Рішення № 77530823, 31.10.2018, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Провадження № 2/243/2828/2018

Справа № 243/8035/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І м е н е м У к р а ї н и

31 жовтня 2018 року Слов’янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Кузнецова Р.В.,

при секретареві Малиновській І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Слов’янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 селищної ради про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В :

23 серпня 2018 року до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області звернулась ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 селищної ради про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що 16 липня 2009 року помер її батько - ОСОБА_3, який постійно проживав за адресою: Слов’янський р-н, с. Майдан, вул. Невського, 44 та був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. У жовтні 2002 року батько переїхав жити до ОСОБА_1, як до доньки в будинок № 44 по вул. Невського с. Майдан Слов’янського району. Він хворів, звільнився з роботи як тільки оформив пенсію за віком, тому ОСОБА_1 ним опікувалась. Але зареєстрованим ОСОБА_3 залишився в будинку за адресою: с. Прелесне, вул. Гагаріна, буд. № 55, в якому він мешкав до переїзду до позивачки. ОСОБА_1 сумлінно дбала про стан здоров’я батька, купувала продукти харчування, ліки, піклувалася, вони мали спільний бюджет, вели спільне господарство, купували за спільні кошти предмети побутової техніки (мікрохвильову піч, телевізор). Разом сплачували вартість комунальних послуг - за користування водою, електричною енергією, придбання палива. Обробляли присадибну ділянку, вирощували на ній городину, разом збирали врожай. Після смерті ОСОБА_3 позивачка займалася його похованням, отримала свідоцтво про смерть.

Після смерті спадкодавця спадкоємцем за законом була тільки вона. Інших спадкоємців після смерті батька немає та до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався.

Згідно положень ст.3 СК України, сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають спільні права та обов’язки.

Позивачка вважає, що вона є спадкоємцем четвертої черги за законом відповідно до ст. 1264 ЦК України, оскільки, з 01.10.2002 р. по час смерті ОСОБА_3, який помер 16.07.2009 року, мешкала з ним однією сім'єю.

Згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину.

Після смерті батька вона була переконана, що прийняла спадщину після його смерті тому до нотаріуса звернулася після спливу 6 місяців з дня смерті батька, для оформленн права власності на земельну ділянку площею 8,2841 га, яка належала її батькові на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ДН № 189962, яку він отримав у власність на підставі розпорядження голови Слов’янської райдержадміністрації від 15.08.2005 року № 360.

Однак, постановою державного нотаріуса Другої Слов’янської держано нотаріальної контори ОСОБА_4 від 12 липня 2018 року їй відмовлено у вчинень нотаріальної дії, оскільки вона не прийняла спадщину згідно ст. 1270 ЦК України та у зв’язку із відсутністю документу, який встановлює право власності на земельну ділянку.

Але, за своє життя батько втратив зазначений державний акт і його місці знаходження їй не відомо.

Згідно державного акту на ім’я ОСОБА_3, копію якого вона отримала у міськрайонному управлінні у Слов’янському районі та місті Слов’янську Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, земельна ділянка загальною площею 8,2841 га, складається із 3-х ділянок: ділянка 1 площею 0,2726 га кадастровиі номер 1424285700:04:000:0761, ділянка 2 площею 7.1338 га, кадастровий номер 1424285700:04:000:0191, ділянка 3 площею 0.8777 га, кадастровий номер 1424285700:04:000:0487.

Цільове призначення ділянки - для ведення товарного сільськогосподарською виробництва, знаходиться на території Прелеснянської (зараз - ОСОБА_2) селищно ОСОБА_5 Слов’янського району Донецької області.

Оскільки державний нотаріус відмовив позивачці в видачі свідоцтва про право на спадщину у зв’язку із відсутністю правовстановлюючого документу, іншого шляху, крім звернення до суду для визнання права власності в неї немає, а тому позивачка просить суд встановити факт, що вона ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мешкали однією сім'єю, як донька та батько, за адресою: Слов’янський р-н, село Майдан вул. Невського, 44, в період часу з 01.10.2002 року по день смерті ОСОБА_3 - 16 липня 2009 року (тобто факт прийняття нею спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_3).

Визнати за нею, ОСОБА_1, право власності на земельну ділянку загальною площею 8,2841 га, яка належала її батькові, ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДН № 189962, яка складається із 3-х ділянок: ділянка 1 площею 0,2726 га кадастровий номер 1424285700:04:000:0761, ділянка 2 площею 7.1338 га, кадастровий номер 1424285700:04:000:0191, ділянка 3 площею 0.8777 га, кадастровий номер 1424285700:04:000:0487, в порядку спадкування за законом.

