Постанова № 77586150, 29.10.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 1640/2925/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі:

головуючого судді: Присяжнюк О.В.

суддів: Русанової В.Б. , Бершова Г.Є.

за участю секретаря судового засідання - Патової Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2018 р. (постановлену суддею Шевяковим І.С.) по справі № 1640/2925/18

за позовом ОСОБА_1

до Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради

про визнання протиправним та скасування рішення в частині,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, в якому просила визнати протиправним та скасувати пункт 4 рішення № 171 "Про визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні батьків з дітьми", прийнятого виконкомом Шевченківської районної у м. Полтаві ради 14.08.2018 р. (в подальшому – Рішення).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2018 р. відмовлено у відкритті провадження по цій справі.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2018 р. та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування», Кодексу адміністративного судочинства України, на не відповідність висновків суду обставинам справи, оскільки вказаний спір є публічно-правовим, так як оскаржується саме рішення відповідача, яке прийнято ним, як суб’єктом владних повноважень.

Відповідач надав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

В обґрунтування вказаного відзиву, відповідач зазначив, що вказаний спір стосується сімейних правовідносин та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У судове засідання учасники справи своїх представників не направили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином. Відповідач подав суду клопотання про розгляд справи за відсутністю свого представника.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Відмовляючи у відкритті провадження по вказаній справі, суд першої інстанції виходив з того, що позов ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а повинен вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі “Zаndv. Аustria” від 12.10.1978 р. вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)”. Зогляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Пунктом 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Аналіз вищезазначених норм закону вказує, що до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд тільки тих справ, де предметом спору є порушення прав, свобод чи інтересів конкретної особи з боку суб’єкту владних повноважень саме у сфері публічно-правових відносин. При цьому владні повноваження повинні здійснюватися відповідним суб’єктом саме в сфері публічно-правових відносин і стосуватися безпосередньо конкретної особи. Спори з приводу владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені у межах приватних правовідносин до адміністративної юрисдикції не відносяться.

Таким чином, при визначенні питання до юрисдикції якого суду відноситься ця справа, суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин, прав та інтересів, на захист яких подано позов.

Як вбачається зі змісту позову ОСОБА_1, вона не погоджується з Рішенням, яким визначено порядок участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні зі своєю малолітньою донькою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, і вирішено спір між нею та ОСОБА_2 щодо участі батька дитини у вихованні їх дочки.

За наявності спору щодо участі у вихованні дитини, згідно із ч. 1 ст. 158 Сімейного кодексу України, орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї, тобто, спірні правовідносини виникли з сімейних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з сімейних правовідносин.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що зазначений спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Доводи апелянта, що вказаний позов підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки оскаржується рішення органу опіки та піклування, а не висновок цього органу, у зв’язку з чим між позивачкою та відповідачем виник публічно-правовий спір, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки, відповідно до ст. 158 Сімейного кодексу України, оскаржуваним у цій справі Рішенням вирішено спір між батьками щодо участі у вихованні дитини, тобто, це Рішення прийнято у межах приватних сімейних правовідносин.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначений спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у зв’язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2018 р. без змін.

Керуючись ст. ст. 4, 19, 238, 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 28.08.2018 р. по справі № 1640/2925/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

.

Головуючий суддя ОСОБА_4Судді ОСОБА_5 ОСОБА_6 Повний текст постанови складено 02.11.2018 р.