Рішення № 77582420, 24.10.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/3870/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулкевич І.З.

секретар судового засідання Іванес Х.О.

за участю : представник позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича компанія "Перша приватна броварня "Для людей – як для себе!" до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича компанія "Перша приватна броварня "Для людей – як для себе!" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби , в якому з урахуванням зменшених позовних вимог просить : визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.07.2017 р. № НОМЕР_1 грн., яким збільшено суму грошового зобов’язння за платежем податок на прибуток на суму 5 525 740 грн. (в т.ч. 3 807 290 грн. — за основним зобов’язанням, та 1 718 450 грн. — за штрафними санкціями); визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.07.2017 р. № НОМЕР_2, яким збільшено суму грошового зобов’язння за платежем податок на додану вартість на суму 6 315 110 грн. (в т.ч. 4 210 073 грн. — за основним зобов’язанням, та 2105 037 грн. — за штрафними санкціями); визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.07.2017 № НОМЕР_3, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 510,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем було проведено планову документальну перевірку позивача, за результатом якої складено акт, висновками якого визначено порушення податкового законодавства, що призвело до заниження податкового зобов’язання з податку на прибуток та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість. За результатом таких висновків перевірки відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, які на думку позивача є протиправними, оскільки позивач вказує, що виконав всі вимоги податкового законодавства щодо оформлення та відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій, та належним чином відобразив податкові зобов’язання у фінансовій звітності та податкових деклараціях з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість.

Позивач зазначає, що правильно кваліфікував господарські операції з отримання результату робіт контрагента ТОВ «ЕССЕ ТВ» з виготовлення рекламного ролику і підставно включив суму вартості таких робіт до витрат в бухгалтерському обліку, які в подальшому зменшили об’єкт до оподаткування, а також стверджує, що господарські операції позивача з придбання товарів та отримання робіт і послуг з його контрагентами ТОВ «ОСОБА_3 Бізнес», ТОВ «Віал-Маркет», ТОВ «ОСОБА_4 плюс», ТОВ «Еквітас лайф», ТОВ «Флагман РМ», ТОВ «Люксар системз», ПП «ЛПС», ПП «Трактрейд» та ТОВ «Бенд сервіс» фактично відбулись, на їх підтвердження оформлені всі первинні документи, зазначені господарські операції належним чином відображені в бухгалтерському та податковому обліку, а податкова інформація щодо контрагентів позивача не є належними доказом, що вказує на нереальність чи фіктивність таких господарських операцій.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, який обґрунтовує тим, що проведеною податковою перевіркою встановлено, що господарські операції між позивачем та ТОВ «ОСОБА_3 Бізнес», ТОВ «Віал-Маркет», ТОВ «ОСОБА_4 плюс», ТОВ «Еквітас лайф», ТОВ «Флагман РМ», ТОВ «Люксар системз», ПП «ЛПС», ПП «Трактрейд» та ТОВ «Бенд сервіс» з придбання товарів, робіт та послуг фактично не відбулися, платником податку не надано всіх документів на підтвердження реальності їх здійснення, отриманою податковою інформацією та матеріалами кримінального провадження, зареєстрованого № 32016100110000170 від 22.07.2016 року, встановлено неможливість поставки товарів та надання послуг контрагентами позивача. Відповідач вказує, що відображення у податковій звітності може мати місце щодо господарської операції, яка фактично відбулась, а не щодо тієї, зміст якої лише був відображений в первинних документах.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти позову, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Львівським відділенням офісу великих платників податків ДФС (далі - відповідач) проведено документальну планову перевірку ТзОВ ТВК "Перша приватна броварня "Для людей – як для себе!" (код ЄДРПОУ 31978272) (далі позивач) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), дотримання вимог податкового законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи Державної фіскальної служби за період з 01.01.2014 по 31.12.2016. За результатами перевірки складено акт від 07.07.2017 № 121/28-10-48-14/31978272. Листом від 20.07.2017 року № 39089/28-10-48-14 відповідачем було надіслано позивачеві податкові повідомлення – рішення № НОМЕР_1 від 20.07.2017 року, № НОМЕР_2 від 20.07.2017 р., № НОМЕР_4 від 20.07.2017 р. та № НОМЕР_3 від 20.07.2017 р. якими встановлено наступні порушення:

- ППР від 20.07.2017 №0006974814, яким визначено суму грошового зобов’язання за платежем податок на прибуток у розмірі 5 525 740,00 грн. (за податковими зобов’язаннями 3 807 290,00 грн., за штрафними санкціями 1 718 450,00 грн.) за порушення пп. 14.1.120 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1 ст. 144 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (в редакції, що діяла до 01.01.2015); ст. 22, ст. 23, пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (в редакції, що діяла після 01.01.2015); п. 17, п. 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати». Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290;

