Рішення № 77591769, 26.10.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/7224/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

судді Гулкевич І.З.

судді Мартинюка В.Я.

секретар судового засідання Сільник Н.Є.

за участю:

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача та третьої особи - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України у Львівській області про скасування грошового атестату та зобов’язання вчинити дії, -

В с т а н о в и в:

23.10.2014 ОСОБА_4 (далі – позивач, ОСОБА_4Д.) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Пенсійного фонду України (далі – відповідач 1), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі – третя особа) про визнання протиправними дій, визнання недійсним та скасування грошового атестату та зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 21.01.2015 закрито провадження у справі в частині позовних вимог, яка була скасована ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2015 року, тому суд розглядає відокремлені матеріали адміністративної справи № 813/7224/14 лише в частині позовних вимог щодо:

1) визнання недійсним та скасування грошового атестату № 50 від 19 березня 1990 року фінансово-планового відділу УВС Львівської області;

2) зобов'язання відповідача в особі Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ МВС України у Львівській області виплатити заборговані суми по заробітній платі за додатковими видами, іншими надбавками, доплатами до зарплати, а саме:

- за період з 26 березня 1987 року до 1 березня 1990 року включно 50% щомісячну надбавку до посадового окладу за постійну роботу в умовах режимних обмежень з "таємними" так і "цілком таємними" державними документами;

- за період з 26 березня 1987 року до 01 березня 1990 року включно 10% щомісячну надбавку до посадового окладу за шкідливі умови служби у спеціальній установі П/Р УВС Л/о для осіб, затриманих за бродяжництво;

- за період з 26 березня 1987 року по 1 березня 1990 року включно 35% щомісячну надбавку до посадового окладу за відпрацьовані по службі 768 год. робочого часу в нічний період в якості відповідального по спеціальній установі П/Р УВС Л/о;

- за період з 26 березня 1987 року до 14 березня 1989 року включно додаткову заробітну плату у розмірі 8671 грн 32 коп. за відпрацьовані на службі 2664 год. робочого часу в якості відповідального по спеціальній установі П/Р УВС Л/о понад установлений законодавством робочий час, у дні щотижневого відпочинку (суботу, неділю), передсвяткові та святкові дні.

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що 14.09.2012 супровідним листом за № 9379/07-43 за підписом першого заступника начальника ГУ ПФУ у Львівській області ОСОБА_5 отримав ксерокопію грошового атестату № 50 від лютого 1990 року, складеного фінансово-плановим відділом УВС у Львівській області із численними порушеннями фінансової дисципліни. Вважає, що вказаний грошовий атестат не відповідає вимогам пункту 14 наказу МВС України від 01.11.2003 №1236 «Про застосування Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ».

Також вважає, що відповідач неправомірно застосував наказ Управління внутрішніх справ Львівського облвиконкому від 14.03.1989 № 57 о/с в частині призначення його на посаду оперуповноваженого відділення карного розшуку відділу внутрішніх справ ОСОБА_6 райвиконкому м. Львова, що призвело до невиплати належної йому суми грошового забезпечення як за основними видами окладів, так і за додатковими та іншими надбавками, доплатами до зарплати за період з 26.03.1987 по 01.03.1990 та відображення незаконних відомостей у грошовому атестаті № 50.

Вважає, що ГУ МВС у Львівській області має врахувати наказ УВС Львівського облвиконкому від 30.03.1989 № 78 о/с про проходження позивачем служби на посаді заступника начальника по оперативній роботі приймальника розподільника УВС Львівського облвиконкому та виплатити заборговані суми по заробітній платі.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві, додаткових поясненнях та клопотаннях, просив позов задовольнити.

Відповідач - ОСОБА_3 управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області у встановлений судом строк подало відзив на позов, в якому виклало заперечення проти позову. Зазначає, що грошовий атестат не є рішенням суб’єкта владних повноважень в розумінні КАС України, в атестаті відображена інформація щодо розміру та складових грошового утримання, сформованих на підставі відповідних наказів, тому грошовий атестат не може бути визнано нечинним. Також вказує, що при звільненні з позивачем проведений повний розрахунок, жодних заборгованостей у відповідача ГУМВС перед ОСОБА_1 немає. Наполягає на тому, що всі дії посадових осіб УМВС України у Львівській області, а також ГУМВС України у Львівській області були вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб визначений законодавством України.

