Постанова № 77537551, 25.09.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/1487/18

Головуючий у 1-й інстанції: Майстер П.М.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

25 вересня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Сушка О.О. Смілянця Е. С.

секретар судового засідання: Платаш В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу управління Держпраці у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 червня 2018 року (ухвалене 08 червня 2018 року о 10:32, повний текст якого виготовлено 14 червня 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної служби України з питань праці управління Держпраці у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулась до до Державної служби України з питань праці Управління Держпраці у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування постанови.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.06.2018 позов задоволено, визнано протиправною та скасовано постанову Державної служби України з питань праці Управління Держпраці у Хмельницькій області від 03.04.2018 року №22/113.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.06.2018 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з’ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим. Відповідач зазначає, що під час перевірки позивачем надано цивільно-правовий договір від 01.02.2018, укладений між ОСОБА_2 та громадянкою ОСОБА_3. Згідно даного договору ОСОБА_3 надає послуги по викладці та складанню товару. Даною цивільно-правовою угодою не передбачено послуг щодо продажу товару. Тому наявність у ФОП ОСОБА_2 із ОСОБА_3 цивільно-правових відносин (надання послуг по викладці та складанню товару) не заперечує факту існування неоформлених трудових відносин щодо продажу товару підприємця на його торговому місці. Управління Держпраці погоджується з висновками органів ДФС щодо неоформлення трудових відносин ФОП ОСОБА_2 з продавцем її товарів ОСОБА_3 Вважає, що постанова про накладення штрафу від 03.04.2018 року №22/113 винесена відповідачем правомірно, тому у суду відсутні підстави для її скасування.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Позивач зазначає, що під час проведеної перевірки нею було надано цивільно-правовий договір від 01.02.2018 року, згідно якого в період з 01.02.2018 року по 28.02.2018 року громадянка ОСОБА_3 зобов'язана була надавати допомогу по послугах у викладці та складанні товару по мірі необхідності, за що отримувала винагороду у розмірі 50 гривень за одну викладку та складання товару. Вказала, що оплата виконувалась не пізніше останнього дня місяця в якому надавались послуги. Сума виплачених коштів за надані послуги склала 600 грн. Зазначила, що по вказаних цивільно-правових відносинах до Ізяславського відділення Славутської ОДПІ подала відповідну звітність та сплатила до бюджету належні суми податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного соціального внеску.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Позивач заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа - підприємець, РНОКПП - НОМЕР_1.

На підставі наказу про проведення документальної позапланової перевірки №779 від 27.02.2018 року та направлень на перевірку від 27.02.2018 року №№650, 651 виданих ГУ ДФС у Хмельницькій області, у період з 01.03.2018 року по 06.03.2018 року, посадовими особами ГУ ДФС у Хмельницькій області проведена документальна позапланова перевірка ОСОБА_2 щодо дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору до бюджету, правильності нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.02.2018 року по 28.02.2018 року.

За результатами перевірки складено акт №537/22-01-13-07/НОМЕР_1 від 15.03.2018 року.

В ході перевірки виявлені та відображені в акті порушення ФОП ОСОБА_2 вимог:

- ст.ст. 2, 21, 24 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 року №322-VІІІ із змінами та доповненнями, ФОП ОСОБА_2 допущено відносини, що мають ознаки трудових без належного їх оформлення;

- п.57.1 ст.57, пп.168.1.4 п.168.1 ст.168, пп. а п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, ФОП ОСОБА_2 несвоєчасно перераховано податок на доходи фізичних осіб в сумі 108 грн.;

- п.1 ч.2 ст.6, ч.8 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" ФОП ОСОБА_2 несвоєчасно перераховано єдиний соціальний внесок в сумі 132 грн.;

- пп.1.6 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ, п.57.1 ст.57, пп.168.1.4 п.168.4 ст.168, пп. а п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, ФОП ОСОБА_2 несвоєчасно перераховано військовий збір в сумі 9 грн.

Також в акті зазначено, що в ході проведення працівниками ГУ ДФС у Хмельницькій області фактичної перевірки фізичної особи ОСОБА_3 (акт від 21.02.2018 р. №0181/22-01-13-07/НОМЕР_2), станом на 11 год. 30 хв. 15.02.2018 року відпуск товарів, що належить ФОП ОСОБА_2 проводився громадянкою ОСОБА_3, яка пояснила, що торгує за її дорученням. Окрім того, в період відсутності підприємця продає товар, самостійно доставляє товар на місце продажу та розкладає його. Одночасно особа не конкретизувала періоду протягом якого працює та зазначила, що отримує винагороду у розмірі 5% від суми виручки. Про місце зберігання товару, розмір отриманого доходу та чи оформлялись офіційно трудові відносини повідомити відмовилась.

На підставі акту перевірки №537/22-01-13-07/НОМЕР_1 від 15.03.2018 року, 03.04.2018 року начальником Управління Держпраці у Хмельницькій області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №22/113, якою на фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 накладено штраф у розмірі 111690,00 грн.

Позивач не погодилась із вказаною постановою та звернулась до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача в частині порушення позивачем вимог ст.ст. 21, 24 КЗпП України, а саме наявність неоформлених трудових відносин з гр. ОСОБА_3, є необґрунтованими. Суд встановив відсутність порушення статей 21 та 24 Кодексу законів про працю України при оформленні взаємовідносин з ОСОБА_3, тобто відсутність факту допуску працівника до роботи без належного оформлення трудового договору, а також відсутність підстав для застосування штрафів, передбачених статтею 265 Кодексу законів про працю України, тому винесена постанова від 03.04.2018 року №22/113 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує викладене нижче.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначено Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-V (Закон №877-V).

