Постанова № 77576957, 30.10.2018, Апеляційний суд Одеської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.2018 року м. Одеса

справа № 501/329/18

провадження № 22-ц/785/6142/18

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Колеснікова Г.Я. (суддя-доповідач),

суддівВащенко Л.Г., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря Маслова Р.Ю.,

учасники справи:

позивач – публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

представники позивача – ОСОБА_1,

відповідач – ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 17 травня 2018 року у складі судді Максимович Г.В.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі – ПАТ КБ «Приватбанк», банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с.1-3).

Позовна заява мотивована тим, що 15 квітня 2013 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Взяті на себе зобов’язання за вказаним договором відповідачка належним чином не виконала, внаслідок чого станом на 31 грудня 2017 року утворилася заборгованість у розмірі 36 664,35 грн., з яких:

-заборгованість за кредитом – 728,02 грн.

-заборгованість за процентами – 29 614,22 грн.;

-заборгованість за пенею та комісією – 4 100 грн.;

-штраф (фіксована частина) – 500 грн.;

-штраф (процентна складова) – 1 722,11 грн.

Посилаючись на викладене, банк просив суд стягнути на його користь з ОСОБА_2 заборгованість за вищевказаним кредитним договором у розмірі 36 664,35 грн. та судові витрати.

Відповідачка ОСОБА_2 просила суд відмовити у задоволенні позову, застосувавши наслідки пропуску строку позовної давності (а.с.53-54).

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 17 травня 2018 року у задоволені позову банку відмовлено (а.с.56-58).

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції виходив із того, що позивач пропустив строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, який необхідно відраховувати із моменту настання строку погашення чергового платежу, а відповідач заявив про застосування позовної давності, що є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 в інтересах банку,посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову (а.с.71-74).

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не врахував, що термін дії картки, отриманою відповідачкою, встановлено до вересня 2016 року, тому звернувшись до суду з позовом у лютому 2018 року банк не пропустив строк позовної давності.

Відзив за апеляційну скаргу не надходив. У письмових поясненнях ОСОБА_2, посилаючись на законність та справедливість рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 17 травня 2018 року, просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу банку – без задоволення (а.с.92).

Належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи представник банку в судове засідання не з’явився, клопотання про поважність причин неявки в суд апеляційної інстанції не подав, що відповідно до правил ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи у його відсутність (а.с.95,96).

Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_2 дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У ст. 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Судом установлено, що 15 квітня 2013 року ОСОБА_2 звернулась до банку із заявою, на підставі якої їй надано кредит у розмірі 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.6).

Обов'язковий щомісячний платіж, визначений сторонами, складав 7% заборгованості (але не менше 50,00 грн. та не більше залишку заборгованості), а з 01.04.2014 р. - 5% заборгованості (але не менше 100,00 грн. та не більше залишку заборгованості). Строк внесення щомісячних платежів - до 25 числа місяця, наступного за звітним (а.с.7).

Заява разом з Пам’яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг (далі – Умови), Тарифами складає між сторонами договір про надання банківських послуг (а.с.6 зворот). Пунктом 1.1.1.45 Умов встановлено, що кредитним лімітом (кредитом, кредитною лінією) є розмір грошових коштів, наданих банком клієнту на строк, визначений у договорі, на умовах платності та зворотності.

За змістом пп. 2.1.1.2.4. Умов банк має право в односторонньому порядку та без повідомлення позичальника змінювати розмір кредитного ліміту.

Відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. та 5% від суми позову.

Крім того, за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів нараховується за кожний день прострочення кредиту пеня, яка дорівнює 0,24 % від суми загальної заборгованості, плюс 50 грн. щоразу, коли виникає прострочення за кредитом або процентами на суму від 100 грн., а коли виникає прострочення за кредитом або процентами на суму від 100 грн. другий місяць поспіль і більше – 0,24% від суми загальної заборгованості плюс 100 грн. (а.с.7).

