Рішення № 77585703, 29.10.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2018 Справа №914/1230/18

Господарський суд Львівської області у складі судді Запотічняк О.Д. за участю секретаря судового засідання Думин В.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Львівського міського комунального підприємства “Львівтеплоенерго”, м. Львів

до відповідача: Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області”, м. Львів

про стягнення пені в розмірі 15700,21 грн., 3 % річних – 9 697,13 грн., інфляційних втрати – 31 444, 20 грн.,

В судове засідання з’явились:

від позивача: ОСОБА_1 - представник;

від відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3 – представники.

Суть спору: Львівське міське комунальне підприємство “Львівтеплоенерго” звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” про основної суми боргу 1 775 624,95 грн., 3 % річних – 9 697, 13 грн., інфляційних втрати – 31 444, 20 грн., пеня – 157 913, 45 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує невиконанням відповідачем умов договору № 5113/Р від 01.01.2003 р. про постачання теплової енергії в гарячій воді, а також нормами ст.ст. 509, 526, 530, 538, 610, 611, 625 ЦК України, ст. 232 ГК України, Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов”язань.

Обставини справи: ухвалою від 19 липня 2018 року суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив розгляд справи в підготовчому судовому засіданні на 28 серпня 2018р.

Представником відповідача через канцелярію суду подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№31771/18 від 27.08.2018 р.), в якому повідомляє про неможливість забезпечити участь в судове засідання та просить відкласти розгляд справи.

Підготовче засідання 28.08.2018 р. відкладено на 18.09.2018 р.

Відповідачем 04.09.2018 р. подано відзив на позовну заяву (вх.№32445/18), в якому просить відмовити в задоволенні позову. Зокрема у відзиві зазначає, що ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» за період нарахованих платежів з 01.07.2017 р. по 30.04.2018 р. сплатило позивачу 3 782 256,34 грн. Звертає у вагу на те, що при розрахунку пені позивачем неправомірно враховано оплати за червень 2017 р., оскільки предметом спору є стягнення коштів за період з 01.07.2017 р. Крім того відповідач вважає, що відповідачем неправомірно нараховано пеню на теплове навантаження, оскільки стверджує, що на відміну від теплової енергії теплове навантаження не є продукцією в розумінні Закону України «Про теплопостачання».

Представником позивача 17.09.2018 р. подано відповідь на відзив (вх.№34194),в якому заперечив щодо твердження відповідача про те, що пеня може нараховуватися виключно на теплову енергію, оскільки умовами договору визначено, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводиться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів. ЛМКП «Львівтеплоенерго» проводить нарахування за двоставковим тарифом, встановленим Львівською міською радою.

Позивачем 18.09.2018 р. подано заяву про зменшення позовних вимог (вх.№2449/18), в якій зазначив, що відповідачем після подачі позову до суду було здійснено оплату за 02,03,04 місяці 2018 року, які входять в позовний період. Отже, позивач просить прийняти дану заяву до розгляду та стягнути з ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» 467 783,17 грн. – основного боргу, 157 700,21 грн. – пені, 9697,13 грн. – 3% річних та 31444,20 грн. інфляційних втрат.

В судовому засіданні 18.09.2018 р. представник позивача підтримав подану заяву про зменшення позовних вимог.

Відповідно до положень ст. 182 ГПК України, у підготовчому засіданні суд, зокрема, у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви. Таким чином законодавець передбачив можливість уточнення позивачем позовних вимог на стадії підготовчого провадження.

Оскільки позивач скористався своїм правом та уточнив позовні вимоги, суд прийняв дану заяву до розгляду.

Також в судовому засіданні 18.09.2018 р. представники сторін заявили про намір подати додаткові докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Ухвалою від 18.09.2018 р. суд продовжив підготовче провадження на 30 днів. В підготовчому засіданні оголошено перерву до 02.10.2018 р.

Представником позивача через канцелярію суду 01.10.2018 р. подано додаткові пояснення (вх.№36463/18), в яких звертає увагу на те, що відповідач згідно умов Договору №5113/Р про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01.01.2003 р. взяв на себе зобов’язання здійснювати розрахунки за теплову енергію відповідно до встановлених тарифів. А рішенням Львівської міської ради №930 від 02.09.2008 р. у м. Львові встановлено двоставковий тариф на гаряче водопостачання та теплову енергію для опалення, в який включено абонентську плату за теплове навантаження. Плата за приєднане теплове навантаження стягується кожного місяця впродовж року.