Відповідно до частин 4, 5 статті 2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Згідно частини четвертої статті 4 Закону №877-V, виключно законами встановлюються спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю).

Відповідно до статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення № 96), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до пункту 4 Положення №96, Державна служба України з питань праці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Висновки відповідача щодо допущені позивачем порушення ґрунтуються на доводах про допуск позивачем до роботи фізичної особи ОСОБА_3 без укладення трудового договору.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу законів про працю України, працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно з частиною першою статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Кодексу законів про працю України, трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до першої та третьої статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При цьому, цивільно-правовий договір це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Відповідно до статті 626 ЦК України, цивільно-правовим договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Одним із видів цивільно-правових договорів (угод), що спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків, є договір підряду.

В статті 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти й оплатити виконану роботу.

Встановлено, що між ОСОБА_2 (надалі - Замовник) та ОСОБА_3 (надалі - Виконавець) укладено цивільно-правовий договір від 01.02.2018 року, згідно якого в період з 01.02.2018 року по 28.02.2018 року Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання виконати такі роботи: надати допомогу по послугах у викладці та складанню товару по мірі необхідності.

За надані послуги Замовник сплачує Виконавцеві винагороду у розмірі 50,00 грн. за одну викладку та складання товару. Оплата виконується не пізніше останнього дня місяця, в якому надавались послуги.

При цьому колегія суду зазначає, що вказаний договір підписаний Сторонами - ОСОБА_2 (Замовник) та ОСОБА_3 (Виконавець) як фізичними особами, а не як ФОП, тому посилання позивача на наявність цивільно-правових відносин між сторонами при здійсненні підприємницької діяльності позивачем є безпідставним, оскільки на торговому місці позивач здійснювала свою діяльність саме як ФОП, а не фізична особа.

Таким чином, висновок відповідача про допуск пзивачем громадянина до роботи без оформлення трудових відносин з боку позивача є обгрунтованим.

Відповідно акту прийому наданих послуг від 28.02.2018 року до цивільно-правового договору від 01.02.2018 року, послуги (робота) передбачена цивільно-правовим договором від 01.02.2018 року Виконавцем (ОСОБА_3) були надані у період з 01.02.2018 року по 16.02.2018 року за 12 днів, а Замовником (ОСОБА_2) прийняті, а саме: послуги по викладці та складанню товару. Узгоджена Сторонами винагорода Виконавця склала 600,00 грн.

Колегія суддів зауважує, що згідно податкового розрахунку Форми №1 ДФ від 13.04.2018 року, та звіту про суми нарахованої заробітної плати та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 06.03.2018 року, копії яких містяться в матеріалах справи, із загальної суми нарахованого та виплаченого доходу в розмірі 600,00 грн. позивачем за цивільно-правовим договором перераховано до органів доходів і зборів суми податку на доходи фізичних осіб (108,00 грн.), військового збору (9,00 грн.) та єдиного соціального внеску (132,00 грн.).

Відповідно до п.14.1.180 ст.14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу

Тобто, позивач сплачуючи вказані зобов'язання, виступала в якості податкового агента ОСОБА_3, що вказує на наявність трудових відносин між позивачем і ОСОБА_3.

Крім того, під час проведення в рамках фактичної перевірки контрольно-перевірочних заходів посадовими особами ДФС у громадянки ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 (торгове місце ФОП ОСОБА_2.) 15.02.2018 року о 11:30 встановлено факт здійснення діяльності з виїзного роздрібного продажу товарів громадянкою ОСОБА_3 Зокрема ОСОБА_3 реалізовано дві пари шкарпеток чоловічих по ціні 10 гривень на суму 20 гривень. Даний факт зафіксовано в акті фактичної перевірки від 21.02.2018 №0181/22-01-13-07/НОМЕР_2.

Також, у ході перевірки посадовими особами ДФС відібрано письмові пояснення в ОСОБА_3 від 15.02.2018. Зокрема ОСОБА_3 пояснила, що товар який вона реалізовувала належить ФОП ОСОБА_2 15.02.2018 року вона розпочала торгівлю о 08:30 сума виручки на 11:30 становила 400 грн. Працює щодня впродовж тижня окрім понеділка. За вказаним графіком працює близько місяця. Гроші за проданий товар здає підприємцю щодня. За роботу отримує 5% від виручки.

Під час допиту в судовому засіданні в суді першої інстанції, ОСОБА_3, як свідок, підтвердила вищезазначену форму розрахунку з ФОП ОСОБА_2 за реалізований товар, а саме - 5% від виручки.

Дії органу ДФС щодо проведення перевірок та їх результати не оскаржувалися ні ФОП ОСОБА_2, ні громадянкою ОСОБА_3

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що зміст цивільно-правової угоди між ФОП ОСОБА_2 та громадянкою ОСОБА_3 не свідчить про відсутність між вказаними особами крім цивільно-правових, також і неоформлених трудових відносин. Отже, постанова є правомірною Державної служби України з питань праці Управління Держпраці у Хмельницькій області від 03.04.2018 року №22/113.

У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції належить скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу управління Держпраці у Хмельницькій області задовольнити.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 червня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної служби України з питань праці управління Держпраці у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування постанови скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 26 вересня 2018 року.

Головуючий Залімський І. Г. Судді Сушко О.О. Смілянець Е. С.