Рішення № 77585475, 25.10.2018, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2018 Справа № 917/654/18

Господарський суд Полтавської області у складі судді Безрук Т. М., при секретарі судового засідання Сілаєвій О. Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз"

до ОСОБА_1 сільської ради

про визнання права власності

За участю представника позивача: ОСОБА_2, від відповідача: не з’явився

встановив:

До Господарського суду Полтавської області надійшов позов Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" до ОСОБА_1 сільської ради про визнання права власності за набувальною давниною на шафовий газорегуляторний пункт за адресою: с.Окіп, вул. Вербова, 24 введений в експлуатацію 1993 році.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що на території ОСОБА_1 сільської ради знаходиться безгосподарчий шафовий газорегуляторний пункт; позивач з 1993 року обслуговує даний пункт за власні кошти; власник даного пункту не відомий.

Відповідач подав лист (вхід. № 8805 від 20.09.2018р.), в якому повідомив, що проти позовних вимог не заперечує.

У даній справі були вчинені наступні процесуальні дії.

За ухвалою господарського суду від 11.06.2018р. було залишено позовну заяву без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Позивач у встановлений судом строк виправив вказані недоліки (а.с.2-3).

За даним позовом ухвалою Господарського суду Полтавської області від 16.07.2018 відкрито провадження у справі № 917/654/18 та призначено справу до розгляду в підготовче засідання та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи (а.с.60-61).

За ухвалою від 31.07.2018р. суд продовжив строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання (а.с.65).

За ухвалою від 11.10.2018р. суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 25.10.2018р. (а.с.81-82).

Про час та місце розгляду справи cторони повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями від 18.07.2018р., від 02.08.2018р., від 10.09.2018р., від 12.10.2018р., (а.с.62-63, 66-67, 75-76, 83-84).

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази та пояснення, що містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні 25.10.2018р. судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно з ч. 6 ст. 233, ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі наявні у справі докази та письмові пояснення, суд встановив наступне.

Позивач у позовній заяві зазначає, що на території ОСОБА_1 сільської ради знаходиться безгосподарчий шафовий газорегуляторний пункт (далі - ШРП) з адресою: с. Окіп, вул. Вербова, 24, який призначений для забезпечення природним газом високого тиску жителів с. Окіп.

В паспорті газорегуляторного пункту № 2 зазначено наступне: технічні характеристики спірного майна: ШРП в с. Окіп, вул. Вербова, 24; тип РДНК-400/2; введений у експлуатацію 09.08.1993 р.; балансова приналежність - ГП "Лубнигаз"; споживач газу - побутове (а.с.15-16).

Позивач стверджує, що ШРП не перебуває ні на його балансі, ні на балансі відповідача. На підтвердження вказаного позивачем надано копію листа відповідача вих. № 02/27/86 від 02.05.2018. про те, що на балансі ОСОБА_1 сільської ради ШРМ не перебуває, а також довідку ПАТ "Лубнигаз" вих. № 942 від 04.06.2018. про те, що ШРМ на балансі останнього не обліковується (а.с.11-12).

Також позивач зазначає, що шафовий газорегуляторний пункт розташований в с. Окіп весь час обслуговується позивачем, оскільки є об'єктом підвищеної небезпеки. Відповідно до Статуту ПАТ "Лубнигаз" метою створення Товариства є безперебійне та безаварійне постачання природного газу споживачам чотирьох районів області - Лубенського, Гребінківського, Оржицького та Пирятинського. Для виконання зазначеної мети Товариством використовується шафовий газорегуляторний пункт в с. Окіп, вул. Вербова, 24. У зв'язку з відсутністю власника шафового газорегуляторного пункту, що знаходиться на території ОСОБА_1 сільської ради, з метою забезпечення виконання вимог чинного законодавства щодо здійснення технічного обслуговування газопроводів, ПАТ "Лубнигаз" з 1993 року обслуговує ШРП на безповоротній основі, маючи при цьому відповідний дозвіл Держнаглядохоронпраці, та по теперішній час добросовісно, відкрито та безперервно володіє, користується, утримує та проводить ремонтні роботи, про що свідчить журнал технічного огляду, технічного обслуговування та поточного ремонту ШРП-125 за адресою: с. Окіп, вул. Вербова, 24. Крім того, товариство має тягар утримання такого майна, а саме: здійснює поточний ремонт за власні кошти. У зв'язку з тим, що власник шафового газорегуляторного пункту не відомий, тому поточний ремонт, технічний огляд та обхід здійснює позивач за власні кошти.

З листа Державної реєстраційної служби України вих. № 3125/12-12-05 від 08.11.2013. щодо надання роз'яснення законодавства з питань віднесення газопроводу до нерухомого майна та відповідно до статті 5 п. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії. Водночас, труби та, відповідно, конструкції з них, за своєю правовою природою не відносяться до об'єктів нерухомого майна.

З огляду на це, ПАТ "Лубнигаз" вважає, що шафовий газорегуляторний пункт є рухомим майном та на нього поширюється п'ятирічний строк набуття права власності за набувальною давниною, передбачений ст. 344 ЦК України.

Відповідач у листах від 29.08.2018. та від 13.09.2018. проти позову не заперечує та просить суд прийняти рішення про задоволення позову (а.с.68, 77).

Згідно ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що підстави для задоволення позову відсутні, а отже визнання позову відповідачем судом не приймається.

При прийнятті рішення суд керується наступним.

Згідно ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Інститут набувальної давності є одним з первинних способів виникнення права власності, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ і базується на сукупності обставин: тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном.

Позивач у позовній заяві наголошує на тому, що шафовий газорегуляторний пункт є рухомим майном. Суд погоджується з таким висновком позивача.

