004р. №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", суд має перевіряти законність рішень органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність.

Судом встановлено, що при прийнятті згаданих розпоряджень та наказів, спірні земельні ділянки передані у власність ОСОБА_7 та ОСОБА_8, без вилучення їх у власника ОСОБА_10, що є грубим порушенням ЗК України.

Положеннями статті 203 ЦК України, передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільними відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що накази Головного управління Держземагенства, реєстрація земельних ділянок за ОСОБА_8 та ОСОБА_7, а також виданні їм Свідоцтва про право власності на нерухоме майно є незаконними правочинами, тому їх слід визнати недійсними.

Також, судом встановлено, що згідно Витягу з плану землекористування ОСОБА_9 сільської ради спірна земельна ділянка знаходиться в контурі 69 та віднесена до земель колективної власності бувшого КСГП "Дийдівське", що підлягає розпаюванню та не могла бути відведена у власність не членам бувшого КСГП для ведення особистого селянського господарства.

Окрім цього, в спірних наказах зазначається, що земельні ділянки передаються у власність ОСОБА_8 та ОСОБА_7 із земель державної власності, в той час коли ці землі були у власності ОСОБА_10.

Статтею 21 ЦКУ передбачено, що суд визнає незаконними та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частина І ст.393 ЦКУ також передбачає, що правовий акт органу державної влади, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. До прийняття оскаржуваних наказів земельна ділянка перебувала у власності ОСОБА_18, тобто згаданими правовими актами грубо порушені мої права, спадкоємця, позивача.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. У ст. 41 передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті І Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини І основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Стаття І Першого Протоколу гаранте право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.

Згідно ст. 330 ЦКУ у випадку, коли майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 ЦК майно не може бути витребуване у нього.

Частина 3 ст.388 ЦК передбачає, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до п. 22 Вищевказаної Постанови Пленуму суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Вказана правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у справі №6-170цс14.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 набула право власності на спірні земельні ділянки безвідплатно, відповідно до договорів дарування з ОСОБА_7 та ОСОБА_8.

Враховуючи, що земельна ділянка площею 1,77 га належить ОСОБА_10 на підставі державного акту на право приватної власності на землю, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №835, яка залишила заповіт на позивача, який спадщину прийняв, суд вважає можливим в порядку ст.. 392 ЦК України визнати за ОСОБА_5 в порядку спадкування за заповітом право власності на цю земельну ділянку.

З огляду на вищевказане, суд приходить до висновку, що спірні накази Головного управління Держземагенства про затвердження проектів землеустрою та передачу у власність земельних ділянок ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а також наступні дії про реєстрацію прав власності земельних ділянок є незаконними і підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представником відповідача ОСОБА_3 в порядку ч.3 ст.267 ЦК України заявлено про застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Судом встановлено, що про порушення своїх прав на спадкування спірної земельної ділянки позивач дізнався тільки 12.12.2107 року з листа ОСОБА_12 ОСОБА_13 про неможливість присвоїти кадастровий номер, оскільки на дану земельну ділянку накладаються земельна ділянка площею 0,95 га кадастровий номер 2120483600:01:000:0105, яка передана у власність ОСОБА_8 та земельна ділянка площею 0,95 га кадастровий номер 2120483600:01:000:0104, яка передана у власність ОСОБА_7.

Наведене спростовує доводи представника відповідача ОСОБА_3 про пропущення позивачем строку позовної давності.

Згідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази мають бути належними і допустимими у відповідності до вимог ст.ст. 77-78 ЦПК України.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтоватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилався позивач ОСОБА_5, як на підставу своїх вимог, а представники відповідачів, як на підставу своїх заперечень, оцінивши такі в сукупності, суд приходить до висновку, що позов підставний і підлягає до задоволення.

Також, суд вважає підставними вимоги позивача відносно стягнення судових витрат, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно квитанції №13 від 27 березня 2018 року, вартість правничої допомоги яку отримав позивач складає 5000 грн..

Враховуючи, що позов задоволено повністю, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів пропорційно на користь позивача понесені ним судові витрати, які складаються з сплаченого судового збору в сумі 4228,80 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн..

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 89, 133, 141, 263, 265 ЦПК України, ст.ст. 3, 15, 16, 21, 203, 215, 328,330. 373, 368-388, 392-393, 1225, 1233-1235, 1268 Цивільного кодексу України, ст. ст. 19, 42, 89, 116, 118, 120, 152, 155, 210 Земельного кодексу України, суд,-

в и р і ш и в:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати: наказ начальника Головного управління Держаемагенства у Закарпатській області № ЗК/2120483600:01:000/00000083 від 28.01.2014р. "Про затвердження проекту землеустрою та передачі у власність ОСОБА_7 земельної ділянки";

наказ начальника Головного управління Держземагенства у Закарпатській області № ЗК/2120483600:01:000/00000081 від 28.01.2014р. "Про затверджен¬ня проекту землеустрою та передачі у власність ОСОБА_8 земельної ділянки";

державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 2120483600:01: 000:0104, Індексний номер 17743302 від 13.02.2014р., власник ОСОБА_7 Катери¬на Йосипівна, номер запису про право власності 4662286 від 12.02.2014р. та Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, власник ОСОБА_7, Індексний номер 17742719 від 13.02.2014р.,видане реєстраційною службою Берегівського РУЮ.

державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 2120483600:01: 000:0105, Індексний номер 17669776 від 12.02.2014р., власник ОСОБА_8 Іри¬на Михайлівна, номер запису про право власності 4644396 від 11.02.2014р. та Свідоцтво про право власності на нерухоме майно ОСОБА_8 Михайлів¬ни, Індексний номер 17666724 від 12.02.2014 р., видане реєстраційною служ¬бою Берегівського РУЮ.

Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_6 земельні ділянки площею 0,95 га, кадастровий номер 2120483600:01:000:0104 та площею 0,95 кадастровий номер 2120483600:01:000:0105, які розташовані в контурі 69 на території ОСОБА_9 сільської ради за межами населеного пункту.

Визнати за ОСОБА_5 право власності на земельну ділянку площею 1,77 га., що розташована в контурі 69 на території ОСОБА_9 сільської ради, за межами населеного пункту.

Стягнути пропорційно з Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 судові витрати у вигляді судового збору в сумі 4228 (чотири тисячі двісті двадцять вісім) гривень 80 копійок та 5000 (п’ять тисяч) гривень, які були витрачені за надання юридичної допомоги.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо (до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи – через Берегівський районний суд) до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя ОСОБА_19.