Відповідачем 02.10.2018 р. подано заперечення (вх.№36559/18), в яких зазначено, що підприємством оплачено за період з 01.07.2017 р. по 30.04.2018 р. 2 970300,98 грн. Також стверджує, що позивачем при розрахунку пені неправомірно враховано нарахування оплат за теплове навантаження, період оплати котрих не настав згідно умов п.6.3. Договору, тому доданий до матеріалів справи розрахунок не може бути належним доказом.

В підготовчому засіданні 02.10.2018 р. оголошено перерву до 11.10.2018 р. для надання можливості сторонам подати додаткові пояснення чи докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Відповідачем через канцелярію суду 11.10.2018 р. подано додаткові пояснення (вх.№38316/18), в яких стверджує, що строки сплати за приєднане теплове навантаження укладеним договором не погоджено, оскільки теплове навантаження є послугою, пов’язаною з постачанням теплової енергії і не залежить від фактичного споживання теплової енергії.

Також представником відповідача подано клопотання (вх.№38318/18 від 11.10.2018 р.), до якого долучено розрахунки відповідача інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені, та лист від 10.10.2018 р. №194.

В підготовчому засіданні 11.10.2018 р. оголошено перерву до 16.10.2018 р.

Відповідачем через канцелярію суду подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (вх.№38698/18 від 16.10.2018 р.), в якому просить зменшити розмір пені (штрафних санкцій) за несвоєчасне виконання зобов’язання на 75 %. Клопотання обґрунтоване тим, що головною метою діяльності підприємства є здійснення експлуатації будинків та споруд, проведення капітальних ремонтів службових приміщень адмінбудинків засновника. Електрична енергія, котру надає позивач використовується зокрема і для потреб ГУ ДФС у Львівській області. Згідно даних Звіту про фінансові результати ДП «ВСЦ у Львівській області» за І півріччя 2018 р. у ОСОБА_4 «Фінансові результати» збиток підприємства склдає 5061000,00 грн. Крім того зазначає, що на підприємстві працює близько 115 осіб і фонд оплати праці складає приблизно 600000,00 грн., державним бюдженто не передбачено коштів на повну компенсацію послуг, а фінансове становище ДП «ВСЦ у Львівській області» є скрутним. Також просить врахувати повне погашення заборгованості по сплаті основного боргу.

В підготовчому засіданні 16.10.2018 р. оголошено перерву до 19.10.2018 р.

Позивачем 16.10.2018 р. через канцелярію суду подано заяву про зменшення позовних вимог (вх.№2724/18), в якій зазначив, що після подачі позову до суду згідно листів відповідача від 10.10.2018 №194 та від 24.09.2018 №182 було здійснено перезарахування оплат, внаслідок чого розмір основного боргу становить 0,00 грн. Отже, позивач просить прийняти дану заяву до розгляду та стягнути з ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» 157 700,21 грн. – пені, 9697,13 грн. – 3% річних та 31444,20 грн. інфляційних втрат.

Відповідачем через канцелярію суду 19.10.2018 р. подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (вх.№39536/18 від 19.10.2018 р.), в якому зазначає, що зважаючи на критичний матеріальний стан відповідача, змінює попередню заяву та просить зменшити розмір пені (штрафних санкцій) за несвоєчасне виконання зобов’язання на 100%.

В судовому засіданні 19.10.2018 р. представник позивача підтримав подану заяву про зменшення позовних вимог.

Оскільки позивач скористався своїм правом, передбаченим статтею 182 ГПК України, та уточнив позовні вимоги, суд прийняв дану заяву до розгляду.

Таким чином, предметом розгляду у даній справі є стягнення з ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» на користь ЛМКП «Львівтеплоенерго» 157 700,21 грн. – пені, 9697,13 грн. – 3% річних та 31444,20 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою від 19 жовтня 2018 року суд закрив підготовче провадження у справі № 914/1230/18 та призначив розгляд справи по суті в судовому засіданні 29.10.2018 р.

Відповідачем через канцелярію суду 29.10.2018 р. подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (вх.№41084/18 від 29.10.2018 р.), в якому просить зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (пені) по справі №914/1230/18, нарахованих за період з 16.11.2017 р. по 30.07.2018 р. на 100%. Клопотання обґрунтовує важким фінансовим становищем підприємства та зазначає про наявність значної заборгованості (збитків) за попередні роки.

В судовому засіданні 29.10.2018 р. представник позивача підтримав позовні вимоги з врахуванням заяв про зменшення позовних вимог та просив стягнути з відповідача 157700,21 грн. пені, 9697,13 грн. трьох відсотків річних та 31 444,20 грн. інфляційних втрат з підстав, викладених в позовній заяві, відповіді на відзив, додаткових письмових поясненнях та матеріалах справи.

