Рішення № 77593629, 02.11.2018, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.11.2018 Справа № 920/655/18

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л.,

за участю секретаря судового засідання Пономаренко Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику представників сторін в місті Сумах у приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/655/18

за позовом Військової частини 1471 (09610, Київська область, Рокитнянський район, с. Савинці; ід. код 23311530)

до Фізичної особи - підприємця Шевцова Віталія Олександровича (40000, АДРЕСА_1; ід. номер НОМЕР_1)

про стягнення 5669,40 грн.,

встановив:

До господарського суду звернулась Військова частина 1471 з позовом до Фізичної особи-підприємця Шевцова Віталія Олександровича про стягнення 5669,40 грн. штрафних санкцій (пені) за договірними зобов'язаннями, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки № 172-17 від 23.05.2017.

28.09.2018 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні. В обґрунтування неналежного виконання договірних зобов'язань відповідачем перед позивачем щодо поставки вершкового масла послався на значні коливання цін на ринку масла та вжиття заходів щодо розірвання договору, а також на затягування процесу розірвання договору позивачем.

Представники сторін у судове засідання не викликались. Разом з тим, суд наголошує, що ухвалу суду про відкриття провадження у справі сторони отримали належним чином, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями.

Тому, керуючись ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд встановив наступне.

23.05.2017 між Військовою частиною 1471 (замовник) та ФОП Величко Т.І. (постачальник) був укладений договір № 172-17 (далі Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність замовника масло вершкове (Товар) з доставкою до військових частин Державної прикордонної служби України згідно зі специфікацією договору на загальну суму 1271320 грн.

Відповідно до п. 6.2 Договору замовник мас право контролювати поставку товару у строки, установлені цим Договором, а згідно п. 6.3 Договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим Договором.

Відповідно до п. 5.1 Договору відвантаження та доставка товару до товароодержувача проводиться на підставі документів, оформлених замовником з подальшим його перевезенням в місця, визначені специфікацією, за рахунок коштів (або транспортом) постачальника в строки, передбачені п. 5.2 цього Договору.

Згідно пункту 5.2 Договору строк поставки товару за цим Договором складає 20 календарних днів згідно заявки замовника.

Заявка замовника подається шляхом надсилання її на електронну пошту постачальника, зазначену в Договорі.

У відповідності до умов Договору від 23.05.2017 р. №172-17 замовником 07 серпня 2017 року було направлено на електронну пошту постачальника заявку на постачання продовольства на загальну суму 257700 грн. (а.с. 21, 22).

Постачальник зобов'язався поставити товар за заявкою замовника в кількості та строк, визначених Договором (тобто з 08.08.2017 до 27.08.2017 включно), але не зробив цього.

Як вбачається з Додаткової угоди № 1 від 19.09.2017 про розірвання Договору від 23.05.2017 №172-17, зобов'язання сторін були припинені, за винятком сплати штрафних санкцій за порушення строків поставки товару з боку постачальника станом на момент підписання цієї Додаткової угоди.

Відповідно до абз.2 п.5.7 Договору датою прийняття товару є дата вказана уповноваженою особою товароодержувача при отриманні товару в акті приймання-передачі товару на перевезення.

Жодних документів щодо поставки та отримання товару суду не надано, тому відсутність факту поставки постачальником товару суд вважає встановленим.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийнятті товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог статті 509 ЦК України зобов'язанням є таке правовідношення в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії. а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Крім того, згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частинами 1, 2 ст. 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Частиною 4 ст. 231 ГК України, передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки. встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що за порушення строку поставки товару зазначеного у п. 5.2 Договору постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення поставки.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відтак, враховуючи, що відповідач мав здійснити поставу товару з 08.08.2017 до 27.08.2017 включно, то починаючи з 28.08.2017 і до 18.09.2017 (договір розірвано 19.09.2017) він вважається таким, що прострочив.

У зв'язку з порушенням відповідачем строків поставки товару за Договором позивачем нараховано та заявлено до стягнення 5669,40 грн. пені.

Оскільки відповідачем не виконані умови Договору щодо своєчасної поставки товару, він зобов'язаний сплатити на користь позивача пеню за неналежне виконання зобов'язання.

Перевіривши, розрахунки позивача, в тому числі: період нарахування, вартість непоставленого в строк товару, розмір пені, суд дійшов висновку про їх правомірність та відповідність фактичним обставинам справи.

У відповідності до вимог статей 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідач не надав суду доказів сплати заявленої до стягнення заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, підтвердження матеріалами справи заборгованості відповідача перед позивачем у заявленій до стягнення сумі, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Щодо посилання відповідачем в обґрунтування неналежного виконання договірних зобов'язань на значні коливання цін на ринку масла та вжиття заходів щодо розірвання договору, а також на затягування процесу розірвання договору позивачем, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Ринкові коливання цін якраз і входять у ризики підприємницької діяльності і не можуть вважатися виключними чи форс-мажорними обставинами, які б зменшували ступінь вини особи у порушенні господарського зобов'язання.

Щодо розірвання договору, то відповідач не був позбавлений права на звернення з відповідним позовом до суду в будь-який час (якщо вважав, що для цього є відповідні підстави), однак не зробив цього, тому суд відхиляє доводи відповідача щодо затягування процесу розірвання договору позивачем.

Відповідно до ст. ст. 123, 129 ГПК України позивачу за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762 грн.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Шевцова Віталія Олександровича (40000, АДРЕСА_1; ід. номер НОМЕР_1) на користь Військової частини 1471 (09610, Київська область, Рокитнянський район, с. Савинці; ід. код 23311530) 5669,40 грн. пені за порушення зобов'язань за договором поставки № 172-17 від 23.05.2017, а також витрати по сплаті судового збору у даній справі в сумі 1762 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).

Повний текст рішення складено 05.11.2018.

Суддя В.Л.Котельницька