Представник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідач – Пенсійний фонд України правом на подання відзиву не скористався.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України у Львівській області правом на подання пояснень до суду не скористалося.

У судовому засіданні представник відповідача 1 та третьої особи проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві, просив у задоволенні позову відмовити.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 21.01.2015 закрито провадження у справі в частині позовних вимог, яка була скасована ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2015, а матеріали справи направлено для продовження розгляду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року, адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2017 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року про залишення позовної заяви без розгляду по справі № 813/7224/14 скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

03 квітня 2017 року матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України у Львівській області про скасування грошового атестату та зобов’язання вчинити дії скеровано на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

За наслідками автоматизованого розподілу, справу №813/7224/14 передано на розгляд судді Львівського окружного адміністративного суду Брильовському Р.М.

05 квітня 2017 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду прийнято до розгляду справу № 813/7224/14 та призначено судове засідання.

16 травня 2017 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Львівського окружного адміністративного суду: головуючого судді Брильовського Р.М., судді Гулкевич І.З. та судді Мартинюка В.Я.

30 червня 2017 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про роз’єднання позовних вимог від 13 червня 2017 року.

11 серпня 2017 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду заяву (клопотання 1) ОСОБА_1 про зміну позовних вимог від 13 червня 2017 року вх. №13639 повернуто позивачу.

Того ж дня ухвалою Львівського окружного адміністративного суду відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяв про роз’єднання позовних вимог від 03 липня 2017 року вх. № 15055 та від 18 липня 2017 року вх. № 16498.

03 листопада 2017 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду зупинено провадження у справі № 813/7224/14 для надання часу для примирення до 07 грудня 2017 року.

08 грудня 2017 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду продовжено строк зупинення провадження у справі № 813/7224/14 до 15 лютого 2018 року.

02 березня 2018 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду поновлено провадження у справі № 813/7224/14.

Суд, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Суд встановив, що відповідно до виписки із наказу Управління внутрішніх справ Виконкому Львівської обласної ради народних депутатів від 30.03.1987 № 78 о/с капітана міліції ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника приймальника-розподільника Управління внутрішніх справ Львівського виконкому по оперативній роботі з 26 березня 1987 року.

Згідно з випискою із наказу Управління внутрішніх справ Виконкому Львівської обласної ради народних депутатів від 14.03.1989 № 57 о/с майора міліції ОСОБА_1 призначено на посаду оперуповноваженого відділення карного розшуку відділу внутрішніх справ ОСОБА_6 райвиконкому м. Львова з 11 березня 1989 року.

Відповідно до виписки з наказу Управління внутрішніх справ Виконкому Львівської обласної ради народних депутатів від 24.02.1990 № 50 о/с майора міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил СРСР за ст. 67 «б» /через хворобу/ з 01 березня 1990 року з посади оперуповноваженого відділення карного розшуку відділу внутрішніх справ ОСОБА_6 райвиконкому м. Львова.

У трудовій книжці міститься запис № 11 від 01.03.1990 – звільнений з органів внутрішніх справ Української РСР, підстава – наказ № 50 від 24.02.1990.

Доказів оскарження та скасування у судовому порядку вищенаведених наказів суду не надано.

У подальшому позивач оформив пенсію в органах пенсійного фонду.

У матеріалах справи наявний лист Головного управління МВС України у Львівській області від 25.09.2007 № 14/І-7п, яким повідомлено позивача, що пенсія йому призначена згідно заяви, розрахунку вислуги років і грошового атестату, де вказана остання посада, як оперуповноважений відділення карного розшуку ОСОБА_6

На інформаційний запит позивача ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України у Львівській області супровідним листом від 14.09.2012 № 9379/07-43 надіслало позивачеві ксерокопію грошового атестату № 50 від 19.03.1990, наявного в матеріалах його пенсійної справи.

Суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

18.10.2004 наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 203 з метою визначення порядку й умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи було затверджено Інструкцію про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи (далі – Інструкція).

Відповідно до п.п. 1.1 п. 1 вказаної Інструкції грошове забезпечення осіб рядового та начальницького складу кримінально-виконавчої системи визначається залежно від посади, спеціального звання, кваліфікації, наукового ступеня, вченого звання, тривалості та умов служби.

Грошове забезпечення складається з окладів грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення (п.п. 1.2 п. 1 вказаної Інструкції).

Згідно з п.п. 1.3 п. 1 Інструкції умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи визначаються відповідно до чинного законодавства.

Порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу за час хвороби визначено у п. 14 Інструкції.

Порядок оформлення і видачі грошових атестатів визначено у п. 21 Інструкції.

Так, відповідно до п.п. 21.1 п. 21 Інструкції при переміщенні, переведенні, відрядженні до органів виконавчої влади та інших цивільних установ, а також при звільненні зі служби осіб рядового і начальницького складу фінансова служба (бухгалтерія) зобов'язана:

- задовольнити їх усіма належними видами грошового забезпечення;

- видати грошовий атестат.

Згідно з п.п. 21.2. п. 21 Інструкції грошовий атестат особам рядового і начальницького складу видається в усіх випадках:

а) переміщення з одного органу або установи до іншого органу або установи, у тому числі при направленні у вищі навчальні заклади для навчання;

б) переведення до органів внутрішніх справ, податкової міліції України, Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства;

в) відрядження до органів виконавчої влади та інших цивільних установ із залишенням у кадрах Департаменту;

г) звільнення зі служби в запас або відставку з призначенням пенсії (грошовий атестат передається разом з іншими документами у відповідний орган для призначення пенсії).

У разі якщо грошовий атестат з будь-яких причин при вибутті не був виданий, фінансова служба (бухгалтерія) зобов'язана надіслати цей атестат за новим місцем служби вибулого.

Відповідно до п.п. 21.3. п. 21 Інструкції грошовий атестат видається під розписку в особовій картці на грошове забезпечення. Видані грошові атестати реєструються у журналі, де зазначаються:

номер і дата видачі грошового атестата;

прізвище, ім'я та по батькові власника атестата, займана ним посада, спеціальне звання;

куди вибув власник атестата.

Згідно з п.п. 21.4.п. 21 цієї ж Інструкції грошові атестати підписуються керівником органу або установи та начальником фінансової служби (бухгалтерії), скріплюються печаткою.

Грошовий атестат має бути підписаний його власником, що підтверджує правильність записів у ньому.

Грошові атестати без печатки чи підписів, з підчистками чи необумовленими виправленнями, заповнені неправильно вважаються недійсними.

Отже, аналізуючи вище наведенні норми можна дійти висновку, що для визнання грошового атестату недійсним повинні існувати певні умови (обставини), а саме грошовий атестат підписаний не уповноваженими на це особами, відсутня печатка чи підпис на такому атестаті та наявні виправлення чи підчистки або невірне заповнення такого. Правильність записів у грошовому атестаті має підтверджена підписом його власника.

Суд встановив, що при звільненні майора міліції ОСОБА_1 з ОВС, за ст.67 п. «Б» (по хворобі) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС, з 01.03.1990 року, 19.03.1990 року УВС Львівської області було видано грошовий атестат №50.

Як вбачається із змісту наявної в матеріалах справи копії оскаржуваного грошового атестату, в такому відображено види грошового забезпечення та вислугу років ОСОБА_1

Вказаний грошовий атестат завірений підписами бухгалтера та старшого бухгалтера та підписаний позивачем у графі «дані вказані в атестаті вважаю правильними». Так, інспектором відділу кадрів УВС Л\о було проведено розрахунок вислуги років на пенсію майора міліції ОСОБА_1, о\у відділу карного розшуку ВС ОСОБА_6 м. Львова. З вислугою років ознайомився ОСОБА_1, що підтверджується підписом останнього.

Отже, аналізуючи вище наведенні положення, суд не вбачає порушень вимог Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи під час видання оскаржуваного грошового атестату, а відтак не приймає до уваги доводи позивача, що грошовий атестат не відповідає вимогам пункту 14 наказу МВС України від 01.11.2003 №1236 «Про застосування Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ».

Водночас, суд звертає увагу, що Інструкцію про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи було затверджено саме 18.10.2004 наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 203, а станом на час видачі грошового атестату вона не діяла.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися й позиції, висловленої у рішенні Європейського Суду з прав людини у п. 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Проте, позивачем не надано суду достатніх та належних доказів щодо обґрунтованості своїх позовних вимог, а судом під час розгляду справи не встановлено, обставин, за яких можна було б визнати грошовий атестат недійсним, натомість відповідач 1 належними та допустимими доказами довів правомірність прийняття оскаржуваного грошового атестату.

Окрім того, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю порушені або порушуються його права, свободи чи законні інтереси.

Згідно із вищевказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Враховуючи вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Із наведених положень убачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.

Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке порушує безпосередньо права чи обов'язки позивача.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, з наведеного слідує, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Звернувшись до суду з адміністративним позовом позивач просить визнати недійсним та скасувати грошовий атестат.

Обов’язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов’язків, їх зміни чи припинення.

Проте, грошовий атестат є лише документом, у якому відображені фактичні дані, що містяться у виданих до цього періоду наказах про виплачені позивачу суми грошового забезпечення, не має обов’язкового характеру, а тому не створює жодних правових наслідків для відповідача, відповідно не є актом індивідуальної дії в розумінні ч.1 ст. 19 КАС України.

Оскільки, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення прав та законних інтересів позивача, тому суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо визнання незаконним та скасування грошового атестату є неналежним способом захисту, отже в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити повністю.

Аналогічного змісту висновки викладенні у рішеннях Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №805/2979/17-а, від 1 лютого 2018 року у справі № 800/502/17 (800/659/16).

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Водночас, суд звертає увагу, що ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2015 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог з підстав, що спір в частині позовних вимог щодо визнання грошового атестату №50 від 19.03.1990 року фінансово-планового відділу УВС Львівської області недійсним та скасування його не має ознак публічно-правового та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

27 квітня 2015 року ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2015 року про закриття провадження у справі в частині позовних скасовано, а матеріали справи направлено для продовження розгляду.

Суд з огляду на наведену вище аргументацію, дотримуючись послідовності національного суду, доходить висновку, що спір в частині визнання недійсним та скасування грошового атестату має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Стосовно позовної вимоги щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, суд зазначає наступне.

Як вище встановлено судом, позивач відповідно до наказів Управління внутрішніх справ Виконкому Львівської обласної ради народних депутатів від 30.03.1987 № 78 о/с, від 14.03.1989 № 57 о/с та від 24.02.1990 № 50 о/с працював в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника приймальника-розподільника Управління внутрішніх справ Львівського виконкому по оперативній роботі з 26 березня 1987 року, на посаді оперуповноваженого відділення карного розшуку відділу внутрішніх справ ОСОБА_6 райвиконкому м. Львова з 11 березня 1989 року, з якої 01 березня 1990 року був звільнений в запас Збройних Сил СРСР за ст. 67 «б» /через хворобу/.

Доказів скасування у судовому порядку вищевказаних наказів суду не надано.

Відомості, які містяться у цих наказах, внесені до особових карточок фінансової звітності, у яких відображаються дані щодо перебування позивача у конкретний період на конкретній посаді та отримані ним суми грошового забезпечення.

Так, з особових карточок фінансової звітності видно, що позивач перебував на посаді заступника начальника по оперативній роботі приймальника - розподільника УВС у Л/о в період з 26.03.1987 по 11.03.1989 на підставі наказу №78 о/с від 30.03.1987. У подальшому був переведений по службі на посаду оперуповноваженого ВКР ОСОБА_6 УВС у Л/о відповідно до наказу № 57 о/с від 14.03.1989 та перебував на даній посаді з 11.03.1989 до 01.03.1990. З цієї посади був звільнений з ОВС на пенсію за ст. 67 «б» (по хворобі). Грошовий атестат № 50 видано 19.03.1990.

