Постанова № 77598576, 29.10.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/1729/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Калиновського В.А.

суддів: Калитки О. М. , Кононенко З.О.

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С

представник позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління поліції охорони в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.07.2018, суддя В.О. Павлічек, м. Суми, повний текст складено 07.08.18 по справі № 818/1729/18

за позовом Управління поліції охорони в Сумській області

до Управління Держпраці у Сумській області

про визнання дій протиправними,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Управління поліції охорони в Сумській області, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Сумській області, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив суд: визнати незаконними та скасувати постанови Управління Держпраці у Сумській області від 10 квітня 2018 № 22/43/СМ193 і № 23/43/СМ193 про накладення штрафу у розмірах 37 230 гривень і 3 723 гривні.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 31.07.2018 року в задоволенні адміністративного позову Управління поліції охорони в Сумській області відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 242 КАС України, ст.ст. 38, 44, 107, 108, 113, 114, 119, 120, 121, 122, 123, 124, 178, 194, 207, 265 КЗпП України, Закону України "Про оплату праці", з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судове засідання представник відповідача не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, справа розглядається за відсутності представника відповідача.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Управлінням Держпраці у Сумській області, з метою перевірки фактів викладених у скарзі ОСОБА_2 від 02.03.2018р., видано наказ від 12.03.2018 №245 про проведення інспекційного відвідування Управління поліції охорони з 13 по 14 березня 2018 року (а.с. 82 – 83). На підставі даного наказу видано направлення №56/СМ193 на проведення інспекційного відвідування (а.с. 20). За наслідками інспекційного відвідування Управління поліції охорони в Сумській області складено акт інспекційного відвідування №43/СМ193 від 14.03.2018р.(далі - акт відвідування, а.с. 22 - 27).

Під час інспекційного відвідування встановлено, що згідно наданих позивачем документів заробітна плата у період з грудня 2017 року по лютий 2018 року виплачувалася з порушенням термінів, а саме пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, що є порушенням частини першої і другої статті 115 Кодексу законів про працю України та частини першої статті 24 Закону України «Про оплату праці». Також в акті відвідування зазначено, що має місце порушення частини першої статті 116 та частини першої статті 117 КЗпП України, а саме виплата всіх розрахункових коштів працівника при звільненні проводиться не в день звільнення і не виплачується середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того, під час інспекційного відвідування встановлено, що позивачем при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору відповідно до вимог частини 3 статті 38 КЗпП України найманому працівникові не виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку, а саме на момент звільнення охоронника ОСОБА_2 в Управлінні поліції охорони були порушені строки виплати заробітної плати за грудень 2017 року, січень і лютий 2018 року, що порушує вимоги підпункту г) пункту 3.1.5. Колективного договору між адміністрацією Управління поліції охорони в Сумській області та профспілковими організаціями Державної служби охорони Сумської області на 2016-2018 роки. ОСОБА_2 звільнено із займаної посади 01.03.2018 року з внесенням запису до трудової книжки відповідно наказу «звільнено з посади за власним бажанням ст. 38 КЗпП України» без урахування підстав для звільнення, вказаних ним у заяві від 01.03.2018 року, в якій зазначено про звільнення з роботи за власним бажанням згідно частини 3 статті 38 КЗпП України, і відповідно без врахування вимог статті 44 КЗпП України. Вихідна допомога найманому працівнику при розірванні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку на момент інспекційного відвідування охороннику ОСОБА_2 не нарахована і не виплачена.

На підставі зазначеного акту відвідування інспектором праці ОСОБА_3 14 березня 2018 року було складено припис про усунення виявлених порушень № 15, копію якого було надано для виконання позивачу (а.с. 26 – 27).

Згідно даного припису позивача у термін до 26 березня 2018 року зобов'язано усунути виявлені порушення наступним чином:

- виправити наказ про звільнення ОСОБА_2 згідно частини 3 статті 38 КЗпП України та виправити відповідний запис у його трудовій книжці;

- в подальшому дотримуватись ч.1,2 ст.115 КЗпП, ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці»;

- в подальшому дотримуватись ст.116 КЗпП;

- виплатити ОСОБА_2 вихідну допомогу у відповідності до ст. 44 КЗпП України;

- виплатити звільненим працівникам ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Листом від 26.03.2018р. позивач повідомив Управління Держпраці про здійснення заходів з метою усунення виявлених порушень (а.с. 28 - 34), а саме:

- наказом № 66 о/с від 21.03.2018 року внесені зміни до наказу № 46 о/с від 01.03.2018 року, згідно якого ОСОБА_2 було звільнено згідно частини 3 статті 38 КЗпП України.

- ОСОБА_2 виплачена вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку в розмірі 12104 грн.70 коп.;

- здійснено виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку звільненим працівникам ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5 і ОСОБА_6

10 квітня 2018 року відповідачем було винесено постанову № 22/43/СМ193, якою в зв’язку із встановленням факту порушення вимог ст. 44 КЗпП України (не виплата працівникові вихідної допомоги при звільненні за ч. 3 ст. 38 КЗпП), до позивача відповідно до абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України застосовано штраф у розмірі 37230 грн. (а.с. 36 -37)

Також 10 квітня 2018 року відповідачем було винесено постанову № 23/43/СМ193, згідно якої у зв’язку із встановленням фактів порушення ч.1,2 ст.115 КЗпП України (заробітна плата виплачується рідше двох разів на місяць через проміжок часу. Що перевищує шістнадцять календарних днів та пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата; несвоєчасна виплата заробітної плати) до позивача відповідно до абз.8 ч.2 ст.265 КЗпП України застосовано штраф у розмірі 3723 грн. (а.с. 38)

