Рішення № 77591051, 31.10.2018, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2018 року ЛуцькСправа № 0340/1944/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Денисюка Р.С.,

при секретарі судового засідання Шепталовій А.П.,

за участю представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.05.2018 № 0569904-1301-0319 та від 30.05.2018 № 0045072-0000-0319,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2, позивач) звернулася з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі – ГУ ДФС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.05.2018 № 0569904-1301-0319 та від 30.05.2018 № 0045072-0000-0319.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 02.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а в подальшому за клопотанням представника відповідача ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом сторін, судове засідання призначено на 10:30 31.10.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до податкових повідомлень-рішень від 14.05.2018 № 0569904-1301-0319 та від 30.05.2018 № 0045072-0000-0319 позивачу визначена сума податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості. Вважає, що вказані податкові повідомлення-рішення суперечать вимогам законодавства України, оскільки згідно пункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (надалі – ПК України) визначено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. На підставі викладеного вважає, що нерухомість, яка знаходиться у її власності, а саме: цех по виготовленню тари з пластмаси /А2/, розташований за адресою: Волинська обл., м. Нововолинськ, вул. Шахтарська, 65 та виробничо-складське приміщення /літера «А-2»/, розташоване за адресою: Волинська обл., м. Нововолинськ, вул. Княгині Ольги, 64-а (перейменована з Островського) не є об'єктом оподаткування як будівлі промисловості, тому винесені податкові повідомлення рішення є протиправними. Враховуючи наведене просить позов задовольнити.

У відзиві на позовну заяву (а.с. 34-35) представник відповідача заперечив стосовно задоволення позовних вимог посилаючись на те, що пункт “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не може бути застосований у даному випадку до позивача, оскільки за фізичною особою ОСОБА_2, зареєстровано нежитлові будівлі, що є відмінними від визначення зазначеному у ПК України, а саме будівель промисловості. Використаний у статті 266 ПК України термін “будівлі промисловості” має застосовуватись виключно відносно будівель, що експлуатуються промисловими підприємствами. На підставі викладеного, вважає вказані податкові повідомлення-рішення такими, що винесені правомірно на виконання вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судове засідання позивач не прибула, при цьому на адресу суду надіслала заяву про розгляд справи за її відсутності. Просила позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві на позов, просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд, заслухавши вступне слово представника відповідача, дослідивши письмові докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником нежитлових приміщень: цех по виготовленню тари з пластмаси /А2/, загальною площею 1321,4 кв.м, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Нововолинськ, вул. Шахтарська, 65, цільове призначення: для обслуговування механічного цеху (а. с. 11-15); виробничо-складського приміщення, /літера А-2/, загальною площею 485,4 кв.м, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Нововолинськ, вул. Островського, 64-а, цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, для обслуговування нежитлового приміщення (а. с. 17-18).

Рішенням Нововолинської міської ради Волинської області від 14.07.2016 №10/6 “Про встановлення на території міста Нововолинська податку на майно” затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до якого на 2017 рік ставка податку для об’єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, становить 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановлена законом на 01 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування (вказане рішення розміщене на офіційному сайті Нововолинської міської ради Волинської області).

Головним управління ДФС у Волинській області винесено податкові повідомлення-рішення від 14.05.2018 № 0569904-1301-0319 та від 30.05.2018 № 0045072-0000-0319, відповідно до яких ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік у сумі 42284,80 грн. та 15532,80 грн. відповідно (а. с.8-9).

13.07.2018 позивач звернулася із скаргами на вищевказані податкові повідомлення-рішення до Державної фіскальної служби України (а. с. 10, 16). Так, рішенням Державної фіскальної служби України від 03.08.2018 за № 11417/Р/99-99-11-02-01-14 продовжено строк розгляду скарг до 15.09.2018 року (а. с. 19).

