Постанова № 77549609, 24.10.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5234/18

Номер справи місцевого суду: 522/541/18

Головуючий у першій інстанції Бойчук А. Ю.

Доповідач Комлева О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.10.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого-судді Комлевої О.С.

суддів Журавльова О.Г., Кравця Ю.І.

з участю секретаря Бєляєвої А.О.

імена (найменування) сторін:

позивач – ОСОБА_2

представник позивача – адвокати ОСОБА_3, ОСОБА_4

відповідач – ОСОБА_5

представник відповідача – адвокат ОСОБА_6

третя особа – Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради

представник третьої особи – Шараг Наталія Василівна

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, за участю третьої особи Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації ОМР про позбавлення батьківських прав та визначення розміру аліментів за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2018 року (суддя Бойчук А.Ю.)

в с т а н о в и в :

У січні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, за участю третьої особи Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації ОМР про позбавлення батьківських прав та визначення розміру аліментів, посилаючись на те, що вона з відповідачем є батьками малолітньої ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. Однак відповідач не виконує жодних із своїх батьківських обов'язків відносно своєї малолітньої доньки ОСОБА_8, він не спілкується з дитиною, не бере участь у її вихованні та утриманні, не цікавиться її здоров'ям і розвитком. Після народження дитини тільки позивач виховує, доглядає та утримує малолітню доньку ОСОБА_8, піклується про її фізичний та моральний розвиток, забезпечує всім необхідним.

На підставі вищевикладеного, ОСОБА_2 просила позбавити відповідача батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, та стягнути з ОСОБА_5 на її користь аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі 2000 грн. щомісячно, починаючи з дня народження і до досягнення ОСОБА_8 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 року, з урахуванням індексу інфляції.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2018 року позов ОСОБА_2 задоволений. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_5 відносно його малолітньої доньки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі 2000 гривень щомісячно, починаючи з ІНФОРМАЦІЯ_1 року і до досягнення ОСОБА_8 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 року, з урахуванням індексу інфляції.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині стягнення аліментів змінити, стягнути з відповідача аліменти на утримання малолітньої дитини у твердій грошовій сумі у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, в іншій частині рішення скасувати, відмовити у решті позову, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи.

У своєму відзиві ОСОБА_2, зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, в апеляційній скарзі не зазначено жодного доказу, який би міг бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

В порядку п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду в порядку п.8 розділу Х111 Перехідних положень Цивільно-процесуального кодексу України.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 18.03.2004 до 15.12.2017), відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа розглядається апеляційним судом Одеської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, доводи відзиву, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає не в повній мірі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

У відповідності до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалюючи рішення про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконує жодних із своїх батьківських обов'язків відносно своєї малолітньої доньки ОСОБА_8, а саме: не забрав її з пологового будинку, не виховує, не доглядає та не утримує свою доньку ОСОБА_8, не піклується про її фізичний, духовний та моральний розвиток, не піклується про її навчання та не забезпечує необхідні їй умови харчування, медичний догляд та лікування.

Також з моменту народження відповідач взагалі не спілкується з донькою ОСОБА_8, не виявляє бажання спілкуватися з нею та брати участь у її вихованні та утриманні, не цікавиться її здоров'ям, розвитком і долею.

Проте погодитись з такими висновками суду колегія суддів не може, оскільки до такого висновку суд дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини (а.с. 7).

Пленумом Верховного Суду України в п.п. 15, 16 постанови N 3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

У даному випадку особа, яка подала позов про позбавлення батьківських прав з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, повинна довести, що батько ухиляється від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини.

В свою чергу батько повинен довести, що він належним чином виконує свої батьківські обов’язки.

Проте, в своєї апеляційної скарзі та в поясненнях наданих у суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_5 посилався на те, що від виконання своїх батьківських обов'язків він не ухилявся, позивачка не надає йому бачитись з донькою, також він не забрав свою доньку з пологового будинку, тому, що йому не було відомо про народження дитини.

ОСОБА_5 пояснив, що коли його дружина була на другому місяці вагітності, його вигнали з будинку батьків його дружини, де він проживав разом з дружиною, та ОСОБА_2 не бажала з ним підтримувати стосунки, про народження доньки він дізнався тоді коли ОСОБА_2 з дитиною вже після пологового будинку перебувала в будинку своїх батьків.

ОСОБА_5 бажає приймати участь у вихованні своєї доньки ОСОБА_8.

Про ухилення від обов'язків виховувати дитину, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України, мова може йти лише за умови винної поведінки особи, свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов'язками.

Висновком органу опіки та піклування Приморської РА ОМР від 30.01.2018 року № 01-12/96 про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача щодо малолітньої дитини вбачається, що ОСОБА_5, ухиляється від виконання батьківських обов’язків відносно фізичного, духовного та морального розвитку малолітньої дитини, не проявляє щодо неї батьківської турботи та уваги. Всі питання щодо виховання малолітньої дитини вирішуються матір’ю – ОСОБА_2, що підтверджується заявами сусідів.

Орган опіки та піклування вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_5 відносно доньки ОСОБА_8 (а.с. 41-42).

Однак, суд першої інстанції не перевірив належним чином які безспірні докази свідчать про ухилення відповідача ОСОБА_5 від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини, у чому полягає винна поведінка відповідача, свідоме нехтування ним своїми обов’язками, у рішенні суд не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують зазначені доводи відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, у судове засідання на 13 лютого 2018 року ОСОБА_5 не був сповіщений про розгляд справи, що підтверджується матеріалами справи, в яких відсуне повідомлення про виклик до суду в судове засідання на 13.02.2018 року.

