Рішення № 77515016, 08.10.2018, Бережанський районний суд Тернопільської області

Справа № 2/593/105/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Бережанський районний суд Тернопільської області

"08" жовтня 2018 р.

В складі :

Головуючого судді Німко Н.П.

При секретарі Олексів О.Б.

З участю:

Представника позивача ОСОБА_1

Представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Бережани Тернопільської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3, поданого до ОСОБА_4 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання кредитного договору недійсним, укладеним під приводом обману,-

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» із вимогами визнати недійсними Кредитний договір від 29 липня 2008 року №-108 та Додатковий договір до Кредитного договору від 29 липня 2008 року №-108, укладені між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», (код ЄДРПОУ 02827560 ) та ОСОБА_3 (ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_1).

В обґрунтування заявлених вимог сторона позивача послалася на наступні обставини:

Під час укладення між сторонами кредитного договору №-108 від 29 липня 2008 року (далі - оспорюваний правочин) зі сторони відповідача ( далі – ОСОБА_6) було порушено вимоги діючого законодавства України та приписи Національного ОСОБА_6 України, які визначені законом як істотні та є необхідні для даного виду договорів, а саме: не виконано вимоги Закону про дотримання істотних умов договору щодо надання Позичальнику об’єктивної, повної та достовірної інформації про умови кредиту під час укладення договору про надання споживчого кредиту забезпеченого іпотекою, які є істотними для такого виду договорів, а також те, що Банк в умовах кредитного договору, приховав фактичне значення реальної процентної ставки та фактичне значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за користування кредитом та того розміру подорожчання кредиту, які були обумовлені та узгоджені між сторонами кредитного правочину в його умовах. Також, як вважає сторона позивача, в оспорюваному правочині відсутні встановлені законодавством обов’язкові умови, які необхідні для його укладення, оскільки Банк, при укладанні спірного кредитного договору з позичальником, не здійснив належно детальний, достовірний та об'єктивний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача, тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту згідно імперативних вимог п. 2 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. З «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (надалі - Правила), затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168; не зазначив належно вид і предмет кожної супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості згідно вимоги п. 3.4 Правил; не визначив належно реальну процентну ставку в порушення вимоги п. 3.3 Правил; не визначив та не вказав належно про абсолютне значення подорожчання кредиту в грошовому вигляді, згідно вимоги п. 3.3 «Правил», шляхом підсумовування всіх платежів здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту; всупереч вимоги п. 3.4 Правил, не зазначив про умови відкриття, ведення та закриття банківського рахунку, тарифи, а також про всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; в порушення вимоги п. 7 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків», не визначив строк дії кредитного договору; всупереч вимоги п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків», не визначив порядок припинення дії кредитного договору; в порушення вимоги п. 6 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», не встановив істотної умови договору про дострокове розірвання кредитного договору, що не є тотожним з достроковим поверненням кредиту; не визначив відповідальності кредитора при порушенні умов договору щодо умов повернення і зарахування кредиту (зокрема, в разі зарахування коштів з каси банку на транзитні рахунки або на рахунки не зазначені в договорі), як того вимагають норми ч. 2 ст. 345 ГК України та п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків»; в порушення вимоги ст. 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність», не вказав застереження щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення; не здійснив оприлюднення інформації про умови іпотечного кредитування згідно імперативної вимоги ст. 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»; не встановив положення про інфляційне застереження та не узгодив домовленості, про розрахунки індексації щодо збереження реальної вартості предмету іпотеки.

Обґрунтовуючи фактичні обставини щодо введення позивальника в оману під час укладення оспорюваного правочину, сторона позивача зазначила у позові, що розрахунок реальної процентної ставки за користування кредитом, визначення сукупної вартості подорожчання кредиту та розміру суми абсолютного значення подорожчання кредиту, Банк не здійснював, в письмовій формі не викладав, до відома Позичальника не доводив та з ним не узгоджував. Також вважає, що документальне оформлення ОСОБА_6 оспорюваного правочину не відповідає всім вимогам Закону та нормативно-правовим актам України, які регулюють питання кредитних правовідносин. Посилаючись на норми Закону України «Про захист прав споживачів», вважає, що таким чином при укладенні між сторонами оспорюваного правочину, позивача було введено в оману щодо фактичних істотних умов кредитного договору (зокрема щодо його ціни та загальної вартості кредиту), а тому просить захистити права позичальника ОСОБА_3 шляхом визнання кредитного договору недійсним, як такого що укладений під приводом обману.

Позивач ОСОБА_3 та його представник адвокат ОСОБА_5 у судове засідання по розгляду даної справи не з»явилися, були належним чином повідомлені про його час та місце. З цього приводу представник позивача адвокат ОСОБА_1 повідомив суду, що сторона позивача не заперечує щодо розгляду справи за відсутності вказаних учасників процесу.

У судовому засідання представник позивача ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_1 заявлені у позові вимоги підтримав в повному обсязі, просить позов задовольнити й винести судове рішення, яким визнати недійсними Кредитний договір від 29 липня 2008 року №-108 та Додатковий договір до Кредитного договору від 29 липня 2008 року №-108, укладені між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України». В обґрунтування заявлених вимог послався на те, що оспорювані угоди були укладені під впливом обману позивача, який мав місце зі сторони відповідача, оскільки позивач при укладені таких угод не був належним чином поінформованим про відсоткову ставку за користування кредитом, а також про сукупну вартість кредиту; окрім цього, вважає, що підставою для задоволення позовних вимог є і те, що документи, які підтверджують видачу позивачу кредиту, не відповідали вимогам Інструкції про касові операції в банках України, яка була чинною на час укладення оспорюваних правочинів. Загалом просить суд прийняти до уваги ті обґрунтування заявлених вимог, які є викладеними у позовній заяві, у заявах поданих стороною позивача по суті справи (а.с. 1-9,140-141).

Суд зазначає, що у відповіді на відзив, сторона позивача фактично визнала, що дії позивача при укладенні згаданого оскаржуваного правочину були спрямовані на отримання у ОСОБА_6 кредиту, доказом чого є підписання позивачем заявки на отримання кредиту та кредитного договору. Поряд з цим, у зазначеній заяві по суті справи, стороною позивача вказано, що саме банк, за обставин укладення згаданого правочину, не спрямовував свої дії на надання позивачу кредиту у передбаченому законом порядку, оскільки його дії не відповідали вимогам ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків з фінансових послуг» та ЗУ «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом і іпотечними сертифікатами».

У судовому засіданні представник позивача також просить врахувати як доказ в підтвердження обґрунтування заявлених вимог висновок №-19 судово-економічної експертизи від 08 червня 2018 року, виконаної на замовлення позивача ОСОБА_3 Як вважає представник позивача, згаданий висновок підтверджує, що реальна відсоткова ставка (у % річних) за оспорюваним правочином на час укладення договору становила 24,63 %, в той час, як у кредитному договорі така ставка вказана в розмірі 16% річних. Вказує, що згідно висновку експерта, абсолютне значення подорожчання кредиту за оспорюваним правочином, на час укладення такої угоди становило 120 642,71 долара США, натомість, як Банк повідомив таку суму в гривневому еквіваленті в розмірі 418 883,05 грн. Окрім цього, експерт прийшов до висновку, що документальне оформлення відповідачем надання згідно оспорюваного правочину позичальнику ОСОБА_3 кредиту, не відповідало на той час вимогам чинних нормативних актів, оскільки видатковий касовий ордер №-1 від 30 липня 2008 року, був виписаний з порушенням норм чинного законодавства й містив несанкціоноване виправлення, а також свідчив про проведення внутрішньобанківської операції між працівниками банку.

Представник відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» ОСОБА_2 у судовому засіданні позову не визнала в цілому, щодо його задоволення заперечила. Вважає, що при укладенні оспорюваних правочинів були дотримані вимоги закону, позивач, як позичальник ознайомився особисто зі всіма умовами договору, банком йому було повідомлено про всі істотні умови такого договору й він з ними погодився, при цьому позичальник мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін угоди було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Позивач на момент укладення договору не заявляв вимог щодо зміни чи незгоди із умовами спірного договору та виконував взяті на себе за такою угодою зобов»язання. Сторона відповідача при цьому надала позичальнику документи, які передували укладенню договору та ознайомила із усіма умовами кредитування, відсотковою ставкою, сукупною вартістю кредиту та методикою встановлення курсу гривні до іноземних валют, порядком та розміром погашення кредиту, також іншою інформацією, необхідною для повного розуміння позичальником умов укладеного договору. Після цього позивач договір підписав, кредитні кошти отримав, у подальшому, хоча і неналежно, але певний час виконував умови такого договору, повертав кошти й сплачував відсотки за користування кредитом. Вважає, що факт обману ОСОБА_6 позичальника ОСОБА_3 при укладенні оскаржуваних правочинів сторона позивача не довела, а саме - обману позивача щодо реальної відсоткової ставки за користування кредитом, а також щодо неповідомлення позичальника про сукупну вартість кредиту; такий орієнтовний розрахунок було здійснено в гривневому еквіваленті і визначено в розмірі 418 883,05 грн. й повідомлено позичальнику. Також просить суд прийняти до уваги подані стороною відповідача заперечення проти позову, які є викладені у відзиві на позов, а також у інших заявах по суті справи, які подані до суду стороною відповідача.

Так, у поданих стороною відповідача заявах по суті справи, зокрема зазначено, що при укладанні кредитного договору з Позивачем сторони погодили всі передбачені Законом умови кредитування (строк на який отримано кредит, процентну ставку, розмір кредиту, порядок розрахунків по кредиту, тощо) і всі дії ОСОБА_3, були спрямовані на отримання кредиту в ОСОБА_6, тобто був поданий повний пакет документів (паспортні дані, ідентифікаційний код, довідку про доходи і ін.) завірені власним підписом, а твердження Позивача, щодо порушення істотних умов договору укладених з ОСОБА_3 не відповідає дійсності. Укладаючи кредитний договір, сторони домовились, що для розрахунку процентів за кредитом буде використовуватись процентна ставка, в розмірі 16 % річних. При цьому сторони висловили свою цілковиту згоду щодо передбаченої договором процентної ставки. Таким чином, положення кредитного договору про встановлення процентної ставки, яка складається з розміру 16% річних, не можна вважати несправедливими, тому підстав для визнання спірних договорів недійсними немає.

Сторона відповідача також вважає безпідставним посилання сторони позивача на застосування у даному спорі положень ЗУ «Про захист прав споживачів». На думку сторони відповідача, норми зазначеного закону застосовуються до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні знижки, тощо, які передують укладенню договору. Натомість після укладення такого договору, між сторонами виникають вже зобов‘язальні відносини, тому до спорів щодо виконання такого договору, положення Закону України «Про захист прав споживачів» не застосовуються.

У своїх заявах по суті справи сторона відповідача також стверджує, що позичальник ОСОБА_3 в добровільному порядку укладав Кредитний договір і протягом його дії не заявляв жодних претензій з приводу його недійсності, в повному обсязі отримав кредитні кошти. А тому, враховуючи відсутність порушення ОСОБА_6 прав та інтересів ОСОБА_3 наданням кредиту за оспорюваним правочином, звернення з даними позовними вимогами сторона відповідача вважає лише небажанням позичальника виконувати взяті на себе договірні зобов'язання, визначені умовами договору.

Суд вважає за доцільне відзначити, що у своїх заявах по суті справи сторона відповідача вказувала, що, звернувшись 13.10.2017р. із позовною заявою до ПАТ «Ощадбанк» про визнання кредитного договору недійсним (з підстав порушення прав споживача послуг), позивач пропустив трьохрічний строк позовної давності. Поряд з цим, ні у своїх заявах по суті справи, ні усно у судових засіданнях, представник відповідача жодного разу не заявив про застосування до виниклих у даному випадку правовідносин, строків позовної давності, а впродовж всього розгляду справи фактично лише просив відмовити у задоволенні позову у зв»язку із недоведеністю та необґрунтованістю заявлених вимог. (а.с. 100-102, 158-159).

Заслухавши вступне слово та пояснення представників сторін, дослідивши у судовому засіданні надані сторонами докази в обґрунтування заявлених вимог та в обґрунтування заперечення проти позову, оцінивши такі докази з точки зору їх належності, допустимості та достатності у їх логічному взаємозв’язку, суд вважає, що заявлені вимоги до задоволення не підлягають, виходячи з наступного.

Згідно частин 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Положеннями ч.ч. 1, 4, 5 статті 82 ЦПК України визначено, що Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників…. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. …Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Суд констатує, що сторона позивача не повідомила суду й у судовому засіданні не надала доказів укладення додаткового договору до Кредитного договору від 29 липня 2008 року №-108, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України та ОСОБА_3, щодо оскарження якого заявлено позовну вимогу.

