
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.10.2018 Провадження №2-а/425/57/18
Справа №425/3320/17
місто Рубіжне Луганської області
Рубіжанський міський суд Луганської області у складі:
головуючого судді - Романовського Є.О.,
за участю секретаря – Чикунової (Вада) Ю.С.
за відсутністю учасників справи,
розглянувши у приміщенні Рубіжанського міського суду Луганської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернулася до Рубіжанського міського суду Луганської області з зазначеним адміністративним позовом, в обґрунтування якого вказала, що вона має статус внутрішньо переміщеної особи та перебуває на обліку у відповідача, де отримувала пенсію, шляхом зарахування коштів на рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк». Відповідач з лютого 2016 року безпідставно припинив виплату їй пенсії, жодного рішення про припинення пенсії вона не отримував. У жовтні 2017 року в телефонному режимі відповідач повідомив, що їй необхідно підтвердити свої місце проживання. Позивач вважає такі дії відповідача щодо невиплати їй пенсії протиправними, оскільки не виплачуючи їй пенсію, відповідач порушує її конституційні права, а тому вона звернувся з цим позовом до суду за захистом своїх прав.
На підставі вище викладеного, просить суд визнати дії Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати їй пенсії з
01 лютого 2016 року неправомірними та зобов’язати відповідача з лютого 2016 року поновити їй виплату пенсії, шляхом зарахування коштів на рахунок, відкритий в
АТ «Ощадбанк», допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати їй пенсії у межах стягнення за один місяцьа також надати до суду протягом місяця звіт про виконання рішення суду, після набрання ним законної сили.
В судове засідання позивач не з’явилася, в прохальній частині позову просила розглянути справу за її відсутності.
Представник відповідача в судове засідання не з’явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, через канцелярію суду подала відзив на позовну заяву та доповнення до нього, в якому просила розглянути справу без її участі та позовні вимоги не визнала в повному обсязі, мотивуючи тим, що позивача з 01.03.2016 року відповідачем взято на облік з Харківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області та 05.09.2016 року розпорядженням № 3108 призначено пенсію по втраті годувальника. Виплату пенсії позивачу було призупинено з 01.03.2016 року на підставі витягу з рішення від 26.10.2016 року № 15 комісії з питань призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам відповідно до подання про призначення соціальних виплат внутрішньо переміщених осіб, через повернення до покинутого місця постійного проживання. Також представник відповідача зазначає, що до 01.03.2016 року позивач перебувала на обліку та отримувала пенсійні виплати від Харківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області, а отже за не отримані пенсійні виплати за лютий 2016 року повинно відповідати вказане управління. (а.с. 37-40, 70).
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, розглянувши адміністративну справу в межах заявлених позовних вимог, об'єктивно оцінивши докази, які містяться в адміністративній справі, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно копії паспорту, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.44, 54).
ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № 159014, виданим 25.10.1999 року (а.с.45).
25.12.2014 року ОСОБА_1 було взято на облік, як особу, що перемістилася з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції за адресою: Харківський район, ПВПЗ 16, вул. Перемоги (Лук’янці), 18, кв. 12, що підтверджується довідкою від 25.12.2014 року № НОМЕР_1 (а. с. 47).
На підставі заяви ОСОБА_1 про призначення/перерахунок пенсії від
30.10.2014 року, останній згідно розпорядження Харківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області від 06.11.2014 року № 267 здійснено розрахунок пенсії по втраті годувальника, а згідно розпоряджень від 29.12.2014 року
№ 845954 здійснено перерахунок пенсії через зміну надбавки за новою формулою
(а. с. 41-43, 46).
15.07.2016 року позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила витребувати її пенсійну справу з Харківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області, оскільки відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 15.07.2016 року № 917013370 взята на облік за адресою:АДРЕСА_1 (а.с. 50, 55).
Розпорядженням Харківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області від 23.08.2016 року особовий рахунок ОСОБА_1 за № 845954/423 закрито, а виплату пенсій припинено у зв’язку з виїздом до іншого району, а саме до УПФУ в м. Рубіжному Луганської області, а також згідно повідомлення Харківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області позивачу задовільнено пенсію по 29.02.2016 року включно (а.с.48, 49 – зворот).
На підставі заяви про призначення/перерахунок пенсії ОСОБА_1 від
05.09.2016 року, останній відповідачем було зроблено розрахунок заробітної плати для обчислення за новою формулою та з 01.03.2016 року призначено пенсію по втраті годувальника у розмірі 1877,93 грн., що підтверджується розпорядженням № 3108 від 05.09.2016 року та розрахунком № 1 від 05.09.2018 року, позивачем підписано пам’ятку пенсіонеру (а.с.51-53, 56).
Відповідно до акту обстеження матеріально – побутових умов сім’ї від жовтня
2016 року, з’ясовано, що ОСОБА_1 за адресою: Луганська область, м. Рубіжне,
АДРЕСА_2 зі слів власника житла ніколи не проживала, у зв’язку з чим, згідно витягу з рішення від 26.10.2016 року № 15, засіданням комісії з питань призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_2, було відмовлено у призначенні соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (а.с.57- зворот, 58).
Згідно інформації щодо чинності довідки ВПО від 17.10.2018 року № 9/4888, наданої Управлінням праці та соціального захисту населення ОСОБА_2 міської ради, дію довідки про взяття на облік позивача як внутрішньо переміщеної особи від 15.07.2016 року № 917013370 скасовано на підставі п. 5 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (а.с. 76).
Судом з достовірністю встановлено, що позивач є пенсіонером за віком та з 01.03.2016 року перебуває на обліку у Рубіжанському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області.
Спірним питанням цієї справи є правомірність дій Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо припинення ОСОБА_1 виплати пенсії з 01 лютого 2016 року.
Згідно ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Доказів про повідомлення позивача про підстави припинення їй виплати пенсії чи відмову в поновленні виплати пенсії відповідачем до справи не надано.
Таким чином, суд вважає, що позивач звернулася до суду в межах строку, передбаченого ч. 2 ст. 122 КАС України.
Згідно зі статтею 49 ОСОБА_3 України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Стаття 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на ОСОБА_3 України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_4 України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 статті 49 цього Закону, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Згідно п. 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", заява на запит пенсійної справи за новим місцем проживання подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).
Отже позивачем відповідачу надано всі необхідні документи для взяття його на облік та продовження отримання пенсійних виплат.
Указом Президента України «Про рішення ОСОБА_4 національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» № 405/2014 від 14 квітня 2014 року, який набрав чинності 14 квітня 2014 року, введено в дію рішення ОСОБА_4 національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».
Згідно із Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення ОСОБА_4 національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України»
№ 405/2014 від 14 квітня 2014 року та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Є загальновідомим факт, що антитерористична операція в Україні не завершилась на теперішній час.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.
Згідно з п. 2 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсії та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
07.11.2014 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області (далі - Порядок).
Пунктом 2 Порядку встановлено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження ( тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.
Проте, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 року і ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.10.2015 року, визнаний незаконним та чинним з моменту прийняття пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року
№ 595.
Зокрема, в мотивувальній частини ухвали Вищого спеціалізованого суду у справі № К/800/19498, К/800/19418, зазначено: «Системний аналіз вказаних норм ОСОБА_3 України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перевірка законності постанови № 595 в частині затвердження пункту 2 Тимчасового порядку, дає підстави для висновку про те, що, зупиняючи видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, Кабінет Міністрів України порушив їхні приписи як щодо наявності повноважень на прийняття такого рішення, так і щодо звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, рівності громадян перед законом, виплати пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до п. 8 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області, особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати, протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач зареєстрована у встановленому законом порядку як особа, що перемістилася з району проведення антитерористичної операції, що підтверджується довідкою від 15.07.2016 року № 917013370, строк дії якої не обмежений.
Разом з цим, згідно з інформацією щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб, наданою Управлінням праці та соціального захисту населення ОСОБА_2 міської ради, 25.10.2016 року ОСОБА_1 скасовано дію довідки про взяття на облік як особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 15.07.2016 року № 917013370.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення, здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Статтею 24 ОСОБА_3 України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
У статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Отже, в статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» чітко встановлено, що виплата пенсії припиняється тільки за рішеннями двох суб'єктів - територіального органу ПФУ або суду та лише з підстав, визначених у цій статті.
Таким чином, суд вважає, що на час припинення відповідачем виплати пенсії позивачу – 01 березня 2016 року були відсутні, встановлені ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», підстави для такого припинення.
Також, на думку суду скасування дії довідки позивача згідно із ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» також не є підставою для припинення виплати пенсії позивачу, оскільки стаття 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не містить такої підстави для припинення.
Відповідно до статті 8 ОСОБА_3 України, ОСОБА_3 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_3 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_3 України є нормами прямої дії.
Згідно з ч. 2 ст. 19 ОСОБА_3 України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_3 та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 ОСОБА_3 України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 24 ОСОБА_3 України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст. 64 ОСОБА_3 України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених ОСОБА_3 України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24,25,27-29, 40, 47, 51, 52, 55- 63 ОСОБА_3 України.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 ОСОБА_3 України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених ОСОБА_3 України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися ОСОБА_3 України як актом прямої дії.
Відповідно до ст. 1 ОСОБА_3 України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю ( стаття 3 ОСОБА_3 України ).
За приписами ст. 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_3 України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції,якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 08.07.2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністрівським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/8, яке набрало законної сили 04.09.2018 року.
Описане свідчить про те, що пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області, не сприяє виконанню державою позитивного зобов'язання щодо виплати належної позивачам відповідної пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом, а навпаки, перешкоджає цьому.
Крім того, суд зазначає, що право вносити закони, вносити до них зміни належить виключно ОСОБА_4 України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_3 України і повинні відповідати їй.
Верховна ОСОБА_4 України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.
З огляду на це, та постанова Кабінету Міністрів України, на яку посилається відповідач, а саме «Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання» від 08.06.2016 року № 365, не є законом, а тому цей підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Право на обмеження конституційних прав громадян, вказаними нормами законів Кабінету Міністрів Верховною ОСОБА_4 України не надано.
Таким чином судом встановлено, що відповідачем безпідставно не здійснено пенсійні виплати позивачу, так як відсутність підтвердження інформації від Управління соціального захисту населення ОСОБА_2 міської ради щодо знаходження ОСОБА_1 за місцем проживання не є законною підставою.
21 травня 2015 року постановою Верховної ОСОБА_4 України № 462-VIII схвалена Заява Верховної ОСОБА_4 України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.
Отже, на теперішній час Україна від зобов'язань, визначених статтями 1, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених ОСОБА_3, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-1У «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
У 2016-2018 році Державним бюджетом України передбачено асигнування на відповідні соціальні виплати в межах всієї території України, в тому числі Донецької і Луганської області.
З огляду на таке, та враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, зазначені вище рішення: «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», суд приходить до висновку, що невиплата відповідачем позивачу раніше призначеної пенсії є безпідставною, а тому дії Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати пенсії за втратою годувальника слід визнати неправомірними.
Крім того суд зазначає, що позивач просить поновити виплату пенсії з лютого
2016 року, однак як вбачається з матеріалів справи, пенсійна справа позивача була витребувана відповідачем з Харківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області на підставі заяви ОСОБА_1, та останню взято на облік РОУПФУ у Луганській області та призначено їй пенсійні виплати з 01.03.2016 року, оскільки згідно інформації наданої Харківським об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України Харківської області позивачу задовільнено пенсію по 29.02.2016 року включно (а.с.49 - зворот), у зв'язку з чим поновлення виплат необхідно провести з
01 березня 2016 року та сплатити заборгованість за період, починаючи з 01 березня
2016 року.
Частиною першою статті 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов’язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_4 України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно п.1 ч.1 ст. 371 негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій у межах суми стягнення за один місяць, отже в цій частині вимоги також підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу вказаних норм вбачається, що питання про надання звіту про виконання постанови вирішує суд, який прийняв судове рішення по суті спору не на користь суб'єкта владних повноважень.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
У Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.
Згідно з ч. 2 п. 10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" резолютивна частина судового рішення, за загальним правилом, повинна містити: висновок суду про задоволення позову (клопотання, подання), апеляційної чи касаційної скарги повністю або частково чи відмову в його (її) задоволенні повністю або частково, чи залишення його (її) без задоволення; висновок суду по суті вимог; розподіл судових витрат; інших правових наслідків ухваленого рішення; строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили та його оскарження; встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.
У зв'язку з тим, що для усунення порушення прав позивача ОСОБА_2 об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області повинно вчинити певні дії, то вимоги позивача щодо встановлення судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання судового рішення є законними, суд вважає, що строк подачі звіту протягом одного місяця, з дня набрання рішенням законної сили є розумним строком.
Отже, розглянувши справу на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 5-11, 211, 217, 229, 241, 246, 370, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати з 01 березня 2016 року пенсії за віком ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, місце реєстрації: Луганська область, м. Перевальськ, вул. Цветочна, 18; ідентифікаційний код НОМЕР_2).
Зобов'язати ОСОБА_2 об’єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити з 01 березня 2016 року нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, місце реєстрації: Луганська область, м. Перевальськ, вул. Цветочна, 18; ідентифікаційний код НОМЕР_2), шляхом зарахування на поточний рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк».
Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України постанова суду виконується негайно у межах суми стягнення за один місяць.
Зобов’язати ОСОБА_2 об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області подати до Рубіжанського міського суду Луганської області звіт про виконання рішення суду у строк один місяць з дня отримання рішення суду після набрання судовим рішенням законної сили.
В іншій частині вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду через Рубіжанський міський суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення суду складено 02 листопада 2018 року.
Суддя Є.О. Романовський
Судове рішення № 77564420, Рубіжанський міський суд Луганської області було прийнято 29.10.2018. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 425/3320/17. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: