Рішення № 77566751, 23.10.2018, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/5260/17

Провадження № 2/645/607/18

РІШЕННЯ

іменем України

23 жовтня 2018 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м.Харкова у складі :

головуючого – судді Бабкової Т.В.,

при секретарі – Малій О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання дій незаконними, виселення з житлового приміщення, заборону користуватися житловим приміщенням, стягнення моральної та матеріальної шкоди, треті особи : служба у справах дітей по Немишлянському району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціального захисту Харківської міської ради, ОСОБА_4 та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права користування житловим приміщенням,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Фрунзенського районного суду м. Харкова з позовом (з урахуванням уточнень від 02.02.2018 року), в якому просить визнати дії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо заволодіння та користування і майном ОСОБА_1, а також перешкоджання ОСОБА_1 у користуванні майном та квартирою за адресою: АДРЕСА_1, незаконними; виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2; заборонити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1; стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно компенсацію за моральну шкоду у розмірі 60000,00 грн. та матеріальні збитки у розмірі 2356,15 коп.

На обґрунтування уточнених позовних вимог позивач ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_2, яка належить їй на праві приватної власності відповідно до свідоцтва про право власності на житло, реєстраційний № 8-09-304541-Цг від 27.02.2009 року. У вказаній квартирі зареєстрована позивач ОСОБА_1 та її син ОСОБА_4, місцезнаходження якого їй невідомо більше 3 років. 14.05.2017 року відповідачі шляхом оману незаконно заволоділи квартирою позивача та позбавили її права користування та розпорядження власним майном. До теперішнього часу відповідачі без відповідної реєстрації користуються майном та квартирою позивача, споживають комунальні послуги, чим завдаючи збитків позивачу. Таким чином, станом на 20.11.2017 року позивачу завдано збитків за незаконне користування комунальними послугами у розмірі 2356,15 грн. Крім того, позивачу завдано моральних збитків у вигляді тривалих психологічних та фізичних страждань. Позивач вважає, що розмір компенсації за моральні страждання повинен становити 60000,00 грн. Позивач вказує, що відповідачі добровільно залишити квартиру та відшкодувати збитки відмовляються.

14.05.2018 року ОСОБА_3 звернулася до Фрунзенського районного суд м. Харкова з зустрічним позовом, в якому просить визнати за нею та її неповнолітніми дітьми, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, право користування житловим приміщення за адресою: АДРЕСА_1.

На обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_3 посилалася на те, що ОСОБА_1 є її двоюрідною бабцею, яка ростила її з 3-річного віку до 6 років в квартирі АДРЕСА_2, оскільки батьки ОСОБА_3 не мали можливості дбати про неї, так як весь час працювали. У 2002 році ОСОБА_1 перенесла операцію з онкології та ОСОБА_3 знов почала проживати разом із бабцею, оскільки їй була потрібна допомога, належний догляд та лікування. Крім того, позивач хворіє на психічні розлади, перебуває на обліку з 1988 року в Харківському міському психо-неврологічному диспансері № 3, їй встановлено 1 групу інвалідності по психічному захворюванню безстроково. Таким чином ОСОБА_7 проживала та дбала про позивачку доки не одружилася і створила свою власну сім’ю. З березня 2008 року стан здоров’я ОСОБА_1 почав погіршуватися та ОСОБА_3 була вимушена повернутися до неї для належного догляду, піклування. Таким чином, з березня 2008 року по теперішній час ОСОБА_3 разом з неповнолітнім сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, а з грудня 2009 року зі своїм чоловіком ОСОБА_2 та неповнолітнім сином ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, постійно з дозволу та за бажанням ОСОБА_1 проживають за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3. Вказує, що спірна квартира не є особистою власністю позивача, а належить їй на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_4 Посилаючись на ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України, ч. 2 ст. 64 ЖК УРСР, вказує, що вона, її чоловік ОСОБА_2 та неповнолітні діти є членами сім’ї позивача, оскільки на протязі тривалих років, за її бажанням, пов’язані спільним побутом, утримують квартиру, сплачують комунальні послуги та користуються. Вказує, що їй невідомо чи за власним бажанням позивач знаходиться у невідомих людей з 24.05.2017 року за адресою: АДРЕСА_3, чи її утримують, чи вона взагалі жива. Вважає, що пред’явлення ОСОБА_1 позову є наслідком того, що позивач не усвідомлює своїх дій, оскільки страждає на тяжке хронічне психічне захворювання. Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27.07.2017 року призначено судово-психіатричну експертизу відносно ОСОБА_1, але провести судово-психіатричну експертизу не вдалося можливим, оскільки позивач, на думку ОСОБА_3, утримується шахраями. Вказує, що ОСОБА_4, після того, як йому стало відомо, що шахраї мають намір заволодіти спірною квартирою, надав довіреність на ім’я ОСОБА_3 на право керування його часткою в спільній сумісній власності. Зазначає, що з часу вселення до спірної квартири, з 2008 року, разом з неповнолітніми дітьми вона мешкає та користується, як член сім’ї, спірною квартирою, бере участь у витратах, пов’язаних з оплатою комунальних послуг за користування квартирою та виконує інші зобов’язання, що випливають із договору найму житлового приміщення. Таким чином, вважає, що вона має право користування квартирою № 33 по пр. Московському, 242/2 в м. Харкові, разом з неповнолітніми дітьми.

Представники позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_8, яка діє на підставі довіреності від 14.12.2016 року, та адвокат ОСОБА_9 позов ОСОБА_1 підтримали у повному обсязі, зустрічні позовні вимоги просили залишити без задоволення, посилаючись на наступне. ОСОБА_3 є її далекою родичкою. Відповідачі та їх неповнолітні діти зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4. Ніякого дозволу на постійне проживання у належній їй квартирі ОСОБА_1 не надавала, дозволила лише тимчасово скористатися частиною квартири, взамін допомоги по сплаті комунальних послуг. Отримавши доступ до квартири, сім’я позивачки зайняла усю площу квартири, стали обмежувати ОСОБА_1 в її правах користуватися власними речами, усім приміщенням, сваритися та ображати її. Через це через декілька місяців позивачка стала вимагати звільнити квартиру , проте в травні 2016 року вони вигнали з квартири суму позивачку. Змінили замки на вхідних дверях, що примусило ОСОБА_1 звертатися до органів поліції та суду. Зараз позивачка, яка є хворою людиною та має похилий вік – 88 років не змозі потрапити до власної квартири, вимушена жити у знайомих. Раніш ОСОБА_3 вже намагалася безпідставно звернутися до суду із заявою про визнання ОСОБА_1 недієздатною, що підтверджується рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова у справі № 645/2934/17, проте було встановлено, що ОСОБА_3 не є родичем ОСОБА_1, тобто не є особою, яка має право на звернення до суду.

Допитана в судовому засіданні особисто позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі, зустрічний позов не визнала. Пояснила суду, що ОСОБА_3 не є її близькою родичкою, вона її знає з народження, проте твердження останньої про те, що з дитинства вона мешкала разом з позивачкою, є не відповідають дійсності. ОСОБА_3 Має власних батьків, з народження мешкала з ними, має реєстрацію за місцем проживання з дитинства. Потребуючи матеріальної допомоги позивач надала дозвіл тимчасово пожити в спірній квартирі ОСОБА_3 та її чоловіку та дітям, які на той час виїхали з квартири, яку винаймали та запевнювали, що за деякий час знайдуть іншу квартиру, а за час проживання разом з ОСОБА_1 допоможуть їй у витратах по сплаті комунальних послуг. Таким чином позивач надала дозвіл на їх тимчасове проживання у квартирі. Проте відповідачі почали ображати позивачку, яка є людиною похилого віку, обмежувати її в користуванні приміщеннями квартири та розташованими в ній речами, а в травні 2016 році вигнали її з квартири. Позивач бажає повернутися у власну квартиру, проте в ній проживає сім’я відповідачів, які змінили замки на вхідних дверях.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_10, яка діє на підставі довіреності від 06.09.2018 року, зустрічний позов підтримали у повному обсязі та просили його задовольнити, у задоволенні первісного позову просили відмовити, посилаючись на наступне. Зазначили, що квартира АДРЕСА_2 не є особистою власністю ОСОБА_1, а належить їй на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_4 Твердження позивача, що вже більш 3 років невідомо місцезнаходження співвласника ОСОБА_4 не відповідає дійсності, оскільки він проживає на тимчасово окупованій АР Крим в м. Ялті. ОСОБА_4 надав ОСОБА_3 спочатку «мовчазну згоду», а після того, як йому стало відомо, що шахраї мають намір заволодіти спірною квартирою, надав довіреність від 16.06.2017 року на право керування його часткою в спільній сумісній власності. Позивач стверджує, що ОСОБА_2 разом із своїм чоловіком ОСОБА_2 шляхом обману незаконно заволоділи квартирою позивача та позбавили її права користування та розпорядження власним майном, але це не відповідає дійсності. Позивач є двоюрідною бабкою ОСОБА_3 ОСОБА_1 ростила ОСОБА_3 з трирічного віку до 6 років. У 2002 році ОСОБА_1 перенесла операцію з онкології та ОСОБА_3 знов почала проживати разом із бабцею, оскільки їй була потрібна допомога, належний догляд та лікування. Позивачка хворіє на психічні розлади та з 1988 року є інвалідом 1-ї групи. З березня 2008 року стан здоров’я ОСОБА_1 почав погіршуватися та ОСОБА_3, яка на той час створила власну сім’ю та проживала з чоловіком, була вимушена повернутися до неї для належного догляду, піклування. Таким чином, з березня 2008 року по теперішній час ОСОБА_3 разом з неповнолітнім сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, а з грудня 2009 року зі своїм чоловіком ОСОБА_2 та неповнолітнім сином ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, постійно з дозволу та за бажанням ОСОБА_1 проживають за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3. Вважає, що вона, її чоловік ОСОБА_2 та неповнолітні діти є членами сім’ї позивачки, оскільки на протязі тривалих років, за її бажанням, пов’язані спільним побутом, утримують квартиру, сплачують комунальні послуги та користуються вказаним житловим приміщенням та виконують інші зобов’язання, що випливають із договору найму житлового приміщення. Таким чином, ОСОБА_3 та її діти набули право користування квартирою № 33 по пр. Московському, 242/2 в м. Харкові, разом з неповнолітніми дітьми. Пред’явлення ОСОБА_1 позову є наслідком того, що позивач не усвідомлює своїх дій, оскільки страждає на тяжке хронічне психічне захворювання.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з’явився, про день та час слухання справи сповіщався своєчасно та належним чином, причини неявки суд не повідомив. В матеріалах справи міститься відзив на позов, в якому ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні первісного позову, посилаючись на обставини, аналогічні викладеним ОСОБА_3

Третя особа, служба у справах дітей по Немишлянському району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціального захисту Харківської міської ради, у судове засідання не з’явилася, в матеріалах справи міститься заява про слухання справи без їх участі.

Третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з’явився, про день та час слухання справи сповіщався своєчасно та належним чином, причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25.01.2018 року позовну заяву залишено без руху, надавши позивачу строк 10 днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків.

02.02.2018 року позивачем ОСОБА_1 подано уточнену позовну заяву.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07.02.2018 року прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній цивільній справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження.

26.02.2018 року відповідачем ОСОБА_2 подано відзив на позов.

02.03.2018 року відповідачем ОСОБА_3 подано заяву про виклик свідків.

02.03.2018 року відповідачем ОСОБА_3 подано заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

02.03.2018 року відповідачем ОСОБА_3 подано відзив на позов.

07.03.2018 року відповідачем ОСОБА_2 подано заяву про виклик свідків.

19.03.2018 року представником позивача ОСОБА_1 – адвокатом ОСОБА_9 подано клопотання про повернення відповідачам відзиви на позов.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10.04.2018 року ухвалено проводити розгляд даної цивільної справи за правилами загального позовного провадження.

11.04.2018 року позивачем ОСОБА_1 подано клопотання про забезпечення розгляду справи протягом шестидесяти днів, починаючи з 10.04.2018 року.

14.05.2018 року відповідачем ОСОБА_3 подано клопотання про залучення до справи третьої особи органу опіки та піклування.

14.05.2018 року відповідачем ОСОБА_3 подано зустрічну позовну заяву.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15.05.2018 року провадження у даній цивільній справі зупинено до вирішення питання про відвід судді. Заяву адвоката ОСОБА_9 про відвід судді Бабкової Т.В. передано до канцелярії суду для визначення складу суду відповідно до вимог ч.1 ст. 33 ЦПК України.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 05.06.2018 року в задоволенні заяви адвоката ОСОБА_9 про відвід судді Бабкової Т.В. відмовлено (суддя Шарко О.П.).

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07.08.2018 року поновлено провадження по даній цивільній справі, справу призначено до розгляду в підготовче судове засідання.

07.08.2018 року надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_9 про проведення судового засідання в режимі відеоконфереції.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13.08.2018 року залишено без руху зустрічну позовну заяву, надавши позивачу за зустрічним позовом 10 днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13.08.2018 року закрито підготовче засідання по даній справі, призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

22.08.2018 року надійшла заява відповідача ОСОБА_3 на виконання ухвали Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13.08.2018 року про залишення без руху зустрічного позову.

10.09.2018 року відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 подано відзив на зустрічний позов.

01.10.2018 року надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_9 про проведення судового засідання в режимі відеоконфереції.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до наступного.

Зі свідоцтва про право власності на житло від 27.02.2009 року, реєстраційний № 8.09-304541-Цг, виданого відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради, вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_2, а.с. 21-22 т.1.

Позивач ОСОБА_1 з 16.03.1964 року зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, а.с.7 т.1. За вказаною адресою зареєстрований також ОСОБА_4

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вiдповiдно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Вiдповiдно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України, власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Згідно положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч.ч.1,5 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі не є близькими родичами та членами сім’ї позивача, будь-яких договірних відносин щодо користування зазначеною квартирою вони з позивачем не мають.

Судовим розглядом встановлно, що відповідачі мають реєстрацію місця проживання за іншою адресою, ніж адреса розташування спірної квартири, зокрема, ОСОБА_3 зареєстрована: ІНФОРМАЦІЯ_6, м-н б.39, кв.8, ОСОБА_2: Харківська область, Лозівський район, с.Єлизаветівка, м-н б.24, кв.6, а.с.26,27 т.1. В судовому засіданні з»ясовано, що, зокрема відповідач ОСОБА_3 мешкала в с.Єлизаветівка з часу народження разом з батьками, в данній місцевості навчалася в середній школі, за вказаною адресою і зараз зареєстровані її близьки родичі. В зв»язку зі вступом у шлюб, роботою в м.Харкові, ОСОБА_3 в певні періоди часу свого життя тимчасово мешкала за іншими адресами, в тому числі тимчасовим місцем її проживання за згодою позивачки стала квартира АДРЕСА_2.

Твердження відповідачів про виникнення права на постійне користування квартирою за згодою позивачки та мовчазливої згоди другого співвласника квартири ОСОБА_4 були спростовані в судовому засіданні поясненнями позивачки ОСОБА_1, яка пояснила, що ніколи не надавала згоди на постійне проживання ОСОБА_3 та її сімїї в належній їй квартирі, в певний період часу, коли відповідачі зїїхали зі зїємної квартири та шукали іншу вона, при домовленості, що ті будуть допомогати їй нести витрати по комунальним послугам, дозволила їм тимчасово пожити в квартирі. Вказані пояснення узгоджуються з поясненнями самої ОСОБА_3, яка підтвердила, що ОСОБА_1 завжди заперечувала проти їхньої реєстрації за адресою розташування спірної квартири. Надана з боку ОСОБА_3 довіреність другого співвласника квартири ОСОБА_4 висновків суду не спростовує, приймаючи до уваги, що вказана довіреність 16.06.2017 року посвідчена на теріторії тимчасово-окупованої Автономної республіки Крим не визнаними Україною органами влади. Більш того, навіть у змісті зазначеної довіреності повноваження відповідачів та їх неповнолітніх дітей на постійне проживання в квартирі №33 будинку №242/2 в м.Харкові не обумовлені, а.с.86 т.1.

Твердження позивачки, що під час тимчасового проживання відповідачів у спірній квартирі, внаслідок сварок та жорстокого відношення до неї в травні 2017 року вона вимушена була залишити власну квартиру та тимчасово оселитися у знайомих підтверджуються її чисельними зверненнями до правоохоронних органів, а.с.33-41 т.1. Крім того, вказані обставини не заперечувала сама ОСОБА_3, яка пояснила, що в травні 2017 року, в той день як ОСОБА_1 залишила квартиру, за зверненням останньої до квартири приходили працівники поліції для перевірки тверджень ОСОБА_1 про її побиття. Свідок ОСОБА_11 також пояснила, що в травні 2017 року сусіди бачили, як ОСОБА_1 кричала у дворі будинку, що її вижинули з власної квартири.

В судовому засіданні встановлено, що на теперяшній час відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживають в ІНФОРМАЦІЯ_7 без згоди позивача ОСОБА_1, володіть ключами від даної квартири, забезпечити позивачку екземпляром вказаних ключів та надатий їй безперешкодний доступ до квартири не бажають. При цьому відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не надано будь-яких доказів правомірності володіння ними спірною квартирою та недопущення до квартири її власника. Отже мають місце обставини неправомірного перешкоджання з боку відповідачів в здійсненні ОСОБА_1 прав користування та розпорядження квартирою № 33 по пр. Московському, 242/2 в м. Харкові.

Надані з боку відповідачів довідки з дитячої поліклініки про перебуванні їх дітей на обліку за місцем проживання у спірній квартирі на висновки суду щодо факту неправомірності їх користування спірною квартирою не впливають.

Твердження відповідачів з приводу того, що звернення ОСОБА_1 із зазначеним позовом є проявом її хворобливого стану та психічного розладу суд вважає не переконливими. Так позивач ОСОБА_1 надала суду особисті ретельні пояснення з приводу виниклих правовідносин, викладені у позові вимоги підтримала в повному обсязі, при цьому будь-яких проявів психічного розладу, не розуміння певних обставин справи не виявила. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 психіатричною ВТЕК з 31.05.1989 року визнана інвалідом 1-ї групи безстроково в зв’язку з наявністю психічних розладів. Поряд з цим встановлено, що останнє зафіксоване звернення позивачки за амбулаторною психіатричною допомогою зафіксоване в 2006 році, допитані як свідки сусіди – за місцем її проживання ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 проявів психічного розладу здоров’я у ОСОБА_1 не підтвердили, вказували, що знають її як адекватну та розумну людину. Свідок ОСОБА_14 пояснила суду, що сама відповідачка ОСОБА_3 доручала ОСОБА_1 здійснювати догляд за своїми малолітніми дітьми. Судом з’ясовано, що ОСОБА_1 на протязі останніх років самостійно вчинювала певні нотаріальні правочини, зокрема надавала в 2016 році від її імені посвідчувався заповіт на ім’я ОСОБА_8 Крім того, встановлено, що на підставі рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 02.08.2018 року було відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_3 про визнання недієздатною ОСОБА_1 та встановлення над нею опіки, враховуючи, що заявником не було доведено , а судом не встановлено, що ОСОБА_1 не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а.с. 66-67,90, 269-273 т.1. Тому підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо перешкоджання ОСОБА_1 у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1, незаконними, виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2.

Вимоги щодо захисту порушеного право на користування майном ОСОБА_1 не конкретизовано, вид да індивідуальні ознаки майна не зазначені, а тому в цій частині залишаються без задоволення.

Що стосується позовних вимог про заборону ОСОБА_2 та ОСОБА_3 чинити перешкоди в користуванні квартирою, суд приходить до наступного.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під способами захисту суб*єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Частиною другою ст. 16 ЦК України визначено конкретні способи захисту цивільних прав та інтересів, якими може скористатися позивач при зверненні з позовом до суду.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

У частині другій статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Але, звертаючись з позовом до суду позивач не звернув уваги, що такий спосіб захисту як заборона здійснювати дії не передбачений законом.

Крім того, вимога заборонити чинити перешкоди позивачу в користуванні квартирою в не може бути задоволена, оскільки захисту підлягає тільки порушене право, а не передбачуване, можливе порушення. Рішення суду не може прийматись як застереження від будь-яких порушень в майбутньому, та не може бути умовним, а розглядати справу та приймати рішення на майбутнє, приймаючи за наявні можливі порушення, суперечить чинному законодавству.

Щодо стягнення з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 збитків за незаконне користування комунальними послугами, суд приходить до наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем ОСОБА_1 здійснювала оплата за комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1, у розмірі 2219,94 грн., що підтверджується наданими з боку позивача квитанціями, а.с. 12-20.

З пункту 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» вбачається, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 13 наведеного Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Згідно із статтею 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін (частина перша). Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги (частина друга).

Таким чином, суд приходить до висновку, що з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підлягає стягненню в на користь позивача ОСОБА_1 збитки за незаконне користування комунальними послугами у розмірі 1109,97 грн. з кожного.

Щодо стягнення з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 60000,00 грн., суд приходить до наступного.

Згідно з ч.1-2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування завданої внаслідок порушення її прав моральної шкоди, яка полягає у фізичному болю та стражданнях у зв'язку з ушкодженням здоров'я та у душевних стражданнях у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Відповідно до п. 3 роз'яснень, викладених в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Як передбачено ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Суд дійшов до переконання, що діями відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позивачу ОСОБА_1 була заподіяна моральна шкода, яка полягає в душевних переживаннях, хвилюванні у зв'язку з позбавленням її права користування та володіння квартирою № 33 по пр. Московському,242/2 в м. Харкові.

Враховуючи положення ст. 22 ЦК України, виходячи з принципу розумності та справедливості, глибини та тривалості душевних страждань, суд задовольняє вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди частково на стягує з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн. з кожного.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про про визнання права користування житловим приміщенням, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Отже, виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак - припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком. Таким чином, права членів сім'ї власника будинку на об'єкт власності є похідними від прав самого власника.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02.08.2018 року по цивільній справі № 645/2934/17 за заявою ОСОБА_3, заінтересована особа – Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Харківської міської ради про визнання ОСОБА_1 недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, встановлено, що ОСОБА_3 не є родичем ОСОБА_1, а.с. 269-273 том 1.

Враховуючи, що на теперішній час власником спірної квартири є ОСОБА_1, а ОСОБА_3 не є членом її сім'ї, суд не вбачає підстав для задоволення вимог про визнання за нею та її неповнолітніми дітьми ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, права користування квартирою № 33 по пр. Московському, 242/2 в м. Харкові.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 76-80, 133, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання дій незаконними, виселення з житлового приміщення, заборони користуватися житловим приміщенням, стягнення моральної та матеріальної шкоди, треті особи : служба у справах дітей по Немишлянському району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціального захисту Харківської міської ради, ОСОБА_4 – задовольнити частково.

Визнати дії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо перешкоджання ОСОБА_1 у користуванні майном та квартирою за адресою: АДРЕСА_1, незаконними.

Виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 грн. 00 коп. з кожного.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 1109 грн. 97 коп. з кожного.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права користування житловим приміщенням – залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Харківської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно – телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м. Харкова.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – ОСОБА_1, зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_1.

Відповідач – ОСОБА_2, зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування): Харківська область, Лозівський район, с. Єлизаветівка, мікрорайон 39, кв. 8.

Відповідач – ОСОБА_3, зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування): Харківська область, Лозівський район, с. Єлизаветівка, мікрорайон 39, кв. 8.

Третя особа - служба у справах дітей по Немишлянському району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціального захисту Харківської міської ради, місцезнаходження: м. Харків, пр. Петра Григоренка, 17.

Третя особа - ОСОБА_4, зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_1.

Повне судове рішення складено 02.11.2018 року.

Суддя