Пунктом 2.1.1.12.4; 2.1.1.12.6.4 Умов передбачено, що строки та порядок погашення по Кредиту (кредитний ліміт) по кредитним картам зі встановленим Мінімальним обов’язковим платежем, а також Овердрафту, що виникає за такими картами, наведені у Пам’ятці Клієнта/ Довідці про умови кредитування, що є невід’ємною частиною Договору, а також встановлюються вказаним пунктом. Платіж включає плату за користування Кредитом, передбачену тарифами, і частину заборгованості за Кредитом. У разі наявності простроченого кредиту (овердрафту) строком повернення кредиту у повному обсязі є 211 день з моменту виникнення такої заборгованості. У випадку непогашення суми простроченого кредиту (кредитного ліміту, кредитної лінії), овердрафту або його частки більш як 210 днів увесь кредит вважається простроченим.

На виконання своїх зобов'язань за договором від 15 квітня 2013 року у ПАТ КБ «Приватбанк» було відкрито картковий рахунок на ім'я відповідачки в гривнях і проводилося здійснення його обслуговування згідно з договором.

При відкритті карткового рахунку у відповідності з п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг позичальнику був встановлений кредитний ліміт 300 грн., який в подальшому був збільшений, проти чого не заперечувала відповідач ОСОБА_2

Взяті на себе зобов`язання за договором № б/н від 15 квітня 2013 року банк виконав своєчасно і повністю, надавши ОСОБА_2 кредитні ресурси.

У порушення зазначених умов договору ОСОБА_2 зобов`язання за договором № б/н від 15 квітня 2013 року належним чином не виконала, у зв’язку з чим утворилась заборгованість, яка згідно наданих банком розрахунків станом на 31 грудня 2017 року складає 36 664,35 грн., з яких:

-заборгованість за кредитом – 728,02 грн.

-заборгованість за процентами – 29 614,22 грн.;

-заборгованість за пенею та комісією – 4 100 грн.;

-штраф (фіксована частина) – 500 грн.;

-штраф (процентна складова) – 1 722,11 грн. (а.с.4-5).

Згідно з довідкою ПАТ КБ «Приватбанк» термін дії кредитної картки – вересень 2016 року (а.с.65).

За нормами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами.

Матеріали справи не містять виписки з рахунку, тому враховуючи вимоги ч.7 ст.81 та ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції досліджує наявні в справі докази.

Із доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості вбачається, що позичальник ОСОБА_2 15 квітня 2013 року активувала свою кредитну картку, неодноразово на погашення кредиту сплачувала грошові кошти, останній платіж здійснила 20 лютого 2014 року і з вказаного часу жодного платежу не здійснювала, кредитними коштами не користувалась (а.с.4-5).

У порушенні умов кредитного договору ОСОБА_2 не внесла черговий платіж до 25 березня 2014 року, тому станом на 31 березня 2014 року відповідно до розрахунку банку наявна прострочена заборгованість за кредитом та відсотками (а.с.4).

Отже, у відповідності з п.2.1.12.4; 2.1.1.12.6.4 Умов та правил у зв'язку із наявністю простроченого кредиту (овердрафту) строком повернення кредиту у повному обсязі є 211 день з моменту виникнення такої заборгованості – 22 жовтня 2014 року (тобто через 211 день, починаючи з 26 березня 2014 року).

Крім того, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Зазначена правова позиція викладена у постанові ОСОБА_3 Верховного Суду у справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18 від 28 березня 2018 року.

Застосовуючи правовий висновок ОСОБА_3 Верховного Суду у вищевказаній справі, колегія суддів дійшла висновку, що у зв’язку з тим, що строк повернення кредиту в повному обсязі настав 22 жовтня 2014 року, нарахування позивачем процентів, передбачених договором, та неустойки після зазначеної дати є неправомірним.

