Рішення № 77536391, 26.10.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 813/3257/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2018 рокум.Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддяКоморний О.І,

секретар судового засідання Редкевич О.Р.

за участю

представника позивача не прибув,

представника відповідача Сціра Т.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 про визнання дій Головного управління Держгеокадастру у Львівській області протиправними, скасування рішення та зобовязання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 з вимогами:

- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Львівській області щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Раневицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області за межами населеного пункту оформлені листом від 12.06.2018 року вих. № С-3357/0-2227/0/37-18;

- зобовязати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області надати ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Раневицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області за межами населеного пункту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при поданні до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, ним було виконано всі вимоги, передбачені ч.6 ст.118 Земельного кодексу України. Однак, на думку позивача, відповідач безпідставно відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, не вказавши жодної з підстав, передбачених ч. 7ст.118 ЗК України.

Також, позивач наголосив, що відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, покликаючись лише на постанову Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року №413 Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними та на відсутність бажаної до відведення земельної ділянки у переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам в межах норм безоплатної приватизації на території Львівської області у ІІ кварталі 2018 року.

Позивач вказує, що законодавством передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Зважаючи на те, що відмова відповідача прийнята ним з порушенням вимог ч.7 ст.118 ЗК України, позивач вважає дії відповідача щодо прийняття такої відмови протиправними, тому просить суд позовні вимоги задовольнити повністю.

Позиція відповідача щодо даного спору викладена у відзиві на позовну заяву від 06.09.2018 року. Представник відповідача зазначив, що порядок передачі земельних ділянок у власність визначений статтями 116, 118 та 121 ЗК України. Крім того, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, серед іншого, у разі одержання земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначеної ЗК України.

Також, представник відповідача зазначив, що за результатами розгляду клопотання позивача, у його задоволенні відмовлено, оскільки земельна ділянка, яку бажає отримати позивач не входить до переліку ділянок, які можливо передати у власність в межах норм безоплатної приватизації у ІІ кварталі 2018 року. Тому, при обґрунтуванні відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідач покликався на постанову Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року №413 Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, яка визначає механізм передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення Держгеокадастром та його територіальними органами у власність громадян в межах норм безоплатної приватизації.

Позивач у судове засідання не прибув, через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, просив у задоволенні такого відмовити.

Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та

встановив:

ОСОБА_2 17.05.2018 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,20 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населеного пункту на території Раневицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області.

12.06.2018 року за №С-3357/0-2227/0/37-18 Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області відмовлено у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Відмова обґрунтована тим, що на офіційному веб-сайті Головного управління Держгеокадастру у Львівській області опубліковано інформацію про перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам в межах норм безоплатної приватизації на території Львівської області у ІІ кварталі 2018 року. Пропонована позивачем до відведення земельна ділянка в даному переліку відсутня, а, відтак, вирішення даного питання по суті, стане можливим після внесення відображеної на картографічних матеріалах земельної ділянки, поданої у клопотанні, до переліку та розміщення її на сайті.

Крім того, у вказаному листі відповідач зазначив, що Постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року №413 «Деякі питання удосконалення управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» затверджено стратегією удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними.

Дана стратегія визначає механізм передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення Держгеокадастром та його територіальними органами у власність громадянам в межах норм безоплатної приватизації.

Метою стратегії є раціональне та ефективне функціонування сільськогосподарських регіонів з урахуванням потреб розвитку населених пунктів, запобігання деградації земель, необхідності забезпечення продовольчої безпеки держави, а також забезпечення захисту інтересів суспільства (насамперед учасників антитерористичної операції), територіальних громад та держави.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

У відповідності до вимог ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з ч.2 ст.22 Земельного кодексу України, до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Пунктом а ч.3 ст. 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ст.33 Земельного кодексу України, земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Пунктом в ч.3 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Частиною 6 ст.118 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Так, судом з матеріалів справи встановлено, що звертаючись у Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, позивач дотримався передбачених ч.6 ст.118 ЗК України вимог до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Згідно з п.4 ст.122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до п.1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року №15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.

Згідно з п.2 Положення, Держгеокадастр у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, Указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до п.3 Положення передбачено, що основними завданнями Держгеокадастру, зокрема, є реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з пп.13 п.4 Положення, Головне управління Держгеокадастру в області розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Оскільки, спірна земельна ділянка належить до категорії земель сільськогосподарського призначення, тому саме до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Львівській області відноситься розгляд питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.

Відповідно до ст.21 Закону України Про Кабінет Міністрів України передбачено, що Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому.

Віце-премєр-міністром України - Міністром регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України надано Держземагентству України доручення від 08.10.2014 року №37732/0/1-14, в якому йдеться про обовязкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на етапі надання згоди на розроблення відповідної документації із землеустрою за зверненнями юридичних та фізичних осіб щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які не перебувають у їхньому користуванні.

На виконання вказаного доручення, Держземагентством України прийнято наказ від 15.10.2014 року №328 Про введення в дію рішень колегії Держземагентства України від 14.10.2014, зокрема, рішення колегії Держземагентства України №2/1 Про обовязкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності, яким запроваджено з 15.10.2014 року обовязкове врахування позиції органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності.

Відповідно до п.2 рішення колегії №2/1 Про обовязкове направлення на розгляд до місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності, начальники головних управлінь Держземагентства в областях, м.Києві за зверненнями юридичних та фізичних осіб щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які не перебувають у їхньому користуванні, що надходитимуть з 15.10.2014, забезпечують обовязкове направлення на розгляд місцевих рад питань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності на етапі надання згоди на розроблення відповідної документації із землеустрою. Під час розгляду клопотань про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності надсилають органам місцевого самоврядування (сільським, селищним, міським радам) за місцем розташування земельної ділянки запити про висловлення позиції щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої зазначені земельні ділянки можуть бути передані у власність або користування.