Такої угоди суду не надано.

Відтак, суд вважає, що заявлені в цій частині позовні вимоги про визнання недійсною такої угоди, є необґрунтованими, безпідставними й такими що не підлягають до задоволення.

Суд відкидає я необґрунтовані твердження сторони відповідача щодо безпідставності застосування до виниклих у даній справі правовідносин положень Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України у справі №-6-511цс15 від 11 листопада 2015 року визначено, що Закон України « Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні знижки, тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов»язальні відносини, тому до спорів щодо виконання такого договору положення Закону України «Про захист прав споживачів» не застосовується.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, стороною позивача визначено, що підставою пред»явлення позову є саме порушення порядку надання споживачеві (позивачу) інформації про умови отримання кредиту, що передувало укладенню оспорюваного правочину. Спору ж з приводу виконання такого правочину суд у даній справі не розглядає й не вирішує й вимоги такого характеру у даній справі не заявлено.

Щодо решти позовних вимог - захисту порушеного права позивача, як споживача фінансових послуг шляхом визнання судом недійсним і укладеним під приводом обману кредитного договору від 29 липня 2008 року №-108, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з роз’ясненнями, наданими у п.4, п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» оспорюваними є правочини, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч.2 ст.222, ч.2 ст.223, ч.1 ст.225 ЦК України тощо). Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Пунктом 3 ст. 3, ст. 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому вираженні) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов»язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

Відповідно до п.3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168, банки зобов’язані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов»язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України.

На банки покладається також обов’язок зазначати в кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов»язань споживача, які пов»язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (п.3.3 Правил).

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

За змістом статей 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Частиною другою статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Із кредитної заявки вбачається, що 28 липня 2008 року ОСОБА_3 просив банк надати йому кредит в сумі 100 000,00 доларів США на споживчі цілі( а.с. 161-165).

У повідомленні про умови кредитування від 28 липня 2008 року ОСОБА_3 був повідомлений уповноваженим представником ОСОБА_6 стосовно умов кредитування, де валюту кредитування було вказано і у гривні і у доларах США, розмір процентної ставки - 21%, вказано перелік супутніх витрат пов»язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням (на користь банку), переліком супутніх витрат, пов’язаних з наданням кредиту( на користь третіх осіб), вказано максимальний строк кредитування – 120 місяців, повідомлено про форми повернення кредиту - готівкою та рівними частинами щомісячно, де платіж буде складатися із частини суми кредиту, яка обумовлена договором про надання кредиту, плюс проценти, нараховані на залишок заборгованості за кредитом; вказано на переваги та недоліки запропонованих схем кредитування. У цьому ж повідомленні ОСОБА_3 підтвердив письмово, що він ознайомлений з методикою встановлення курсу гривні до іноземних валют в установах ВАТ «Ощадбанк», а також з усіма наявними в установі ВАТ «Ощадбанк» умовами кредитування, з коротким описом відмінностей між ними, вартістю сукупних витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, отримав всі необхідні роз’яснення і зобов’язався використати кредитні кошти, які йому можливо надасть Банк, на споживчі цілі (а.с.166-168).

У судовому засіданні стороною позивача також не оспорено факт інформування Баком позичальника ОСОБА_3 при укладенні оспорюваного правочину про сукупну вартість кредиту в розмірі 418 883,05 грн. та вартість послуг супутніх наданню кредиту.

У подальшому, 29 липня 2008 року між ВАТ «Державним ощадним банком України»» в особі філії – Бережанського відділення Ощадного банку №-6352 та ОСОБА_3, було укладено кредитний договір №-108, згідно якого банк надав позичальнику кредит в сумі 100 000,00 доларів США зі сплатою 16% річних, терміном на 10-ть років з терміном погашення кредиту не пізніше 29 липня 2018 року, на споживчі цілі.

Згідно п.1.3. зазначеної угоди, сукупна вартість кредиту, графік платежів, вид і предмет кожної супутньої послуги та їх обґрунтування визначені в додатку №-№-1,2 до цього Договору, що є невід’ємною його частиною.

