Рішення № 77530010, 31.10.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/13761/15ц

провадження 2/201/988/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2018 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про зобов’язання вчинити певні дії, стягнення грошових коштів, моральної шкоди і витрат на оплату правової допомоги, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 25 серпня 2015 року звернулася до суду з позовом до відповідача ПАТ (зараз АТ) КБ «ПРИВАТБАНК» про зобов’язання вчинити певні дії, стягнення грошових коштів, моральної шкоди і витрат на оплату правової допомоги, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах та в ході судового засідання посилається на те, що 29 серпня 2013 року вона народили дочку і стала на облік як одинока мати в Звенигородському районному управлінні соціального захисту населення; оскільки вона раніше була клієнтом Приватбанку, то вирішила відкрити в цьому банку картковий рахунок для отримання виплат як одинокій матері, соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям та щомісячну допомогу при народженні дитини. Звернулася до відповідача і 01 вересня 2012 року Анкетою-заявою узгодили всі істотні умови правочину, їй було відкрито рахунок та видано картку терміном до червня 2017 року і договір почав діяти, Звенигородське РУСЗН перерахувало на вказану картку їй вищезазначені кошти. Але 10 лютого 2015 року вона не змогла розрахуватися вказаною своєю карткою, так як, як повідомив в смс повідомленні банк, на її картку встановлено обмеження на розрахункові операції, а потім і взагалі з неї списана частина коштів в рахунок погашення боргу. Звернулася до відділення банку за місцем мешкання і їй повідомили, що з її карткою проводилися невстановлені фінансові махінації і картка запідозрена в шахрайстві, тому вона частково заблокована. Оскільки вона, позивач, ніяких шахрайських дій з карткою не проводила, то і не погодилася з вказаними діями банку, відповідача. Звернулася до відповідача з питанням з’ясування вказаного, але отримала фактично відмову, порушені її права, їй завдана моральна шкода, вона фактично була позбавлена можливості користуватися своїми коштами, що держава виплачує на дитину, в добровільному порядку вирішення питання з відновленням користування нею вказаною карткою не відбулося. Позивач був дуже обурений цим, неодноразово звертався до відповідача про повернення всього в первісний стан, та йому було відмовлено в цьому. Вважає вказане незаконним і просила зобов’язати відповідача усунути перешкоди в користуванні нею своєю карткою, стягнути з банка не отриману нею грошову допомогу, моральну шкоду та витрати на правову допомогу їй, так як вона вимушена була звертатися до юристів за допомогою, задовольнивши уточнений позов у повному обсязі.

Представник відповідача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, дійсно відповідно до підписаної Анкети-заяви про надання банківських послуг між АТ КБ Приватбанк та ОСОБА_1 було відкрито кредитний рахунок та надано кредитну картку, разом з Анкетою-заявою позивачем було підписано Умови та правила надання банківських послуг, пам'ятку власника картки для виплат, тарифів на випуск і обслуговування картки для виплат.Шляхом підписання договору банківського рахунку позивач погодився з тим, що Умови та Правила надання банківських послуг складають між сторонами договір про надання банківських послуг; при цьому прийняв на себе зобов'язання виконувати ці умови та правила, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку. Ними було встановлено, що по картці, що належить позивачці було вчинено несанкційовані операції, що призвело до перевірки банком операцій по карті, що належить ОСОБА_1, у зв’язку з чим банком встановлено обмеження в користуванні карткою. Відповідно до Умов та Правил встановлено - держатель доручає банку списувати з будь-якого рахунку держателя, відкритого в банку, зокрема з картрахунку грошові кошти для здійснення платежу з метою повного або часткового погашення боргових зобов'язань, у тому числі мінімального обов'язкового платежу, якщо мінімальний обов'язковий платіж вказаний в заяві клієнта і в пам'ятці клієнта, а також списання помилково перерахованих сум, за якими держатель не є належним одержувачем. Списання коштів здійснюється відповідно до встановленого законодавством порядку. З врахуванням укладено кредитного договору і передбаченого права банку на списання коштів з картки позивача для погашення заборгованості перед банком, останній використав вказане своє право, а отже немає підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення списаної суми заборгованості. У виникненні такої ситуації є вина самого позивача, який впродовж певного часу, використавши кредитні кошти, не прийняв заходів для виконання свого зобов’язання за договором. Отже, правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні. Все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов’язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і будь-якої шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі

Вислухавши пояснення позивача і представника відповідача, з’ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

В судовому засіданні встановлено, що дійсно 29 серпня 2013 року позивач ОСОБА_1 народили дочку і стала на облік як одинока мати в Звенигородському районному управлінні соціального захисту населення; оскільки вона раніше була клієнтом Приватбанку, то вирішила відкрити в цьому банку картковий рахунок для отримання виплат як одинокій матері, соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям та щомісячну допомогу при народженні дитини. Звернулася до відповідача і 01 вересня 2012 року Анкетою-заявою узгодили всі істотні умови правочину, їй було відкрито рахунок та видано картку терміном до червня 2017 року і договір почав діяти, Звенигородське РУСЗН перерахувало на вказану картку їй вищезазначені кошти: 309 грн. 60 коп. – як одинокій матері, 1318 грн. 07 коп. – щомісячна державна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям і 1012 грн. 50 коп. – щомісячна одноразова допомога при народженні однієї дитини.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок , а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Якщо кожна із сторін у зобов’язанні має одночасно і права і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України). Позичальник зобов’язується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.

Але 10 лютого 2015 року вона не змогла розрахуватися вказаною своєю карткою, так як, як повідомив в смс повідомленні банк, на її картку встановлено обмеження на розрахункові операції, а потім і взагалі з неї списана частина коштів в рахунок погашення боргу. Звернулася до відділення банку за місцем мешкання і їй повідомили, що з її карткою проводилися невстановлені фінансові махінації і картка запідозрена в шахрайстві, тому вона частково заблокована. Оскільки вона, як стверджує позивач, ніяких шахрайських дій з карткою не проводила, то і не погодилася з вказаними діями банку, відповідача. Звернулася до відповідача з питанням з’ясування вказаного, але отримала фактично відмову, порушені її права, вважає, що їй вказаними незаконними діями завдана моральна шкода, вона фактично була позбавлена можливості користуватися своїми коштами, що держава виплачує на дитину, в добровільному порядку вирішення питання з відновленням користування нею вказаною карткою не відбулося. В добровільному порядку питання не вирішене і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовну заяву не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…». Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до підписаної Анкети-заяви про надання банківських послуг між ПАТ КБ Приватбанк та ОСОБА_1 було відкрито кредитний рахунок та надано кредитну картку. Разом з Анкетою-зявою позивачем було підписано Умови та правила надання банківських послуг, пам'ятку власника картки для виплат, тарифів на випуск і обслуговування картки для виплат.

Відповідно до ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до п. 1 ст. 1067 ЦК України договір банківського рахунку укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Шляхом підписання договору банківського рахунку, позивач погодився з тим, що Умови та Правила надання банківських послуг складають між сторонами договір про надання банківських послуг; при цьому прийняв на себе зобов'язання виконувати ці умови та правила, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку (http://privatbank.com.ua).

Відповідно п.п. 1.1.5.14 умов та правил надання банківських послуг клієнт відповідає за усі операції в повному обсязі, здійснені у підрозділах банку, через пристрої самообслуговування, систему MobileBanking, систему Приват-24 з використанням передбачених цими Умовами засобів його ідентифікації та аутентифікації.

В пункті 2.1.4.5. Умов та правил на дання банківських послуг зазначено, що підставою для отримання готівкових коштів по картці через банкомат є правильне введення ПІНа. У разі шестиразового невірного введення ПІНу карта автоматично блокується. У цьому випадку необхідно відмінити ПІН-блокування за допомогою інтернет-банку Приват24 (меню "Налаштування - Зняття PIN блокування") або по дзвінку на номер 3700 (безкоштовно з мобільних телефонів).

Так, відповідно до ст. 12. Розділу VI. Постанови правління НБУ від 05 листопада 2014 року № 705 “Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів” - “Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками” емітент має право прийняти рішення про зупинення здійснення операцій з використанням певного електронного платіжного засобу, а також про вилучення електронного платіжного засобу за наявності обставин, що можуть свідчити про незаконне використання електронного платіжного засобу та/або його реквізитів, значно збільшеного ризику неспроможності платника виконати своє зобов'язання щодо сплати кредиту та процентів за ним, в інших випадках, установлених договором. Зупинення або припинення права користувача використовувати електронний платіжний засіб не припиняє зобов'язань користувача й емітента, що виникли до часу зупинення або припинення зазначеного права.

Згідно з п. 2.1.2.2.17 Умов та правил надання банківських послуг клієнт несе повну відповідальність за несанкціоноване отримання грошових коштів з карткового рахунку третіми особами. Відповідно до п. 2.1.2.7.1 Умов та правил держатель несе відповідальність за операції, що здійснюються з картками, у тому числі наданими банком його довіреною особам. Згідно з п. 2.1.2.7.4 Умов та правил держатель картки несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, включаючи операції, що супроводжуються правильним введенням нанесених на карті даних, до моменту звернення держателя карти в банк і заяви про блокування коштів на картрахунку і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки карти в СТОП-ЛИСТ платіжною системою.

Відповідно до ст. 54 Закону України “Про банки та банківську діяльність” банки забезпечують захист банківської інформації, коштів та майна шляхом створення відповідних систем захисту, служб охорони банківських об'єктів відповідно до законодавства України та нормативних актів Національного банку.

Таким чином, було встановлено, що по картці, що належить позивачці було вчинено несанкційовані операції, що призвело до перевірки банком операцій по карті, що належить ОСОБА_1. У зв’язку з чим банком встановлено обмеження в користуванні карткою.

Відповідно до статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

У порушення зазначених норм закону та умов договору позивач зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконав.

Відповідно до частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення зобов’язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. Відповідно до п. 2 ст. 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

Так, відповідно до п. 26.1 ст. 26 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та \або третіх осіб.

Згідно п. 3.2.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам позичальник доручає банку списувати кошти із всіх своїх поточних рахунків у валюті кредиту або у валюті, відмінної від валюти кредиту, при наявності на них необхідної суми коштів, не наданих у кредит, у межах сум, які підлягають сплаті банку за заявою та цими Умовами, при настанні строків платежів (договірне списання). Пунктом 3.3.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним передбачено право банку списувати кошти з поточних рахунків позичальника згідно п. 3.2.5 цих Умов, при настанні строків платежів, передбачених цими Умовами та заявою, у межах належних до сплати банку сум.

Заява про надання кредиту підписана позивачкою особисто, в ній зазначено, що вона ознайомлена та згодна з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам та тарифами, та всі ці документи складають між нею та банком кредитно-заставний договір.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором.

Можливість договірного списання банком передбачена також пунктом 6.6. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ № 22 від 21 січня 2004 року, а саме: якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається у договорі про розрахунково - касове обслуговування або іншому договорі про надання банківських послуг.

Згідно з п. 4.6 Умов та правил надання банківських послуг клієнт доручає банку списання грошових коштів із своїх рахунків, відкритих у валюті кредитного ліміту, в межах сум, які підлягають сплаті банку по цьому договору, при настанні строку платежів, а також списання грошових коштів з картрахунку у випадку настання строку платежів по іншим договорам клієнта в розмірі, встановленому цими договорами (договірне списання), в межах платіжного ліміту картрахунку. Банк провадить списання коштів у грошові одиниці України з рахунку клієнта в розмірі еквівалентному сумі заборгованості по договору.

Пунктом 5.2 Правил користування платіжною картою передбачено право банку погашати кредит шляхом договірного списання коштів з інших рахунків клієнта на підставі договору. Згідно пункту 5.6. цих Правил держатель поручає банку списувати з будь – якого рахунку держателя, відкритого в банку, гроші для часткового або повного погашення боргових зобов’язань.

Пунктом 2.1.12.8. Умов та Правил встановлено - держатель доручає банку списувати з будь-якого рахунку держателя, відкритого в банку, зокрема з картрахунку грошові кошти для здійснення платежу з метою повного або часткового погашення боргових зобов'язань, у тому числі мінімального обов'язкового платежу, якщо мінімальний обов'язковий платіж вказаний в заяві клієнта і в пам'ятці клієнта, а також списання помилково перерахованих сум, за якими держатель не є належним одержувачем. Списання коштів здійснюється відповідно до встановленого законодавством порядку.

З врахуванням укладено кредитного договору і передбаченого права банку на списання коштів з картки позивача для погашення заборгованості перед банком, немає підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення списаної суми заборгованості. У виникненні такої ситуації є вина самого позивача, який впродовж певного часу, використавши кредитні кошти, не прийняв заходів для виконання свого зобов’язання за договором.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу.

Одним з конституційних прав кожної особи є право на правову допомогу. Це право є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини. Відповідно до постанови ВССУ від 17 жовтня 2014 року № 10 “Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах” судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи. Право на правову допомогу гарантовано ст. 8 та 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у ст. 137, 138, 141 ЦПК України: витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Законом України “Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних і адміністративних справах”. В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСУ від 15 квітня 2009 року зазначається, що витрати на оплату правової допомоги при розгляді справ у цивільному судочинстві відшкодовується в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом, і не є шкодою в розумінні ст. 1166 ЦК України та не можуть бути стягнуті за позовом. Отже стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею документально підтверджені судові витрати. Не є належним доказом витрат на правову допомогу довідка адвоката про суму гонорару, розписка про одержання коштів за правову допомогу.

Також, при задоволенні суду вимог щодо сплати витрат, пов'язаних з наданням юридично-правової допомоги, слід визначити характер наданої правової допомоги, час, який було витрачено фахівцем з надання такої допомоги. Також слід довести факт зарахування коштів на розрахунок фахівця за надання саме правової допомоги.

Позивачем не надано до суду жодного документу, який би підтверджував час надання правової допомоги, характер правової допомоги, факт зарахування коштів. Не надано розрахунок правової допомоги.

В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем не було надано належні докази наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачем моральних страждань.

Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди.

В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем не було надано належних доказів наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачем моральних страждань, він не довів вину відповідача, не надав доказів причинно-наслідкового зв’язку між діями (винними, а не будь-якими) третіх осіб, відповідача та начебто завданою шкодою, не надано розрахунку шкоди.

Договір є укладеним, відповідно до вимог ст. 638 ЦК України, якщо у належній формі сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх його істотних умов.

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» належним чином виконав взяті на себе зобов’язання передбачені умовами кредитного договору (на підтвердження цього надано виписку по рахунку) та заяву, анкету та інш.. Виписки по рахункам підтверджують той факт, що кошти були перераховані банком в повному обсязі. Бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види зв’язності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з п. 1.2.1. Положення бухгалтерський (фінансовий) облік забезпечує своєчасне й повне відображення всіх операцій банку та надання користувачам інформації про стан активів і зобов'язань, власний капітал, результати фінансової діяльності та їх зміни. На основі даних фінансового обліку складається фінансова звітність. Пунктом 5.1. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженою постановою № 254 Національного банку України від 18 червня 2003 року визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Виписки, з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Тобто виписка по рахунку є доказом на підтвердження спростування позовних вимог до АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

У справі відсутні будь-які фактичні дані про те, що позивач не отримав кредитні кошти за кредитним договором, та відповідно позивач не надав суду доказів на підтвердження цього. Позивач також приступила до виконання кредитного договору та на протязі певного часу сплачувала кошти по кредитному договору (на підтвердження цього наявний розрахунок заборгованості по кредитному договору).

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об’єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов’язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору відповідача) діям відносно нього, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов’язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на позові в частині їх не обгрунтованості, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до АТ «Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про зобов’язання вчинити певні дії, стягнення грошових коштів, моральної шкоди і витрат на оплату правової допомоги відмовити.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про зобов’язання вчинити певні дії, стягнення грошових коштів, моральної шкоди і витрат на оплату правової допомоги в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 22, 23, 203, 204, 205, 207, 208, 209, 210, 215, 1066, 1067, 1071 ЦК України, ст. 26 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, ст. 54 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про зобов’язання вчинити певні дії, стягнення грошових коштів, моральної шкоди і витрат на оплату правової допомоги відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено 31 жовтня 2018 року.

Суддя -