Рішення № 77592600, 25.10.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 15/93/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2018 Справа № 908/1378/18

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова Ігоря Сергійовича, при секретарі судового засідання Чернетенко А.С., розглянувши матеріали справи,

за позовом ОСОБА_1 підприємства «Обрій», 49000, м. Дніпро, вул. Каштанова, б. 4Б

до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства «Агропромислова компанія», 72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Героїв України, б. 175

про стягнення коштів

За участю представників сторін та учасників процесу:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність б/н від 01.07.2018;

від відповідача: ОСОБА_3, довіреність б/н від 21.08.2018.

Суть спору:

16.07.2018 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 підприємства “Обрій”, м. Дніпро до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства “Агропромислова компанія”, м. Мелітополь про стягнення 290 568,84 грн за договором поставки № 13/06 від 13.06.2017.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2018, справу № 908/1378/18 передано на розгляд судді Горохову І.С.

Ухвалою суду від 17.07.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1378/18, присвоєно справі номер провадження 15/93/18. Розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 13.08.2018.

Ухвалами суду від 13.08.2018, 30.08.2018 розгляд справи у підготовчому провадженні відкладався на 30.08.2018 та11.09.2018.

Ухвалою суду від 11.09.2018 продовжувався строк підготовчого провадження до 17.10.2018, розгляд підготовчого судового засідання відкладався на 20.09.2018.

Ухвалою суду від 20.09.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 908/1378/18 до судового розгляду по суті на 25.10.2018.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги наявністю невиконаних відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки № 13/06 від 13.06.2017, внаслідок чого у нього виник борг за поставлений товар в сумі 229 439,77 грн. У зв’язку з цим позивач просить стягнути з відповідача зазначену заборгованість, а також нараховані на суму боргу пеню в розмірі 29 726,58 грн, 3 % річних у розмірі 6940,00 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 24 462,49 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на ст. ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 257, 512, 514, 526, 549, 551, 553, 554, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, договір поставки за № 13/06 від 13.06.2017. Просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

11.09.2018 позивач направив на адресу суд заяву про зменшення позовних вимог вих. 10/09-3 від 10.09.2018.

22.10.2018 на адресу суд від позивача надійшли пояснення вих. 19/10-2, позивач зазначає, що заява про зменшення позовних вимог вих. 10/09-3 від 10.09.2018 по справі № 908/1378/18 подана помилково та стосується іншої справи за № 908/1303/18, яка розглядається господарським судом Запорізької області. Просив заяву залишити без розгляду та розглядати вимоги заявлені у позові вих. № 02/07-3 від 02.07.2018.

Заява позивача про зменшення позовних вимог вих. 10/09-3 від 10.09.2018 від 11.09.2018 судом до розгляду не приймається, оскільки питання про зменшення розміру позовних вимог з урахуванням сплачених коштів у розмірі 194 303,83 грн було вирішено під час розгляду справи № 908/1303/18.

В судовому засіданні 25.10.2018 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Проти розстрочення платежу строком на 4 місяці починаючи із листопада 2018 року, щомісячно, рівними частинами, не заперечив.

Відповідач проти задоволення позову з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог не заперечив. Заявив клопотання про розстрочку виконання рішення по справі строком на 4 місяці.

Розгляд справи відповідно до вимог ст. 222 ГПК України здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме програмно – апаратного комплексу «Оберіг».

В судому засіданні 25.10.2018 судом, в порядку ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом 10 днів.

Заслухавши доводи представників позивача та відповідача, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд встановив наступне.

13.06.2017 ОСОБА_1 підприємства «Обрій», м. Дніпро (позивач, постачальник) та ОСОБА_1 акціонерним товариством «Агропромислова компанія», Запорізька область, м. Мелітополь (відповідач, покупець) укладено договір поставки № 13/06 (договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, у відповідності з даним договором постачальник передає, а покупець приймає та оплачує товар на умовах даного договору.