Також у договорі підписом позичальника ОСОБА_3 підтверджено, що оригінальний примірник цього договору, разом зі всіма додатками отримано після підписання 29 липня 2008 року(а.с.21-24).

Факт підписання позичальником згаданих документів, у тому числі й оспорюваного правочину, а також достовірність відображених у таких документах відомостей, стороною позивача у судовому засіданні не оспорено.

Після укладення договору, Кредитором (відповідачем ОСОБА_6) повністю виконано зобов»язання перед позичальником ОСОБА_3 (позивачем), який одержав у ОСОБА_6 кредит у розмірі 100 000,00 доларів США готівкою.

Постановою КМУ від 06 квітня 2011 року за №-502 внесено зміни до Постанови КМУ від 25 лютого 2003 року №-261 «Про деякі питання діяльності відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», згідно якої змінено найменування банку на Публічне акціонерне товариством «Державний ощадний банк України».

10 жовтня 2012 року між ОСОБА_4 акціонерним товариством «Державний Ощадний банк України» та ОСОБА_3 укладено додатковий договір №-1 до кредитного договору від 29 липня 2018 року №-108 (а.с. 25).

Умовами такого додаткового договором змінено редакцію п.1.5 кредитного договору від 29 липня 2018 року №-108 в частині розміру щомісячного платежу, який слід було вчиняти на погашення отриманого кредиту – із 833,34 долари США на 904,74 долари США; змінено дату сплати такого платежу - з серпня 2008 року на жовтень 2012 року. Також доповнено підпунктом 4.3.9 – позичальник зобов»язуться в 6-ти місячний термін до 10 квітня 2013 року надати банку правовстановлюючі документи на земельну ділянку та передати земельну ділянку в іпотеку банку. Доповнено підпунктом 5.4 – за невиконання позичальником зобов»язання обумовленого в п.п.4.3.9 у визначений термін, Позичальник повинен сплатити на користь ОСОБА_6 неустойку в розмірі 3 % від суми кредиту. Всі інші умови Кредитного договору №-108 від 29 липня 2008 року не обумовлені цим Додатковим договором, визначено залишити незмінними і Сторони підтвердили свої зобов»язання по них.

У зв»язку із неналежним виконанням позичальником ОСОБА_3 взятих на себе зобов»язань за згаданим кредитним договором, в.о. прокурора Бережанського району, діючи в інтересах держави в особі ОСОБА_4 акціонерного товариства Державного ощадного банку України» в особі філії – Тернопільського обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_3 заборгованості за згаданим кредитним договором.

Рішенням Бережанського районного суду від 24 листопада 2014 року (ц.с.2\593\448\2014), позов в.о. прокурора задоволено; вирішено стягнути із ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь ОСОБА_4 акціонерного товариства «Державного ощадного банку України» в особі Територіального відокремленого безбалансового відділення №10019/032 філії – Тернопільського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором №108 від 29.07.2008 року у розмірі 55 131,50 (п’ятдесят п`ять тисяч сто тридцять один дол. США п`ятдесят центів), що еквівалентно 832 278,36 (вісімсот тридцять дві тисячі двісті сімдесят вісім гривень тридцять шість копійок згідно курсу НБУ станом на 24.11.2014 року), в тому числі прострочена заборгованість по кредиту - 50470,93 (п’ятдесят тисяч чотириста сімдесят дол. США дев’яносто три центи), прострочена заборгованість по процентах -3827,61 (три тисячі вісімсот двадцять сім дол. США шістдесят один цент), пеня по тілу кредиту -586,22 (п’ятсот вісімдесят шість дол. США двадцять два центи), пеня по відсотках 246,74 (двісті сорок шість дол. США сімдесят чотири центи) та стягнути судовий збір в розмірі - 3654 (три тисячі шістсот п’ятдесят чотири) гривні.

Відповідач у згаданому позову (позичальник ОСОБА_3А.), заявлені до нього не визнавав, в обґрунтування заперечень, поряд з іншим, зокрема й стверджував, що відповідно до умов укладеного договору невід’ємними частинами кредитного договору є додатки №-1, №-2 в яких визначені сукупна вартість кредиту, графік платежів, вид і предмет кожної сукупної послуги та їх обґрунтування, однак ці додатки йому не надавалися (абз. 2 стор 2 рішення).