Рішенням Державної фіскальної служби України від 14.09.2018 № 14069/Р/99-99-11-02-01-14 податкові повідомлення-рішення від 14.05.2018 № 0569904-1301-0319 та від 30.05.2018 № 0045072-0000-0319 залишено без змін, а скарги позивача – без задоволення (а. с. 20).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

01.01.2015 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” від 28.12.2014 №71-VIII (надалі - Закон №71-VIII), яким було введено новий податок - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (підпункт 266.5.1 пункт 266.5 стаття 266 ПК України).

Згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об’єктом оподаткування є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об’єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Отже, за загальним правилом, об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Підпунктом 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на підпункт “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, відповідно до якого не є об’єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від “а” до “л”) передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв’язок об’єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами “е” та “і”, на відміну від пункту “є”. Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив’язку або до статусу суб’єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування (“д”), суб’єкти господарювання малого та середнього бізнесу (“е”), сільськогосподарський товаровиробник (“ж”), громадські організації інвалідів та їх підприємства (“з”), релігійні організації (“и”)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання (“ґ”), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів (“і”), будівлі промисловості (“є”) тощо).

Аналіз пункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як “будівлі промисловості промислових підприємств”. При цьому законодавець використав прислівник “зокрема”, який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб’єкта власності.

Згідно з підпунктом 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 ПК України об’єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт “ґ”).

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу “Будівлі нежитлові” група 125 “Будівлі промислові та склади” клас 1251 “Будівлі промисловості”.

До будівель промисловості відносяться об’єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 “Будівлі промисловості”, який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 – “Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості”, 1251.2 – “Будівлі підприємств чорної металургії”, 1251.3 – “Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості”, 1251.4 – “Будівлі підприємств легкої промисловості”, 1251.5 – “Будівлі підприємств харчової промисловості”, 1251.6 – “Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості”, 1251.7 – “Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості”, 1251.8 – “Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості”, 1251.9 – “Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне”.

Чинне законодавство України не містить правової норми, яка б чітко визначала поняття “промислове підприємство”.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B “Добувна промисловість та розроблення кар’єрів”, C “Переробна промисловість”, D “Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря”, E “Водопостачання; каналізація, поводження з відходами” та F “Будівництво”.

Статтею 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Наведені положення дають підстави дійти висновку, що застосування пункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов’язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 року у справі № 806/2461/17.

Проаналізувавши наведене, суд зазначає, що в межах спірних правовідносин наявна лише одна обов’язкових умов - наявність будівель промисловості.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що об’єкти нежитлового приміщення – цех по виготовленню тари з пластмаси /А2/, загальною площею 1321,4 кв.м, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Нововолинськ, вул. Шахтарська, 65 та виробничо-складське приміщення /літера А-2/, загальною площею 485,4 кв.м, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Нововолинськ, вул. Островського, 64-а та, які належать на праві власності позивачу, не підпадають під дію пункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки перебувають у власності фізичної особи, а не промислового підприємства, відтак є об’єктом оподаткування.

Крім того, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів, що ним провадиться господарська діяльність, яка відноситься до діяльності промислових підприємств, спрямована на виробництво товарів і послуг, що може бути підставою для застосування пільги з оподаткування відповідно до пункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

За таких обставин, вказані вище будівлі, неможливо віднести до будівель промисловості в розумінні пункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, відтак останні є об'єктом оподаткування і на них повинен нараховуватись податок на нерухоме майно.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проаналізувавши вищенаведене суд прийшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від 14.05.2018 № 0569904-1301-0319 та від 30.05.2018 № 0045072-0000-0319, прийняті відповідачем з дотриманням вимог чинного законодавства України та в межах наданих йому повноважень, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Керуючись статтями 241, 242, 243 ч.3, 245, 246, 295, 297, підпункту 15.5 пункту І розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.05.2018 № 0569904-1301-0319 та від 30.05.2018 № 0045072-0000-0319 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя Р.С.Денисюк

Повний текст рішення складено 05 листопада 2018 року.