Представники відповідача в судовому засіданні підтримали подані клопотання про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій на 100%, просили в задоволенні позову відмовити повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, письмових поясненнях та клопотаннях.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, заслухавши представників сторін, з’ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, повно, всебічно і об’єктивно оцінивши докази, дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною 2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, в тому числі, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 01 січня 2003 року між Львівським міським комунальним підприємством “Львівтеплоенерго” (енергопостачальна організація) та Державним підприємством управління по експлуатації адмінбудинків державної податкової адміністрації у Львівській області (споживач) укладено договір № 5113р про постачання теплової енергії в гарячій воді з додатками (далі – Договір). Додатковою угодою від 18.07.2013 р. сторони визначили, що у зв’язку із зміною назви Державного підприємства “управління по експлуатації адмінбудинків податкових органів Львівської області” на Державне підприємство “Виробничо-сервісний центр Міністерства доходів і зборів України у Львівській області”, відповідач є правонаступником прав та обов’язків Державного підприємства “управління по експлуатації адмінбудинків податкових органів Львівської області”.

Відповідно до норм ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний, зокрема оплатити прийняту енергію.

Відповідно до розділу 1 Договору енергопостачальна організація бере на себе зобов’язання постачати споживачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов’язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором. Теплова енергія постачається споживачу в обсягах, згідно з додатком 1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення та вентиляцію – в період опалювального сезону; гаряче водопостачання – протягом року згідно графіка, затвердженого органами місцевої влади (п.2.1. договору).

Згідно із п.п.10.1, 10.4 договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.10.2003р. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Згідно із п.6.3. договору споживач до 15-го числа місяця, наступного за звітним періодом, сплачує енергопостачальній організації вартість фактично спожитої теплової енергії.

На виконання договірних зобов’язань позивачем з листопада 2017 року до квітня 2018 року включно надано послуги з постачання теплової енергії, що не заперечується сторонами. Позивачем виставлено відповідні рахунки за спірний період. Факт постачання позивачем відповідачу теплової енергії в гарячій воді в опалювальному сезоні 2017/2018 р.р. у приміщення будівлі по вул. Стрийська, 35, у м. Львові підтверджується також Актом про включення з 01 листопада 2017 р. системи теплоспоживання у вказаному будинку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як стверджує позивач, свідчать матеріали справи та не заперечується відповідачем, ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» оплатив послуги з постачання теплової енергії за спірний період несвоєчасно, що стало підставою для нарахування пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань щодо розрахунків за теплову енергію.

В силу положень ст.610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов’язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов’язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за прострочення оплати наданих за спірний період (01.07.2017-30.04.2018) послуг з теплопостачання позивачем нараховано відповідачу з 16.08.2017 до 30.04.2018 - 9697,13 грн. трьох відсотків річних та 31444,20 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2.3. Договору за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію споживач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

При цьому суд зазначає, що при перевірці правильності нарахування пені, інфляційних втрат та 3 відсотків річних судом враховано таке.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому за загальним правилом період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до п.5 ст.254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно пункту 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При перевірці розрахунку інфляційних нарахувань судом взято до уваги положення п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (із змінами та доповненнями), відповідно до якого, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція; при цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Однак відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій. Зокрема, обґрунтовуючи дане клопотання, відповідач вказує на те, що головною метою діяльності підприємства є здійснення експлуатації будинків та споруд, проведення капітальних ремонтів службових приміщень адмінбудинків засновника. Електрична енергія, котру надає позивач використовується зокрема і для потреб ГУ ДФС у Львівській області. Згідно даних Звіту про фінансові результати ДП «ВСЦ у Львівській області» за І півріччя 2018 р. у ОСОБА_4 «Фінансові результати» збиток підприємства склдає 5061000,00 грн. Крім того зазначає, що на підприємстві працює близько 115 осіб і фонд оплати праці складає приблизно 600000,00 грн., державним бюдженто не передбачено коштів на повну компенсацію послуг, а фінансове становище ДП «ВСЦ у Львівській області» є скрутним. Також просить врахувати повне погашення заборгованості по сплаті основного боргу.

Можливість зменшення розміру неустойки за рішенням суду, у випадку, коли розмір неустойки значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, передбачена ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан обох сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України).

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що вони не є імперативними, тобто зменшення розміру неустойки є правом, а не обов'язком суду, та може бути застосоване на розсуд суду за наявності певних умов.