- ППР від 20.07.2017 №0006984814, яким визначено суму грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 6 315 110,00 грн. (за податковими зобов’язаннями 4 210 073,00 грн., за штрафними санкціями 2 105 037,00 грн.) за порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями);

- ППР від 20.07.2017 №0006994814, яким визначено суму грошового зобов’язання з ПДФО в розмірі 155,00 грн. (за податковим зобов’язанням 124,00 грн., за штрафними санкціями 31 грн.) за порушення пп. 14.1.180, пп. 164.2.15, абз. «а,б,е» пп. 164.2.17, пп. 164.2.19 п. 164.2, п. 164.3, п. 164.5 ст. 164, пп. 168.1.1, пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, пп. 169.2.2 п. 169.2, абз. «б» пп. 169.4.2 п. 169.4 ст. 169, пп. «а» п. 171.2 ст. 171, пп. «а» п. 176.2 ст. 176 розділу IV Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями);

- ППР від 20.07.2017 №0007004814, яким визначено суму грошового зобов’язання з ПДФО в розмірі 510,00 грн. за порушення ст. 51, пп. 70.16.1 п. 70.16 ст. 70, «б» пункту 176.2 статті 176 розділу IV Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), р. ІІІ Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку;

Не погоджуючись із винесеними рішеннями, позивачем подано скаргу до Державної фіскальної служби України. Рішенням Державної фіскальної служби України № 20390/6/99-99-11-02-02-25 від 13.09.2017 р., залишено без змін податкові повідомлення-рішення Офісу ВПП ДФС від 20.07.2017 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_4 та № НОМЕР_3, а скаргу без задоволення.

Спірні правовідносини регулюються відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV, із змінами і доповненнями в редакції на час спірних правовідносин, Податкового кодексу України із змінами і доповненнями в редакції на час спірних правовідносин, Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 02.11.1999 року за № 246 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 року за № 751/4044; Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого Наказом Міністерства фінансів від 29 листопада 1999 року № 290 та зареєстрованого в в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 р. за N 860/4153, наказу Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за № 27/4248 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»; наказу Міністерства фінансів України 28.02.2013 року за № 336/22868 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», закону України «Про рекламу» та закону України «Про авторське право і суміжні права».

Судом встановлено, що відповідачем було укладено договір № 130606 від 06.06.2013 року за яким (п.2.1. договору) Замовник – ТОВ ТВК «Перша приватна броварня «Для людей – як для себе!» замовляє та сплачує Виконавцю - ТОВ «ЕССЕ ТВ» роботи з виробництва аудіовізуального твору, а Виконавець зобов’язується виконати роботи та передати права на умовах та строки, викладені в цьому договорі. За результатом виконання договору між позивачем та ТОВ «ЕСССЕ ТВ» складено акт прийому передачі робіт та прав від 28.06.2013 р. та передано виконавцем замовнику результат робіт на диску DVD. Копії договору, акту та диск DVD міститься в матеріалах справи. Як видно з акту прийому-передачі, виконавцем передано: результат робіт – рекламний відеоролик під умовною назвою «Встречи на дороге», хронометражем 30 с., та всі виключні авторські права на аудіовізуальний твір, виключні майнові авторські та суміжні права на музичний твір, що використовується в аудіовізуальному творі, виключні майнові права акторів, диктора, виконання яких зафіксовані в аудіовізуальному творі, стоп-кадри з зафіксованими виконаннями строком на 2 (два) роки для використання на території України в рекламі, на телебаченні та мережі інтернет. В акті прийому-передачі, не визначено вартості переданих авторських майнових та суміжних прав.

Як видно зі змісту аудіовізуального твору, він містить інформацію про виробника «Перша приватна броварня», пиво «Перша приватна броварня Бочкове», виробником якого є позивач, та логотип «Перша приватна броварня».

Законом України «Про рекламу» визначено, що реклама – інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Відповідно до п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, до складу витрат, які зменшують об’єкт до оподаткування податком на прибуток включаються: адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством (п.138.10.2 ПКУ):

а) загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати;

б) витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу;

в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

г) винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності;

ґ) витрати на оплату послуг зв'язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв'язок та інші подібні витрати);

д) амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

е) витрати на врегулювання спорів у судах;

є) плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

ж) інші витрати загальногосподарського призначення;

витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг (п. 138.10.3. ПКУ);

а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції;

б) витрати на ремонт тари;

в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів;

ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;

є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства;

з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

Згідно з підпункту 14.1.3. п. 14.3 ст. 14 ПКУ амортизація – систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Підпунктом 145.1.1. пункту 145.1. ст. 145 визначено, що нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється із застосуванням методів, визначених у підпункті 145.1.5 пункту 145.1 статті 145 цього Кодексу, протягом таких строків:

група 5 - авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп'ютерні програми, програми для електронно-обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо) крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті; строк дії прав користування відповідно до правовстановлюючого документа , але не менше як 2 роки.

