Рішення № 77567172, 02.11.2018, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/7497/18

Р І Ш Е Н Н Я

30 жовтня 2018 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого-судді Демчика Р.В.

при секретарях Бузун Л.В., Нарадько Л.О.

за участю: представника позивача – ОСОБА_1, представника відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

встановив:

Позивач, посилаючись на те, що він працював слюсарем по ремонту автомобілів на ПАТ «Азот», а при звільненні 20 червня 2017 року відповідач не виплатив належну йому заробітну плату, звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в сумі 8734грн. 41 коп., 3% річних від суми заборгованості по заробітній платі за період з 21.06.2017р. по 06.09.2018р. в сумі 251грн., інфляційних збитків в сумі 855грн. та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.06.2018р. по 06.09.2018р. в сумі 119511,08грн.

Ухвалою суду від 10.09.2018р. позивачу було надано строк на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 21.09.2018 провадження у справі відкрито та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням сторін.

Представник відповідача надав суду відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позову обґрунтовуючи це тим, що заборгованість по заробітній платі утворилася у зв’язку з тим, що діяльність відповідача було поставлено в залежність від ціни на природний газ, який є основною сировиною для виробництва продукції ПАТ «Азот». З 7 березня 2017 року по червень 2017 року підприємство взагалі не працювало. Крім того, 29 травня 2017 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 накладено арешт на майно ПАТ «Азот» у межах суми стягнення в розмірі 611872475 грн. 30 коп. У зв’язку з цим, ПАТ «Азот» не зміг вчасно провести виплату заробітної плати на користь позивача не через умисну бездіяльність або відсутність грошових коштів, а через відсутність об’єктивних можливостей розпорядитися наявними грошовими коштами або майном для виконання грошових зобов’язань по сплаті суми заробітної плати. Окремо зазначили, що позивачем не вірно здійснено розрахунок розміру середнього за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.06.2018р. по 06.09.2018р..

Позивач в судове засідання не з’явся, причину неявки суду не повідомив.

В судовому засіданні представник позивача – ОСОБА_1, підтвердив обставини зазначені у позові, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача – ОСОБА_2 у задоволенні позову просив відмовити посилаючись на обґрунтування викладене у відзиві.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.

Як вбачається з трудової книжки позивача, він з 1994 року по 20 червня 2017 року працював на ПАТ «Азот» слюсарем з ремонту автомобілів, а 20 червня 2017 року був звільнений за власним бажанням, тобто за ст. 38 КЗпП України.

При звільненні позивача з ним не було проведено остаточного розрахунку з виплати заробітної плати у зв’язку з чим утворилась заборгованість з виплати заробітної плати. Згідно довідки ПАТ «Азот» №481 від 04 вересня 2018 року, заборгованість складає 8734,41грн..

Оскільки, до теперішнього часу відповідачем не здійснено остаточного розрахунку з позивачем, через що останній звернувся до суду з зазначеним позовом.

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов’язків.

Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільнені працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільнені, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

На підставі ст.116 КЗпП України, відповідачу належало провести повний розрахунок з працівником в день звільнення – 19 червня 2017 року, що зроблено не було.

Як встановлено судом відповідач в порушення ст.116 КЗпП не здійснив виплати належної позивачу заробітної плати в день його звільнення у зв’язку з чим до теперішнього часу має заборгованість перед позивачем в розмірі 8734 грн. 41 коп., яка підлягає стягненню.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз'яснено, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

На підставі абз.4 ч.2. п.2 Постанови КМУ №100 від 08 лютого 1995 року про затвердження «Порядку обчислення середньої заробітної плати» передбачено, що якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчисляється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Таким чином розрахунки повинні проводитися за останні повні два місяці, які передували звільненню позивача з роботи, а саме квітень та травень 2017 року.

Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається із довідки №482 від 04.09.2018 виданої позивачу ПАТ «АЗОТ», середньоденна заробітна плата позивача складає 384,28грн.

