
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа №813/6490/15
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2018 року
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Крутько О.В.,
за участю секретаря судового засідання Василько А.В.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И В :
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області, в якій позивач просить суд:
-визнати наказ про звільнення його з органів внутрішніх справ від 06.11.2015 року №809о/с неправомірним;
-визнати протиправними дії посадових осіб ГУ МВС України у Львівській області по виданню наказу від 06.11.2015 року №809 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з ОВС за ст.64 п.г. “Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ” та скасувати його;
-зобов'язати ГУ Національної поліції України у Львівській області поновити ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ України;
-зобов'язати начальника ГУ Національної поліції України у Львівській області виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за встановленими нормами за весь час вимушеного прогулу;
-визнати недійсним раніше внесений запис про звільнення, зобов'язати управління кадрового забезпечення ГУ МВС України у Львівській області привести запис про звільнення у трудовій книжці у відповідність до норм чинного законодавства України;
-зобов'язати ГУ МВС України у Львівській області відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказ ГУ МВС України у Львівській області №809 о/с від 06.11.2015 року, яким його звільнено з органів внутрішніх справ, є незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Вважає, що був позбавлений можливості подати рапорт про перехід до Національної поліції, оскільки на момент видачі наказу про звільнення знаходився на лікарняному і перебував у відпустці. Також зазначає, що ГУ МВС України у Львівській області, звільняючи за скороченням штатів, не вчинено заходів для забезпечення працевлаштування на службі в органах внутрішніх справ України при скороченні штатів, яке відбулось внаслідок ліквідації одного органу внутрішніх справ та створення іншого органу, не з'ясовано намір позивача подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ та не було запропоновано, ані аналогічну посаду, ані нижчу, за ту, на якій він проходив службу.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 червня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного суду від 10.05.2018 року по справі №813/6490/15 задоволено частково касаційну скаргу ОСОБА_1, скасовано ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2016 року та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.02.2016 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою від 22.06.2018 року справу прийнято до розгляду та призначено підготовче засідання.
24.07.2018 року протокольною ухвалою суду закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.
Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задоволити.
Відповідач 1 - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області у судовому засіданні явку уповноваженого представника не забезпечило. Належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання. Проти позову заперечує з підстав викладених у запереченні (відзиві) на позовну заяву. Зазначає, що передумовою та законною підставою для звільнення позивача з органів внутрішніх справ, в контексті реформування правоохоронних органів, став наказ Міністерства внутрішніх справ України № 1388 від 06.11.2015 року “Про організаційно – штатні питання”. Даним наказом було скорочено всі штатні посади ГУМВС (в тому числі і посаду ОСОБА_1Я.) в кількості 7521 одиниць. А тому, враховуючи скорочення всіх посад ГУМВС, 100 % особового складу позивача 06.11.2015 року було звільнено зі служби. Беручи до уваги відсутність посад та процес припинення юридичних осіб територіальних органів МВС України, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 730 від 16 вересня 2015 року, жодної можливості подальшого використання на службі саме в міліції капітана міліції ОСОБА_1 у відповідача не було.
Відповідач 2 – Головне управління національної поліції у Львівській області у судове засідання не забезпечило явку уповноваженого представника. Жодних заперечень (відзиву) на позовну заяву від відповідача не надходило.
Позивачем подана відповідь на заперечення (відзив) відповідача 1, зокрема зазначає, що був позбавлений права на подання рапорту на перехід до Національної поліції у зв’язку із перебуванням у щорічній черговій відпустці з 7 жовтня 2015 року, а у період з 20 жовтня 2015 року по 8 листопада 2015 року знаходився на лікарняному..
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача. представника позивача, оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 з червня 2008 року проходив службу в органах внутрішніх справ України. На момент звільнення займав посаду вихователя приймальника-розподільника для дітей ГУ МВС України у Львівській області, мав спеціальне звання - капітан міліції.
06.11.2015 року наказом начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області №809 о/с ОСОБА_1 звільнено з посади вихователя приймальника-розподільника для дітей ГУ МВС України у Львівській області за пунктом 64 “г” (через скорочення штатів) згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України “Про Національну поліцію” та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Не погоджуючись з даним наказом та вважаючи звільнення з роботи незаконним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
При вирішенні спору суд керувався наступним.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку відбуття змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду трудових спорів» (з подальшими змінами) при розгляді трудових спорів, пов'язаних із звільненням за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності штату працівників, чи додержані власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють звільнення працівника, які є докази зміни в організації виробництва і праці, того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи користувався вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне звільнення.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, в тому числі звільнення, регулюється Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VІІІ та спеціальним законодавством, зокрема, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі Положення № 114).
Пунктом 10 Положення № 114 визначено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Підпунктом «г» п. 64 Положення № 114 передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Відповідно до пункту 8 Закону України «Про Національну поліцію» з дня опублікування цього Закону (опубліковано 06.08.2015 р., вступив в дію - 07.11.2015 р.) всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Відповідно до п. 10, 11 Розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію», працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.