Згідно з законом України «Про авторське право і суміжні права», статті 8, об'єкти авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: 1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо); 2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; 3) комп'ютерні програми; 4) бази даних; 5) музичні твори з текстом і без тексту; 6) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; 7) аудіовізуальні твори; 8) твори образотворчого мистецтва; 9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва; 10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії; 11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо; 12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності; 13) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу; 14) похідні твори; 15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини; 16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів; 17) інші твори.

Аудіовізуальний твір - твір, що фіксується на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього), і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів. Видами аудіовізуального твору є кінофільми, телефільми, відеофільми, діафільми, слайдофільми тощо, які можуть бути ігровими, анімаційними (мультиплікаційними), неігровими чи іншими;

Таким чином, враховуючи системний аналіз норм законодавства, судом встановлено, що аудіовізуальний твір під назвою «Встречи на дороге», який виготовлений та переданий позивачеві за договором містить рекламу позивача як виробника пива, та експонувався на телебаченні та в мережі інтернет для інформування якнайширшого кола споживачів про позивача та його продукцію, що відповідає меті його господарської діяльності. Зазначений рекламний аудіовізуальний твір є об’єктом авторського права, та згідно з положеннями Податкового кодексу України, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, об’єкти авторського права позивач повинен був амортизувати одним із методів, визначених 145.1.5 пункту 145.1 статті 145 ПКУ.

Разом з тим, суд встановив, що термін використання авторського права на вказаний вище рекламний аудіовізуальний твір обмежений дворічним строком, а саме строком на використання виключних майнових прав акторів, диктора, виконання яких зафіксовані в аудіовізуальному творі, стоп-кадри з зафіксованими виконаннями. Таким чином, суд погоджується з твердженням відповідача, що позивач мав обов’язком розподілити вартість рекламного ролика впродовж двох років. Проте, суд не погоджується з висновком податкового органу про те, що порушення правил обліку зазначеної господарської операції призвело до заниження позивачем об’єкта оподаткування податку на прибуток.

Позивач відніс вартість рекламного аудіовізуального твору до витрат на рекламу, що зменшило об’єкт оподаткування податком на прибуток в звітний період такого віднесення. Податковий облік зазначеного нематеріального активу у спосіб, визначений Податковим кодексом України, а саме амортизації об’єкта авторського права, тобто розподілення його вартості на окремі частини впродовж 2-хроків, мало б наслідком зменшення об’єкту до оподаткування податком на прибуток на таку ж суму, за винятком того, що об’єкт до оподаткування був би зменшений пропорційно у двох звітних періодах.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем неправомірно донараховано зобов’язання позивачеві з податку на прибуток за результатами обліку господарської операції з отримання результату робіт в ТОВ «ЕССЕ ТВ» з виготовлення рекламного аудіовізуального твору.

Щодо інших господарських операцій судом встановлено, що позивачем було укладено договір №12 від 24.09.2015 року з ТОВ «ФЛАГМАН-РМ, за умовами якого (п.1.1) позивач як Постачальник зобов’язується передати у власність покупця, а Покупець зобов’язується прийняти та оплатити товар, загальна кількість ціна та загальна вартість якого визначені в додатках до цього договору, або накладних. На підтвердження виконання договору позивачем надано копії акту прийому-передачі товару від 29.09.2015 та видаткової накладної №24676 від 25.09.2015 року, згідно яких позивач передав ТОВ «ФЛАГМАН-РМ» ЛЕД-телевізори в асортименті загальною вартістю 1 359 000,00 грн. з урахуванням податку на додану вартість, а також платіжні доручення №992, 993, 994 від 25.09.2015 р., податкову накладу від 25.09.2015 №2801.

01.09.2015 року позивачем було укладено з ТОВ «ЕКВІТАС ЛАЙФ» договір № 8, на виконання якого позивачем як постачальником було поставлено покупцеві ЛЕД-телевізори в асортименті загальною вартістю 128 000,00 грн. з урахуванням податку на додану вартість, відповідно до акту здачі-приймання № С-00000001 від 25.09.2015 р., видаткової накладної № 24677 від 25.09.2015 року, податкової накладної від 25.09.2015 №2800 та платіжного доручення від 25.09.2015 р. № 6.

