Рішення № 77592712, 02.11.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2018

Справа № 910/11622/18

Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз Україна” (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6)

до Публічного акціонерного товариства “Об’єднана гірничо-хімічна компанія” (03035, м. Київ, вул. Сурікова, 3) в особі філії “Іршанський гірничо збагачувальний комбінат” (12110, Житомирська обл., Володимирсько-Волинський р-н, смт. Іршанськ, вул. Шевченка, 3)

про стягнення заборгованості 31 348,63 грн.

Представники сторін: без повідомлення (виклику)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз Україна” (надалі також – «позивач») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства “Об’єднана гірничо-хімічна компанія” в особі філії “Іршанський гірничо збагачувальний комбінат” (надалі також – «відповідач») про стягнення заборгованості 31 348,63 грн. з яких: пеня у сумі 24 681,66 грн., 3% річних у сумі 1 245,37 грн., та інфляційні витрати у сумі 5 421,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за Договором купівлі – продажу природного газу № 1576/15-БО-10 від 31.12.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2018 відкрито провадження по справі № 910/11622/18, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

09.10.2018 через відділ діловодства суду відповідач подав додаткові пояснення.

10.10.2018 через відділ діловодства суду відповідач подав відповідь на відзив, у якому викладено клопотання про поновлення строку, встановленого в ухвалі від 05.09.2018, для подання відповіді на відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 поновлено Публічному акціонерному товариству “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз Україна” пропущений процесуальний строк для подання відповіді на відзив у справі № 910/11622/18.

22.10.2018 через відділ діловодства суду позивач подав додаткові пояснення по справі.

24.10.2018 через відділ діловодства суду відповідач подав заперечення на відповідь на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 05.09.2018 була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом та отримана уповноваженими представниками сторін, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення.

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

31.12.2014 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Продавець) та Філією “Іршанський гірничо збагачувальний комбінат” Державного підприємства “Об’єднана гірничо-хімічна компанія” (Покупець) було укладено Договір купівлі – продажу природного газу №1576/15-БО-10 (далі - Договір), відповідно до умов якого Продавець зобов’язався передати у власність Покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов’язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.

Згідно з п. 3.3 Договору, приймання – передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання – передачі газу.

Відповідно до п. 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов п.6.1 цього Договору Продавець має право не здійснювати поставку газу Покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання Покупцем п.6.1 умов цього Договору він зобов’язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Строк, у межах якого Сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності) , у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановляється тривалістю у 5 років. (п. 9.3 Договору)

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення. (розділ 11 Договору)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач передав, а відповідач в свою чергу прийняв імпортований природний газ, що підтверджується Актами приймання – передачі природного газу від 31.01.2015, 28.02.2015, 31.03.2015, 30.04.2015, 31.10.2015, 30.11.2015, 31.12.2015.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що на виконання умов Договору він передав у власність покупцю природний газ, а відповідач прийняв вказаний товар, що підтверджується актами приймання – передачі природного газу, проте останній здійснив оплату за отриманий товар з прострочкою платежу. Таким чином, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у сумі 24 681,66 грн., 3% річних у сумі 1 245,37 грн. та інфляційні витрати у сумі 5 421,60 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що розмір пені, 3% річних та інфляційних втрат, заявлених до стягнення, становить більше 10 відсотків від вартості несвоєчасно сплаченого спожитого газу і є неспіврозмірним, в той час як неустойка як засіб розумного стимулювання виконання грошового зобов'язання не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитора. Стягнення з відповідача нарахованих позивачем сум пені, 3% річних та інфляційних втрат може призвести до негативних наслідки як для працівників Філії, так і для бюджетів усіх рівнів, до яких відповідач регулярно сплачує податки та збори (обов'язкові платежі), передбачені чинним законодавством України. Крім того, в порушення частини 2 статті 623 ЦК України позивачем не надано та до позовної заяви не долучені докази, які підтверджують наявність у позивача будь-яких збитків, які б були спричинені простроченням саме відповідача. Поряд з викладеним, у запереченнях на відповідь на відзив відповідач просить суд зменшити розмір пені, 3% та інфляційних, які будуть підлягати стягненню за результатами справи, на 80 відсотків.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до норм ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач передав, а відповідач в свою чергу прийняв імпортований природний газ, що підтверджується Актами приймання – передачі природного газу від 31.01.2015, 28.02.2015, 31.03.2015, 30.04.2015, 31.10.2015, 30.11.2015, 31.12.2015, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, проте відповідачем була здійснена оплата за отриманий товар з прострочкою платежу, що підтверджується випискою по рахунку позивача.

При зверненні до суду позивач просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 17.03.2015 по 10.09.2015 у розмірі 1 245,37 грн та інфляційні за період з 17.03.2015 по 31.08.2015 у розмірі 5 421,60 грн.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитору зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» №14 від 17.12.2013).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» №14 від 17.12.2013)

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за визначений ним період прострочки виконання боржником його грошового зобов’язання, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості самостійно виходити за межі заявлених позовних вимог.

Крім того, позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 17.03.2015 по 10.09.2015 у розмірі 24 681,66 грн.

Згідно з приписами ст. ст. 216 – 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» №14 від 17.12.2013 року)

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов п.6.1 цього Договору Продавець має право не здійснювати поставку газу Покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання Покупцем п.6.1 умов цього Договору він зобов’язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за період прострочки виконання боржником його грошового зобов’язання, Суд вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі на суму 24 681,66 грн.

Отже, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору відповідач не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому, Суд відхиляє аргументи відповідача, покладені в основу заперечень проти задоволення позовних вимог як такі, що не обґрунтовують підстави для звільнення відповідача від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Поряд з викладеним, відповідач у запереченнях на відповідь на відзив відповідач просить суд зменшити розмір пені, 3% річних та інфляційних на 80 відсотків.

За приписами ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.13 № 7-рп/2013).

Суд зазначає, що відповідачем жодними належними та достатніми доказами не доведено суду наявності підстав для зменшення розміру неустойки за невиконання зобов'язання у строк, визначений умовами Договору, в розумінні ч. 1. ст. 233 Господарського кодексу України, а тому заява позивача в частині зменшення розміру пені задоволенню не підлягає.

Окрім того, заява про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат також задоволенню не підлягає, оскільки припис статті 233 Господарського кодексу України може бути застосований до штрафних санкцій, в той час як заявлені позивачем до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні втрати є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а не штрафними санкціями.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 – 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Об’єднана гірничо-хімічна компанія” (03035, м. Київ, вул. Сурікова, 3, ідентифікаційний код 36716128) в особі філії “Іршанський гірничо збагачувальний комбінат” (12110, Житомирська обл., Володимирсько-Волинський р-н, смт. Іршанськ, вул. Шевченка, 3, ідентифікаційний код 39391950) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м.Київ, вул. Богдана Хмельницького, будинок 6, Ідентифікаційний код 20077720) пеню у розмірі 24 681 (двадцять чотири тисячі шістсот вісімдесят одна) грн. 66 коп., 3% річних у розмірі 1 245 (одна тисяча двісті сорок п’ять) грн. 37 коп., інфляційні втрати у розмірі 5 421 (п’ять тисяч чотириста двадцять одна) грн. 60 коп. та судовий збір в розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 02.11.2018

Суддя Т.Ю.Трофименко