ОСОБА_2 до свого відзиву на апеляційну скаргу надано рішення Приморської районної адміністрації від 12 червня 2017 року, про присвоєння прізвища дитині ІНФОРМАЦІЯ_4, з тих підстав, що у батьків дитини різні прізвища – ОСОБА_9 та ОСОБА_5 (а.с. 163-164).

Також ОСОБА_2, на підтвердження своєї позовної заяви та відзиву на апеляційну скаргу була надана копія заяви ОСОБА_5, з якою він звертався до служби по справам дітей, та в якому наполягав на присвоєння дитини його прізвища – ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 166).

Під час розгляду органом опіки та піклування питання про доцільність позбавлення батьківських прав, ОСОБА_5 участі у засіданні не приймав, з тих підстав, що його не було повідомлено, що підтверджується листом Приморської районної адміністрації.

З цього листа, вбачається, що запрошення на засідання ради опіки та піклування було видано представнику ОСОБА_2, в підтвердження направлення цього запрошення представником було повернуто накладну № 9357 з відміткою кур’єрської служби (а.с. 117, 118).

Відповідно до листа цієї кур’єрської служби, повідомлення № 9357 не приймались та не направлялись ОСОБА_5 (а.с. 78).

Під час судового засідання у суді апеляційної інстанції, ОСОБА_5 наполягав на тому, що бажає виховувати свою доньку, але його не допускають до неї, та він буде ставити питання про це перед відповідними органами.

В зв’язку з наведеним, колегія суддів дійшла до висновку про те, що під час розгляду справи у суді першої інстанції достатніх доказів для застосування такого заходу, як позбавлення батьківських прав з огляду на поведінку відповідача, позивачка не надала.

Оскільки, допущені порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи про позбавлення відповідача ОСОБА_5 батьківських прав відносно дитини, рішення суду першої інстанції в цієї частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав з одночасним попередженням ОСОБА_5 про необхідність змінити ставлення до виховання доньки ОСОБА_8, виконуючи в подальшому обов’язки щодо виховання та утримання дитини, передбачені сімейним законодавством та покласти на орган опіки та піклування Приморської РДА контроль за виконанням ОСОБА_5 батьківських обов’язків щодо виховання дитини.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що обов’язком батьків є утримання неповнолітніх дітей, відповідач є працездатним, а тому, суд дійшов до висновку про те, що з відповідача підлягає стягнення аліментів з моменту народження та до повноліття дитини у розмірі 2000 гривень.

З таким висновком, колегія суддів, погоджується не в повній мірі з наступних підстав.

Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджується, що неповнолітня дитина проживає разом з матір’ю ОСОБА_2

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 Сімейного кодексу України на батьків покладено обов’язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч. 3 ст. 181 СК України).

За змістом ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних осіб; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачам аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, а також інші обставини, що мають істотне значення для справи.

При цьому, згідно ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ст. 183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.

При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень ст. 182 СК України, так і положень ст. ст. 183, 184 СК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» Прожитковий мінімум на дитину до 6 років, встановлено у розмірі 1492 гривні (01.01-30.04.2018 року), 1559 гривен (01.07- 30.11.2018), 1626 (01.12- 31.12.2018 року).

Враховуючи матеріальний стан сторін, встановлений законом розмір прожиткового мінімуму для неповнолітніх дітей, колегія суддів, приходить до висновку про зменшення розміру аліментів до 1000 гривень з індексацією відповідно до закону, проте не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму, встановленого для дітей відповідного віку, до їх повноліття.

Також колегія суддів не погоджується з висновком суду про стягнення аліментів з моменту народження дитини, з тих підстав, що у відповідності до ст. 192 СК Україниё аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Доказів про те, що позивачкою вживались заході про одержання аліментів, надано не було, а тому судом, було неправильно застосовані норми матеріального права про стягнення аліментів з дня народження дитини, а не з дня звернення з позовом до суду.

Суд першої інстанції на наведене уваги не звернув та ухвалив рішення з порушенням норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 про те що він не працює, а тому просить стягнути 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, суд вважає безпідставними, та такими, що не підлягають задоволенню, з тих підстав, що судом враховано встановлений законом розмір прожиткового мінімуму для неповнолітніх дітей, і за таких обставин суд вважає можливим, не порушуючи права сторін, стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти у розмірі 1000 гривень щомісячно, з індексацією відповідно до закону, проте не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму, встановленого для дітей відповідного віку, до їх повноліття.

З урахуванням зазначених обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду слід змінити в частині стягнення з останнього на утримання неповнолітньої доньки аліменти у розмірі 1000 грн., але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення нею повноліття починаючи з моменту звернення з позовом до суду а саме з 11.01.2018 року.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 – задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2018 року в частині позбавлення батьківських прав – скасувати. Ухвалити в цієї частині нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_5, за участю третьої особи Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації ОМР про позбавлення батьківських прав – відмовити.

Попередити ОСОБА_5 про необхідність змінити ставлення до виховання ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 і поклавши на орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації контроль за виконанням ОСОБА_5 батьківських обов’язків відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_8.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2018 року в частині стягнення аліментів – змінити.

Зменшивши суму стягнення аліментів до 1000 гривень, та стягуючи аліменти починаючи з моменту звернення з позовом до суду, а саме з 11.01.2018 року.

В іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2018 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено «01» листопада 2018 року.

Головуючий________О.С. Комлева

Судді ________ О.Г. Журавльов

________Ю.І. Кравець