Однак, у згаданому судовому рішенні судом фактично відкинуто як необґрунтовані такі заперечення проти позову сторони відповідача й встановлено доведеною ту обставину, що позичальник ОСОБА_3, при укладенні згаданого договору був належним чином повідомленим про умови та строки сплати кредиту, а відтак зобов»язання, відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, повинне було виконуватися ним своєчасно та в повному обсязі ( абз. 5 стор 3 рішення).

За наслідками перегляду зазначеного рішення в апеляційній та касаційній інстанціях, воно має законну силу.

Так, в ухвалі апеляційного суду Тернопільської області від 20 січня 2014 року, суд прийшов до висновку, що у згаданій справі, суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, висновки суду про встановлені обставини й правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому рішення суду є законним та обґрунтованим (а.с.118-120).

Ухвалою Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, згадані рішення як суду першої інстанції, так і апеляційної, залишено без змін, як такі, що постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права й висновки вказаних судів узгоджуються з матеріалами та обставинами справи (а.с.121-122).

Окрім цього, рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 20 квітня 2017 року у цивільній справі за апеляційними скаргами ОСОБА_7 та ОСОБА_8, ОСОБА_9, які діють як законні представники в інтересах малолітнього ОСОБА_10»яна Ігоровича на рішення Бережанського районного суду від 25 січня 2017 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Тернопільське обласне управління АТ "Ощадбанк" до ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Тернопільське обласне управління АТ "Ощадбанк" про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, та за зустрічним позовом третіх осіб ОСОБА_9, ОСОБА_8, які діють як законні представники в інтересах малолітнього ОСОБА_10»яна Ігоровича до ОСОБА_7, публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Тернопільське обласне управління АТ "Ощадбанк" про визнання недійсним договору іпотеки ( а.с. 131- 135) відкинуто посилання ОСОБА_7 на те, що її чоловіку ОСОБА_3, як позичальнику за згаданими кредитними договором не була надана банком повна інформація про сукупну вартість кредиту, оскільки суд прийшов до висновку, що в розумінні ст.ст.18,19 Закону України «Про захист прав споживачів», таке твердження не є підставою для визнання кредитної угоди недійсною, оскільки умови такої угоди містять інформацію щодо розміру процентної ставки, сукупних послуг позичальника, порядку погашення кредиту, кількості платежів та їх періодичності, обсягу платежів на весь час дії договору.

Одночасно, у зазначеному рішенні, суд апеляційної інстанції констатував, що позичальник ОСОБА_3 при укладенні спірного договору мав можливість ознайомитися з його умовами та не погодитися чи відмовитися від укладення договору, проте договір був підписаний та виконувався сторонами. Також, на момент укладення кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» не забороняв надання та отримання споживчих кредитів в іноземній валюті на території України. Як такі, що не заслуговують на увагу відкинуто доводи ОСОБА_11 про те, що кредитний договір слід визнати недійсним, оскільки касовий ордер, згідно якого надавався кредит, не відповідав вимогам касового документу, що закріплений в інструкції про касові операції в банках України, оскільки факт отримання кредитних коштів ні ОСОБА_7, ні позичальник ОСОБА_3, на заперечували (абзаци 5 арк.8, абз. 1, 2 , 3 арк. 9 рішення) .

Вказане рішення суду апеляційної інстанції має законну силу.

Як вбачається із дослідженого у судовому засіданні висновку судового експерта ОСОБА_12 №-19 від 08 червня 2018 року (а.с. 192-209) за наслідками проведеної на замовлення позивача ОСОБА_3 судово-економічної експертизи, експерт прийшов до наступного:

1. Дослідженням наданих документів, судовим експертом встановлено, що реальна відсоткова ставка (у % річних) за Кредитним договором №108 від 29.07.2008р., укладеним між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3, станом на момент укладання кредитного договору становить 24,63%, та абсолютне значення подорожчання кредиту за Кредитним договором №108 від 29 липня 2008 року, укладеним між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3, станом на момент укладання кредитного договору становить 120642,71 дол. США.

2. Дослідженням наданих документів, судовим експертом встановлено, що не відповідає вимогам чинних нормативних актів документальне оформлення ВАТ «Державний ощадний банк України» операції з надання кредиту ОСОБА_3 за кредитним договором №108 від 29.07.2008р., оскільки наданий на дослідження Видатковий касовий ордер №1 від 30.07.2008р. виписаний з порушенням норм чинного законодавства та містить несанкціоноване виправлення, а також свідчить про проведення внутрішньобанківської операції між працівниками банку.