Здійснюючи розрахунок середнього заробітку за весь час затримки з виплати заробітної плати, позивач виходив з того, що з 21.06.2017 по 06.09.2018 кількість робочих днів складає 311, а тому просив стягнути на його користь середній заробіток за весь час затримки з виплати заробітної плати в сумі 119511,08грн (311 – робочі дні х 384,28 - середньоденний заробіток).

Разом з тим, суд не згодний з таким розрахунком, оскільки кількість робочих днів в період з 21.06.2017 по 06.09.2018 складає 304, а саме: червень 2017 – 7 р.д.; липень 2017 – 21 р.д.; серпень 2017 – 22р.д.; вересень 2017 – 21 р.д.; жовтень 2017 – 21 р.д., листопад 2017 – 22 р.д.; грудень 2017 – 20 р.д.; січень 2018 – 21 р.д.; лютий 2018 – 20р.д., березень 2018 – 21 р.д.; квітень 2018 – 19р.д.; травень 2018 – 21 р.д.; червень 2018 – 20 р.д.; липень 2018 – 22р.д.; серпень 2018 – 22 р.д.; вересень 2018 – 4 р.д., а відтак середній заробіток за весь час затримки з виплати заробітної плати за вищевказаний період складає в сумі 116 821,12грн. (304 – робочі дні х 384,28 - середньоденний заробіток).

Щодо стягнення з відповідача інфляційних збитків та трьох процентів річних, суд вважає, що вказана вимога не підлягає до задоволення, оскільки ст. 625 ЦК України не застосовується до трудових правовідносин.

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 125 555грн. 53 коп. (116 821,12грн. + 8734,41грн.+ 251грн.), яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з відрахуванням всіх обов’язкових платежів, передбачених законом.

Суд вважає, що доводи представника відповідача щодо відсутності у підприємства достатнього фінансового ресурсу, як підстава для звільнення від відповідальності за порушення строків розрахунку по заробітній платі, є необґрунтованими.

В цьому контексті слід звернути увагу, що у своїй практиці Верховний Суд України неодноразово зазначав, що аналіз змісту ст.ст.116, 117 КЗпП дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України (постанова №6-2163цс16 від 31 травня 2017 року, №6-259цс17 від 13 березня 2017 року). Аналогічні роз’яснення викладені і в п.20 постанови пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»

Наявність арешту на рахунках відповідача, що накладений постановою державного виконавця від 29 травня 2017 року не виправдовує затримку розрахунку при звільненні. До того ж відповідачем не надано доказів відсутності у відповідача коштів, що перевищують обсяг фінансового ресурсу, який був арештований.

За таких обставин, позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.

Щодо розподілу судових витрат, то суд приходить на доступних висновків.

Оскільки, відповідно до п.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» позивача звільнено від сплати судового збору за вимогу про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, тому, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути судовий збір в сумі 704,80 грн. на користь держави та стягнути на користь позивача сплачений ним судовий збір в сумі 688,59 грн., що буде пропорційно задоволеної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки з виплати заробітної плати.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, рішення суду в частині стягнення заборгованості із заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.

На підставі наведеного, ст.ст.115,116,117 КЗпП України керуючись ст.ст. 76-81, 263-265, 268,273 ЦПК України,-

вирішив:

Позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азот» (18014. м. Черкаси, вул. Героїв Холодного Яру, 72, код ЄДРПОУ 00203826) на користь ОСОБА_3 (18 березня 1970 року народженням, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) заборгованість по заробітній платі в сумі 8734 грн. 41 коп., компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за період з 21 червня 2017 року по 06 вересня 2018 року в сумі 116 821 грн. 12 коп., а всього 125 555грн. 53 коп. з відрахуванням всіх обов’язкових платежів, передбачених законом.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азот» (18014. м. Черкаси, вул. Героїв Холодного Яру, 72, код ЄДРПОУ 00203826) на користь ОСОБА_3 (18 березня 1970 року народженням, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір в сумі 688грн 59коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азот» (18014. м. Черкаси, вул. Героїв Холодного Яру, 72, код ЄДРПОУ 00203826) на користь держави 704 грн. 80 коп. судового збору.

Рішення про стягнення заробітної плати в частині виплати за один місяць підлягає до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: ОСОБА_5