Рішення № 77530993, 25.10.2018, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №203/930/18

Провадження №2/0203/670/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2018 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Католікяна М.О.,

при секретарі Дзьомі Ю.О.,

з участю:

-позивача ОСОБА_1;

-представника позивача ОСОБА_2;

-представниці відповідача Крапівцевої О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки та середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні,

у с т а н о в и в:

20 березня 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (правонаступником якого є позивач) про стягнення компенсації за невикористанні дні щорічної додаткової відпустки та середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що від 17.06.2003 року по 29.12.2017 року позивач працював у відповідача на різних посадах. При оформленні трудових відносин позивач підписав з відповідачем контракт, за умовами якого йому було встановлено ненормований робочий день. При звільненні відповідач не сплатив позивачеві відповідну компенсацію за 56 невикористаних днів щорічної додаткової відпустки за роботу понаднормово. Викладене стало причиною звернення позивача до суду з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення з відповідача компенсації за невикористанні дні щорічної додаткової відпустки в сумі 33 236,00 грн. та середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 116 216,00 грн. (а.с.а.с. 1 – 5, 164 – 167).

У судовому засіданні позивач, його представник підтримали позовні вимоги, пояснивши, що від 17.06.2003 року по 29.12.2017 року позивач працював у відповідача на різних посадах (востаннє – на посаді провідного експерта управління фондових операцій). При оформленні трудових відносин позивач підписав з відповідачем контракт, за умовами якого йому було встановлено ненормований робочий день. Копія цього контракту у нього не зберіглася. Такий же контракт відповідач підписував і з іншими працівниками. При звільненні відповідач не сплатив позивачеві відповідну компенсацію за 56 невикористаних днів щорічної додаткової відпустки за роботу понаднормово. Відповідь на відзив позивачем подано 18.05.2018 року (а.с.а.с. 112 – 115).

Представниця відповідача у судовому засіданні заперечувала проти позову, пояснивши, що позивач з відповідачем було укладено звичайний трудовий договір, який не передбачав умов роботи понаднормово. Відповідач дійсно раніше укладав з деякими працівниками письмові контракти, але на час прийняття позивача на роботу такої практики вже не існувало. Відзив на позов відповідачем подано 10.05.2018 року та 27.09.2018 року (а.с.а.с. 52 – 58, 193 – 195). Заперечення відповідачем подано 08.06.2018 року (а.с.а.с. 52 – 58, 146 – 151).

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом було встановлено, що позивач від 17.06.2003 року по 29.12.2017 року позивач працював у відповідача на різних посадах (востаннє – на посаді провідного експерта управління фондових операцій). 29.12.2017 року позивача було звільнено з роботи за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України на підставі наказу від 28.12.2017 року №Э.DN-УВ-2017-9371562-п (а.с.а.с. 59, 60, 62 – 76).

Відповідно до частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами 2, 3 статті 12 ЦПК учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності з частинами 1, 3 статті 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За правилами, встановленими статтею 76 ЦПК, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частинами першою, п’ятою статті 81 ЦПК визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За змістом частини 2 статті 77 ЦПК предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Позов ґрунтується на тому, що при оформленні трудових відносин сторони уклали контракт, за умовами якого позивачеві було встановлено ненормований робочий день, що відповідно до статті 8 Закону України від 15.11.1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі – Закон №504/96-ВР) обумовило набуття ним права на щорічну додаткову відпустку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 8 Закону №504/96-ВР щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається працівникам з ненормованим робочим днем – тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.

Аналіз диспозиції приведеної норми свідчить про те, що особам з ненормованим робочим днем законом забезпечується надання щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці. При цьому надання такого права залежить від віднесення посади (роботи, професії) до відповідного списку, визначеного колективним договором, або закріплення його в трудовій угоді (контракті), укладеній з працівником.

Відтак, процесуальне завдання позивача у контексті спірних правовідносин полягало у доведенні суду факту укладення між сторонами письмового трудового договору (контракту), однією з умов якого був ненормований робочий день.

Між тим, аналіз доказів, наданих позивачем, у контексті приведених вище норм, свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог.

Так, позивачем суду не було надано жодного належного, допустимого, достовірного доказу на підтвердження укладення між сторонами контракту та зайняття ним посади з ненормованим робочим днем.

При цьому суд критично ставиться до показань свідків позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 згідно з якими вони також працювали у відповідача на посадах, подібних займаній позивачем, і з ними були укладені трудові контракти, що передбачали ненормований робочий день, з огляду на таке.

Судом дійсно було встановлено, що з ОСОБА_4 (колишній керівник позивача) та ОСОБА_5 (займав аналогічну посаду) відповідач уклав контракти, які, серед іншого, передбачали ненормований робочий день (а.с.а.с. 170 – 173, 178 – 180).

Між тим, зміст згаданих контрактів свідчи ть про те, що вони були укладені 1994 року та 1997 року відповідно, що цілком відповідає доводу відповідача про існування такої практики раніше – до прийняття на роботу позивача 2003 року. Той факт, що відповідач укладав подібні контракти з працівниками, що були прийняті на роботу разом з позивачем або працювали одночасно з ним, останнім також не доведено.

Інших доказів на підтвердження умови ненормованості робочого дня позивачем надано не було.

З огляду на викладене суд не знайшов підстав для задоволення заявленого у справі позову.

У порядку статті 141 ЦПК судові витрати у справі необхідно віднести на рахунок держави.

Керуючись статтями 5, 7, 10 – 13, 19, 23, 76 – 81, 89, 133, 141, 209 – 211, 213, 228, 229, 258, 259, 263 – 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_1; АДРЕСА_1) у позові до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (ідентифікаційний номер – 14360570; 01001, Україна, місто Київ, вулиця Грушевського, 1Д) про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки та середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення. Рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складено 30 жовтня 2018 року.

Суддя М.О. Католікян