Рішення № 77548914, 30.10.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/16286/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси:

під головуванням - судді Єршової Л.С.

за участю секретаря судового засідання - Радзімовської Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження заяву ОСОБА_1, заінтересована особа: Одеський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України,

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, заінтересована особа: Одеський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області за місцезнаходженням: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 30-Б, звернувся до суду із заявою про встановлення факту смерті 29.12.2015 року ОСОБА_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, помер на тимчасово окупованій території України у м. Донецьк.

Заявник в обґрунтування заяви посилається на те, що він є сином ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, місце народження: місто Донецьк, Донецької області, Україна, який помер 29.12.2015 року у місті Донецьк, Донецької області.

Відповідно до постанови Верховної ради України від 17 березня 2015 року №254-VІІІ «Про визнання окремих районів міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» м. Донецьк, Донецької області - є тимчасово окупованою територією України.

Заявник стверджує, що отримав свідоцтво про смерть, однак отримані ним документи не підтверджують факт смерті особи на території України, оскільки не відповідають вимогам законодавства України з оформлення свідоцтва про смерть. Заявнику необхідно встановити факт смерті його батька ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, місце народження: місто Донецьк, Донецької області, Україна, який помер від інфаркту 29 грудня 2015 року у місті Донецьк, Донецької області, Україна, що є тимчасово окупованою територією.

Встановлення факту смерті батька необхідно заявнику для подальшої реєстрації цього факту в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання відповідного документу - свідоцтва про смерть, для подальшого отримання спадщини після смерті його батька, у тому числі соціальних виплат.

Відповідно до ухвали судді Приморського районного суду міста Одеси від 29 жовтня 2018 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа: Одеський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України.

У судове засідання заявник не з’явився, сповіщався належним чином.

Представник Одеського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч. 2 ст. 317 ЦПК України, справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 народився 08.04.1985 року у м. Донецьк, мешкав за адресою: АДРЕСА_2.

Заявник ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження серії VI HO № 365182, виданим відділом РАЦС Пролетарського району м. Донецька 16.04.1985 року.

Як стверджує заявник, 29.12.2015 року його батько ОСОБА_2 помер. Місце смерті - м. Донецьк Донецької області.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров’я або судово-медичною установою.

Правилами державної реєстрації актів громадянського стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5, деталізовано процедуру проведення державної реєстрації народження смерті. Так, у цьому підзаконному нормативно-правовому акті зазначено, що підставами для такої реєстрації є: лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року №545; фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року №545.

Для проведення реєстрації смерті батька заявник звернувся до Одеського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області з відповідною заявою, проте жодних документів, які б підтверджували факт того, що батько помер, не надав. Лікарського свідоцтва про смерть (форма №106/о) чи фельдшерську довідку про смерть (форма №106-1/о) заявником надано не було.

08 серпня 2018 року заявнику було відмовлено у проведенні державної реєстрації смерті батька з посиланням на те, що заявником для підтвердження факту смерті ОСОБА_2 не було надано жодних документів.

Постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року №254-VIII визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №1085-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

До таких населених пунктів віднесено і м. Донецьк Донецької області.

На підставі наказу Міністерства юстиції України від 17 червня 2014 року №953/5 "Про невідкладні заходи щодо захисту прав громадян на території проведення антитерористичної операції" тимчасово призупинено проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, повторну видачу свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану та видачу витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян відділами державної реєстрації актів цивільного стану, що знаходяться на території Луганської області (Антрацитівського, Краснодонського, Лутугинського, Перевальського, Слов'яносербського, Свердловського районів, міст Алчевськ, Антрацит, Брянка, Кіровськ, Красний Луч, Краснодон, Луганськ, Первомайськ, Ровеньки, Свердловськ, Стаханов) та Донецької області (Амвросіївського, Новоазовського, Старобешівського, Тельманівського, Шахтарського, Ясинуватського районів, міст Горлівка, Докучаєвськ, Донецьк, Жданівка, Кіровське, Макіївка, Єнакієве, Сніжне, Харцизьк, Ясинувата, Торез, Шахтарськ, Дебальцеве).

Заявник у заяві зазначив, що його батько на момент смерті постійно мешкав в м. Донецьку Донецької області, тобто на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Наведені обставини свідчать про неможливість реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті чоловіка заявника.

За приписами п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Особливості провадження у справах про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України визначені ст. 317 ЦПК України.

Законодавчим актом, який визначає поняття «тимчасово окупована територія» є Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Статтею 3 згаданого Закону чітко закріплено, що тимчасово окупованою територією є ОСОБА_3 Крим та м. Севастополь.

Крім того, згідно з Законом України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль.

Враховуючи те, що норми ст. 317 ЦПК України спрямовані на забезпечення прав осіб, які проживають на території, де не здійснюють діяльність органи державної реєстрації актів цивільного стану, для застосування цієї норми тимчасово окупованими територіями Донецької та Луганської областей слід вважати населені пункти, визначені розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №1085-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення".

Належними відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Допустимими за змістом ч. 1 ст. 78 ЦПК України є докази, одержані в порядку, встановленому законом.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", норми якого стосуються тимчасово окупованої території Автономної ОСОБА_3 Крим та Севастополя, передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими ч. 2 цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Разом із тим, вирішуючи питання щодо оцінки доказів у справі, суд застосовує практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до українського законодавства є джерелом права, зокрема рішення у справах "Loizidou v. Turkey", "Cyprus v. Turkey", "Mozer v. the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Others v. Moldova and Russia", де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), Європейський суд з прав людини наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної сторони.

Такий висновок Європейського суду з прав людини слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого "намібійського винятку", який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи "намібійський виняток" у справі "Кіпр проти Туреччини", Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Таким чином, враховуючи наведену практику Європейського суду з прав людини, суд бере до уваги та надає оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи.

Відтак, у такій категорії справ особи вправі подавати суду на підтвердження факту смерті фізичної особи документи, що видані медичними установами, які знаходяться на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження (лікарське свідоцтво про смерть, фельдшерська довідка про смерть).

Так, до заяви ОСОБА_1 не було долучено медичного свідоцтва про смерть ОСОБА_2 Будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б засвідчували факт смерті батька заявником не було надано.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу, що міститься у справі, окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд вважає недоведеним той факт, що ОСОБА_2 помер 29 грудня 2015 року в м. Донецьку Донецької області.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його заяви про встановлення факту смерті.

Проте, суд звертає увагу заявника на те, що у разі отримання належних та допустимих доказів на підтвердження факту смерті його батька останній вправі повторно звернутися до суду з заявою про встановлення факту смерті.

Керуючись ст.ст. 5, 76-80, 265, 259, 315-317, 319 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1, заінтересована особа: Одеський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Л.С. Єршова