Рішення № 77536407, 30.10.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1340/3484/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.

секретар судового засідання Сільник Н.Є.

за участю:

позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління поліції охорони у Львівській області НП України про визнання протиправною відмови та зобовязання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління поліції охорони у Львівській області НП України, в якому з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить:

- визнати неправомірними дії МВС України, щодо не розгляду по суті моєї заяви та матеріалів до неї, про призначення та виплату мені одноразової грошової допомоги (в сумі 206700.00 згідно висновку про призначення ОДГ згідно із законом України від 20 грудня 1990р. №565-12 «Про міліцію» (із змінами)) у зв'язку із захворюванням, отриманим під час виконанням службових обов'язків, що призвело до встановлення III групи інвалідності;

- зобов'язати МВС України розглянути мою заяву про призначення та виплату мені одноразової грошової допомоги, та прийняти рішення (висновок) про призначення та виплату, мені одноразової грошової допомоги (в сумі 20670Ц.00 згідно висновку про призначення ОДГ згідно із законом України від 20 грудня 1990р. №565-12 «Про міліцію» (із змінами)) у зв'язку із захворюванням, отриманим під час виконанням службових обов'язків, що призвело до встановлення III групи інвалідності та надіслати це рішення керівництву Управління поліції охорони у Львівській області для видання наказу про виплату такої допомоги.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час проходження служби в ОВС позивач отримав захворювання від поранення. Довідкою до акта огляду МСЕК від 13 квітня 2016 року Серії 12 ААА № 000759 підтверджено, що йому з 13 квітня 2016 року встановлена третя група інвалідності, через захворювання пов'язане з виконанням службових обов'язків по охороні громадського порядку. Згідно з довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги від 13 квітня 2016 року серії 12 ААА № 000759 ступінь втрати професійної працездатності становить 50%. Пов'язаність позивача захворювання з виконанням службових обов'язків також підтверджено висновком службового розслідування ЦТР УДСО при ГУМВС України у Львівській області від 02.08.2011 та Свідоцтвом про хворобу №108 від 07 травня 2015 року. На неодноразові звернення до Міністерства внутрішніх справ України за виплатою одноразової грошової допомоги у зв'язку із настанням інвалідності, пов'язаної із проходженням служби в ОВС отримував відповіді про те, що питання призначення заявнику, як працівнику міліції охорони, одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності належить до компетенції Національної поліції України. Вважає, що відповідач - МВС безпідставно, всупереч вимог пункту 9 Порядку № 850 ухиляється від прийняття будь-якого рішення (рішення про призначення грошової допомоги або рішення про відмову у призначенні грошової допомоги у випадках, визначених пунктом 14 Порядку № 850) за результатами розгляду заяви позивача та доданих до неї документів, пересилаючи ці документи до Національної поліції України. Просив позов задовольнити.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів, вказаних в позовній заяві, просив позов задовольнити.

Відповідач у встановлений судом строк подав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення. Заперечення обґрунтовує тим, що при розгляді справ за адміністративними позовами про зобов'язання органів Міністерства внутрішніх справ України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу по інвалідності, суд вправі зобов'язати відповідний орган розглянути зазначене питання, а не приймати рішення про виплату такої допомоги, що не належить до компетенції суду. Згідно з п. 8 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги. Пункт 9 Порядку встановлює, що МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 даного Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови. Вважає, що на МВС України покладено обовязок лише приймати рішення про призначення чи про відмову у затвердженні висновку про призначення одноразової грошової допомоги. У звязку з чим вимога позивача є необгрунтованою та такою, що суперечить вимогам законодавства. Вважає, що у Державному бюджеті України видатки на забезпечення діяльності Державної служби охорони та його структурних підрозділів для МВС додатково не передбачені. Урахування в бюджеті МВС витрат на виплату зазначеної вище допомоги колишнім працівникам Державної служби охорони призведе до порушення бюджетного законодавства. Оскільки, органи поліції охорони є правонаступниками Департаменту державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України та відповідних державних установ ДСО при МВС, що ліквідуються, відповідач стверджує, що вирішення питання призначення та виплати зазначеної одноразової грошової допомоги колишнім працівникам ДСО, у тому числі позивачу, належить до компетенції поліції охорони. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача та представник третьої особи в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2018 року відкрито провадження у вказаній справі за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 21 серпня 2018 року.

