Рішення № 77593619, 25.10.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" жовтня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1265/18

Господарський суд Одеської області у складі:

Суддя Гут С.Ф.

При секретарі судового засідання Себовій О.О.

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 – на підставі посвідчення №002999 від 17.05.2017р.;

Від відповідача: ОСОБА_2 – на підставі довіреності № 1/14/1-253 від 01.08.18р.;

розглянувши справу за позовом Приватного підприємства “Інал Плюс” до відповідача Державного підприємства “Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№14) про стягнення 467 673,20 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство “Інал Плюс” (надалі – позивач), звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Державного підприємства “Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№14) (надалі - відповідач) суму заборгованості у розмірі 404 466,84 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.06.2018р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу №916/1265/18 прийнято розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання по справі призначено на "30" липня 2018р. о 11:00 год.

25.07.2018р. до канцелярії Господарського суду Одеської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

01.08.2018р. до канцелярії Господарського суду Одеської області від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з Державного підприємства “Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№14) (надалі - відповідач) додатково суму заборгованості у розмірі 153 114,00 грн.

07.08.2018р. до канцелярії Господарського суду Одеської області від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої, позивач наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні 07.08.2018р. представником відповідача було надано суду клопотання про продовження розгляду підготовчого провадження по справі №916/1265/18 на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.08.2018р. клопотання представника відповідача про продовження розгляду підготовчого провадження по справі №916/1265/18 на 30 днів було задоволено та продовжено строк підготовчого провадження по справі №910/1265/17 на 30 днів.

22.08.2018р. до канцелярії Господарського суду Одеської області від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

28.08.2018р. до канцелярії Господарського суду Одеської області від позивача надійшли пояснення на заперечення на відповідь на відзив.

12.09.2018р. до канцелярії Господарського суду Одеської області від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з Державного підприємства “Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№14) суму заборгованості у розмірі 467 673,20 грн.

В судовому засіданні 13.09.2018р. представником позивача було надано суду клопотання про допит свідка справі.

Судом було відмовлено у задоволенні вищезазначеного клопотання, оскільки позивачем до клопотання не було додано заяви свідка, що суперечить вимогам ГПК України.

В судовому засіданні 20.09.2018р. заяву позивача про збільшення позовних вимог було прийнято судом до розгляду.

20.09.2018р. до канцелярії Господарського суду Одеської області від відповідача надійшли заперечення на заяву про збільшення позовних вимог.

В судовому засіданні 20.09.2018р. представником позивача було надано суду заяву про долучення доказів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.09.2018р. було закрито підготовче провадження у справі № 916/1265/18 за позовом Приватного підприємства “Інал Плюс” до Державного підприємства “Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№14) про стягнення 467 673,20 грн. та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на "25" вересня 2018 р. о 14:40 год.

В судовому засіданні 16.10.2018р. представником позивача було надано суду заяву про долучення доказів до матеріалів справи.

В судовому засіданні 25.10.2018р. представником позивача було надано суду письмові пояснення у дебатах.

25.10.2018р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

25 лютого 2014 року між Державним підприємством «Підприємство Одеської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області (№14)» (теперішня назва: Державне підприємство «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України(№14)) (надалі – підрядник), в особі в.о. директора ОСОБА_3 та Приватним підприємством «Інал плюс» (надалі – замовник) в особі директора ОСОБА_4 було укладено договір підряду №25/02/Г-8.

Відповідно до п. 1.7. Договору, забезпечення збереження устаткування, матеріалів та результатів роботи покладається на Підрядника. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження устаткування, матеріалів та результатів роботи несе замовник.

За приписами п.3.2 Договору, замовник зобов’язаний на протязі 5 робочих днів після письмового повідомлення про виконання чергового замовлення прийняти виконану роботу,

Робота вважається прийнятою після підписання Замовником видаткових накладних на чергову партію виготовленої продукції (п.3.3. Договору).

Згідно п. 4.2. Договору, підрядник несе відповідальність за втрату та пошкодження матеріалів, устаткування, обладнання, наданих Замовником, що сталось з його вини або недбалості в розмірі обґрунтованої вартості матеріалів, устаткування, обладнання або ремонту устаткування, обладнання.

Відповідно до п.4.4. Договору усі суперечки, що виникатимуть при виконанні договору вирішуються шляхом переговорів або передаються на розгляд господарського суду.

На виконання умов договору підряднику було передано устаткування та матеріали для виконання обумовлених договором робіт. Перелік переданого обладнання та їх вартість відображається у видаткових накладних №1, 2, 3 від 01.08.2014 року (загальна вартість обладнання становить 2 298 016, 00 грн.), які підписані та скріплені печатками обох сторін.

Проте, як зазначає позивач на момент закінчення строку дії договору (31.12.2014 року), обумовлені ним роботи не були виконані та передані підрядником.

Сторонами додатковою угодою до Договору від 03 січня 2015 р. №1, було погоджено п.5.2 договору викласти у наступній редакції: «Термін дії цього договору починається з моменту підписання, а закінчується « 30» липня 2015 року».

