Рішення № 77534293, 26.10.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

26 жовтня 2018 р. Справа № 0240/2343/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді:Чернюк А.Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання: Павліченко А.В.,

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: Головного управління ДФС у Вінницькій області

до: ОСОБА_3

про: про стягнення податкового боргу

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулось Головне управління ДФС у Вінницькій області до ОСОБА_3 про стягнення податкового боргу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що станом на момент звернення до суду за відповідачем рахується заборгованість по податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки сплачений фізичними особами, які є власниками обєктів нежитлової нерухомості в сумі 6917,56 грн. Вказану заборгованість відповідач добровільно не погасила, а тому позивач звернувся до суду щодо її примусового стягнення.

Ухвалю суду від 30.07.2018 року вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачеві 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

13.08.2018 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У якому зазначено, що податковий борг на суму 3591,43 грн, згідно податкового повідомлення-рішення №132331-13 від 24.06.2016 року виник як податок на нерухоме майно, а саме 1/2 нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Позивач є власником комплексу будівель (загальною площею 1590,4 кв.м.) до якого, згідно технічного паспорту входять електроцех, токарний цех, склади, майстерні тощо. Таким чином, комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_2, як будівля промисловості не є об'єктом оподаткування в силу імперативних приписів закону (п. п. "є" п. 266.2.2. ст. 266 ПК України) і податок на нерухоме майно на неї не повинен нараховуватись взагалі.

Крім того, відповідач зазначила, що вказані факти встановлені постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 30.10.2017 року по справі №802/1672/17-а за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення №229051-13 від 16.06.2017 року щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яка набрала законної сили.

Податковий борг на суму 3326,13 грн. згідно податкового повідомлення-рішення №178275-13 від 16.06.2017 року виник як податок на нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення в багатоквартирному житловому будинку загальною площею 246,3 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Проте, відповідач вказала, що 25.12.2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_4 придбала (набула право власності) на вказані приміщення. Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Грабовенською Т.А. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" для виникнення пpaвa влacнocтi на нерухоме майно на підставі правочину заявником є особа, яка набуває право власності. Отже, у разі відчуження нерухомого майна на підставі договору усі дії щодо реєстрації виникнення права власності повинен вчинити набувач відповідного речового права як заявник шляхом подачі відповідної заяви державному реєстратору. Відчужувач позбавлений такого права та не може вплинути на даний процес.

10.08.2018 року на адресу суду представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що згідно ч. 4 ст. 73 КАС України, суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. В даній справі не є предметом доказування законність прийняття податкових повідомлень-рішень №132331-13 від 24.06.2016 року та №178275 від 16.06.2017 року. Тому, докази надані відповідачем мають розглядатись судом в порядку іншого адміністративного провадження. Предметом доказування в даній справі є наявність або відсутність податкового боргу і чи підлягає такий борг стягненню. Згідно пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України, платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Крім того, пункт 59.1 ст.59 ПК України встановлює, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Відповідачу податкова вимога №333-17 від 15.02.2017 року надсилалася поштою рекомендованим листом, з повідомленням про вручення.

Ухвалою суду від 30.08.2018 року вирішено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 22.10.2018 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на доводи що містяться в позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача заперечив щодо задоволення заявленого позову з підстав викладених у відзиві.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності встановив наступне.

Згідно матеріалів адміністративної справи за ОСОБА_3 рахується заборгованість з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки сплачений фізичними особами, які є власниками обєктів нежитлової нерухомості у сумі 6917,56 грн.

Даний податковий борг виник внаслідок прийнятих податковим органом податкових повідомлень-рішень:

- №132331-13 від 24.06.2016 року, яким платнику визначено податкове зобов'язання із податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки сплачений фізичними особами, які є власниками обєктів нежитлової нерухомості у сумі 3 591,43 грн.;

- №178275-13 від 16.06.2017 року, яким платнику визначено податкове зобов'язання із податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки сплачений фізичними особами, які є власниками обєктів нежитлової нерухомості у сумі 3 326,13 грн.

Разом з тим, податковий борг на суму 3591,43 грн. згідно податкового повідомлення-рішення №132331-13 від 24.06.2016 року виник як податок на нерухоме майно, а саме 1/2 нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Позивач є власником комплексу будівель (загальною площею 1590,4 кв.м.) до якого, згідно технічного паспорту входять електроцех, токарний цех, склади, майстерні тощо. Комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_2, є будівлями промисловості.