Дохід від реалізації товару, як встановлено з даних акту перевірки відповідача, позивач відобразив у звіті про фінансові результати за 2015 рік у рядку 2000 «чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)».

Суд не приймає до уваги твердження відповідача, щодо відсутності факту здійснення зазначених господарських операцій, оскільки останнє ґрунтується на податковій інформації, не підтвердженій належними та допустимими доказами.

Відповідно до положень ст. 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 235 ЦКУ удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідач не представив судового рішення, що набрало законної сили чи інших належних доказів визнання договорів поставки між позивачем та ТОВ «ФЛАГМАН-РМ» і ТзОВ «ЕКВІТАС ЛАЙФ» недійсними чи удаваними.

В той же час, відповідачем в акті перевірки є посилання на відсутність у покупців необхідного майна, трудових і матеріально-виробничих ресурсів для того, щоб виступати стороною договору. Щодо вказаних тверджень, суд вважає за необхідне зазначити наступне, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06.02.2018 у справі 804/4940/14 зазначив.

Правові наслідки у податковому обліку пов’язуються з рухом активів між учасниками господарської операції та з дійсними змінами їх майнового стану. Тому у зв’язку із вибуттям з власності позивача товару та здійснення оплати за них з покупцями, відсутні підстави вважати, що договори поставки були спрямовані на настання інших наслідків, в тому числі отримання безповоротної фінансової допомоги.

Відповідно до п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» запаси – активи, які:

- утримуються для подальшого продажу (розподілу, передачі) за умов звичайної господарської діяльності;

- перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

- утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством/установою.

Відповідно до п. 6 П(С)БО 9 для цілей бухгалтерського обліку запаси включають:

- сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, розподілу, передачі, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

- незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, в установах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством/установою ще не визнано доходу;

- готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, в установі, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

- товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством/установою з метою подальшого продажу;

- малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;

- поточні біологічні активи, якщо вони оцінюються за цим Положенням (стандартом), а також сільськогосподарська продукція і продукція лісового господарства після її первісного визнання.

Пунктом 9 П(С)БО 9 передбачено, що первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат:

- суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків;

- суми ввізного мита;

- суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству/установі;

- транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів). Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць. Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття цих запасів. Середній відсоток транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми залишків транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму залишку запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць. Приклади розподілу транспортно-заготівельних витрат наведені в додатку до Положення (стандарту) 9;

- інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства/установи на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.

Згідно з п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань.

Пунктом 6 П(С)БО 16 передбачено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Згідно з п. 10 П(С)БО 16 собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси».

Відповідно до п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Згідно з п. 7 П(С)БО 15 Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) – загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо).

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов:

- покупцеві передані ризики й вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив);

- підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами);

- сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена;

- є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов'язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені (п. 8 П(С)БО 15).

Відповідно до пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) – причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Таким чином суд дійшов висновку, що позивач в рамках своєї звичайної господарської діяльності здійснив операції з продажу товарів ТОВ «ФЛАГМАН-РМ» та ТОВ «ЕКВІТАС ЛАЙФ», які мали фактично відбулися, були оформленими належним чином складеними первинними документами та відображеними в бухгалтерському обліку та податковій звітності підприємства.

Щодо господарських операцій позивача з ТОВ «ОСОБА_3 Бізнес», судом встановлено, що позивачем як Замовником 11.04.2016 року було укладено договір № 11/04-ЦПД з ОСОБА_4 як виконавцем, за яким (п 2.1-2.4 договору) Виконавець зобов'язується надати Замовнику послуги з аналізу ринку с/г продукції на предмет наявності пропозицій з продажу високоліквідної с/г продукції, пошуку постачальників, потенційних покупців, організації здійснення та документування господарських операцій по її поставці. Результатом наданої позивачеві послуги були комерційні пропозиції ПП «Оліяр», ТОВ « ОСОБА_3 Бізнес». Позивачем ТОВ ТВК «Перша приватна броварня «Для людей - як для себе!» було проведено перевірку реєстраційних документів ТОВ «ОСОБА_3 Бізнес» та після проведення такої перевірки було укладено з ТОВ «ОСОБА_3 Бізнес» (Постачальник) договір поставки № 3006-ПБ від 30.06.2016 року, згідно якого постачальник зобов'язувався передати у встановлений Договором термін товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору.

