Рішення № 77575653, 22.10.2018, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/4589/17

Провадження № 2/496/136/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2018 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого – судді Буран В.М.,

при секретарі – Дигуляр А.С.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Біляївка цивільну справу за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість в сумі 47906,46 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20.12.2007 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг був укладений договір № б/н, згідно якого остання отримала кредит у розмірі 2000.00, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач не надавала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору та положень ЦПК України, відповідач зобов’язання за вказаним договором не виконала.

28.08.2018 року від представника позивача надійшов відзив, в якому було вказано, що відповідач заперечує проти позову та вважає, що позовні вимоги банку є необґрунтованими, а також подані позивачем із спливом строку позовної давності, тому вважає, що позов не може бути задоволено. Також вказує на те, що поданий позивачем розрахунок процентів необґрунтований і спростовується математичним, основаним на матеріалах справи розрахунком, який відповідач зазначає у наданому до суду відзиві.

18.10.2018 року від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якої представник позивача зауважив, що розрахунок заборгованості не є первинним документом за своєю природою, а є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображує стан нарахувань в певні періоди часу, тому представник позивача надав до суду виписку по рахунку. Банківська виписка має статус первинного документу, із виписки вбачається, що відповідач знімав кредитні кошти, потім частково погашав заборгованість за договором і знову користувався кредитними коштами. Користуючись коштами відповідачу були добре відомі і зрозумілі умови договору, а тому його твердження щодо не знання тарифів, умов та правил не відповідають дійсним обставинам справи, також представником позивача було надано розрахунки щодо нарахування процентів та вказує, що з 04.2014 року банком були внесені зміни до умов та правил надання банківських послуг та тарифів в частині розрахунку відсотків, де вказано, що у разі виникнення прострочених зобов’язань проценти нараховуються у подвійному розмірі на всю суму заборгованості та також надав розрахунок нарахування відсотків після зміни процентної ставки. Також представник позивача зазначив, що відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контр розрахунок не наданий, судово-бухгалтерської експертизи з метою з’ясування питання наявності або відсутності заборгованості відповідача за кредитним договором не проводилась, а тому підстави вважати даний розрахунок заборгованості неналежним відсутні. А також пояснив щодо строку дії договору та кредитної картки, картковий рахунок на відміну від дії договору діє до повного виконання, а строк дії картки зазначено на самій картці.

Представник позивача у судове засідання не з’явився, з невідомих суду причин, хоча йому надсилалась ухвала про обов’язкову явку представника позивача (а.с.73).

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, але надала до суду заяву, в якій просила, надати оцінку запереченням викладеним у відзиві на позовну заяву та відмовити позивачу у задоволені позовних вимог, справу просила розглядати без її часті (а.с. 158).

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши докази по справі суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

20.12.2007 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг був укладений договір № б/н, згідно якого остання отримала кредит у розмірі 2000.00, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с. 6-13).

Згідно до розрахунку заборгованості за договором станом на 20.12.2018 року у розмірі 47906,46 грн., яка складається з наступного:

заборгованість за кредитом – 4449,18 грн.,

заборгованість по відсоткам за користування кредитом – 37748,03 грн.,

заборгованість за пенею та комісією – 3189,89 грн.,

штраф (фіксована частина) – 250,00 грн.,

штраф (процентна складова) – 2269,36 грн. ( а.с. 3-5).

Відповідно до п. 1.1.2.5 Умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов’язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, на перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач взяті на себе зобов’язання за вказаним договором щодо забезпеченості, строковості та платності отриманого кредиту належним чином не виконав, останній платіж здійснив 28.04.2015 року у розмірі 5,05 грн. (розрахунок заборгованості за договором), що призвело до виникнення заборгованості за користування кредитними коштами.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Як передбачено ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором.

Вимогами ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми боргу за тілом кредиту та відсотків за користування кредитом такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідачем у відзиві до позовних вимог АТ КБ «Приват Банку» зазначено, що сплинули строки позовної давності.

Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Враховуючи положення ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд позбавлений можливості самостійно збирати докази.

У відповідності до положень ст.256 ЦК України та згідно ст. 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

В п. 1.5.2. правових Висновків ВСУ у цивільних справах висловлених у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв з підстав, передбачених п. п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, викладено наступний правовий висновок.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Даний правовий висновок висловлено у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 9 серпня 2017 р. у справі № 6-2322цс16.

Судом встановлено, що останній платіж на погашення кредиту відповідачем було здійснено 28.04.2015 року в розмірі 5,05 грн., після сплати якого, ще залишилася заборгованість, а позов до суду ПАТ КБ «Приват Банком» було подано 18.12.2017 року, тобто трирічний термін позовної давності передбачений чинним законодавством не пройшов, тому немає підстав для застосування строку позовної давності щодо суми основного боргу .

Крім того, посилання відповідача на те, що позивачем порушено вимоги ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» не є підставою для відмови у частині стягнення заборгованості за кредитом та нарахованих відсотків, які були визначені укладеним договором. У разі наявності та доведеності того, що умови договору є несправедливими та суперечать принципу добросовісності, порушують дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, це може бути підставою для визнання договору недійсним, але відповідач такої вимоги до банку не висуває, тому такі твердження відповідача є безпідставними та правомірність договору презюмується.

Також, позивач просив стягнути з відповідача пеню за порушення строків повернення кредиту у розмірі 3189,89 грн. та штрафи у розмірі 250,00 грн. (фіксована частина) та 2269,36 грн. (процентна складова).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ст. ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

При цьому, відповідачем в запереченнях заявлено про застосування строку позовної давності до заборгованості за пенею.

Строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Поняття позовної давності міститься в ст. 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Як було зазначено, позивач звернувся з даним позовом до суду 18.12.2017 року. Так як останній платіж було здійснено відповідачем 28.04.2015 року, строк в межах якого можна було звернутися до суду з вимогою про стягнення пені не витримано.

Тобто, вимога позивача щодо пені, заявлена до стягнення з пропуском строку позовної давності, тому стягнення суми розрахованої пені не підлягають стягненню.

Що стосується стягнення штрафів, то суд вважає потрібним відмовити у задоволені вимог в цій частині, виходячи з наступного.

В постанові Верховного суду України від 11.10.2017 року встановлено, що цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

З огляду на викладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, на підставі викладеного, враховуючи відзив відповідача про застосування спеціальної позовної давності до заборгованості за пенею, суд вважає потрібним позовні вимоги задовольнити частково.

Крім того, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1600,00 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 211, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (місце знаходження – 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; ЄДРПОУ – 14360570, МФО №305299, р/р №29092829003111) до ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, КК 676213) про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, КК 676213) на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, п/р № 29092829003111, МФО № 305299) заборгованість за кредитним договором у розмірі 42197,21 гривень, яка складається з наступного:

заборгованість за кредитом – 4449,18 грн.,

заборгованість по процентам за користування кредитом – 37748,03 грн.,

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, КК 676213) на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, п/р № 29092829003111, МФО № 305299) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 881,00 гривень.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області на протязі 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Буран В.М.

22 жовтня 2018 року