Рішення № 77582638, 30.10.2018, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 2240/2942/18

РІШЕННЯ

іменем України

30 жовтня 2018 рокум. ХмельницькийХмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Майстера П.М.

за участю:секретаря судового засідання Нетичай Ю.В. позивача: ОСОБА_1, представника відповідача: ОСОБА_2, розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України щодо невиплати вартості грошової компенсації за речове майно та зобов'язати виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за речове майно у розмірі 4710,72 грн;

- зобов'язати Хмельницький центр підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві та у відповіді на відзив позивач зазначив, що з вересня 2011 року проходив службу у Державній кримінально-виконавчій службі України, у тому числі з 2013 року у Хмельницькому центрі підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Наказом від 27 листопада 2017 року №105/ОС-17 "По особовому складу" його звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі, у зв'язку зі скороченням штатів з 30 листопада 2017 року.

Вказав, що після звільнення розрахунок щодо виплати йому грошового забезпечення проведено 22.12.2017 року, тобто з порушенням вимог ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Зауважив, що станом на момент звільнення йому не виплачено належних сум вартості грошової компенсації за речове майно відповідно до пункту 27 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 року №578.

Таку бездіяльність відповідача вважає протиправною, тому звернувся в суд з вказаними позовними вимогами.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надавши суду відзив на позовну заяву та заперечення, в яких вказав, що згідно п. 2.7 Статуту Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, відповідач є неприбутковою державною установою та утримується за рахунок коштів державного бюджету. Фінансування Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України здійснює Міністерство юстиції України. Зазначив, що начальником Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України вжито заходи з метою виплати позивачу коштів у розмірі 4710,72 грн за речове майно, про що свідчать лист від 14.06.2018 року № 241/02/260 та лист від 22.06.2018 року № 976/16.3/32-18.

Зауважив, що відповідач не відмовляється від виплати вказаних коштів, але позбавлений можливості це зробити, у зв'язку із відсутністю кошторисних призначень по КЕКВ 2210 "Предмети, матеріали, обладнання та інвентар". Додатково зазначив, що виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на відповідний рік. При відсутності бюджетних призначень виплата компенсації не здійснюється.

Також, вважає безпідставним посилання позивача на ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, оскільки на військовослужбовців Кодекс законів про працю України не поширюється. Просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши належним чином зібрані докази по справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення спору по суті, приходить до висновків, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з наступних підстав.

Встановлено, що позивач, починаючи з 07 вересня 2011 року проходив службу у Державній кримінально - виконавчій службі України, у тому числі з 01.06.2017 року - на посаді старшого викладача Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Наказом начальника центру, підполковника внутрішньої служби ОСОБА_3 "По особовому складу" від 27.11.2017 року №105/ОС-17, позивача звільнено зі служби в Державній кримінальній службі України у зв'язку із скороченням штатів. Підстава: рапорт ОСОБА_1

Відповідно до довідки начальника Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України ОСОБА_3, станом на 05 січня 2018 року заборгованість перед ОСОБА_1 по виплаті грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні відсутня. Грошова компенсація за формений одяг ОСОБА_1 становить 4710,72 грн. і буде виплачена після надходження коштів на рахунки центру.

14.06.2018 року начальником Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України направлено лист за №241/02/260 до Міністерства юстиції України з проханням надати додаткове фінансування по КПКВ 3601020 "Виконання покарань органами та установами Державної кримінально - виконавчої служби України" КЕКВ 2210 "Предмети, матеріали, обладнання та інвентар" на загальну суму 13914,07 грн. для виплати грошової компенсації за невикористане речове майно.

22.06.2018 року на вказане звернення Міністерство юстиції України надало відповідь оформлену листом №976/16.3/32-18, в якому запропонувало грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна особистого користування виплачувати відповідно до п.22 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 року №578 за умови наявності коштів та в межах затверджених бюджетних асигнувань.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наведене нижче.

Відносно позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України щодо невиплати вартості грошової компенсації за речове майно та зобов'язання виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за речове майно у розмірі 4710,72 грн., суд зазначає наступне.

Механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами визначає Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 р. №578.

Речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань (п.2 вказаного Порядку).

В силу п.27 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

З матеріалів справи встановлено, що згідно довідки начальника Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України ОСОБА_3, копія якої міститься в матеріалах справи, грошова компенсація за формений одяг ОСОБА_1 становить 4710,72 грн. і буде виплачена після надходження коштів на рахунки центру.

Згідно частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-1Х від 23.02.2006р. суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У правовій державі державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання своїх зобов'язань. Аналогічна правова позиція викладена в Рішенні Європейського суду по справі "Кечко проти України" (Заява № 63134/ 00) від 08.11.2005р. та у Рішенні 2011 року Європейського суду по справі "Сук проти України" "Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань".