На підтвердження виконання договору поставки № 3006-ПБ від 30.06.2016 року позивачем надано копії актів прийому-передачі, видаткових накладних, платіжних доручень та податкових накладних, які містяться в матеріалах справи.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент формування позивачем витрат у 2014 році) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Приписами пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з пунктом 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Разом з цим, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Тобто, починаючи з 1 січня 2015 року податок на прибуток розраховується виходячи із бухгалтерського фінансового результату (як різниці між отриманими підприємством доходами та понесеними ним витратами протягом звітного періоду) за національними положеннями (стандартів) бухгалтерського обліку (далі по тексту - НП(С)БО) чи міжнародними стандартами фінансової звітності (далі по тексту - МСФЗ), відкоригованого на різниці, передбачені Податковим кодексом України (як то амортизаційні різниці, різниці, які виникають при формуванні резервів (забезпечень), різниці, які виникають під час здійснення фінансових операцій).

Базою оподаткування визначено грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно зі статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України), а звітним періодом для цілей податку на прибуток періодом - календарний рік (пункт 137.4 статті 137 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України установлено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

У свою чергу, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до частини другої статті 3, частини першої статті 11 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.

Частинами першою - четвертою статті 9 закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» установлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій (визначення яких як фактів підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів міститься в абзаці 2 пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88) є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

За приписами ч.5 ст. 9 закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Згідно з частиною другою статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Зокрема, методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 N 318 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за N 27/4248 (далі - НП(С)БО № 16).

Так, відповідно до положень пунктів 5 - 9 НП(С)БО № 16 витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати: платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо; попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг; погашення одержаних позик; інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту); витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; балансова вартість валюти.

Аналіз вищевикладених норм Податкового кодексу України, НП (С)БО № 16 та Закону № 996-ХІV свідчить про те, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України закріплено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

З доданих до матеріалів справи документів вбачається, що видаткові та податкові накладні, отримані позивачем від ТОВ «ОСОБА_3 Бізнес», містять повний опис товару, їх кількість, обсяг, вартість.

Фактом, з яким законодавець пов'язує виникнення у платника права на податковий кредит та формування витрат, є реальне здійснення операцій з придбання товару. Тобто недоліки первинних документів не можуть слугувати перешкодою для реалізації платником права на податковий кредит та формування витрат.

Позивач формував витрати та податковий кредит із сплачених сум в тому числі податку на додану вартість. Податкові накладні, видаткові накладні видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання в його ж господарській діяльності. Позивачем до перевірки надані договори, акти приймання-передачі, видаткові та податкові накладні, розрахункові документи, документи про відображення даних (облік) господарських операціях на відповідних бухгалтерських рахунках. Відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Необхідною умовою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість та правомірність формування витрат — є наявність ділової мети у діях платника податку, а саме, продажу придбаного товару не нижче ціни придбання, придбання послуг, використання яких має позитивний вплив на результати господарської діяльності платника податку, тобто здійснення господарської діяльності, яка направлена на реальне отримання платником податків економічної вигоди від здійснених ним господарських операцій. Акт перевірки — службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Позивачем, на підтвердження реальності здійснення господарських операцій із контрагентами, надано суду вищевказані копії належних первинних документів за відповідні періоди.

Усі господарські операції щодо предмету спору по даній справі відображені у бухгалтерському та податковому обліку позивача. Реальність операцій з поставки товарно-матеріальних цінностей, за наслідками яких сформовані витрати, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток та сформовано податковий кредит з податку на додану вартість, підтверджена наявними в матеріалах справи первинними документами податкового та бухгалтерського обліку.

Судом не враховуються обґрунтування заперечень позовних вимог свідченнями гр. ОСОБА_5, відібраними співробітниками ВОСА ПДВ МОУ Офісу ВПП ДФС в ході кримінального провадження №32016100110000170, оскільки такі свідчення не перевірені судом в порядку КПК України, а відтак не можуть бути належним доказом вчинення ОСОБА_5 злочину, що полягає у створенні ТОВ «ОСОБА_3 Бізнес» з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона і що така діяльність мала місце саме у господарських операціях з позивачем.

Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Згідно зі ст. 85 КПК належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно до положень ст. 86 КПК суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 КПК не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. А згідно з ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Таким чином системне тлумачення наведених норм дає підстави вважати, що показання свідків/потерпілих/підозрюваних, відібрані під час досудового розслідування, якщо вони не були безпосереднім предметом дослідження суду не можуть бути визнані доказами.

Крім того, слідчий суддя, який розглядає справу, не може посилатися на показання, надані слідчому чи прокурору, а тим більше обґрунтовувати ними своє рішення. Тільки показання, отримані в судовому засіданні можуть вважатися належними та допустимими доказами в рамках кримінального провадження.

