Рішення № 77511244, 29.10.2018, Міловський районний суд Луганської області

Справа № 418/728/18

2-о/418/100/18

РІШЕННЯ

Іменем України

29 жовтня 2018 року Міловський районний суд Луганської області

у складі:

головуючого судді Шовкуна В.О.,

за участю секретаря Бутенко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Мілове цивільну справу за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України та Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із вказаною заявою, якою просили встановити юридичний факт, що їх вимушене переселення у листопаді 2015 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

Заявники мотивують свої вимоги тим, що до свого вимушеного переселення проживали в квартирі за адресою: АДРЕСА_1, 8/9 частини якої на праві приватної власності належить заявниці, на підставі договору дарування від 27.02.2014 року.

Зазначають, що до початку збройної агресії Російської Федерації та подальшої окупації частини території Луганської області, заявники були повноправними громадянами України, мали налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Зазначають, що із вказаного місця проживання змушені переміститись з огляду на порушення основних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на життя, свободу, повагу до честі і гідності, права на свободу і особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя, свободу думки, совісті і релігії тощо.

При цьому в обґрунтування обставин, викладених у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, зазначають, що перша фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов'язанням Російської Федерації порядку перетину Державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань; друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України, на думку заявників, розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєнні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки».

Зазначені обставини стали підставою для виїзду заявників у листопаді 2015 року з тимчасово окупованої території Луганської області до смт. Мілове, де заявники проживають на даний час, що підтверджується відповідними довідками про переміщення.

В результаті збройної агресії Російської Федерації і, як наслідок, вимушеного переселення, заявники втратили житло, надію на повернення додому, вільне спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут, а отже і можливість планувати своє життя. Вважають, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Луганської області було порушено цілу низку їх прав і свобод, передбачених Конвенцією «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 04.11.1950 року.

Отримані Заявниками довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05.11.2015 року № 926015097 та від 14.01.2016 року № 926016091, видана Управлінням праці та соціального захисту населення, підтверджує факт їх вимушеного переселення та проживання в смт. Мілове Міловського району Луганської області з листопада 2015 року, і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень.

Звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту того, що вимушене переселення заявниківз окупованої території Луганської області, Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України, було обумовлено тим, що вони мають на меті визначити свій статус як осіб, які перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.

За таких обставин, Заявники, просили суд встановити юридичний факт, їх вимушеного переселення у листопаді 2015 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

Заявники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилися, подали до суду заяви про розгляд справи без їхньої участі, в якій просили задовольнити їхню заяву у повному обсязі.

Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на заяву не подав.

Заінтересована особа - представник Російської Федерації, в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на заяву не подав.

Дослідивши матеріали справи, повно, всебічно дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець м. Кіровська Луганської області України, був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 та фактично проживав за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1. (а.с. 17-18).

На підставі свідоцтва перебуває у шлюбі з ОСОБА_2. (а.с. 19).

Згідно свідоцтва про народження, у Заявників мається син, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5. (а.с. 21)

Судом також встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженка смт. Станиця Луганська Луганської області, була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3, фактично проживала за адресою: АДРЕСА_1,що підтверджується паспортом громадянки України та витягом з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання. (а.с. 20).

Згідно договору дарування від 27.02.2014 року 8/9 частки квартири розташованої за адресою:АДРЕСА_1 належить заявниці ОСОБА_2. (а.с. 24).

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05.11.2015 року №926015097, що видана Управлінням праці та соціального захисту населення у Міловському районі, у листопаді 2015 року ОСОБА_1 дійсно був вимушений переміститися до свого нинішнього місця проживання АДРЕСА_4 проте не зазначено причин такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень. (а.с. 25).

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 14.01.2016 року № 926016091, що видана Управлінням праці та соціального захисту населення у Міловському районі, у листопаді 2015 року ОСОБА_2. дійсно була вимушена переміститися до свого нинішнього місця проживання АДРЕСА_4 проте не зазначено причин такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень. (а.с. 26).

При цьому, в розумінні ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Поряд із тим, статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 року №1932-ХІІ визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21.04.2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків».

З аналізу даної заяви вбачається, що 20.02.2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28.05.1997 року, для блокування українських військових частин.

Разом з тим, заява Верховної Ради України свідчить, що 27.02.2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому лідер партії «Русскоеединство» ОСОБА_8 проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав президента Російської Федерації «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації, звернувся до Ради Федерацій Російської Федерації, яка своєю постановою від 01.03.2014 року, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід'ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16.03.2014 року провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 року «Територіальна цілісність України».

17.03.2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18.03.2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації Володимиром Путіним «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб'єктів».

21.03.2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».

Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15.04.2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15.09.2015 року №685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20.02.2014 року.

Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07.04.2014 року) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014 року).

Протягом травня 2014 року самозвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон «Восток», а також були задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.

11.05.2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся так званий референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих «Донецької Народної Республіки» та «Луганської Народної Республіки». Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме «Луганська Народна Республіка» та «Донецька Народна Республіка» не були визнані міжнародною спільнотою про що свідчать наступні, досліджені в суді докази. Зокрема, Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі. Прес-секретар Держдепартаменту США заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність «Донецької народної республіки». Прес-секретар Верховного представника ЄС із закордонних справ заявила, що «так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо їх результатів. Ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичної легітимністю».

Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною - агресором, частини території Донецької і Луганської області, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.

На підтвердження цього заявниками були наведені наступні докази по справі.

27 квітня 2014 року, була проголошена так звана «ЛНР», а 11 травня 2014 року в м. Луганськ, був проведений «референдум» щодо незалежності і приєднання окупованої території Луганської області до РФ.

З серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітрянодесантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Задіяння регулярних Збройних Сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: «За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)».

Відповідно даних прес-центру СБУ від 27 серпня 2014 року в Луганській області співробітниками СБУ було затримано громадянина РФ, ОСОБА_7, 1995 року народження, рядового 9-ї окремої мотострілецької бригади Збройних Сил РФ, яка дислокується в Ростовській області. Під час перевірки затриманий повідомив, що його військова частина передавала групам найманців, керованих РФ військову техніку та боєприпаси, зокрема, системи залпового вогню БМ-21 «Град», БМП-2 та БТР-80. Аби приховати причетність Збройних Сил РФ до забезпечення озброєних банд важким озброєнням, російські військовослужбовці за наказом командирів знищували на військовій техніці, яку готовили для передачі, заводське маркування, номери, символіку та емблеми - усе, що дозволяло б установити її походження.

За даними прес-центру СБУ від 05 вересня 2014 року, 04 вересня 2014 року на Луганщині співробітниками СБУ було ліквідовано диверсійно-підривну групу, яка входила до складу озброєних банд та груп найманців, керованих РФ і була створена під керівництвом громадянина РФ, 1963 року народження, на прізвисько «ОСОБА_9». В ході перевірки співробітниками спецслужб було встановлено, що члени даної диверсійно-підривної групи готували серію терористичних актів одразу у кількох районах Луганщини з метою дестабілізації ситуації у регіоні для підтримки незаконних військових формувань «ЛНР» та російських військ. Під час обшуку в особистих речах росіянина були знайдені: снайперська гвинтівка з оптичним прицілом, близько 20 споряджених магазинів з набоями для зброї різної модифікації, гранати РГ42, російські рублі, наркотики, а також паспорт громадянина РФ.

25 січня 2015 року контррозвідкою СБУ в районі н.п. Санжарівка Луганської області, було затримано громадянина РФ ОСОБА_11, 1973 року народження, мешканця с. Левокумське, Левокумського району Ставропольського краю, РФ, який був механіком-водієм танка Т-64. Росіянин зізнався, що за сприяння російських прикордонників незаконно перетнув територію України для участі в незаконному військовому формуванні під керівництвом російських офіцерів. Так, за наказом російських спеціалістів, Гаджиєв здійснював обстріли українських військових підрозділів з бронетехніки, завезеної з території РФ.

Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято Постанову Верховної Ради України від 17.03.2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

В абзаці 2 Постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04.02.2015 року зазначено, що з 20.02.2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків - терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».

Також Постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 року №129-VIII законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, 15.01.2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх «співвітчизників, що проживають за кордоном»; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі».

Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 25.06.2015 року визнає, що конфлікт на території України є агресією зі сторони Російської Федерації.

Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території Луганської області України.

При вирішенні даної справи суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території Луганської області, Україна є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ст. 82 ЦПК України.

Крім визнання окупації Російською Федерацією частини території Луганської області, Україна, міжнародною спільнотою та національним законодавством, суд вважає, що на таку вказують також джерела міжнародно-правового регулювання режиму окупації, а саме, Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р., IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 р. і деякі положення Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів 1977 р.

Існуючі правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положенні ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р.: «Територія вважається зайнятою, якщо вона дійсно знаходиться під владою ворожої армії». Згідно з цією ж ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р., територія, до якої застосовано право окупації, повинна «дійсно перебувати під владою ворожої армії», причому «зайняття поширюється лише на ті області, де ця влада встановлена і в змозі проявляти свою діяльність».