Судом встановлено, що факти порушень позивачем ст. 44, ч. 1,2 ст.115 КЗпП, зазначені в акті інспекційного відвідування підтверджуються матеріалами справи. В позові наявність вказаних порушень позивачем не заперечується. По суті позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача, гарантії встановлені ст. 44 КЗпП не відносяться до мінімальними державних гарантій, затримка у виплаті заробітної плати відбулася не з навмисних дій позивача, а з об’єктивних причин, та виконання позивачем припису про усунення виявлених порушень є підставою для не застосування до нього штрафних санкцій.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивачем допущено саме несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати та недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці, відповідачем правомірно було вжито заходи щодо притягнення об’єкта відвідування до відповідальності одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частиною 3 ст. 38 КЗпП України визначено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до ст. 44 КЗпП, при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Згідно ч. 1, 2 ст. 115 КЗпП, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Згідно з ч. 1 ст. 259 КЗпП, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 КЗпП України, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Частиною 2 ст. 265 КЗпП визначено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, зокрема, в разі:

- недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абз.4);

- порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати (абз.8).

Відповідно до ч. 4 ст. 265 КЗпП, штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною четвертою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною дев’ятою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення», визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі – Порядок № 509).

Також 16.05.2017 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», якою затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі – Порядок № 295).

Згідно пункту 27 Порядку № 295, у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об’єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Згідно пункту 2 Порядку 509, штрафи накладаються начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками на підставі акта про виявлення під час перевірки суб’єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу. Уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (пункт 3 Порядку 509). Справа розглядається у п’ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд (пункт 4 Порядку 509).

Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про оплату праці» визначено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про оплату праці», норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.(ч.1 ст.12) Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.(ч.2 ст.12)

Виходячи із системного аналізу зазначеної норми, перелік гарантій, які містять норми ст. 12 Закону України «Про оплату праці», не є вичерпним, оскільки такі норми і гарантії також містить Кодекс законів про працю України.

Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється за ч.3 ст.38 КЗпП, вихідної допомоги. Право та умови виплати вихідної допомоги при звільненні закріплені у статті 44 КЗпП України. Нормами ст.44 КЗпП визначено перелік підстав виплати вихідної допомоги та встановлено мінімальний розмір такої виплати, в даному випадку - не менше тримісячного середнього заробітку. Дана вихідна допомога виплачується найманому працівнику при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору.

Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Роботодавець зобов’язаний дотримуватися та виконувати передбачені законодавством про працю, колективними договорами, угодами і індивідуальними трудовими договорами гарантії незалежно від форми власності юридичної особи або юридичного статусу.

Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги, яка виплачується працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Таким чином, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що виплата вихідної допомоги при звільненні працівника, мінімальний розмір якої визначений ст. 44 КЗпП, є мінімальною державною гарантією, порушення якої тягне за собою застосування фінансових санкцій передбачених абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції правомірно спростував твердження позивача про те, що право ОСОБА_2 на нарахування та виплату вихідної допомоги виникло з 21.03.2018 (з моменту внесення змін до наказу про звільнення а.с. 30), оскільки відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Отже в даному випадку всі необхідні суми ОСОБА_2 повинні були виплачені позивачем в день звільнення останнього - 01.03.2018 в т.ч. вихідна допомога.

Також суд першої інстанції правомірно спростував посилання позивача на те, що в заяві ОСОБА_2 про звільнення взагалі не йшлося про виплату йому вихідної допомоги, оскільки виплата зазначеної вихідної допомоги, відповідно до ст.44 КЗпП є обов’язком роботодавця та не залежить від волевиявлення працівника.

Щодо застосування відповідачем штрафу на підставі абз.8 ч.2 ст.265 КЗпП України в зв’язку із встановленням фактів порушення ч.1,2 ст.115 КЗпП України, колегія суддів зазначає, що посилання позивача щодо об’єктивних причин порушення строків виплати заробітної плати, є безпідставним з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивачем були порушені строки виплати заробітної плати за грудень 2017 року, січень-лютий 2018 року, що було відображено в акті інспекційного відвідування.

Відповідно до ч.3 ст.15 Закону України «Про оплату праці», оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Частиною 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ст.22 Закону України «Про оплату праці», суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Статтею 24 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Аналогічні норми містить і ст.115 КЗпП України.

Згідно ч. 6 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Суд зазначає, що застосування фінансових санкцій, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України не залежить від наявності чи відсутності у роботодавця причин несвоєчасної виплати заробітної плати, а контролюючи органи не наділені правом на власний розсуд визначати розмір фінансової санкції за порушення вимог законодавства про працю. Відтак вищевказані доводи позивача є безпідставними та необгрунтованими.

Колегія суддів вважає хибними посилання апелянта на пункт 28 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295, в якому визначено, що у разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об’єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються, з огляду на наступне.

Так пунктом 29 Порядку № 295 встановлено, що заходи до притягнення об’єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Враховуючи те, що позивачем допущено саме несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати та недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем правомірно було вжито заходи щодо притягнення об’єкта відвідування до відповідальності одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень.

Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.07.2018 року по справі 818/1729/18 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління поліції охорони в Сумській області залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.07.2018 по справі № 818/1729/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_7Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_8 ОСОБА_9 Повний текст постанови складено 05.11.2018.