Стосовно посилань відповідача на неподання позивачем товарно-транспортних накладних про транспортування товару між постачальником та покупцем, на які вказує контролюючий орган як на підставу для визнання господарських операцій нереальними, суд звертає увагу, що наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних, є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезення автомобільним транспортом, що не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є первинним документом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг. Правова позиція з цього приводу висловлена у ухвалі Вищого адміністративного суду України 21.06.2017 року №К/800/31835/16, а також постанові Верховного Суду від 11.09.2018 року №К/9901/54216/18.

Суд також приймає до уваги обставини, які були встановленні постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03.10.2017 р. у справі № 813/1906/17, яке набрало законної сили, щодо фактичного здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «ОСОБА_3 Бізнес».

Щодо господарських операцій позивача з ТОВ «Віал-Маркет» судом встановлено наступне:

Між позивачем та його контрагентом було укладено договір про надання послуг № 443І039 від 01.04.2013 року, відповідно до якого позивач (Замовник) доручає ТОВ «Віал-Маркет» (Виконавець), а Виконавець зобов’язується надати послуги по дослідженню ринку продаж (попиту та пропозиції) товару шляхом організації передпродажної підготовки, проведення промоцій, дегустацій, призових акцій, рекомендацій продажів.

На підтвердження фактичного виконання договору позивачем надано копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0006480 від 15.12.2014, №ОУ-0006481 від 15.12.2014, №ОУ-0006493 від 31.12.2014 р., угод про залік від 15.12.2014 та від 31.12.2014 р.

Відповідно до підпункту 14.1.108 п. 14.1. ст. 108 Податкового кодексу України, маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та після продажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги);

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов’язковою умовою для формування об’єкту оподаткування податком на прибуток та витрат.

Маркетингові послуги належать до безтоварних операцій і за своєю суттю є витратами на збут. Документами, що підтверджують фактичне отримання маркетингових послуг можуть бути акти приймання-передачі послуг або інші документи, що підтверджує фактичне надання (отримання) послуг, які повинні мати всі обов’язкові реквізити первинних документів, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», звіти про надані послуги, про проведення певних маркетингових досліджень, в яких мають бути викладені результати наданих послуг та досліджень, а щодо досліджень то і відповідні рекомендації замовнику; а також бухгалтерські та статистичні документи, що підтверджують збільшення асортименту товарів, обсягу продажу, розміру доходу тощо.

Для врахування витрат на маркетингові послуги при обчисленні об’єкта оподаткування необхідне доведення безпосереднього зв’язку таких витрат з господарською діяльністю платника податків та підтвердження первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, які б засвідчували факт здійснення господарської операції.

Судом встановлено, що документи оформлені позивачем на підтвердження отримання послуг від ТОВ «Віал-маркет» складені у повній відповідності до вимог чинного законодавства, та містять всі реквізити, визначені вимогами статті 9 закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відтак суд дійшов висновку, що господарські операції є такими, що фактично відбулись та належним чином відображені в бухгалтерському обліку та податковій звітності позивача .

Щодо господарських операцій позивача з ТОВ «ВІРТУ-ПЛЮС» судом встановлено наступне:

Позивачем було укладено договір перевезення вантажу №46/13 від 01.07.2013 р. та додатки до нього, за умовами якого позивач подавав заявки на виділення автомобілів для перевезення вантажу. На виконання умов договору та фактичного надання послуг позивачем представлено акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0002523 від 17.11.2014 р. з транспортно-експедиційного обслуговування за маршрутом Львів-Сімферополь, авто НОМЕР_5 / ВК8856ХТ, товарно-транспортну накладну № Р25232 від 12.11.2014 р., платіжне дорученням №15567 від 25.12.2014 року; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0002524 від 17.11.2014 з транспортно-експедиційного обслуговування за маршрутом Львів-Севастополь, авто НОМЕР_6 / СА4303ХР, товарно-транспортна накладна №Р25336 від 13.11.2014 р., платіжне доручення №15977 від 15.01.2015 року; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0002540 від 19.11.2014 р. з транспортно-експедиційного обслуговування за маршрутом Львів-Севастополь, авто НОМЕР_7, товарно-транспортна накладна №Р25282 від 14.11.2014 р., платіжне доручення №16113 від 21.01.2015 р.

Відповідно до пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПКУ (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, включають витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг:

а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції;

б) витрати на ремонт тари;

в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів;

ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;

є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства;

з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції за 2014 рік) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, на підставі вищезазначених норм Податкового кодексу України , суд дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та ТОВ «ВІРТУ ПЛЮС» були фактично здійснені та задокументовані належним чином, у зв’язку з чим правомірно віднесені до витрат на збут при обчисленні об’єкта оподаткування податком на прибуток, а також правомірно включено суму податкового кредиту за наданими контрагентом податковими накладними.

