Рішення № 77568450, 24.10.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/41059/17

Провадження № 2-а/761/510/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2018 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Ющенко Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського міського військового комісаріату, Міністерства оборони України, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

13.11.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Київського міського військового комісаріату, Міністерства оборони України, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, у якому просив: визнати протиправними дії Київського міського військового комісаріату щодо відмови у оформленні та призначенні йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням II групи інвалідності, отриманої внаслідок виконання обов'язків військової служби у країнах, де велись бойові дії; зобов'язати Київський міський військовий комісаріат надати до Міністерства оборони України висновок щодо можливості виплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням II групи інвалідності, отриманої внаслідок виконання обов'язків військової служби у країнах, де велись бойові дії, у порядку встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975; зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням II групи інвалідності, отриманої внаслідок виконання обов'язків військової служби у країнах, де велись бойові дії, у порядку встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є учасником бойових дій в Демократичній Республіці Афганістан в період з 01.05.1984 року по 01.07.1985 року в складі військової частини № 44585. 01.09.2009 року йому було встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку з пораненням (контузією) та зазначено, що захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. 01.10.2013 року позивачу повторно було встановлено ІІІ групу інвалідності, а 16.05.2017 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності. 19.07.2017 року позивач направив на адресу Київського міського військового комісаріату заяву про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності та надав усі необхідні документи для направлення разом з висновком до Міністерства оборони України. Однак, листом від 11.09.2017 року Київський міський військовий комісаріат відмовив позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, посилаючись на відсутність для цього правових підстав, у зв'язку з чим позивач вважає, що діями відповідачів порушуються його права, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом з метою захисту свого порушеного права.

Ухвалою від 12.02.2018 року відкрито провадження у даній справі, розгляд якої вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представники відповідачів в судовому засіданні проти позовних вимог заперечили, просили суд відмовити у їх задоволенні.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Перевіряючи обставини, справи судом встановлено, що позивач є учасником бойових дій в Демократичній Республіці Афганістан в період з 01.05.1984 року по 01.07.1985 року в складі військової частини № 44585, що підтверджується довідкою Деснянського районного у м.Києві військового комісаріату від 05.02.2009 року № 10.

Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 270 від 01.04.2009 року, позивач отримав поранення та контузію головного мозку, внаслідок виконання обов'язків військової служби у країнах, де велись бойові дії.

01.09.2009 року позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку з пораненням (контузією) та зазначено, що захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

01.10.2013 року позивачу повторно було встановлено ІІІ групу інвалідності, а 16.05.2017 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, у зв'язку з пораненням (контузією), захворюванням, яке пов'язано з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 0659098 від 18.05.2017.

19.07.2017 року позивач направив на адресу Київського міського військового комісаріату заяву про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності та надав усі необхідні документи для направлення разом з висновком до Міністерства оборони України.

Так, спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 3 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що він поширюється, зокрема на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;

Відповідно до пп.4 п.2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Підпунктом «б» частини 1 статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності IІ групи.

Згідно з п.3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 (далі - Порядок № 975), днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Відповідно до п.6 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи.

У п.11 Порядку № 975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Згідно з п.12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Пунктом 13 Порядку № 975 визначено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Абзацом 9 пункту 1 Порядку № 393 передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Таким чином, з викладених правових норм вбачається, що питання соціального захисту військовослужбовці колишнього СРСР прирівняні до питань військовослужбовців Збройних Сил України.

При цьому, право особи на отримання одноразової грошової допомоги по інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, виникає з дня встановлення інвалідності, що визначається датою, вказаною в довідці МСЕК, і обов'язок щодо забезпечення його реалізації шляхом прийняття відповідного рішення покладено на Міністерство оборони України.

Водночас, порядок отримання особою зазначеної допомоги та її розмір регламентуються законодавством, чинним на момент виникнення в неї такого права.

Наведена правова позиція щодо дії закону в часі викладена в рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99, у п.2 якого зазначено, що до подій, факту застосовується той закон або нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали чи мали місце.