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 24.04.2015р. за заявою № 38667/06 у справі "Будченко проти України" наголосив, що відсутність механізму реалізації законодавчого положення становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (пункт 39). А у рішенні від 10.03.2011р. у справі "Сук проти України" (заява N 10972/05) - вказав, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (пункт 23).

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення № 5-рп/2002 від 20.03.2002р., № 7-рп/2004 від 17.03.2004р., № 20-рп/2004 від 01.12.2004р., № 6-рп/2007 від 09.07.2007р.).

Зокрема, у Рішенні № 6-рп/2007 від 09.07.2007р. Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010р. у справі № 21-399во10, від 07.12.2012р. у справі № 21-977во10, від 03.12.2010р. у справі № 21-44а10).

Згідно з ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, держава мусить бути гарантом не лише належної реалізації передбачених Конституцією і законами прав і свобод людини і громадянина, а й неприпустимості не передбачених Конституцією і законами втручання в життя і діяльність особи та примусового впливу на неї, тобто гарантом від свавілля, беззаконня, самоуправства, зловживання та вольових рішень органів державної влади і місцевого самоврядування, їх посадових осіб.

Водночас, судом враховано, як зазначив в судовому засіданні представник відповідача що начальником Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України вживались заходи з метою виплати позивачу коштів у розмірі 4710,72 грн. за речове майно, що підтверджується направленим останнім 14.06.2018 року листом за №241/02/260 до Міністерства юстиції України з проханням надати додаткове фінансування по КПКВ 3601020 "Виконання покарань органами та установами Державної кримінально - виконавчої служби України" КЕКВ 2210 "Предмети, матеріали, обладнання та інвентар" на загальну суму 13914,07 грн. для виплати грошової компенсації за невикористане речове майно.

Також, судом взято до уваги, що відповідач визнає факт не виплати позивачу грошової компенсації вартості за речове майно у розмірі 4710,72 грн.

Одночасно, суд не враховує посилання представника відповідача на відсутність фінансування Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, як на підставу не виплати позивачу вказаної грошової компенсації, оскільки як зазначалось вище державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання своїх зобов'язань.

З урахуванням зазначених обставин, суд не вбачає протиправності бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу вартості грошової компенсації за речове майно, водночас вважає за необхідне зобов'язати Хмельницький центр підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України виплатити ОСОБА_1 4710,72 грн. вартості грошової компенсації за невикористане речове майно.

Щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по виплаті грошової компенсації за не отримане речове майно при звільненні з посиланням на трудове законодавство, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статей 116, 117 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у зазначений строк підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Середній заробіток - це визначений нормами за встановленими правилами розмір заробітної плати працівника, обчислений за певний період часу. Середній заробіток відображає регулярні виплати, зумовлені системами заробітної плати, і є типовим для даного працівника. Середній заробіток визначається з фактичної заробітної плати за минулий час.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Таким чином, такий вид компенсації містить лише Кодекс законів про працю України, норми якого до даних відносин не можуть бути застосовані, оскільки законодавець дає можливість застосування правило загальної норми щодо виплатити працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку лише у випадку відсутності регулювання правовідносин спеціальною нормою.

Суд звертає увагу позивача, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права.

Вказані правовідносини регулюються пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 №1294 (діючої на момент виникнення спірних правовідносин), в якому визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Аналогічні положення викладені в ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до абз.1 п.2 вищевказаної Постанови, виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством інфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.

Також, відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Як вбачається із матеріалів позовної заяви, позивач просить стягнути середній заробіток за невчасно проведений відповідачем розрахунок із компенсації вартості за не отримане речове майно. Однак, невчасно виплачена позивачу грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, - не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак не підпадає під дію ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та статей 116,117 Кодексу законів про працю України.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що вказану позовну вимогу слід залишити без задоволення.

У відповідності зі статтею 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, оцінивши досліджені під час судового розгляду справи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, а саме зобов'язати Хмельницький центр підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України виплатити ОСОБА_1 4710,72 грн. вартості грошової компенсації за невикористане речове майно.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням положень вказаної статті на користь позивача необхідно присудити 704,80 грн. судових витрат.

Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов'язати Хмельницький центр підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України виплатити ОСОБА_1 4710,72 грн (чотири тисячі сімсот десять грн.72 коп.) вартості грошової компенсації за невикористане речове майно.

В решті позову відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) в сумі 704,80грн (сімсот чотири грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Хмельницького центру підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 02 листопада 2018 року

Позивач:ОСОБА_1 (вул. Незалежності, 103/4, с. Ланчин, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, 78455 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) Відповідач:Хмельницький центр підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України (вул. Лісова, 1, с. Давидківці, Хмельницький район, Хмельницька область, 31341 , код ЄДРПОУ - 26215809)

Головуючий суддя ОСОБА_4