Щодо посилань відповідача на наявність податкової інформації по ТОВ «ВІРТУ ПЛЮС» та його взаємовідносин з контрагентами, то суд звертає увагу, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними (зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 10 вересня 2018 року справа №826/8016/13-а, від 10 вересня 2018 року справа №826/25442/15, від 11 вересня 2018 року у справі №810/2677/17).

Щодо господарських операцій позивача з ТОВ «Люксар системз» судом встановлено наступне:

15.10.2014 року укладено договір про рекламну співпрацю №10/14 з ТОВ «ТЕНЗА ТРЕЙД ЮНІОН». Відповідно до п. 2.1 Договору Виконавець бере на себе зобов’язання надати Замовнику рекламні послуги під час дії цього Договору з метою просування ТМ «Перша приватна броварня» під час матчів та інших спортивних заходів за участю національної збірної команди України з біатлону, незалежно від місця їх проведення. Позивачем було укладено договір № 05/01/02015 про заміну сторони в договорі про рекламну співпрацю №10/14 від 15.10.2014 року, за яким Виконавця за договором про рекламну співпрацю було замінено із ТОВ «ТЕНЗА ТРЕЙД ЮНІОН» (первісний Виконавець) на ТОВ «ЛЮКСАР СІСТЕМЗ» (новий Виконавець).

На підтвердження фактичного виконання договору позивачем надано копії акту № 84 від 18.03.2015 року, податкової накладної від 18.03.2015 №84, платіжного доручення № 180050 від 08.04.2015 р. та фото звіт по проведеній роботі ТОВ «ЛЮКСАР СІСТЕМЗ», в якому містяться фотографії та скріншоти розміщення логотипів та рекламних банерів позивача на сайті Федерації біатлону України та під час змагань національної збірної України з біатлону на території України, розміщення логотипу позивача на поліграфічній продукції Федерації біатлону України.

Щодо господарських операцій позивача з ПП «Трактрейд», судом встановлено наступне:

Позивачем як покупцем укладено договір № 39/15 від 28.08.2015 року з ПП «ТРАКТРЕЙД» як постачальником, за яким покупцеві поставлено рекламні матеріали: шелфстокери, наліпки, банери 3*5 та плакати А5 на загальну сум 2 391 918,00 грн. з урахуванням податку на додану вартість. На підтвердження поставки рекламних матеріалів позивачем надано копії видаткової накладної № 343 від 28.08.2015 р., прибуткової накладної № 12493 від 28.08.2015 р., платіжні доручення № 22360 від 15.09.2015 та № 23066 від 13.10.2015, податкової накладної № 99 від 28.08.2015р.

Відповідно до закону України «Про рекламу», статті 1 реклама – інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Відповідно до п. 19. Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» Витрати на збут включають витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);

Як видно з доданих позивачем документів, рекламні матеріали поставлені ПП «Трактрейд» містять логотип та інформацію товари позивача, а також реклама, яка експонувалась ТОВ «Люксар Системз» містила інформацію про позивача, що співпадає з метою його господарської діяльності.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача, що позивачем не оформлено належним чином первинні документи на підтвердження факту здійснення господарських операцій, оскільки відповідач не спростував зазначену інформацію та не представив належних та допустимих доказів, які б вказували на невідповідність оформлених документів первинного бухгалтерського обліку щодо господарських операцій, які мали місце між позивачем та його контрагентами ПП «Трактрейд» та ТОВ «Люксар системз».

Щодо господарських операцій позивача з ТОВ «Техенергосервіс-БК» судом встановлено наступне:

Позивач як замовник уклав із ТзОВ «Техенергосервіс-БК» як підрядником наступні договори: № 05/02 від 12.02.2014 р., предметом якого було виконання робіт з облаштування теплової ізоляції паропроводів форфасного відділення, № 02/01 від 10.01.2014 р., предметом якого було виконання робіт з ремонту, заміни та монтажу запірної і регулюючої арматури тепломеханічного обладнання та паропроводів в котельнях та технологічних цехах, № 06/02 від 24.03.2014 р., предметом якого було виконання робіт з облаштування паропроводів форфасного відділення, та № 04/02 від 12.02.2014 р., предметом якого було виконання робіт з улаштування теплової ізоляції парової гребінки діам 325 мм, паропроводів діам. 108 мм, 57 мм і 42 мм в новому цеху розливу пива J-5., № 12/04 від 24.04.2015 р.,предметом якого було виконання робіт з улаштування теплової ізоляції паропроводів нового відділення кегбой, паропроводів котельних Д-32 мм та конденсатопроводу Д-28 мм.

На підтвердження факту виконання вказаних вище договорів позивачем надано копії актів приймання виконаних робіт у квітні, травні, червні та серпні 2014 року, податкових накладних № 1 від 31.03.2015 р., № 3 від 28.04.2014 р., № 1 від 30.04.2015 та № 4 від 30.04.2015 р., платіжних доручень № 12279 від 04.08.2014 р., № 11930 від 22.07.2014 р., № 15746 від 30.12.2014 р., № 12558 від 12.08.2014 р., № 11929 від 22.07.2014 р.

Відповідно до пп. 139.1.5 п. 139.1 ст. 139 ПК України (у редакції за 2014 рік) не включаються до складу витрат і не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144-148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу.

Таким чином відображення отриманих результатів робіт за договором підряду на бухгалтерському рахунку 1522 «Виготовлення та модернізація основних засобів» є правомірним.

Тобто виконані роботі спричинили реальну зміну майнового стану позивача, відтак висновок контролюючого органу про те, що відбулося штучне формування податкового кредиту, який базується виключно на податковій інформації стосовно контрагентів ТзОВ «Техенергосервіс-БК» є необґрунтованим і протиправним, а нараховані грошові зобов’язання з податку на додану вартість безпідставними.

Щодо господарських операцій позивача з ПП «ЛПС», судом встановлено наступне:

Позивачем як покупцем укладено договір поставки №1502021 від 02.02.2015 р. з ПП «ЛПС» як постачальником, за яким поставило товар – матеріали для обслуговування холодильного обладнання. На підтвердження поставки товару позивачем надано копії видаткової накладної № ЛПС-05023 від 08.05.2015 р., податкової накладної від 08.05.2015 № 24 платіжного доручення №19142 від 22.05.2015 р.

Щодо господарських операцій позивача з ТОВ «Бенд Сервіс», судом встановлено:

Позивач, як замовник уклав з ТзОВ «Бенд Сервіс» як виконавцем 01 січня 2014 року договір на сервісне обслуговування №01/14, предметом якого є сервісне обслуговування Виконавцем холодильного обладнання (холодильні шафи) Замовника. Відповідно до п. 2.1 Договору Виконавець забезпечує сервісне обслуговування обладнання на території України, де знаходиться обладнання Замовника. Згідно пп. 2.3.1 Договору Виконавець самостійно, за власний рахунок закуповує запасні частини на основі свого досвіду та інформації від Замовника про нове обладнання, що Замовник планує отримати на протязі наступних місяців поточного року. При цьому Замовник повинен відшкодувати Виконавцю використані запчастини на обслуговування та ремонт обладнання Замовника (за винятком видаткових матеріалів) у грошовому вигляді. Підпунктом 2.3.5 Договору передбачено, що Замовник сплачує вартість запасних частин, використаних Виконавцем згідно актів виконаних робіт, або додатковим договором, і відшкодовує їх у натуральному вигляді протягом розрахункового місяця.

На виконання умов договору в періоді серпень-вересень 2015 року позивачем надано суду копії наступних документів: акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 06.08.2015 №БС-0000037 та від 01.09.2015 №БС-0000042, податкові накладні від 06.08.2015 №3 та від 01.09.2015 №3, платіжні доручення № 22959 від 07.10.2015 та № 23696 від 04.11.2015 р.

Податковий кодекс України не містить визначення «нереальна господарська операція». У тому випадку, якщо, на думку контролюючого органу, результати перевірки платника податків свідчать про недійсність (нікчемність) правочину, він вправі, відповідно до підпункту 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, звернутися до суду з позовом про визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов’язаних із визнанням правочинів недійсними. а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Таким чином, судом не враховуються висновки податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій позивачем з ПП «ЛПС» та ТОВ «Бенд Сервіс», оскільки такі не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами.

Стосовно позовної вимоги позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.07.2017 № НОМЕР_3, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 510,00 грн. за порушення вимог Податкового кодексу України в частині виконання зобов’язань позивачем як податкового агента з податку на доходи фізичних осіб, суд зазначає, що останнім не надано належних та достатніх доказів щодо протиправності зазначеного рішення суб’єкта владних повноважень, у зв’язку з чим відсутні мотиви та підстави для задоволення позову у цій частині.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, враховуючи, що позов підлягає задоволенню судові витрати понесені позивачем у даній справі підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 від 20.07.2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України (вул. Дегтярівська, 11 г, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ 39440996) на користь ТзОВ ТВК «Перша приватна броварня «Для людей - як для себе!» (код ЄДРПОУ 31978272, місцезнаходження: 79032, м. Львів, вул. Джорджа Вашингтона, 10) судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 177612,75 грн. (сто сімдесят сім тисяч шістсот дванадцять гривень сімдесят п’ять копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 31 жовтня 2018 року.

Суддя Гулкевич І.З.