З матеріалів справи вбачається, що листом від 11.09.2017 року Київський міський військовий комісаріат відмовив позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, посилаючись на відсутність для цього правових підстав, оскільки підвищення групи інвалідності не може вважатися днем встановлення інвалідності.

При цьому, суд вважає, вказану відмову необґрунтованою, оскільки інвалідність ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, була встановлена позивачу з 16.05.2017 року, то саме з цієї дати він набув право на отримання одноразової грошової допомоги у порядку та розмірі, визначеному законодавством, чинним станом на вказану дату, тобто ст.ст. 16, 16-2 Закону № 2011-ХІІ та Порядком № 975, якими передбачено її розмір, і обов'язок щодо забезпечення реалізації зазначеного права позивача покладено на Міністерство оборони України.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що у спірних правовідносинах Київський міський військовий комісаріат діяв протиправно, оскільки не мав права приймати рішення про відмову в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, а повинен був подати у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів, наданих позивачем, до Міністерства оборони України висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги з доданими до нього документами позивача, з метою прийняття Міністерством оборони України у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

В даному випадку прийняття рішення про виплату чи про відмову у виплаті одноразової допомоги є компетенцією комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, що діє у складі Міністерства оборони України.

Зважаючи, що рішення комісією Міністерства оборони України приймається за результатом розгляду документів позивача, суд вважає необхідним зобов'язати Київський міський військовий комісаріат підготувати та надати до Міністерства оборони України висновок щодо можливості виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому II групи інвалідності, пов'язаної із проходженням військової служби, на підставі поданих ним документів.

В даному випадку слід зазначити, що Міністерство оборони України як головний розпорядник коштів має розглядати та відповідно до унормованого порядку прийняти рішення про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності II групи.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року - кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 року «Афанасьєв проти України» вказав, що спосіб захисту, що вимагається статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - повинен бути «ефективним» як у законі так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

При цьому, представниками відповідачів не надано суду будь-яких доказів, які б спростували доводи викладені позивачем у позовній заяві.

Разом з тим, враховуючи, що позивач не звертався до Міністерства оборони України щодо призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги та рішення, передбаченого законом, цей суб'єкт ще не приймав, а тому позовна вимога щодо зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу є передчасною і такою, що не відповідає засадам і завданню адміністративного судочинства, сенс якого насамперед полягає у здійсненні судового контролю за правомірністю рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які ним прийняті, вчинені чи допущені.

Таким чином, із системного аналізу вищевикладених норм, з'ясованих обставин та з метою ефективного захисту прав позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а тому вважає за необхідне визнати протиправними дії Київського міського військового комісаріату про відмову в підготовці висновку щодо можливості виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому II групи інвалідності, пов'язаної із проходженням військової служби, на підставі поданих ним документів, а також зобов'язати Київський міський військовий комісаріат підготувати та надати до Міністерства оборони України висновок щодо можливості виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому II групи інвалідності, пов'язаної із проходженням військової служби, на підставі поданих ним документів.

Крім того, відповідно до ст. 139 КАС України, суд, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, вважає за необхідне стягнути з Київського міського військового комісаріату на користь держави судовий збір в сумі 1280,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Київського міського військового комісаріату, Міністерства оборони України, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Київського міського військового комісаріату про відмову в підготовці висновку щодо можливості виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому II групи інвалідності, пов'язаної із проходженням військової служби, на підставі поданих ним документів.

Зобов'язати Київський міський військовий комісаріат підготувати та надати до Міністерства оборони України висновок щодо можливості виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому II групи інвалідності, пов'язаної із проходженням військової служби, на підставі поданих ним документів.

В решті вимог адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Стягнути з Київського міського військового комісаріату, Міністерства оборони України на користь держави судовий збір в сумі 1280 (одна тисяча двісті вісімдесят) грн. 00 коп. у рівних частках, а саме по 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп. з кожного.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя: