Рішення № 77571423, 23.10.2018, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Провадження № 2/235/1534/18

Справа № 235/3593/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2018 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

у складі: головуючого - судді Назаренко Г.В.

за участю секретаря Полуянчик В.В.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

В червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" (далі – ДП «ВК «Краснолиманська») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що працював в ДП «ВК «Краснолиманська» з 26.11.2014р. по 04.12.2016р. в якості машиніста гірничо виїмкових машин підземного 6 розряду з повним робочим днем в шахті, звільнився за власним бажанням за ст.38 КЗпП України у зв’язку з переходом на пенсію за віком.

На день звільнення підприємство в порушенням ст.116 КЗпП України нарахувало, але не виплатило йому заробітну плату в розмірі 32632,73 грн.

На підставі наведеного просив згідно ст.117 КЗпП України стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 42 робочих днів в сумі 32632,77 грн.

У встановлений судом строк відповідач подав відзив на позов, в якому зазначило, що позивач дійсно працював в ДП «ВК «Краснолиманська» на посаді машиніста гірничо виїмкових машин з 26.11.2014р. по 05.12.2016р., звільнений за власним бажанням.

На виконання наказу № 7200/к від 05.12.2016р. ОСОБА_1 в якості сум, що підлягають сплаті при звільненні, 4 січня 2017 року відповідачем було перераховано 12951,06 грн. та 32632,73 грн., що підтверджується довідкою № 1271 від 12.07.2018р., тобто твердження позивача про відмову підприємства сплатити йому суму при звільненні є безпідставним.

В день звільнення, а саме 5 грудня 2017 року, позивачу була видана трудова книжка, що підтверджується його особистим підписом в Книзі обліку руху трудових книжок та вкладишів до них.

Відповідач зазначив, що позивачем пропущено строк звернення до суду щодо вирішення трудового спору. Позивач мав об’єктивну можливість знати про фактичний розрахунок з ним по заробітній платі підприємством, що підтверджується випискою з карткового рахунку, яку позивач сам долучив до позовної заяви.

Таким чином, позивач пропусти строки звернення до суду з позовом, передбачені ст.233 КЗпП України, та не просив суд їх поновити, не надав жодного доказу в підтвердження поважності пропуску таких строків.

З моменту розрахунку та звернення до суду з позовом пройшло більше одного року. На підставі наведеного, відповідач просив відмовити в позові повністю (а.с.15-17).

У встановлений судом строк позивач подав відповідь на відзив, в якому зазначив, що спір про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що виник між ним та ДП «ВК «Краснолиманська», не можна віднести до трудових. Звернув увагу на неправильність розрахунку відповідачем його середнього заробітку. Вказав на те, що лист з довідкою про нараховані йому суми при звільненні він отримав після остаточного розрахунку, тому він не знав про нараховані йому суми (а.с.29).

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, а представник відповідача просила застосувати строк звернення до суду за вирішенням трудового спору і відмовити в позові повністю.

Заслухавши вступне слово сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає, що в позові необхідно відмовити з наступних підстав.

Судом встановлені такі фактичні обставини та відповідна суть спірних правовідносини.

Позивач перебував у трудових відносинах з ДП «ВК «Краснолиманська» з 26 листопада 2014 року (наказ № 4988/к від 06.11.2014р.) по 4 грудня 2016 року (наказ № 7200/ від 05.12.2016р.), де працював в якості машиніста гірничих виїмкових машин підземного 6 розряду з повним підземним робочим днем в шахті, звільнений за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком за ст.38 КЗпП України (а.с.6, 7, 18, 19).

Обставиною, визнаною сторонами, а тому такою, що не підлягає доведенню, є в день звільнення позивача з роботи був робочим днем.

Згідно довідки ДП «ВК «Краснолиманська» № 1271 від 12.07.2018р. при звільненні ОСОБА_1 йому нараховане 2653,34 грн. – заробітна плата за 3 робочих виходів, 13515,39 грн. – компенсація за невикористану відпустку за 21 календарний день, 3194,68 грн. – вислуга років, 37903,32 грн. – допомога у зв’язку з виходом на пенсію, всього 57266,73 грн. За мінусом обов’язкових утримань перераховано 12951,06 грн. 04.01.2017р., 32632,73 грн. 16.01.2017р. (а.с.20).

Дата остаточного розрахунку підприємства з позивачем підтверджується також випискою по картковому рахунку ОСОБА_3 за період з 01.12.2016р. – 31.01.2017р. (а.с.3, 4).

Згідно ч.ч.1, 2 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначеній у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч.1). При наявності спору про розміри належних працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч.2).

Як зазначено у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999р., установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коди ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Оскільки відповідачем належні позивачу від підприємства суми були остаточно виплачені лише 16 січня 2017 року - позивач має право отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на 34 робочих днів затримки розрахунку.

В підтвердження середньоденного заробітку позивача ДП «ВК «Краснолиманська» надана довідка про середньоденний заробіток ОСОБА_1, в основу розрахунку якого взята заробітна плата за жовтень та листопад 2016 року. Однак цей доказ суд не може взяти до уваги, так як в жовтні 2016 року позивач відпрацював 20 днів, за що йому було нараховано 21294,91 грн., що випливає з розрахункового листка за жовтень 2016 року.

Таким чином, враховуючи положення абз.3 п.2 розділу 11 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100, середньоденний заробіток позивача становить 943,55 грн. (21294,91 грн. + 18334,09 грн.) : 2 : 42, де 21294,91 грн. – заробітна плата за жовтень 2016 року, 18334,09 грн. – заробітна плата за листопад 2016 року, 42 – кількість відпрацьованих позивачем робочих днів в жовтні та листопаді 2016 року.

Отже, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 4 грудня 2016 року по 15 січня 2017 року включно дорівню 32080,70 грн. (34 робочих днів х 943,55 грн.), де 34 – кількість робочих днів затримки розрахунку, 943,55 грн. - середньоденний заробіток позивача.

Відповідно до положень ст.273-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно абз.10 п.2.3 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 (справа № 1-5/2012) звільнений працівник, якому з вини власника або уповноваженого ним органу несвоєчасно виплатили належні при звільненні суми, має право вимагати відшкодування завданої при цьому моральної шкоди.

Суд приходить до висновку про те, що порушенням трудових прав, що виразилось в затримці розрахунку при звільненні, позивачу заподіяна моральна шкода, яка полягає в душевних стражданнях та переживаннях, викликаних порушенням його трудових прав, необхідності додавання додаткових зусиль для організації свого життя, пов'язаних із забезпеченням себе матеріально.

При встановленні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, суд виходить з принципів розумності та справедливості, враховує фактичні обставини справи: глибину, характер і тривалість страждань, наявність вимушених змін в його життєвих стосунках.

З урахуванням конкретних обставин справи, суд вважає, що сума, яку просить стягнути позивач, надмірна, і визначає розмір грошової компенсації за спричинену моральну шкоду в 500 грн.

Водночас ст.233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Згідно висновків Конституційного Суду України, що містяться в рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв’язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі 3 1-5/2012, в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233КЗпП України у взаємозв’язку з положеннями статей 116, 17, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено трирічний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Дослідженням доказів встановлено, що відповідач фактично остаточно розрахувався з позивачем 16 січня 2017 року. Отже, виходячи зі змісту вищевказаного рішення Конституційного Суду України, позивач мав право з цього часу протягом трьох місяців з моменту проведення із ним фактичного розрахунку звернутись до суду з позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку, однак звернувся до суду з позовом лише 14 червня 2018 року, здавши позовну заяву на пошту, яка надійшла до суду 20 червня 2018 року, поважних причин для поновлення стоків суду не привів.

Суд не може погодитись з позицією позивача про те, що між ним та відповідачем існують інші, ніж трудові відносини, оскільки відносно працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та шалевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами носять характер трудових і регулюються законодавством про працю (ст.3 КЗпП України).

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що в задоволенні позову необхідно відмовити у зв’язку з пропуском встановленого ст.233 КЗпП України строку звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Відповідно до ст.ст.116, 117, 233, 234, 237-1 КЗпП України, керуючись ст.ст.4, 19, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди відмовити у зв’язку з пропуском строку звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, повністю або частково до Донецького апеляційного суду через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарг подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1, м. Родинське Донецької області, вулиця Маяковського, будинок 14, кватира 12, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач: Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська», м. Родинське Донецької області, код ЄДРПОУ 31599557.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 23 жовтня 2018 року. Повне рішення складене 2 листопада 2018 року.

Суддя Г.В. Назаренко