Згідно з пп.2.3 п.2 рішення колегії Держземагентства України №2/1, у разі надходження у десятиденний строк від органу місцевого самоврядування мотивованих заперечень стосовно надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, які безпосередньо передбачені законом, зокрема, ч.7 ст.118 та ч.3 ст.123 Земельного кодексу України відмовляють заявникові у задоволенні відповідного клопотання.

Механізм безоплатної передачі земель сільськогосподарського призначення у власність та вичерпні підстави для відмови в цьому визначені нормами Земельного кодексу України.

Згідно з ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 вказаного Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування обєкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказана норма кореспондує ч.3 ст.23 Земельного кодексу України, згідно з якою відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З аналізу вказаних положень законодавства, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним.

Судом з матеріалів справи встановлено, що обґрунтовуючи відмову у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, яка викладена у листі від 12.06.2018 року за №С-3357/0-2227/0/37-18, відповідач покликається на постанову Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року №413 Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними.

Суд не бере до уваги вищевказане покликання відповідача, з огляду на наступне.

Пунктом 1 даної постанови Кабінету Міністрів України затверджено Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними (далі - Стратегія).

Аналіз змісту Стратегії свідчить, що вона визначає загальний план діяльності центральних органів виконавчої влади щодо створення сучасної, прозорої і дієвої системи управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності, а також визначає механізм та способи досягнення визначеної у ній мети, зокрема розроблення проектів нормативно-правових актів, спрямованих на її реалізацію. Однак, вона не регулює відносини, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними особами та фізичними особами під час передачі у власність чи користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності.

Крім того, будь-яких змін до самого порядку одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, передбаченого Земельним кодексом України у звязку із затвердженням Стратегії не внесено.

Таким чином, покликання відповідача на Стратегію як на нормативний акт, що прийнятий на виконання Земельного кодексу України чи іншого закону, що регулює земельні правовідносини є протиправним.

Отже, суд дійшов висновку, що відмова в наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,20 га на території Раневицької ради Дрогобицького району, про що викладено у листі №С-3357/0-2227/0/37-18 є протиправною.

Крім того, судом встановлено, що відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту, у звязку з відсутністю на офіційному веб-сайті ГУ Держгеокадастру у Львівській області опублікованої інформації про перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам в межах норм безоплатної приватизації на території Львівської області у ІІ кварталі 2018 року.

Суд вважає за необхідне зазначити, що покликання відповідача у своїй відмові на положення постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року №413 є помилковим, оскільки перелік законних підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначені ч.7 ст.118 ЗК України. Такі підстави є вичерпними та розширеному тлумаченню не підлягають.

Аналогічного висновку також дійшов Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 19.05.2016 року у справі №802/816/15-а.

Таким чином, позовну вимогу про визнання протиправними дій Головного управління Держгеокадастру у Львівській області щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Раневицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області за межами населеного пункту оформлені листом від 12.06.2018 року вих. № С-3357/0-2227/0/37-18 належить задовольнити;

Щодо позовної вимоги про зобовязання Головне управління Держгеокадастру у Львівській області надати ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Раневицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області за межами населеного пункту, суд зазначає наступне.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень. Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків. Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

В Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Вирішення питань щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою належить до виключної компетенції відповідача та не належить до компетенції адміністративного суду, а відтак суд не повноважний перебирати на себе функції іншого субєкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого субєкта та зобовязувати його невідкладно приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу.

Зважаючи на пункт 3 частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Крім того, стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейським судом з прав людини складено позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх обєктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки (CASE OF DRUЋSTEVNН ZБLOЋNA PRIA AND OTHERS v. THE CZECH REPUBLIC); п. 157 рішення від 21 липня 2011 року у справі Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру (CASE OF SIGMA RADIO TELEVISION LTD. v. CYPRUS); п. 44 рішення від 22 листопада 1995 року у справі Брайєн проти Обєднаного Королівства (CASE OF BRYAN v. THE UNITED KINGDOM); п. 156-157, 159 рішення від 21 липня 2011 року у справі Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру (CASE OF SIGMA RADIO TELEVISION LTD. v. CYPRUS); п. 4 рішення Європейської комісії з прав людини щодо прийнятності від 8 березня 1994 року у справі ISKCON та 8 інших проти Обєднаного Королівства (ISKCON and 8 Others against the United Kingdom); п. 47-56 рішення від 2 грудня 2010 року у справі Путтер проти Болгарії (CASE OF PUTTER v. BULGARIA).

Враховуючи зазначене, позовні вимоги шляхом зобовязання Головного управління Держгеокадастру у Львівській області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га задоволенню не підлягають.

Водночас, відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших субєктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку субєкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.

Таким чином, обовязковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Враховуючи вищевказане, з метою захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобовязати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 від 12.06.2018 року № С-3357/0-2227/0/37-18 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Раневицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області за межами населеного пункту.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не подано належних доказів правомірності відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, які розташована на території на території Раневицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області за межами населеного пункту.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відтак, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача належить задовольнити частково.

На підставі ч. 1 ст. 139 КАС України судові витрати належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ухвалив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним рішення Головного управління Держгеодастру у Львівській області щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Раневицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області за межами населеного пункту оформлені листом від 12.06.2018 року вих. № С-3357/0-2227/0/37-18.

3. Зобовязати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 від 12.06.2018 року № С-3357/0-2227/0/37-18 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Раневицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області за межами населеного пункту.

4. В іншій частині позову відмовити.

5.Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (вул. Чорновола, 4 м. Львів, ЄДРПОУ 39769942) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; РНОКППНОМЕР_1) 704,80 грн судового збору.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 01.11.2018 року.

Суддя Коморний О.І.