Згідно особових карточок фінансової звітності за період січень 1989 року – березень 1990 року позивачеві виплачено таке грошове забезпечення:

за січень 1989 року – 259,96 крб, відомість № 1,

за лютий 1989 року – 259,96 крб, відомість № 2,

за березень 1989 року – 178,84 крб, 87,12 крб, відомість №4, кас. ордер № 106 від 20.03.1989,

за березень 1989 року – 170, 96 крб, касовий ордер № 81 від 20.04.1989,

за квітень 1989 року – 250,02 крб, касовий ордер № 81 від 20.04.1989,

за травень 1989 року – 250,02 крб, касовий ордер № 103 від 20.05.1989,

за червень 1989 року – 250,02 крб, касовий ордер № 125 від 20.06.1989,

за липень 1989 року – 250,02 крб, касовий ордер № 147 від 20.07.1989,

за серпень 1989 року – 250,02 крб, касовий ордер № 169 від 20.08.1989,

за вересень 1989 року – 250,02 крб, касовий ордер № 191 від 20.09.1989,

за жовтень 1989 року – 250,02 крб, касовий ордер № 213 від 20.10.1989,

за листопад 1989 року – 250,02 крб, касовий ордер № 235 від 20.11.1989,

за грудень 1989 року – 250,02 крб, касовий ордер № 258 від 20.12.1989,

за січень 1990 року – 250,02 крб, касовий ордер № 653 від 26.03.1990,

за лютий 1990 року – 359,88 крб, касовий ордер № 653 від 26.03.1990,

за березень 1990 року – 265,80 крб, касовий ордер № 653 від 26.03.1990.

Відповідно до листа управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУМВС України у Львівській області від 12.04.2012 № 14/І-2/31, адресованого ОСОБА_1, повідомлено, що відповідно до вимог наказу МВС України від 04.06.2002 № 519 термін зберігання касових документів, відомостей про нарахування та виплату грошового забезпечення та заробітної плати за 3 роки. Згідно наданої керівництвом ОСОБА_6 ЛМУ УМВС України, інформації, касові та банківські документи, відомості про нарахування та виплату грошового забезпечення та заробітної плати за 1989 – 1990 роки у вказаному підрозділі знищені.

Суд погоджується з твердженням відповідача про те, що при звільненні з позивачем проведений повний розрахунок, жодних заборгованостей у відповідача немає, крім того, матеріали справи зворотного не містять.

Суд звертає увагу, що питання щодо виплати заборгованості по заробітній платі за період з 26.03.1987 по 01.03.1990 було предметом розгляду адміністративної справи у Франківському районному суді м. Львова за позовом ОСОБА_1 від 26.10.2010, що підтверджується копією позову наявною в матеріалах справи.

19 березня 2012 року ухвалою Франківського районного суду залишено позов ОСОБА_1 до ГУМВС України у Львівській області та ГУПФ України у Львівській області про перерахунок пенсії та примусове стягнення з ГУМВС завданих збитків, пов’язаних із невиплатою заробітної плати без розгляду, у зв’язку із пропуском строку звернення до суду.

7 листопада 2012 року ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Франківського районного суду від 19.03.2012 без змін, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями ухвал.

Суд констатує, що ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2015 року було закрито провадження у даній справі в частині позовних вимог про зобов’язання відповідача виплатити заборговані суми по заробітній платі за додатковими видами, іншими надбавками, доплатами до зарплати позивачу, у зв'язку із набранням ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2012 у справі № 76030/12/9104 законної сили, з того самого спору і між тими самими сторонами.

Проте, 27 квітня 2015 року ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2015 року про закриття провадження у справі в частині позовних скасовано, а матеріали справи направлено для продовження розгляду.

Окрім того, суд наголошує, що питання щодо строків звернення до суду з даним позовом розглядалися судом та було прийнято ухвалу від 02 листопада 2016 року про залишення без розгляду позову ОСОБА_1.

Втім, ухвалою Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2017 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 813/7224/14 скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимог позивача щодо стягнення заборгованості по заробітній платі.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а позовні вимоги позивача з мотивів та підстав, наведених у позовній заяві, задоволенню не підлягають.

З огляду на вищевикладене суд зазначає, що відповідачами як суб'єктами владних повноважень доведено правомірність прийнятого ним рішення, а відтак відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при відмові у задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено та підписано 05.11.2018.

Головуючий суддя Р.М. Брильовський

Суддя І.З. Гулкевич

Суддя В.Я. Мартинюк