Таким чином, вищезазначені норми Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про Національну поліцію” та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Відповідно до п.9 Розділу ХІ Закону України “Про Національну поліцію”, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Як стверджується матеріалами справи, позивача звільнено з посади вихователя приймальника-розподільника для дітей ГУ МВС України у Львівській області за пунктом 64 “г” (через скорочення штатів) згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України “Про Національну поліцію” та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ наказом начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області №809 о/с від 06.11.2015 року.
Судом встановлено, що Головним управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області та не було з’ясовано можливості його подальшого використання на службі, а відтак позивачу не було запропоновано жодної посади (рівнозначної, вищої чи нижчої) в органах поліції.
Крім того, позивач з 7 жовтня 2015 року перебував у черговій відпустці, а у період з 20 жовтня 2015 року по 8 листопада 2015 року знаходився на лікарняному.
Судом не беруться до уваги посилання відповідача 1 на те, що позивач не вжив заходів з приводу виявлення бажання проходити службу в поліції, оскільки такі обставини не звільняють суб'єкта владних управлінських функцій від обов'язку дотримуватись порядку звільнення визначеного чинним законодавством, а саме дослідити обставини можливості подальшого використання на службі.
Лише за умови дослідження таких обставин при звільненні позивача на підставі підп. «г» п.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, процедура звільнення буде відповідати критерію обґрунтованості (п.3 ч.3 ст.2 КАС України).
Суд зауважує, що саме на Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області покладено обов'язок працевлаштувати позивача у спосіб, достатній для відновлення прав останнього, що передбачає можливість подальшого використання позивача на службі шляхом поновлення на посаді.
З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, позивача звільнено незаконно, з порушенням встановленого законодавством порядку, а тому є достатні підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 06 листопада 2015 року №809 о/с про звільнення капітана міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у запас за п.64 “г” Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів)..
Згідно з правовою позицією Верховного суду України у постановах від 28.10.2014 року та 04.11.2014 року встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) з працевлаштування працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
Таким чином, наявні підстави для поновлення позивача на посаді в органі, з якого його було незаконно звільнено, а саме на посаді вихователя приймальника-розподільника для дітей ГУМВС у Львівській області з 07.11.2015 року.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за увесь час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обовязків, але не більш як за один рік.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника. У відповідності до ч. 3 п. 2 даного Порядку, збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата.
Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Відповідачем надано довідку про доходи ОСОБА_1 від 18.09.2018 №301/68.
Відповідно до вказаної довідки середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 108,16 грн.
Судом встановлено, що ОСОБА_1. перебував у вимушеному прогулі з 07.11.2015 по 23.10.2018, що становить 1082 календарних дні.
З огляду на наведене, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, яке належить стягнути з відповідача 1 на користь позивача, становить 117 029,12 грн. (108,16 х 1082 дні).
Відповідно до статті 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.
Згідно ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, як суб'єкт владних повноважень, не довело правомірності своїх дій при прийнятті наказу від 06 листопада 2015 року №809 о/с про звільнення капітана міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у запас за п.64 “г” Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів), а відтак такий наказ є протиправним.
Щодо позовної вимоги позивача про зобов’язання управління кадрового забезпечення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області привести запис про звільнення ОСОБА_1 у трудовій книжці у відповідність до норм чинного законодавства України, суд зазначає, що позивачем не надано доказів, що при виконанні рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.10.2018 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді вихователя приймальника-розподільника для дітей ГУМВС у Львівській області з 07.11.2015 року управлінням кадрового забезпечення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області не буде внесено відповідних записів у трудову книжку позивача.
Що стосується позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Зі змісту цієї норми випливає, що основною умовою такого розгляду є те, що моральна шкода повинна бути заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин.
Частиною 1 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).
Позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв'язку між діями відповідача та заподіянням моральної шкоди (у вигляді душевних страждань, психологічних переживань, тощо).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою та безпідставною, а тому не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий збір з сторін не належить стягувати.
Керуючись ст.ст.14, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –
В И Р І Ш И В :
Позов задоволити частково.
Визнати протиправним дії та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 06 листопада 2015 року №809 о/с про звільнення капітана міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у запас за п.64 “г” Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів).
Поновити ОСОБА_1 на посаді вихователя приймальника-розподільника для дітей ГУМВС у Львівській області з 07.11.2015 року.
Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 117 029 (сто сімнадцять тисяч двадцять дев’ять) грн. 12 коп.
Постанову суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення на його користь грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 3 298 (три тисячі двісті дев’яносто вісім) грн. 88 коп. звернути до негайного виконання.
Відмовити у задоволенні позовної вимоги про зобов’язання управління кадрового забезпечення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області привести запис про звільнення ОСОБА_1 у трудовій книжці у відповідність до норм чинного законодавства України.
Відмовити у задоволенні позовної вимоги про зобов’язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складено 02.11.2018.
Суддя Крутько О.В.
Судове рішення № 77582367, Львівський окружний адміністративний суд було прийнято 23.10.2018. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 813/6490/15. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: