Рішення № 77565096, 10.10.2018, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 10.10.2018 Справа № 554/638/18

Провадження №2/554/1287/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2018 року м.Полтава

Октябрський районний суд м.Полтави у складі:

головуючого судді Тімошенко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Поливяної О.М.,

прокурора Лебединської А.С., представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Полтаві цивільну справу за позовною заявою Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Департаменту фінансів Полтавської обласної державної адміністрації до ОСОБА_2 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення,-

В С Т А Н О В И В :

Перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Департаменту фінансів Полтавської обласної державної адміністрації до ОСОБА_2 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що досудовим розслідуванням кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12016170300001713 за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України встановлено, що 17.12.2016 року ОСОБА_2 в порушення вимог п.13.1 «Правил дорожнього руху України» не дотримався безпечної дистанції до автомобіля з причепом, що рухався попереду, в результаті чого допустив зіткнення передньою частиною свого автомобіля у задню частину причепу, після чого його автомобіль викинуло на смугу зустрічного руху,, де сталося зіткнення із зустрічним автомобілем НОМЕР_1. В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди, водій автомобіля НОМЕР_1 – ОСОБА_4 отримав, згідно висновку судово-медичної експертизи №320 від 03.04.2017 року, тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, а пасажир автомобіля – ОСОБА_5 отримав, згідно висновку судово-медичної експертизи №517 від 17.05.2017 року, тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя. 08.12.2017 року по вказаному кримінальному провадженню Полтавським районним судом Полтавської області винесено вирок, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. Внаслідок спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_5 перебував на лікуванні у ПОКЛ ім.М.В.Скліфосовського з 13.01.2017 року по 07.03.2017 року, що склало 53 ліжко/дні. Згідно довідки вказаного медичного закладу №04-03/865 від 24.03.2017 року загальна вартість лікування становить 25010,70 грн. Таким чином, позивач зазначає, що в результаті неправомірних дій ОСОБА_2 ПОКЛ ім.М.В.Скліфосовського було понесено витрати на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення ОСОБА_5 та заподіяні збитки ОСОБА_2 не відшкодовано. У позовній заяві прокурор вказує, що обласна лікарня безпосередньо підпорядкована головному управлінню охорони здоров’я Полтавської обласної державної адміністрації і фінансується з обласного бюджету, благодійних (добровільних) внесків, пожертвувань від юридичних та фізичних осіб, інших джерел, не заборонених чинним законодавством. Крім того, звернення прокурора до суду з даним позовом обумовлено невжиттям заходів до самостійного стягнення заподіяних відповідачем ПОКЛ ім.М.В.Скліфосовського збитків. Про пред’явлення даного позову суб’єкт владних повноважень заздалегідь повідомлений відповідним листом прокурора. На підставі викладеного, керуючись ст.131-1 Конституції України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст.36, 127-129 КПК України, ч.1 ст.1166 ЦК України, позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на користь Департаменту фінансів Полтавської обласної державної адміністрації вартість витрат на стаціонарне лікування потерпілого від вчиненого ним правопорушення ОСОБА_5 у розмірі 25010,70 грн.

Під час розгляду справи, 05.06.2018 року позивачем уточнено позовні вимоги, надано детальний розрахунок витрат на лікування потерпілого та остаточно позивач просить стягнути з відповідача на користь Департаменту фінансів Полтавської обласної державної адміністрації вартість витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_5 від вчиненого правопорушення у розмірі 25838,12 грн.

Ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави від 12.02.2018 року відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Представником відповідача 13.03.2018 року надано до суду відзив на позов, у якому посилався на те, що прокурору надано право здійснювати представництво інтересів виключно держави в суді і лише після підтвердження судом підстав для такого представництва. Вказує, що будь-яких доказів щодо підтвердження судом підстав для представництва інтересів бюджетно-фінансового управління виконавчого комітету Полтавської ОДА, а представництво не державних закладів у прокуратури не виникає, оскільки ПОКЛ ім.М.В. Скліфосовського є саме комунальним закладом. На підставі викладеного, а також доводів, викладених у письмовому відзиві, просить відмовити у задоволенні вказаного позову.

В судовому засіданні представник Полтавської місцевої прокуратури позовну заяву підтримав, просив задовольнити у повному обсязі з урахуванням письмових уточнень, про що надав відповідні пояснення.

Представник відповідача у судовому засіданні з позовом не погодився, заперечував проти задоволення позовних вимог, відзив на позов підтримав, про що надав пояснення.

Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи та надавши оцінку доказам, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

В силу з положеннями ч.1 ст.1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

Згідно Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікуванні потерпілого від злочинного діяння, зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету та їх використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.1993 № 545, сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі та щоденної вартості лікування.

Визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров'я або прокурора.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 07.07.1995 року №11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат», питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоровя на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженихпостановою Кабінету Міністрів України №545 від 16 липня 1993 року. Термін і обґрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебуває на лікуванні. До справи має бути приєднана довідка-розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого.

Судом установлено, що вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 08 грудня 2017 року по справі №554/1632/17 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 ч.2 КК України, призначено йому покарання у вигляді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік; звільнено засудженого ОСОБА_2 від відбування призначеного основного та додаткового покарань за ст.286 ч.2 КК України на підставі ст.1 п. «в» Закону України «Про амністію у 2016 році», вирішено інші процесуальні питання кримінального провадження.

Так, з копії вироку суду від 08 грудня 2017 року вбачається, що обвинувачений ОСОБА_2 17 грудня 2016 року приблизно о 21-00 год. керуючи автомобілем НОМЕР_2, рухався по автодорозі «Суми-Полтава» із смт.Диканька у напрямку м.Полтави. в цей час, на 171-му км вказаної автодороги «Суми-Полтава» попереду у попутному напрямку рухався автомобіль НОМЕР_3 з причепом КТС РСМZ22, д.н.з. НОМЕР_4 від керуванням водія – гр..ОСОБА_6 У зустрічному напрямку даним автомобілям НОМЕР_5 під керуванням водія – гр.ОСОБА_4, з пасажиром – гр..ОСОБА_5 на передньому сидінні. Обвинувачений ОСОБА_2 в порушення вимог п.13.1 «Правил дорожнього руху України» не дотримався безпечної дистанції до автомобіля з причепом, що рухався попереду, в результаті чого допустив зіткнення передньою частиною свого автомобіля у задню частину причепу, після чого його автомобіль викинуло на смугу зустрічного руху,, де сталося зіткнення із зустрічним автомобілем НОМЕР_1. В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди, водій автомобіля НОМЕР_1 – ОСОБА_4 отримав, згідно висновку судово-медичної експертизи №320 від 03.04.2017 року, тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, а пасажир автомобіля – ОСОБА_5 отримав, згідно висновку судово-медичної експертизи №517 від 17.05.2017 року, тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя (а.с.6-8).

З матеріалів справи слідує, що внаслідок спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_5 перебував на лікуванні у ПОКЛ ім.М.В.Скліфосовського з 13.01.2017 року по 07.03.2017 року, що склало 53 ліжко/дні. Згідно копії довідки №04-03/865 від 24.03.2017 року загальна вартість лікування становить 25010,70 грн. (а.с.9,10).

Згідно уточнених даних, отриманих на запит прокурора, зокрема, копії листа №04-03/1488 від 16.05.2018 року ПОКЛ ім.М.В.Скліфосовського Полатвської ОДА вбачається, що загальна вартість лікування потерпілого ОСОБА_5 за період з 13.01.2017 року по 07.03.2017 року становить 25706,98 грн. (а.с.41).

Прокурором на адресу Департаменту фінансів Полтавської ОДА направлено запит №132-8713-16 від 29.12.2017 року про отримання інформації щодо звернення суб’єкта владних повноважень з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_2 витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину та відшкодування ним витрат у добровільному порядку (а.с.11).

На вказаний запит прокурором отримано лист №05.1-35/05 від 04.01.2018 року про те, що станом на 04.01.2018 року Департамент не звертався до суду із позовною заявою, відомості про відшкодування витрат ОСОБА_2 відсутні (а.с.12).

Листом №132-8713-16 від 19.01.2018 року прокурором повідомлено Департамент фінансів Полтавської ОДА про підстави представництва інтересів держави в особі суб’єкта владних повноважень відповідно до ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» шляхом звернення до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину (а.с.13).

Так, прокурор обгрунтовує наявність інтересів держави в особі Департаменту фінансів Полтавської обласної державної адміністрації, як органу, в силу ст.13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», уповноваженого здійснювати функції держави у спірних взаємовідносинах, з метою захисту інтересів держави, які полягають в необхідності забезпечення відшкодування шкоди, завданої державному закладу внаслідок вчинення відповідачем ОСОБА_2 кримінального правопорушення. Департаментом фінансів Полтавської обласної державної адміністрації не вжито заходів до самостійного стягнення заподіяних відповідачем ПОКЛ ім.М.В.Скліфосовського збитків, що, на думку прокурора, порушує інтереси держави. У зв'язку з тим, що захист державних інтересів не здійснено уповноваженим органом - Департаментом фінансів Полтавської ОДА, Перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури звернувся до суду із зазначеним позовом про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення.

При цьому всупереч вимогам ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурором не надано жодного доказу на підтвердження своєї позиції, обмежившись посиланням на норми законодавства України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч.ч.3,4 ст.56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Разом з тим, частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Виходячи аналізу частин третьої, четвертої статті 56 ЦПК України у взаємозв'язку зчастиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» існують достатні підстави вважати, що участь прокурора в судовому процесі в судах стає можливою за умови, крім іншого, обгрунтування підстав для звернення до суду, а саме нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтвердження відсутності такого органу.

Таким чином, згідно з ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

У даному випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. «Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд вважає, що захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Відповідно до ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Аналіз частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обгрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Крім того, відповідно до пункту 5 статті 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Суд враховує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).

Пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить про те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Згідно з ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, у наданому до суду обгрунтуванні прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також не обгрунтовано підстави звернення до суду, зокрема, з позовом про стягнення витрат на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення, від імені суб'єкта владних повноважень, до компентенції якого віднесені відповідні повноваження, з наданням належних доказів, які би підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва у відповідності до статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку, що підстави для звернення прокурора з позовною заявою до суду в інтересах держави відсутні.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом в постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17 та від 10 травня 2018 року у справі № 918/323/17, ухвалах від 07 травня 2018 року у справі № 910/18283/17 та від 16 травня 2018 року у справі № 826/13768/16.

У зв’язку з наведеним суд позбавлений можливості встановити наявність підстав для стягнення зазначеної у позові суми коштів з відповідача, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до положень п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 81, 141, 263, 265, 268, 273, 279, 352, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позовної заяви Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Департаменту фінансів Полтавської обласної державної адміністрації до ОСОБА_2 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 16 жовтня 2018 року.

Суддя : Н.В. Тімошенко