Суд вважає за доцільне звернути увагу, що згадана експертиза була проведена на замовлення позивача ОСОБА_3, який надав для її проведення експерту перелік документів, серед яких Додаток №-1 до кредитного договору №-108 від 29 липня 2008 року. «Таблиця визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки станом на 28 липня 2008 року» (далі – Додаток №-1) та Додаток №-2 до кредитного договору №-108 від 29 липня 2008 року «ОСОБА_1 та предмет супутніх послуг та обґрунтування їх вартості» ( далі - Додаток№-1).

Зазначене в черговий раз підтверджує, що позичальник ОСОБА_3 перед укладенням договору був ознайомлений із сукупною вартістю споживчого кредиту, отриманого на підставі оспорюваного правочину.

У дослідній частині висновку експерта вказано про дослідження Додатку №-1 й наведено відомості, які у ньому зазначені - курс НБУ 1 дол. США - 4,8435 грн., погашення основної суми кредиту - 4 036,25грн, на місяць; платежі за надані супутні послуги: комісія за надання кредиту - 4 842,50грн. комісія за обслуговування кредиту - 485,00грн. послуги оцінювачів заставного майна - 450,00грн. страхування - 2 035,74грн. на рік або 20 357,40грн. на 10 років послуги нотаріусів - 1 290,00грн. інші платежі - 420,00грн. реальна процентна ставка (% річних) - 18,67% абсолютне значення подорожчання кредиту - 418 883,05грн.( а.с.196, абз. 1 стор. 5 висновку).

Як зазначає експерт, визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки станом на 28.07.2008р. здійснено ОСОБА_6 не у валюті кредиту - доларах США, а в гривневому еквіваленті та невірно зазначено суму комісії за надання кредиту: по Договору - 150,00грн. (п.1.14 Договору), а в Додатку №1 - 4 842,50грн, (колонка 5,1), а також невірно зазначено офіційний курс НБУ за 1 дол. США станом на 28.07.2008р.: відповідно до офіційних даних НБУ курс американського долара по відношенню до гривні станом на 28.07.2008р. становив: 1 дол. США - 4,8428 грн., а не 4,8435грн., як це зазначено в Додатку №1.

Далі експерт зазначає, що ним проведено розрахунок реальної відсоткової ставки (у % річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту за Кредитним договором №108 від 29.07.2008р., укладеним між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3, станом на момент укладання кредитного договору. В результаті проведеного розрахунку реальна відсоткова ставка (у % річних) за Кредитним договором №108 від 29.07.2008р., укладеним між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3, станом на момент укладання кредитного договору становить 24,63%, та абсолютне значення подорожчання кредиту за Кредитним договором №108 від 29,07.2008р., укладеним між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3, станом на момент укладання кредитного договору становить 120 642,71 дол. США.

Додатком до висновку експерта є Розрахунок реальної відсоткової ставки та абсолютного подорожчання значення кредиту відповідно до Кредитного договору №-108 від 29 липня 2008 року. Суд зазначає, що такий документ складений у виді таблиці, без відображення у ній будь-яких обчислювальних дій по проведенню розрахунку величин реальної відсоткової ставки та абсолютного подорожчання значення кредиту.( а.с. 205-209).

Сторона відповідача правильність розрахунків проведених під час дослідження у даній експертизі, не оспорила. Однак вважає, що поданий стороною позивача висновок експерта не підтвердив факту обману позивача банком при укладенні згаданого правочину, а тому не може вважатися належним й достатнім доказом підстав, якими обґрунтовано позов.

Оцінюючи згаданий висновок судового експерта за правилами ст.ст.89,110 ЦПК України, суд насамперед зазначає, що по другому питанню у своєму висновку судової економічної експертизи, судовий експерт фактично оцінив доказ - видатковий касовий ордер й вказав на його недостовірність і таким чином фактично вдався до правової оцінки - невідповідності вимогам чинних нормативних актів документального оформлення ВАТ «Державний ощадний банк України» операції з надання кредиту ОСОБА_3 за оспорюваним кредитним договором №108 від 29 липня 2008р.

У силу положень ч.2 ст. 114 ЦПК України - висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийняте за результатами розгляду справи.