У цивільному законодавстві набувальна давність розглядається як спосіб набуття права власності. Згідно з нормами ЦК України є первинні та похідні способи набуття права власності.

Судове рішення за загальним правилом не є підставою виникнення права власності. Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках , встановлених актами цивільного законодавства.

Частиною 4 ст. 344 ЦК України встановлено вичерпний перелік видів майна право власності за набувальною давністю на які набувається за рішенням суду. Це нерухоме майно, транспортні засоби та цінні папери. Тобто, чинним законодавством не передбачено набуття права власності за набувальною давністю за рішенням суду на рухоме майно, яке не є транспортним засобом чи цінними паперами.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на чуже нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позивач у позові посилається на те, що спірне майно не перебуває на його балансі.

Проте, в паспорті газорегуляторного пункта № 2, розташованого за адресою: с.Окіп, вул. Вербова, 24, зазначена балансова приналежність цього пункту - ДП «Лубнигаз» (а.с.15).

У п. 1.1.2 та п. 1.2.1 статуту Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" вказано, що це підприємство є правонаступником Державного підприємства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" на підставі наказу від 06.05.1994р. № 190 (а.с.31-44).

При цьому, позивачем не подано жодного доказу відсутності спірного майна на балансі Державного підприємства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" станом на 09.08.1993р. (на дату введення його в експлуатацію).

У позовній заяві позивач не посилається на те, що відповідач ОСОБА_1 сільська рада оспорює чи не визнає право власності позивача на спірне майно, і не наводить доказів наявності таких обставин.

Таким чином, позивачем не доведено порушення відповідачем прав позивача на спірне майно.

Також, суд зазначає, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Отже, визначаючи добросовісність володіння, насамперед слід встановити, що володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, тобто, що обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Позивач не надав суду жодного доказу в підтвердження того, що він не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю.

З огляду на вказану у паспорті газорегуляторного пункту № 2 балансову приналежність даного майна - ДП "Лубнигаз", позивач не довів того, що він володіє чужим майном.

Крім того, в журналі обліку робіт, що виконуються по технологічній частині ШРП № 125, вказано, що запуск вказаного майна 09.08.1993р. проводився працівником позивача (а.с.16 - на звороті). Отже, позивач повинен мати документи, на підставі яких проводився вказаний запуск, та які дають можливість встановити особу, за рахунок якої встановлювалося спірне майно. Проте, ці документи позивачем суду не надано.

Відповідач під час підготовчого засідання ухилився від роз"яснення обставин щодо будівництва та належності спірного майна.

Також, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про трубопровідний транспорт" систему трубопровідного транспорту України становлять магістральний трубопровідний транспорт та промисловий трубопровідний транспорт.

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" магістральний трубопровідний транспорт має важливе народногосподарське та оборонне значення і є державною власністю України. Зміна форм власності промислового трубопровідного транспорту здійснюється згідно з чинним законодавством.

Проте, позивач не надав жодного доказу, до якого саме виду трубопровідного транспорту відносяться спірний об'єкт, що з огляду на положення ст. 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" має суттєве значення при визначенні власника цього об'єкту.

Згідно п.6, 7 ч.1 ст.1 Закон України «Про ринок природного газу» газорозподільна система - технологічний комплекс, що складається з організаційно і технологічно пов’язаних між собою об’єктів, призначених для розподілу природного газу від газорозподільних станцій безпосередньо споживачам; газотранспортна система - технологічний комплекс, до якого входить окремий магістральний газопровід з усіма об’єктами і спорудами, пов’язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька таких газопроводів, якими здійснюється транспортування природного газу від точки (точок) входу до точки (точок) виходу.

Згідно ч.1, 2 розділу 2 Кодексу газорозподільних систем газорозподільна система є технологічним комплексом, що складається з організаційно і технологічно пов'язаних між собою об'єктів, призначених для розподілу природного газу від газорозподільних станцій безпосередньо споживачам, тиск якого не може перевищувати 1,2 МПа. Газові мережі, тиск яких менше 1,2 МПа та через які природний газ передається споживачам, є газорозподільною системою незалежно від їх власності та підпорядкування. До складу ГРМ входять споруди і пристрої на газопроводах від місця надходження природного газу в ГРМ до пунктів призначення (об'єктів споживачів або суміжних Операторів ГРМ), зокрема, ГРМ включають: 1) газопроводи, зокрема підземні та/або надземні, високого, середнього та низького тиску; 2) обладнання для зниження тиску і підтримання його на заданому рівні, зокрема ГРП та ШРП.

З огляду на викладене, спірне майно не є окремо виділеним майном, а входить до газової мережі. І визнання права власності на цей об"єкт зачіпає права власника газової мережі, до якої він приєднаний.

Позивачем не надано доказів того на відрізку якого саме газопроводу знаходиться спірний шафовий газорегуляторний пункт, не надано доказів щодо власника цього газопроводу.

Позивачем не надано доказів наявності у позивача права власності на цей участок газопроводу.

Згідно ч.4 ст.1 Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30 вересня 2015 року N 2494 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 р. за N 1379/27824), оператор газорозподільної системи - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління; Оператор газотранспортної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).

Позивачем не подано доказів наявності у позивача відповідного дозволу (ліцензії) на здійснення даного виду діяльності. І, як наслідок, позивачем не доведено наленими доказами право на набуття у власність частини об"єкту газотранспортної системи, якою є спірне майно.

Отже, позивачем на надано належних та достатіх доказів в підтвердження правомірності позовних вимог.

Таким чином, у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на позивача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 252, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

Вирішив:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Дата складення повного судового рішення: 02.11.2018р.

Суддя Т. М. Безрук