Однак, як зазначає позивач підрядник у встановлений додатковою угодою строк умови договору не виконав та почав частково повертати передане за договором обладнання.

Відповідно до накладних №14, 25, 26, 27, 33, 34, 37, 40, 46, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 56, які були підписані сторонами протягом березня-липня 2015 року, давальницьке

обладнання було повернено замовникові, загалом на суму 2 003 329, 00 грн. та залишок обладнання загалом на суму 213 678,00 грн. повернений підрядником не був.

Листами від 25.06.2015 року та від 02.07.2015 року позивач звертався до відповідача, відповідно до яких просив дозволити вивіз давальницького за договором

обладнання. Проте, відповіді на вказані листи відповідач не надав.

З наведених підстав, Приватне підприємство “Інал Плюс” звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Державного підприємства “Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№14) суму заборгованості у розмірі 467 673,20 грн., з яких: 246 310,89 грн. – основного боргу, 89 903,15 грн. – пені, 17 241,76 грн. – штрафу, 91 381,34 грн. – інфляційних втрат та 22 836,06 грн. – 3% річних.

Відповідач, Державного підприємства “Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№14) поти позову заперечує, позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій –це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В пунктах 1-10 ч.2 ст.16 ЦК України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

В силу частини 1 статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно ст.20 Господарського кодексу України, Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. При цьому, зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Судом встановлено, що правовідносини сторін по справі склались на підставі укладеного між ними договору підряду №25/02/Г-8 від 25.02.2014р. та додаткової угоди до нього.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 599 ЦК України, статті 202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 837 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з частиною 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Частина 4 статті 882 даного Кодексу передбачає, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

В якості підстави позову позивач посилається на ті обставини, що обумовлені договором роботи відповідачем виконані та передані не були, а тому обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на ст.611 та ст.852 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. У разі порушення боржником негативного зобов’язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов’язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов’язання. Така вимога може бути пред’явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов’язання.

Згідно 852 Цивільного кодексу України, якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором. За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Про вищезазначені порушення могла б свідчити первинна документація, з якої вбачалося б яка саме кількість та якої саме продукції повинно бути виготовлено підрядником за договором.

Проте, позивачем в підтвердження вищезазначених обставин жодного доказу наявності факту порушень умов договору з боку відповідача (підрядника) суду надано не було.

Крім того, позивач надав список обладнання яке, як зазначає позивач, залишилось у віданні відповідача.

В позовній заяві, позивач посилається на ті обставини, що Листами від 25.06.2015 року та від 02.07.2015 року позивач звертався до відповідача, відповідно до яких просив дозволити вивіз давальницького за договором обладнання.

Тобто, з вищезазначеного вбачається, що позивач просив надати лише дозвіл на вивіз, а не звертався до відповідача про повернення давальницького обладнання, що свідчить про те що у відповідача не виникало обов’язку повернення давальницького обладнання.

Більш того, як вбачається з матеріалів справи, на Листах позивача від 25.06.2015 року та від 02.07.2015 року міститься віза керівника відповідача "бух. оформити" та підпис із зазначенням дати (а.с. 31-32), що свідчить про надання згоди відповідача на вивіз давальницького обладнання та спростовує посилання позивача.

Окремо суд зазначає, що позивач не просить суд зобов’язати відповідача повернути обладнання яке залишилось, а просить суд стягнути з відповідача його вартість.

Також позивач намагається отримати кошти за обладнання яке було йому повернуте, наприклад п.5 та п.45 цього списку повернуто відповідно до накладної №28 від 20.05.2015 р., п.8 накладна №37, п.10 накладна №53, п.12 накладна №26, п.22 накладна №56, п.25 накладна №56, п.19 накладна №50, п.27 накладна №56, п.42 накладна №46,47,53,56, п.45 накладна №37, п.47 накладна №56.

Крім того, як зазначає відповідач, більшість найменувань списку обладнання яке просить компенсувати позивач, саме по собі не є обладнанням, а лише є комплектуючими до обладнання які були вмонтовані у обладнання яке було повернуто, наприклад електромотори, або витратні матеріали які були вживані під час виконання Договору.

Враховуючи вищезазначені обставини, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази та надавши їм правову оцінку, Господарський суд Одеської області приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту невиконання відповідачем умов договору підряду №25/02/Г-8 від 25.02.2014р. та не повернення відповідачем давальницького обладнання яке передано йому за договором підряду №25/02/Г-8 від 25.02.2014р., у зв’язку із чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об’єктивного з’ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача у справі.

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 86, 130, 165, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Приватного підприємства “Інал Плюс” до відповідача Державного підприємства “Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№14) про стягнення 467 673,20 грн. - відмовити

2. Витрати по сплаті судового збору за поданя позовної заяви покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Накази видати в порядку ст.327 ГПК України

Повний текст рішення складено 05 листопада 2018 р.

Суддя С.Ф. Гут