Згідно розрахунку заборгованості банку станом на 30 жовтня 2014 року заборгованість відповідачки перед банком складала 1 297,10 грн., з яких:

-заборгованість за кредитом – 728,02 грн. (614,50 +113,52);

-заборгованість за процентами – 369,08 грн.;

-заборгованість за пенею та комісією – 200 грн.

При цьому, умовами кредитного договору передбачено за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов’язань і нарахування штрафу.

Колегія суддів вважає необґрунтованим нарахування одночасно штрафу і пені з огляду на таке.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до положень ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами кредитного договору, а саме пунктом 2.1.1.12.6.1 Умов передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом.

Крім того, у пункті 2.1.1.7.6. Умов визначено, що при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст.549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15.

Отже, законодавством не передбачено подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Тому нарахування банком штрафів (фіксованої частини та процентної складової) є неправомірним.

Разом з тим, відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу строків позовної давності (а.с.53-54).

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) – тривалістю в один рік (п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається ст. 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов’язання, які деталізують обов’язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов’язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі ст.1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Отже, оскільки за умовами договору відповідачка мала виконувати зобов’язання, зокрема, з повернення кредиту (вносити обов’язковий щомісячний платіж) та зі сплати процентів до 25 числа кожного місяця впродовж строку кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування.

Не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена.

Вказаний висновок викладено у постанові ОСОБА_3 Верховного Суду від 28 березня у справі № 444/9519/12.

Не отримавши черговий платіж 25 березня 2014 року, банк дізнався про порушення свого права, тому з 26 березня 2014 року починається строк позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором за кожним таким черговим платежем.

З відповідним позовом до суду Банк звернувся 14 лютого 2018 року (згідно штампу суду – а.с.1), тобто поза межами строку позовної давності щодо кожного чергового платежу з 25 березня 2014 року та повернення кредиту в повному обсязі, строк виконання якого відповідно до п.2.1.1.12.4 та п.2.1.1.12.6.4 Умов настав 22 жовтня 2014 року.

На підставі наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову банку з причин пропуску строку позовної давності, про застосування якого просила відповідачка.

Доводи апеляційної скарги щодо помилковості зазначених висновків суду з посиланням на правову позицію Верховного Суду України у справах № 6-14цс14, № 6-1295 цс15 є необґрунтованими.

У постанові Верховного Суду Україні від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14 висловлена позиція, що відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. У даній справі було встановлено, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH) та що останній платіж здійснено в липні 2009 року, а дія картки закінчилась 30 жовтня 2009 року.

Зазначена правова позиція Верховного Суду України не може бути застосована до виниклих правовідносин, оскільки строк повернення кредиту в повному обсязі у цій справі відповідно до п.2.1.1.12.4 Умов настав на 211 день з моменту виникнення простроченої заборгованості, а не встановлений останнім днем місяця вказаного на картці, як у справі № 6-14цс14.

Так само у справі № 6-1295цс15 строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці, що відрізняється від умов договору у даній справі.

Колегія суддів прийшла до висновку, що вимоги банку про стягнення заборгованості, яка виникла станом на 22 жовтня 2014 року у розмірі 1 297,10 грн., з яких: заборгованість за кредитом – 728,02 грн., заборгованість за процентами – 369,08 грн.; заборгованість за пенею – 200 грн., є обґрунтованими, але задоволенню не підлягають у зв’язку з пропуском строку позовної давності.

Позовні вимоги банку про стягнення штрафу та заборгованості за кредитом в період з 23 жовтня 2014 року по 31 грудня 2017 року є протиправними,тому у їх задоволенні слід відмовити за необґрунтованістю.

Колегія суддів прийшла до висновку, що рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 17 травня 2018 року підлягає зміні в його мотивувальній частині та залишенню без змін в його резолютивній частині.

Керуючись ст. ст. 374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 17 травня 2018 року змінити в його мотивувальній частині та залишити без змін в його резолютивній частині.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 01 листопада 2018 року.

Головуючий : /підпис/

Судді : /підписи/

З оригіналом згідно,

Суддя апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_4