Рішення № 77582246, 25.10.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2018 року № 810/2607/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., при секретарі судового засідання Мілієнко О.М., за участю представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача – ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" до Києво-Святошинської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання незаконним та скасування рішення, про зобов’язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ТОВ "Вітаполіс" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Києво-Святошинської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, в якому просить:

- рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київські області від 09.10.2018 вих. № 5590/10/10-12-11-02 визнати незаконним та скасувати;

- зобов’язати Києво-Святошинську об'єднану державну податкову інспекцію у Київській області прийняти декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період, календарний місяць, а саме червень 2017 року з додатками та доповненням до неї, з введенням до інформаційних баз даних Державної фіскальної служби України відомостей, поданих документів 09.10.2017.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2018 відкрито провадження у справі, розгляд якої здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач незаконно відмовив у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2017 року, оскільки подання до контролюючих органів податкової звітності з податку на додану вартість у паперовому вигляді відповідає вимогам чинного законодавства, а у контролюючого органу відсутнє право не приймати у платників податків податкову звітність, оформлену згідно з вимогами податкового законодавства. Крім того, позивач зазначив, що податковий орган не мав права відмовляти у прийнятті вказаної декларації пославшись на рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 18.11.2016 № 63, оскільки таке рішення відповідно до вимог п. 56.15 ст. 56 ПК України є неузгодженим. При цьому, позивач зауважив, що в березні 2017 року ним було оскаржено рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 18.11.2016 № 63 до ДФС України, однак на час подання даного позову до суду ДФС України не прийняла та не надіслала позивачу рішення за результатами його скарги, що відповідно до вимог ст. 56 ПК України така скарга є такою, що повністю задоволена.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив про те, що 01.01.2015 Законом України “Про внесення змін до ПК України та деяких законів України щодо податкової реформи” від 28.12.2014 №71-VIIІ було введено систему електронного адміністрування податку на додану вартість, про що було внесено відповідні зміни до статті 49 ПК України, що в свою чергу, зумовило виникнення у платників податків обов’язку щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість виключно в електронній формі.

Відповідач зазначив, що у зв’язку з тим, що позивач протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вертівсь відповідачем прийнято рішення від 18.11.2016 № 63 про анулювання свідоцтва реєстрації платника податку на додану вартість.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надавав додаткові письмові пояснення. Просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив з мотивів, викладених у відзиві. Просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Вітаполіс" (код ЄДРПОУ 34439389, місцезнаходження: 08152, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, Територія технікуму, буд. 16) зареєстроване як юридична особа 25.05.2006.

Як платник податків позивач взятий на податковий облік в Києво-Святошинській об’єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Київській області з 30.05.2006 за №2241.

09 жовтня 2017 року позивач подав до Києво-Святошинської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2017 року разом з додатками №№ 2, 3, 4, 5 та доповненням до податкової декларації з податку на додану вартість (далі - ПДВ) відповідно до абз. 2 п.46.4 ст. 46 ПК України у формі листа від 09.06.2017 №346/17.

Києво-Святошинська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області листом від 09.10.2017 №5590/10/10-13-11-02 повідомила ТОВ "Вітаполіс" про те, що на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ "Вітаполіс" не є платником ПДВ з 18.11.2016 та згідно п. 184.6 ст. 184 ПК України подання податкової декларації з ПДВ ТОВ "Вітаполіс" не передбачено законодавством.

Вважаючи відмову у прийнятті податкової звітності з ПДВ за вересень 2017 року незаконною та такою, що порушує права та законні інтереси товариства, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Пунктом 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що цей кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 46.1 ст. 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов’язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Пунктами 48.1 - 48.2 статті 48 ПК України встановлено, що податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору. Обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Згідно з п. 48.3 ст. 48 ПК України податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід’ємною частиною; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Підпунктом 48.5.1 пункту 48.5 статті 48 ПК України встановлено, що податкова декларація повинна бути підписана керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником.

Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку.

Відповідно до п. 48.7 ст. 48 ПК України податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.

Порядок подання податкової звітності до контролюючого органу визначається ст. 49 ПК України.

За правилами п. 49.1 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відповідно до пункту 49.3 статті 49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Як було встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач, в особі директора товариства ОСОБА_3, у письмовій формі подав до місцевого органу виконавчої влади, у якому перебуває на податковому обліку як платник податку, Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний період календарний місяць вересень 2017 року з додатками та викладенням доповнення до податкової декларації у формі листа, однак податковий орган не визнав її податковою звітністю у зв'язку з тим, що вона подана у паперовій формі.

Суд вважає такі дії уповноважених осіб податкового органу неправомірними, оскільки, відповідно до пункту 49.8 статті 49 ПК України, прийняття податкової декларації є не правом, а обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації податковий орган може перевірити її лише на наявність та достовірність заповнення обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3- 48.4 статті 48 ПК України. Інші дані податкової декларації перевірці не підлягають.