За таких обставин суд відкидає і не приймає до уваги як допустимий доказ викладений у згаданій судовій економічній експертизі вищевказаний висновок експерта по другому питанню.

Суд критично оцінює і ставить під сумнів, як доказ у згаданій експертизі й висновок експерта по першому питанню - в частині визначення експертом реальної відсоткової ставки у розмірі 24,63;/% річних і величину абсолютного значення подорожчання кредиту за оспорюваним правочином станом на момент його укладання, яка склала 120 642,71 долари США.

У цій частині суд вказує, що висновок експерта щодо визначення таких величин не містить відповідних розрахунків із вказанням формул чи методики, за якою експерт визначив їх розмір.

Отже в цілому, як вважає суд, згаданий експертний висновок не спростовує факту обізнаності та згоди позичальника ОСОБА_3 з усіма умовами надання йому кредиту банком згідно оспорюваного правочину, у тому числі і з сукупною вартістю кредиту у вигляді реальної відсоткової ставки за кредитним договором та сукупної вартості кредиту у вигляді абсолютного здороження кредиту повідомленої позичальнику у гривневому еквіваленті.

А тому, суд приходить до висновку, що досліджені у судовому засіданні докази не дають суду достатніх у їх сукупності й переконливих у їх логічному взаємозв’язку підстав вважати, що, навіть за умови поінформованості позичальника на момент укладення згаданого кредитного договору про ймовірно більшу реальну відсоткову ставку за кредитним договором та про сукупну вартість кредиту у вигляді абсолютного його подорожчання в доларовому еквіваленті, позичальник ОСОБА_3 відмовився б від укладення такої кредитної угоди.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 230 ЦК України правочин визнається судом недійсним, якщо одна сторона навмисно замовчує існування обставин, які мають істотне значення і можуть перешкодити вчиненню правочину. Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст.638 та ст.1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Наявність умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Згідно з роз’ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у п.20 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Зважаючи на вищевикладені встановлені по справі фактичні обставини, судом встановлено, що на виконання умов кредитного договору позивач ОСОБА_3 без заперечень отримав кредитні кошти та використав на власні споживчі цілі, а у випадку сплати процентів за користування такими кредитними коштами у більшому розмірі, ніж той, що передбачений умовами договору, за ним залишалося право на проведення відповідного перерахунку, або на повернення зайво сплачених коштів.

За таких обставин суд приходить до висновку, що оспорювана угода була укладена сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі.

При розгляді справи судом не здобуто належних й допустимих доказів на спростування презумпції правомірності оспорюваного правочину у цілому, зокрема не спростовано, що при укладенні 29 липня 2008 року договору №-108 про надання споживчого кредиту позивач ОСОБА_3, як позичальник діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши характер правочину і всі його істотні умови і не доведено, що відповідач ОСОБА_6, діючи при укладенні оспорюваного правочину як кредитор, свідомо й умисно ввів позичальника ОСОБА_3 в оману щодо обставин, які впливали на вчинення такого правочину.

Стаття 12 Конституції України передбачає, що одними із основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні питань щодо його цивільних прав і обов»язків або встановленні обґрунтованості будь якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Положеннями ч.1,ч.3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відтак, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним та укладеним під приводом обману кредитного договору від 29 липня 2008 року №-108, укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» код ЄДРПОУ 02827560 та ОСОБА_3 (ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_1).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 76-81, 263-265, 268, 273 ЦПК України, ст.ст.215.230,627, 628, 638, 639, 1054, 1055 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», суд,-

В И Р І Ш И В

У задоволенні позову ОСОБА_3, поданого до ОСОБА_4 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсними та укладеними під приводом обману кредитного договору від 29 липня 2008 року №-108 та Додаткового договору до Кредитного договору від 29 липня 2008 року №-1098, укладених між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» код ЄДРПОУ 02827560 та ОСОБА_3 (ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_1), відмовити за необґрунтованістю та недоведеністю заявлених вимог.

У зв»язку із складністю даної справи, у відповідності до ч.6 ст. 259 ЦПК України, повне рішення суду складено 16 жовтня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається суду апеляційної інстанції – Тернопільського апеляційного суду через Бережанський районний суд Тернопільської області.

Суддя Бережанського районного суду

Тернопільської області ОСОБА_13