Параграфом 2 сторонами визначено, що найменування товару: ячмінь; умови поставки: транспорт постачальника; кількість товару: та видаткових накладних; загальна вартість ? та видаткових накладних; строком поставки товару вважається дата у товарній накладній.

Відповідно до п. 5.1. договору, даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного його виконання сторонами своїх зобов’язань.

Позивач в повному обсязі та у визначені строки виконав свої зобов'язання за договором, а саме, здійснив поставку товару відповідачу. Жодних заперечень, зауважень або повідомлень стосовно кількості або якості поставленого товару з боку покупця не надходило.

Факт поставки товару постачальником в повному обсязі та відповідної якості підтверджується видатковою накладною № 1/28/06 від 28.06.2017 на суму 229 439,77 грн, які підписана представниками обох сторін і завірені печатками сторін.

Однак, відповідач не виконав умови договору в частині оплати вартості поставленого товару, не сплатив кошти за товар, що призвело до невиконання грошового зобов'язання відповідачем, внаслідок чого у нього виник борг за поставлений товар в сумі 229 439,77 грн.

З метою досудового врегулювання спору 06.02.2018 позивачем на адресу відповідача направлено претензію направлено претензію № 7/02/02 від 02.02.2018 з вимогою сплатити заборгованість за поставлений товар в сумі 229 439,77 грн.

Зазначена претензія залишена без задоволення.

В порушення умов договору відповідач свої зобов’язання за договором не виконав, у зв’язку з чим позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України (далі – ГК України), згідно з якою господарські зобов’язання між суб’єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін ґрунтуються на договорі поставки, який за своєю правовою природою по суті є договором про постачання продукції.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або розстроченням платежу (ч. 1 ст. 694 ЦК України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України закріплено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного між сторонами договору, які породили взаємні обов’язки: обов’язком позивача стало передання товару відповідачу, а обов’язком відповідача – прийняття товару і оплата його вартості на умовах, визначених договором.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з приписами ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Як встановлено матеріалами справи, позивач свої зобов`язання відповідно до зазначеного договору виконав, що підтверджується матеріалами справи. Факт поставки товару відповідачу на загальну суму 229 439,77 грн підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною, підписаною повноважними представниками та скріплена печатками сторін.

На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості 229 439,77 грн за договором поставки № 13/06 від 13.06.2017 є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

За порушення відповідачем строків оплати отриманого товару, позивач просив стягнути 29 726,58 грн пені за період прострочення з 29.06.2017 по 29.12.2017.

Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.

Пунктом 4.1. договору встановлено, що за прострочку оплати, неповну передачу товару, сторони виплачують пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від вартості недопоставленого/неоплаченого товару за кожний день прострочення.

Вимога щодо стягнення пені судом відхилена, оскільки заявлена безпідставно виходячи з наступного:

Стягнення штрафних санкцій та компенсаційних санкцій є похідною вимогою від вимоги про стягнення боргу.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України). Згідно зі статтями 251, 253 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Виходячи з аналізу викладеного слідує, що для оцінки правильності нарахування позивачем штрафних та компенсаційних санкцій слід встановити не тільки документально підтверджену суму боргу, а й дату коли зобов’язання мало бути виконано, тобто з’ясувати момент прострочення боржником виконання грошового зобов’язання. Прострочення слід розглядати як юридичний склад, що тягне за собою зміну правовідносин сторін по зобов'язанню, яке не виконано в строк. Складовими прострочення при цьому є такі юридичні факти: наявність між сторонами договірних відносин, настання строку виконання зобов'язання, невиконання стороною зобов'язання у встановлений строк.

Умовами п. 2.7. договору № 13/06 від 13.06.2017 учасники правочину визначили, що оплата суми за товар перераховується на розрахунковий рахунок постачальника у вигляді передоплати, можлива оплата частинами.

Таким чином, аналіз умов договору та діючого законодавства свідчить про неузгодження сторонами, чітко визначеного строку оплати отриманого товару, внаслідок чого, суд відмовляє у задоволені вимоги щодо стягнення пені.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 6940,00 грн за з загальний період прострочення з 29.06.2017 по 02.07.2018 та суму інфляційних втрат в розмірі 24 462,49 грн за період червень 2017 – липень 2018.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наданий позивачем розрахунок 3% річних суд визнав не обґрунтованим, оскільки позивачем безпідставно визначена дата настання прострочення виконання грошового зобов’язання.

Відповідно до п. 2.7. договору, оплата суми за товар перераховується на розрахунковий рахунок постачальника у вигляді передоплати, можлива оплата частинами.

Матеріали справи не містять доказів перерахунку відповідачем передоплати, щодо можливості оплати частинами, то в цій частині повинен вказуватися чіткий строк (термін) оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов’язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата) покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Приймаючи до уваги той факт, що сторонами чітко не визначений строк оплати отриманого товару, суд вважає за доцільне застосувати ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, нормами якої встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь – який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріали справи містять претензію № 7/02/02 від 02.02.2018, яка була направлена на адресу відповідача 06.02.2018. В зазначеній претензії позивачем встановлено строк для добровільного погашення відповідачем суми боргу - два банківських дні з моменту отримання претензії. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, претензія відповідачем отримана 08.02.2018, таким чином строк прострочення оплати починається з 12.02.2018, що не було взято позивачем до уваги під час розрахунку.

Стосовно вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат за вказаний позивачем період з червень 2017 по липень 2018, суд зазначає про неправильність та невідповідність наданого суду розрахунку нормам чинного законодавства виходячи з наступного:

Інфляційні витрати пов’язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних – є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті «Урядовий кур'єр». Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Між тим, як свідчать матеріали справи позивач розрахунок інфляційних втрат здійснив без урахування вищенаведених вимог законодавства, оскільки інфляція розраховувалась позивачем з урахуванням неповного місяця прострочення заборгованості, що є невірним, оскільки найменший період розрахунку інфляції становить місяць.

Перерахувавши заявлені до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи наведені норми права та встановлений факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань, суд відзначає, що вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню: 3 % річних в сумі 2640,13 грн за період 12.02.2018 по 02.07.2018 та інфляційних втрат в розмірі 4379,55 грн за період березень - червень 2018 року, у зв’язку з помилковістю розрахунку наведеного позивачем.

У стягненні інфляційних втрат в розмірі 20 082,94 грн та 3% річних в розмірі 4299,87 грн суд відмовляє внаслідок помилковості розрахунку.

Також, відповідачем надано заяву про розстрочення виконання рішення по справі № 908/1378/18 на 4 місяці та з нього приводу суд зазначає наступне.

Пунктом 2 частини 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Частинами 1, 3, 4 ст. 331 ГПК України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім’ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При вирішенні питання про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення, суд виходить з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) – тяжке захворювання її самої або членів її сім’ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи – наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб – стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. При цьому, при прийнятті рішення про надання розстрочки та відстрочки суд має враховувати, що відстрочка або розстрочка виконання рішення допускається лише у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочки виконання судового рішення, має бути підтверджена відповідними засобами доказування, а до заяви повинні бути додані докази щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення.

Необхідність надання розстрочки виконання судового рішення, відповідач обґрунтовує наступними обставинами:

Відповідач є підприємством сільгоспвиробником, яке займається господарською діяльністю з розведенням свиней та птиці і яке є одним із провідних підприємств в Україні із виробництва свинини. Відповідач протягом тривалого часу поставляв м'ясопродукцію контрагентам, які знаходились на території Автономної Республіки Крим, в результаті чого, у останніх перед відповідачем накопичилась значна сума заборгованості, яка з об’єктивних причин (окупація цієї території) не погашається, що позбавило відповідача можливості повернути свої грошові кошти. На даний час керівництво відповідача намагається знайти спосіб ліквідування вказаної заборгованості. Також проведення на території Донецької і Луганської областей антитерористичної операції позбавила відповідача значної частини ринку збуту, у зв’язку з чим істотно знизився об’єм реалізації виготовленої продукції. Відповідач має значну непогашену кредиторську заборгованість, що суттєво похитнуло фінансовий стан відповідача, який не зміг своєчасно розрахуватись за отримані корма і ветеринарні препарати. Разом з тим, на початку 2017 року значно виросла ціна на свинину та птицю, при незмінному стані вартості кормів, тобто, в наявності тенденція, коли доходи відповідача почали потроху перевищувати витрати відповідача на годування свиней та птиці, що дає позитивні сподівання на поступове погашення до середини 2018 року всіх заборгованостей відповідача. Стягнення суми боргу по даній справі без відстрочки його виконання, утруднить чи унеможливить погашення заборгованості перед енергопостачальниками, сплату податків, зборів, що спричинить наростанню фінансових проблем, яке не виключено, може закінчитись і звільненням працівників відповідача та доведення до зупинення його діяльності, тощо. Небажане зупинення діяльності відповідача, може призвести до його банкрутства, що зробить неможливим чи ускладнить фактичне виконання рішення у даній справі. Для погашення заборгованості, 04.11.2016 відповідач додатковою угодою до кредитного договору № 283/16.1-К/13 з ПАТ “ПУМБ”, поновив строк можливості користуватись кредитними коштами цього банку в розмірі 12 000 000,00 грн строком до 05.10.2019, із сплатою 27,5% річних за користування кредитом, під іпотеку нерухомого майна, у зв’язку з чим відповідач поступово, в залежності від свого фінансового стану, зможе отримувати ці кредитні кошти і відновити свою фінансово-господарську діяльність.

Проаналізувавши матеріали справи, суд констатує існування об’єктивних обставин, які ускладнюють виконання рішення. Судом враховано вищенаведені обставини, надано оцінку на предмет реальної можливості виконання судового рішення при наданні відстрочки, враховано, що відстрочка виконання рішення не порушить баланс інтересів сторін, а саме досягнення мети виконання судового рішення при максимальному дотриманні співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора.

Позивач щодо розстрочення виконання рішення суду не заперечив та погодився з розстроченням платежу строком на 4 місяці починаючи з листопада 2018 року.

За таких обставин, суд вважає за можливе скористатися наданим п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України правом та задовольнити клопотання відповідача, надавши розстрочку виконання рішення в частині стягнення основної суми заборгованості, 3% річних та суми інфляційних втрат строком на 4 місяці із щомісячною сплатою коштів у розмірі 59 114,86 грн починаючи з листопада 2018.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів.

Доказів оплати наявної заборгованості, штрафних та компенсаційних санкцій відповідач суду не надав, викладені в позові обставини не спростував.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 202, 232, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України суд, -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 акціонерного товариства «Агропромислова компанія» (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, Запорізька область, вул. Героїв України (Кірова), буд. 175, ідентифікаційний код 31914947) на користь ОСОБА_1 підприємства «Обрій» (49000, м. Дніпро, вул. Каштанова, буд. 4Б, ідентифікаційний код 31045607) суму основного боргу в розмірі 229 439,77 грн (двісті двадцять дев’ять тисяч чотириста тридцять дев’ять гривень 77 коп.), 3% річних в розмірі 2640,13 грн (дві тисячі шістсот сорок гривень 13 коп.), суму інфляційних витрат в розмірі 4379,55 грн (чотири тисячі триста сімдесят дев’ять гривень 55 коп.), суму судового збору в розмірі 3546,89 грн (три тисячі п’ятсот сорок шість гривень 89 коп.). Видати наказ.

Розстрочити виконання рішення в частині стягнення основної суми заборгованості, 3% річних та суми інфляційних втрат у загальному розмірі 236 459,45 грн строком на 4 місяці із щомісячною сплатою коштів у розмірі 59 114,86 грн починаючи з листопада 2018.

У задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 29 726,58 грн, інфляційних втрат в розмірі 20 082,94 грн та 3% річних в розмірі 4299,87 грн, відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 05 листопада 2018 року.

Суддя І. С. Горохов