Разом з цим, податковий борг на суму 3326,13 грн. згідно податкового повідомлення-рішення №178275-13 від 16.06.2017 року виник як податок на нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення в багатоквартирному житловому будинку загальною площею 246,3 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

25.12.2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_4 придбала (набула право власності) на вказані приміщення. Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Грабовенською Т.А.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (далі ПК України) визначено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, встановлених цим Кодексом.

Грошове зобов'язання платника податків відповідно до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 України - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Податкове зобов'язання згідно з п.п.14.1.156 п.14.1 ст.14 ПК України - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно з п. 14.1.175 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Пунктом 38.1 стаття 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Відповідно до п. 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 59.1 стаття 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Разом з тим, підпунктом 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1п. 266.2 ст.266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1п.266.3 ст.266 ПК України).

Відповідно до пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно із п.п. 14.1.129 прим. 1 п. 14.1 ст. 14 ПК України, у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Підпунктом "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Національним класифікатором України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 року №530 (надалі - ДК 009:2010), встановлено, що економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", С "Переробна промисловість", О "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", Е "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та Р "Будівництво".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 року №507 затверджено і введено в дію Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.

ОСОБА_3 є власником 1/2 комплексу будівель за адресою АДРЕСА_2 (загальною площею 1590,4 кв. м.) до якого, згідно технічного паспорту входять електроцех, токарний цех, склади (в тому числі, склади масел, бензину), майстерні тощо.

Виходячи із викладеного, суд приходить до висновку, що 1/2 комплексу будівель загальною площею 1590,40 кв.м. по АДРЕСА_2 який належить на праві власності ОСОБА_3, відповідно до правовстановлюючих документів, що враховують вимоги ДК 018-200, не є об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки є будівлями промисловості.

Крім того, дані факти встановлені постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 30.10.2017 року по справі № 802/1672/17-а, яка набрала законної сили, за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення №229051-13 від 16.06.2017 року щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Водночас, норма п. п. "є" п. 266.2.2. ст. 266 ПК України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого пп. 4.1.11 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у пп. 4.1.8 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам - підприємцям, до об'єктів, які не оподатковуються в силу закону.

З огляду на викладене, позовні вимоги щодо стягнення податкового боргу в сумі 3591,43 грн задоволенню не підлягають.

Що стосується податкового боргу на суму 3326,13 грн. згідно податкового повідомлення-рішення №178275-13 від 16.06.2017 року, який виник як податок на нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення в багатоквартирному житловому будинку літ. "А" в цілому складаються з: приміщення в мансардному поверсі №LVII, LVIII, LIX, LX, LXI, LXII, LXIII, загальною площею 246,3 кв.м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1

Згідно п. 266.1 ст. 266 ПK України платниками податку є фізичні тa юридичні особи, в тoму числі нерезиденти, якi є власниками oб'єктiв житлової тa/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

В силу вимог п. 1 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності на нерухоме майно проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації.

При цьому, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" для виникнення пpaвa влacнocтi на нерухоме майно на підставі правочину заявником є особа, яка набуває право власності.

Отже, у разі відчуження нерухомого майна на підставі договору усі дії щодо реєстрації виникнення права власності повинен вчинити набувач відповідного речового права як заявник шляхом подачі відповідної заяви державному реєстратору.

Згідно договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 25.12.2012 року (а. с. 30) між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, згідно якого ОСОБА_4 придбала (набула право власності) на вказані приміщення. Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Грабовенською Т.А.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 подала заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності), що підтверджується карткою прийому заяви №141630594 (а. с. 50), яка зареєстрована у базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 17.10.2018 року.

Разом з тим, в даній картці зазначено перелік документів, поданих із заявою, де вказано договір купівлі-продажу, який зареєстровано в реєстрі за №1208 та видано приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Грабовенською Т.А.

А тому, враховуючи вище зазначене, суд доходить висновку, що відповідач не є власником нерухомого майна, яке стало об'єктом податку, а тому позовна вимога про стягнення податкового боргу у сумі 3326,13 грн. згідно податкового повідомлення-рішення №178275-13 від 16.06.2017 року задоволенню не підлягає.

У відповідності до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову.

Питання щодо розподілу судових витрат вирішено судом відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Головне управління ДФС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39402165, вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100)

Відповідач: ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1)

Повний текст рішення виготовлено: 01.11.2018

Суддя Чернюк Алла Юріївна