Так, нормами пункту 49.9 статті 49 ПК України встановлено, що посадова особа податкового органу зобов'язана, за умови дотримання вимог щодо порядку заповнення податкової звітності, зареєструвати декларацію датою її фактичного прийняття.

Відмова у прийнятті податкової декларації з будь-яких причин, не встановлених цим Кодексом - заборонена (пункт 49.10 статті 49 ПК України).

Згідно з пунктом 49.11 статті 49 ПК України у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3, 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин відмови.

Також, відповідно до пункту 56.21 статті 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Отже, беручи до уваги можливість, для платників податків, надавати податкову звітність у способи, передбачені пунктом 49.3 статті 49 ПК України, позивач мав альтернативне право на подання звітності: 1) на паперовому носії особисто; 2) надсилати поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; 3) надсилати засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Таким чином, податковий орган не мав правових підстав для неприйняття та невизнання як податкову звітність, декларацію, позивача, з податку на додану вартість за вересень 2017 року, оскільки вона в повній мірі відповідає вимогам статті 48 ПК України.

Податкова декларація з податку на додану вартість за вересень 2017 року за своєю формою відповідає вимогам, встановленим Наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21 (чинний на момент виникнення спірних відносин).

Суд зазначає, що п. 49.4 ст. 49 ПК України не встановлює наслідків подання платником податків декларації з податку на додану вартість після анулювання реєстрації платником ПДВ, зокрема, що у прийнятті такої декларації має бути відмовлено, у зв’язку з чим, враховуючи закріплене в п.49.10 ст. 49 ПК України положення про заборону контролюючим органам відмовляти у прийнятті податкової декларації з будь-яких причин, не визначених цією статтею, податкова інспекція за місцем обліку платника податків зобов’язана прийняти таку декларацію.

При цьому, суд звертає увагу на те, що стаття 184 ПК України, на яку посилається відповідач в оскаржуваному рішенні, містить підстави для анулювання реєстрації платника податку, а не підстави для відмови у прийнятті податкової звітності.

Відповідачем взагалі не зазначено норму законодавства, яка б надавала йому компетенцію не приймати податкову звітність, чим порушено принципи правомірності рішення та дій суб’єкта владних повноважень, визначених пунктами 1, 3 та 5 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, відсутність закріплених в Податковому кодексі України наслідків подання платниками податків податкових декларацій після анулювання реєстрації платником ПДВ має трактуватися виключно на їх користь.

Крім того, судом враховано, що скарга позивача на рішення від 18.11.2016 № 63 про анулювання реєстрації платника ПДВ щодо ТОВ "Вітаполіс" та рішення ГУ ДФС у Київській області від 24.01.2017 №238/10/10-36-12-02-18 відповідно до приписів п. 56.9 ст. 56 ПК України вважається повністю задоволеною на користь платника податків.

Так, згідно з п.п.4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Також, відповідно до п. 56.21 ст. 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Крім того, стадія прийняття податкової декларації податковим органом є, по суті, формальним рівнем податкового контролю, під час якого працівник податкового органу здійснює візуальну перевірку декларації та її аналіз за формальними ознаками. При цьому, підставою для невизнання податкової декларації податковою звітністю є такі дефекти її заповнення, які впливають на порядок адміністрування податку.

Як вбачається зі змісту листа від 09.10.2017 №5590/10/10-13-1-02, яким позивачу було відмовлено у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2017 року, останній не містить посилань на наявність будь-яких недоліків щодо заповнення вказаної податкової звітності, що в свою чергу, свідчить про дотримання ТОВ "Вітаполіс" вимог п.п. 48.3 та 48.4 ст. 48 ПК України.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи неподання суб'єктом владних повноважень жодних доказів, які б спростовували доводи позивача, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення, оформленого листом від 09.10.2017 №5590/10/10-13-1-02 підлягають задоволенню.

Згідно з п. 49.13 ст. 49 ПК України у разі, якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови органом державної податкової служби (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання органом державної податкової служби.

Враховуючи те, що судом визнано протиправним та скасовано рішення відповідача про відмову у прийнятті декларації, оформленого листом від 09.10.2017 №5590/10/10-13-1-02, вимога позивача про зобов’язання Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць вересень 2017 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих Позивачем документів від 09 жовтня 2017 року також підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідач як суб’єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень - Києво-Святошинської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74 - 78, 90, 143, 242 - 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнання протиправним та скасування рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекціх у Київській області від 09.10.2017 вих. № 5590/10/10-13-11-02.

3. Зобов’язання Києво-Святошинську об'єднану державну податкову інспекцію у Київській області прийняти декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період, календарний місяць, а саме червень 2017 року з додатками та доповненням до неї, з введенням до інформаційних баз даних Державної фіскальної служби України відомостей, поданих документів 09.10.2017.

4. Стягнути сплачений судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекціх у Київській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Щавінський В.Р.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 30 жовтня 2018 р.