Рішення № 77538208, 31.10.2018, Золочівський районний суд Львівської області

Справа № 445/994/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2018 року м. Золочів

Золочівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Пилип’яка П.В.,

при секретарі судових засідань Мацайло О.М.,

за участі позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Золочеві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі і гідності, ділової репутації і відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про захист честі і гідності, ділової репутації і відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_2 мотивуючи свої позовні вимоги посилається на те, що поширена відповідачем інформація про її протиправні дії є недостовірною і такою, що порушує її права на повагу до її честі, гідності та ділової репутації, просить суд зобов'язати відповідача ОСОБА_3 спростувати неправдиві відомості в присутності свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, стягнути з відповідача на її користь 8000 грн. відшкодування завданої моральної шкоди .

У позовній заяві вказує, що відповідач поширювала неправдиві відомості, зокрема, що остання вбила колишнього головного лікаря Золочівської лікарні ОСОБА_9 та що вона відьма. Внаслідок поширення відповідачем негативної інформації та висловлювань на її адресу яке вчиняється вже досить тривалий період, життя позивача стало нестерпним, під час таких дій ОСОБА_3 у ОСОБА_2 починаються серцеві напади і вона змушена звертатись за медичною допомогою, приймати серцеві препарати та заспокійливі ліки, що свідчить про заподіяння їй моральної шкоди, яку вона визначила в розмірі 8000 гривень.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, з підстав наведених у позовній заяві, та просить їх задоволити.

Відповідач ОСОБА_3, будучи належним чином повідомленою про час та місце судового розгляду, в судове засідання не з'явилася, про причини неявки не повідомила, відзив на позовну заяву не подала.

Керуючись ст.281 ЦПК України суд постановив проводити заочний розгляд справи у відсутності відповідача, проти чого не заперечувала позивач.

Заслухавши пояснення позивача, покази свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Згідно із вимогами ст.275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 у серпні 2016 року повідомила ОСОБА_4 інформацію про те, що позивач ОСОБА_2 вбила колишнього головного лікаря Золочівської лікарні ОСОБА_9 та що вона відьма.

Аналогічні за змістом відомості відповідач повідомила у квітні 2017 року лікарю Золочівської ЦРЛ ОСОБА_6, у травні 2017 року ОСОБА_5, а у травні 2018 року ОСОБА_8 та ОСОБА_10

Будучи допитаними у судовому засіданні свідки ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 надали покази, що відповідач ОСОБА_11 розказувала їм про те, що ОСОБА_2 вбиває людей, вона вбила колишнього головного лікаря Золочівської лікарні ОСОБА_9 та що вона відьма.

Як вбачається із медичної картки ОСОБА_2, 22.05.2018 вона зверталася у медичний заклад у зв’язку із погіршенням стану здоров’я.

Відповідно до ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Частиною 2 статті 302 ЦК України передбачено обов'язок особи, яка поширює інформацію, переконатися в її достовірності.

Згідно із ст.297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду із позовом про захист її гідності та честі.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року №1 роз'яснено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

Під гідністю розуміється визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативна інформація поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (порушення норм моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Згідно з положеннями ст.277 ЦК України, роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України у п.18 названої вище постанови, обов'язок довести, що інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України).

Відповідно до ч.1 ст.277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

При спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію, у такий же спосіб, у який вона була поширена (ч.ч.4, 7 ст.277 ЦК України).

Інформацію, яку позивач просить спростувати, становлять висловлювання відповідача про те, що позивач ОСОБА_2 «відьма і вона вбила головного лікаря Золочівської районної лікарні ОСОБА_9».

Судом встановлено, що оспорювана позивачем інформація була поширена відповідачем у серпні 2016 року, травні 2017 року та травні 2018 року шляхом повідомлення свідкам ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_12 та ОСОБА_8, що підтверджується показаннями свідків.

Отже, позивачем, як того вимагають наведені вище норми матеріального права, доведено факт поширення відповідачем оспорюваної інформації – повідомлення іншим особам, а відповідач не надала суду належних та допустимих доказів, якими б підтверджувалося, що поширена нею інформація є достовірною.

Вказана інформація, за винятком твердження про те, що позивач відьма, містить чіткі твердження про факти, які можуть бути перевірені на предмет їх достовірності, а тому така інформація за своїми стилістичними ознаками не може вважатись оціночними судженнями.

Суд вважає, що поширена відповідачем ОСОБА_3 інформація про те, що «ОСОБА_2 вбила головного лікаря Золочівської районної лікарні ОСОБА_9», є негативною та такою, що не відповідає дійсності і принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача., оскільки нею стверджується про порушення позивачем норм чинного законодавства, зокрема вчинення кримінального правопорушення, а тому позов в цій частині підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

П. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27 лютого 2009 року роз'яснено, що способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

У відповідності до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У силу ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Як слідує із роз'яснень, викладених у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» від 31.03.1995 р. №4 (із наступними змінами) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У відповідності до роз'яснень п. 5 та п. 9 цієї ж постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Беручи до уваги раніше наведені документальні докази, висновки суду про винність відповідача у розповсюдженні неправдивої інформації про позивача, суд вважає, що діями відповідача заподіяно моральну шкоду позивачу внаслідок поширення недостовірної інформації, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2, внаслідок чого вона перенесла моральні страждання, у неї погіршився стан здоров’я.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує в сукупності негативні наслідки, які настали для позивача, характер та обсяг її страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнала позивач, ступінь вини відповідача та, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, вважає за можливе позовні вимоги у частині стягнення моральної шкоди задовольнити частково та для відшкодування завданої позивачу моральної шкоди стягнути із відповідача у її користь 5000 гривень.

Вирішуючи питання судових витрат, суд вважає, що відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1850,10 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 12, 13, 264-265, 280-282 ЦПК України, ст. 23, 275, 277, 297, 302, 280, 1167 ЦК України суд, -

УХВАЛИВ:

позов ОСОБА_2 про захист честі і гідності, ділової репутації і відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати такою, що не відповідає дійсності та принижує честь і гідність та ділову репутацію інформацію, яку поширила ОСОБА_3 відносно ОСОБА_2, про те, що вона вбила головного лікаря Золочівської районної лікарні ОСОБА_9

Зобов’язати ОСОБА_3 спростувати недостовірну інформацію у присутності свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_12 та ОСОБА_8

Стягнути із ОСОБА_3, жительки АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_2 5000 грн. (п’ять тисяч гривень) як відшкодування моральної немайнової шкоди та 1850,10 грн. (одна тисяча вісімсот п’ятдесят гривень 10 копійок) витрат по сплаті судового збору.

В решті позивних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за заявою відповідача поданою протягом 30 днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення може бути протягом 30-ти днів з дня проголошення судового рішення безпосередньо до Львівського апеляційного суду або через Золочівський районний суд Львівської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення 30-денного строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя П. В. Пилип’як