В підготовчому судовому засіданні 16.10.2018 року протокольною ухвалою закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 30.10.2018 року.

Суд заслухавши думку позивача, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 07 лютого 1994 року по 31 липня 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ - Управлінні державної служби охорони при ГУМВС України у Львівській області (правонаступник - Управління поліції охорони у Львівській області НП України), що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці.

Під час проходження служби в ОВС 29.07.2011 позивач отримав захворювання від поранення.

Довідкою до акта огляду МСЕК від 13 квітня 2016 року Серії 12 ААА №000759 підтверджено, що ОСОБА_1 з 13 квітня 2016 року встановлена третя група інвалідності, через захворювання пов'язане з виконанням службових обов'язків по охороні громадського порядку.

Згідно з довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги від 13 квітня 2016 року серії 12 ААА № 000759 ступінь втрати професійної працездатності позивача становить 50% .

Пов'язаність захворювання ОСОБА_1. з виконанням службових обов'язків також підтверджено висновком службового розслідування ЦТР УДСО при ГУМВС України у Львівській області від 02.08.2011р. та Свідоцтвом про хворобу №108 від 07 травня 2015 року.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до Управління поліції охорони в Львівської області Національної поліції України, Департаменту поліції охорони Національної поліції України, Департаменту фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України за виплатою йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із настанням інвалідності, пов'язаної із проходженням служби в ОВС.

Листом від 26 березня 2018 року № 12/1-12 Управління поліції охорони в Львівській області Національної поліції України повернуло позивачу матеріали, пов'язані з призначенням одноразової грошової допомоги при установленні ІІІ-ї групи інвалідності та проінформувало, що відповідно до п. 10 Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 (далі - Порядок № 850), одноразова грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття МВС рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення в межах і за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС .

Після отримання такої відповіді позивач звернувся безпосередньо до МВС України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги. До заяви ОСОБА_1. долучив документи: копію паспорту, копію картки фізичної особи платника податків, довідку "Оранти", копію довідки Української охоронно-страхової компанії, копію довідки МСЕК, копію довідки про встановлення інвалідності, копію довідки про встановлення діагнозу, довідку УПСЗН, облікову картку опромінювання.

Листом від 10 квітня 2018 року № 15/2-11 нд Департамент фінансово- облікової політики Міністерства внутрішніх справ України, з посиланням на пункт 27 Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 року № 615 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2001 року X 10530 повідомив позивача про те, що питання призначення заявнику, як працівнику міліції охорони, одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності належить до компетенції Національної поліції України.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

У відповідності до вимог ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію", тобто до 07 листопада 2015 року, порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України "Про міліцію" та Порядком та умовами призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності працівника міліції затвердженого Кабінетом Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі - Порядок № 850).

Відповідно до статті 23 Закону України "Про міліцію" №565-ХІІ (в редакції, викладеній згідно із Законом України від 13 лютого 2015 року № 208-VIII (набрав чинності з 12 березня 2015 року) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності, йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

За змістом пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 208-VIII, зокрема, Кабінету Міністрів України, надано тримісячний строк після набрання чинності цим Законом для приведення своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

На виконання положень статті 23 Закону №565-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок №850), які визначають механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (п.1 Порядку №850).

Згідно з п.2 цього Порядку №850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги є у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Підпунктом 2 п.3 наведеного Порядку №850 передбачено, що грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі, зокрема, 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Пунктами 7-9 вказаного Порядку №850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).

Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги.

Міністерство внутрішніх справ України в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 Порядку №850 документів приймає рішення про призначення або, у випадках передбачених пунктом 14 Порядку № 850, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Пунктом 5 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" Закон України "Про міліцію" визнано таким, що втратив чинність.

Однак, за змістом пункту 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Отже, ст.23 Закону України «Про міліцію» передбачено, що право на одноразову грошову допомогу у працівника міліції виникає і у тому разі, коли інвалідність настала навіть після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходженні, що і було зазначено в довідці МСЕК.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Аналогічні висновки також узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними в постановах від 10.12.2013 (справа № 21-348а13 та № 21-420а13) та від 17.12.2013 (справа № 21-445а13).

Таким чином, Держава послідовно реалізує політику щодо соціального захисту працівників органів внутрішніх справ, а в подальшому й працівників Національної поліції, шляхом виплати їм одноразової грошової допомоги у розмірах, визначених законом, в разі визначення їм інвалідності через захворювання, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ чи поліції.

Суд зазначає, що довідкою до акта огляду МСЕК від 13 квітня 2016 року Серії 12 ААА №000759 підтверджено, що ОСОБА_1 з 13 квітня 2016 року встановлена третя група інвалідності, через захворювання пов'язане з виконанням службових обов'язків по охороні громадського порядку.

Згідно з довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги від 13 квітня 2016 року серії 12 ААА № 000759 ступінь втрати професійної працездатності позивача становить 50%.

Судом встановлено, що пов'язаність захворювання ОСОБА_1. з виконанням службових обов'язків також підтверджено висновком службового розслідування ЦТР УДСО при ГУМВС України у Львівській області від 02.08.2011р. та Свідоцтвом про хворобу №108 від 07 травня 2015 року.

Суд зазначає, що за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію" відповідно до Порядку № 850, який діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію"; обов'язок з прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги покладено саме на Міністерство внутрішніх справ України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 30 січня 2018 року по справі № 822/1579/17, від 13 лютого 2018 року у справі № 808/1866/16 та від 13 лютого 2018 року у справі № 806/845/16, від 15.05.2018 у справі №161/16343/17.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Суд дійшов висновку, що позивачем надано докази щодо нерозгляду відповідачем звернень ОСОБА_1. та не прийняття по суті за його результатами рішення Міністерством внутрішніх справ в передбаченому законом порядку щодо проведення виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з втратою працездатності, оскільки такі обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи заявами позивача та листами відповідача щодо повернення без розгляду документів про призначення позивачу одноразової грошової допомоги.

Крім того, бездіяльність відповідача підтверджується також перепискою Міністерства внутрішніх справ України з: ліквідаційною комісією УДСО при ГУМВС у Львівській області, якою скеровувалися відповідачу документи про призначення позивачу одноразової грошової допомоги, управлінням Державної служби охорони ГУМВС України у Львівській області; Департаментом поліції охорони національної поліції України; Міністерством фінансів України; Національною поліцією України; Адміністрацією Президента України; народними депутатами України.

Приймаючи рішення зобов'язати відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у звязку з захворюванням, отриманим під час виконання службових обовязків, що призвело до встановленням ІІІ групи інвалідності суд враховує наступне.

Згідно з ч.4 ст.245 КАС України, відповідно до якої у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача суд враховує розяснення, які наведені в постанові Пленуму ВАС України №7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно яких у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов'язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленим статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати з сторін не стягуються.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо не розгляду по суті заяви та матеріалів про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у звязку з захворюванням, отриманим під час виконання службових обовязків, що призвело до встановлення ІІІ групи інвалідності.

Зобовязати Міністерство внутрішніх справ України розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у звязку з захворюванням, отриманим під час виконання службових обовязків, що призвело до встановлення ІІІ групи інвалідності.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Позивач - ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 118, РНОКПП НОМЕР_1).

Відповідач - Міністерство внутрішніх справ України (01601, м. Київ, вул. Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 00032684).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління поліції охорони у Львівській області НП України (79000, м. Львів, вул. Липинського, 44).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 01.11.2018.

Суддя Р.М. Брильовський