Позивачка будучи повідомленим у встановленому законом порядку (належним чином) про час і місце судового розгляду справи, не використав наданого законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, та не з’явився у судове засідання, надала до суду заяву з проханням розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги задовольнити задовольнити, не заперечувала проти заочного рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається:

1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Під час розгляду справи, судом приймалися усі передбачені діючим законодавством заходи щодо належного повідомлення відповідача про місце, день та час розгляду справи.

Представник відповідача ОСОБА_2 селищної ради Донецької області, будучи повідомленим у встановленому законом порядку (належним чином) про час і місце судового розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, не використав наданого законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, та не з’явився у судове засідання без повідомлення причин, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у його відсутності від нього до суду не надходило.

З огляду на викладене, оскільки відповідач будучи повідомленим належним чином про дату, час і місце судового засідання, повторно не з’явився у судове засідання, суд приходить до переконання, що у суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, а тому, зі згоди позивачки, вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280, 281 ЦПК України.

Суд, дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 селищної ради про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом підлягають задоволенню з огляду на їх законність та обґрунтованість.

У судовому засіданні встановлено, що згідно із свідоцтвом про народження серія: I-НО № 723653, позивач ОСОБА_6 народилась 06 березня 1973 року в с. Прелесне Слов’янського району Донецької області. ЇЇ батьками в свідоцтві записані: ОСОБА_3 та ОСОБА_7 (а.с. 12).

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серія: V-НО № 403454, 27 квітня 1991 року, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, за актовим записом № 11, з цих обставин позивачка змінила прізвище на ОСОБА_8 (а.с.11).

Згідно заочного рішення Слов’янського міськрайонного суду від 19 грудня 2016 року шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було розірвано (а.с.13).

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серія: І-НО № 475994, 07 серпня 2017 року, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 зареєстрували шлюб, за актовим записом № 22, з цих обставин позивачка змінила прізвище на ОСОБА_10 (а.с.12 оборот).

Згідно із свідоцтвом про смерть серія: І-НО № 972583, 16 липня 2009 року в с. Прелесне Слов’янського району Донецької області помер батько позивачки – ОСОБА_3 (а.с. 10).

Згідно із постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 12 липня 2018 року № 665/02-31, державним нотаріусом Другої Слов’янської державної нотаріальної контори ОСОБА_4, позивачці ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно, що залишилось після смерті її батька ОСОБА_3, який помер 16 липня 2009 року, у зв’язку із пропуском шестимісячного строку на прийняття спадщини, а також у зв’язку із тим, що не було надано правовстановлюючий документ на земельну ділянку (а.с. 7).

На запит суду державний нотаріус Другої Слов’янської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 повідомила, що після померлого 16 липня 2009 року гр. ОСОБА_3 заяви про прийняття спадщини не надходило і спадкова справа не заводилась (а.с. 27).

З акту № 63 від 20.08.2018 року складеного депутатом ОСОБА_2 селищної ради, округу № 20 та посвідченого свідками ОСОБА_11 та ОСОБА_12, слідує, що гр. ОСОБА_3 мешкав разом з донькою ОСОБА_1 за адресою: с. Майдан Слов’янського району, вул. Невського, буд. 44 по день смерті 17 липня 2009 року (а.с. 8).

З копії державного акту на право власності на земельну ділянку посвідчену головним управлінням Держгеокастру у Донецькій області, серія ДН189962, слідує що, ОСОБА_3 на підставі розпорядження голови Слов’янської райдержадміністрації від 15.08.2005р. за №360 є власником земельної ділянки площею 8,2841 га за адресою: с. Прелесне, Прелеснянська сільська рада, діл. 308, зазначено цільове призначення земельної ділянки – ведення сільськогосподарського виробництва 8,2841 га. Акт зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010516700297 від 20.12.2005 року (а.с.9).

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Згідно із ч.4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Відповідно до ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі смерті власника.

Приписами ст. 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб спадкоємців.

Відповідно до положень ст.ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Здійснення права на спадкування визначено Главою 87 ЦК України.

Згідно з ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Згідно із ч.1ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до абз. 3 п. 3 роз’яснень постанови Пленуму ВСУ України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за правилами ст.29, ч. 2 ст.1221 ЦК України. Якщо спадкодавець мав кілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця.

Згідно з ч.1ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. З цієї норми випливає, що прийняття спадщини має важливе практичне значення: з ним пов’язана можливість оформлення права власності на спадкове майно шляхом видачі нотаріусом правовстановлюючого документа свідоцтва про право на спадщину та реєстрації, у випадках, визначених законом, прав на неї (наприклад, на нерухоме майно).

Акт прийняття спадщини характеризується наступними ознаками: односторонній характер даного правочину, оскільки його здійснення залежить виключно від волі спадкоємця; безумовність та беззастережність передбачають, що не можна поставити факт прийняття спадщини у залежність від настання або ненастання якої-небудь умови, рівно як і не допускається часткове прийняття спадщини з відмовою від прийняття тієї її частини, що залишилася; прийняття спадкоємцем спадщини хоча б у частині свідчить про те, що спадкоємець прийняв її у цілому, незалежно від того, у чому полягає частина, що залишилася, і де вона знаходиться.

Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч.1ст.1269 ЦК України).

Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.

При цьому, слід враховувати, що чинним законодавством не розкривається поняття постійного місця проживання фізичної особи, тому визнання цього факту розцінюється законом як встановлення факту, що має юридичне значення.

Згідно з п. 4.10 п. 4 гл. 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.

В останньому випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини. Отже, законодавець в даному випадку висунув вимогу про обов’язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщину у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.

Як випливає із п. 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем. ; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Статтею 1297 ЦК встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно.

Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов'язку у виді втрати права на спадщину. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296, 1297 ЦК) та не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК).

Проаналізувавши встановлені обставини по справі та надані сторонами докази в їх сукупності, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є єдиною особою, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3

Як вбачається із копії державного акту на право власності на земельну ділянку посвідчену головним управлінням Держгеокастру у Донецькій області, серія ДН189962, слідує що, ОСОБА_3 на підставі розпорядження голови Слов’янської райдержадміністрації від 15.08.2005р. за №360 є власником земельної ділянки площею 8,2841 га за адресою: с. Прелесне, Прелеснянська сільська рада, діл. 308, зазначено цільове призначення земельної ділянки – ведення сільськогосподарського виробництва 8,2841 га. Акт зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010516700297 від 20.12.2005 року.

Відповідно до положення ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Відповідно до положення ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з роз’ясненнями, наданими Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ, у листі «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» №24/753/0/4-13 від 16.05.2013 р. (пункт 3.5), набуття права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку Державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.

Положенням пункту «б» частини другої статті 125 Земельного кодексу України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об’єднання земельних ділянок» від 05.03.2009 року) право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення посвідчується свідоцтвом про право на спадщину.

Згідно з роз’ясненнями, наданими Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ, у листі «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» №24/753/0/4-13 від 16.05.2013 р. (пункт 3.5), набуття права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку Державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.

Положенням пункту «б» частини другої статті 125 Земельного кодексу України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об’єднання земельних ділянок» від 05.03.2009 року) право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення посвідчується свідоцтвом про право на спадщину.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Проаналізувавши встановлені обставини по справі та надані сторонами докази в їх сукупності, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є єдиною особою, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 За життя спадкодавець ОСОБА_3 набув у встановленому порядку право власності на зазначену земельну ділянку розпорядження голови Слов’янської райдержадміністрації від 15.08.2005р. за №360, тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Позивач не вимагав компенсації за понесені судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15,16,25,328, 373, 374, 392, 1216- 1218, 1220, 1221, 1222, 1223,ч.1ст.1225, ч.3 ст.1268, ст. 1269, ч.1 ст. 1270 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 14, 81,82, 89, 259, 263 – 265, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 селищної ради про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом – задовольнити.

Встановити факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мешкали однією сім'єю, як донька та батько, за адресою: Слов’янський р-н, село Майдан вул. Невського, 44, в період часу з 01.10.2002 року по день смерті ОСОБА_3 - 16 липня 2009 року (тобто факт прийняття нею спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_3).

Визнати за ОСОБА_1, право власності на земельну ділянку загальною площею 8,2841 га, яка належала її батькові, ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДН № 189962, яка складається із 3-х ділянок: ділянка 1 площею 0,2726 га кадастровий номер 1424285700:04:000:0761, ділянка 2 площею 7.1338 га, кадастровий номер 1424285700:04:000:0191, ділянка 3 площею 0.8777 га, кадастровий номер 1424285700:04:000:0487, в порядку спадкування за законом.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

На рішення суду позивачем може бути подано апеляційну скаргу до Донецького Апеляційного суду через Слов’янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а відповідачем, в такий же строк з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 31 жовтня 2018 року.

Суддя Слов’янського

міськрайонного суду ОСОБА_5