Судом взято до уваги те, що ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» повністю сплачено основну заборгованість за надані послуги з теплопостачання за спірний період.

Суд при цьому враховує, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013).

З огляду на викладене, враховуючи скрутний фінансовий стан відповідача, що підтверджується долученими до матеріалів справи Звітом про фінансові результати за І півріччя 2018 р., беручи до уваги ступінь виконання відповідачем зобов’язань з оплати поставленої йому теплової енергії, причини невиконання відповідачем взятих на себе зобов’язань, які викладено у клопотанні, майнові інтереси позивача, суд вважає за можливе задоволити клопотання відповідача частково та зменшити розмір пені, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, до 15000,00 грн.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат та трьох відсотків річних суд зазначає таке.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

В п.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз’яснено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1.). Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти (п. 6.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Таким чином, нормами чинного законодавства не передбачено можливості зменшення розміру інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Щодо заперечень відповідача про те, що строки сплати за приєднане теплове навантаження укладеним договором не погоджено, оскільки теплове навантаження є послугою, пов’язаною з постачанням теплової енергії і не залежить від фактичного споживання теплової енергії, тому, як стверджує відповідач, нарахування пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних є неправомірним, суд зазначає таке.

Частиною 6 ст. 276 Господарського кодексу України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону.

Законом України «Про теплопостачання» визначено що тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг (ст.1 Закону).

Відповідно до розділу 6 Договору розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів та іншими незабороненими чинним законодавством формами (п.6.1.). Розрахунковим періодом є календарний місяць (п.6.2.). Споживач до 15-го числа місяця, наступного за звітним періодом, сплачує енергопостачальній організації вартість фактично спожитої теплової енергії (п.6.3.).

Рішенням Львівської міської ради №930 від 02.09.2008 р. у м. Львові встановлено двоставковий тариф на гаряче водопостачання та теплову енергію для опалення. Плата за приєднане теплове навантаження стягується кожного місяця впродовж року.

Пунктами 6.2., 6.6., 6.7. Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води визначено, що формування двоставкового тарифу на теплову енергію здійснюється шляхом визначення грошового виразу умовно-змінної (вартість 1 Гкал спожитої теплової енергії) та умовно-постійної (абонентська плата за 1 Гкал/год теплового навантаження) частин тарифу, застосування яких забезпечує планований річний дохід, що дорівнює сумі планованої річної повної собівартості, витрат на покриття втрат підприємств та відповідного планованого річного прибутку, які отримуються за умови застосування одноставкового тарифу, розрахованого відповідно до вимог цього Порядку. Умовно-постійна частина двоставкового тарифу визначається як абонентська плата за 1 Гкал/год теплового навантаження об’єктів теплоспоживання та грошовий вираз планованих витрат повної собівартості виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, витрат на покриття втрат підприємств, що є постійними і не змінюються прямо пропорційно зміні обсягу виробництва теплової енергії, з урахуванням відповідного планованого прибутку, що розраховуються згідно з вимогами цього Порядку. Під час формування двоставкових тарифів визначаються планована повна собівартість, витрати на покриття втрат підприємств і планований прибуток від ліцензованої діяльності з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії відповідно до вимог цього Порядку та здійснюється їх розподіл на умовно-змінну та умовно-постійну частини.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що, в рахунках, які виставлялися відповідачу за спірний період в кінці кожного місяця отриманих послуг з теплопостачання, та які отримувалися відповідачем (що ним не заперечується), вказано як вартість фактично спожитої теплової енергії, так і вартість теплового навантаження. Суд звертає увагу на те, що відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.76 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги з врахуванням заяв позивача про зменшення позовних вимог, підлягають до задоволення частково, беручи до уваги часткове задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені. Отже, слід стягнути з відповідача на користь позивача 15000,00 грн. пені, 9 697,13 грн. трьох відсотків річних та 31444,20 грн. інфляційних втрат.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом враховано пояснення викладені в п.2.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», де зазначено, що судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Отже, з огляду на викладене, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 2982,62 грн. судового збору.

Суд звертає увагу позивача на те, що п.1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Керуючись статтями 10,12,20,73-76,79,123,129, 232, 233, 236-238, 240 ГПК України, суд , -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 22380635) на користь Львівського міського комунального підприємства “Львівтеплоенерго” (79040, м. Львів, вул. Д.Апостола, 1, код ЄДРПОУ 05506460) 15000,00 грн. – пені, 9 697,13 грн. – трьох відсотків річних, 31 444, 20 грн. – інфляційних втрат та 2982,62 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

6. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 02.11.2018р.

Суддя Запотічняк О.Д.