Тобто поняття окупації може бути застосоване до територій, зайнятих країною агресором, якщо наявний її фактичний ефективний контроль окупованих територій. Стан окупації послідовно визначається на основі фактів.

З аналізу норм вказаних конвенцій можна підсумувати наступні ознаки ефективного контролю, а саме: достатня присутність військ держави окупанта; держава окупант здійснює свою владу над окупованою владою, яка втратила здатність до громадських функцій; ворожі сили здалися, були переможені чи відступили; над територією була встановлена тимчасова адміністрація; держава окупант видає укази громадянському населенню та контролює їх виконання.

Здійснення Російською Федерацією ефективного контролю частини території України, а саме частини Донецької і Луганської області, з усіма його ознаками підтверджується в сукупності наступними доказами.

Так, в статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» від ІНФОРМАЦІЯ_3, яку опублікував Інтернет-ресурс «Zn.ua» повідомлялося, що українські військові відстежують пересування військової колони бойової техніки, що заїхала в Україну з РФ в ніч на 15.08.2014 року в напрямку Луганська. Російська бойова техніка спрямована на допомогу оточеному Луганську, заявив спікер Інформаційно-аналітичного центру РНБО ОСОБА_10. Група міжнародних журналістів, які стежили за рухом «гуманітарного конвою» стали свідками проникнення 50 російських БТРів на територію України.

Із змісту статті «ІНФОРМАЦІЯ_4» від ІНФОРМАЦІЯ_3, яка опублікована на сторінках Інтернет-порталу «Кореспондент. net», повідомлялося, що спостерігався активний рух російської військової техніки, яка заїжджала на територію України в Луганському напрямку. Так відповідно статті, журналіст газети «TheGuardian» ОСОБА_14 повідомляв, що став свідком того, як колона російської воєнної техніки перетнула кордон України. За його словами, в колоні бронетехніки рухалися кілька десятків БТРів, військові машини піхоти, військові вантажівки, які везли за собою артилерію. Журналіст ОСОБА_15, в свою чергу повідомляв, що поблизу пропускного пункту Ізварине помітив близько 50 БТРів. Кориспондент газети «Telegraph» ОСОБА_12 також зазначив, що колона бронетранспортерів і вантажних автомобілів з військовою символікою РФ перетнули кордон з Україною.

Стаття «ІНФОРМАЦІЯ_7» від ІНФОРМАЦІЯ_8, розміщена на сторінках Інформаційного порталу «Військова панорама» повідомила про події, що відбулися у військовій частині № 3035 Національної гвардії України в селі Олександрівка Луганської області. Так, 29 травня 2014 року озброєні автоматами, кулеметами і гранатометами проросійські бойовики на восьми «Камазах» оточили окремий дислокований підрозділ Національної гвардії України в с. Олександрівка Луганської області і запропонували здатися. Українські військові неодноразово просили підмоги в інших підрозділах, проте допомога не надійшла. У зв'язку з цим з боями, військові відступили, але при цьому підірвали склад боєприпасами.

Аналізуючи наведені докази в їх сукупності, суд вважає вірним твердження заявників , що Російська Федерація здійснює ефективний контроль частини Донецької та Луганської області, Україна, що, в свою чергу, дає підстави вважати частину Донецької та Луганської області окупованою Російською Федерацією.

Щодо обставин, які зумовили вимушене переселення заявників з частини окупованої Російською Федерацією території Луганської області України, то суд виходить з наступного.

Відповідно до Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту (чинна для Росії з 10.05.1954 року в порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР), то її положення застосовуються до всього цивільного населення держав, що беруть участь у конфлікті, тобто не лише до іноземних громадян, що перебувають на території однієї з воюючих держав, а й до громадян цих держав, а також до цивільного населення окупованих територій.

У ст. 2 IV Женевської конвенції 1949 року зазначено, що Конвенція буде застосовуватися у всіх випадках окупації всієї або частини території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустріне жодного збройного опору.

Згідно зі ст. 43 IV Гаазької конвенції 1907 року, супротивник, що зайняв територію, зобов'язаний вжити всіх залежних від нього заходів для того, щоб наскільки це можливо відновити і забезпечити громадський порядок та суспільне життя, і при цьому він повинен поважати існуючий в країні закон. Положення вищезазначеної Конвенції передбачають розв'язання конкретних питань, таких, як: створення безпечних зон, захист поранених і хворих, а також лікарень і медичного персоналу, доставка медикаментів, спеціальні заходи по захисту дітей та налагодження зв'язків між членами розлучених сімей.

За правилом ст. З IV Женевської конвенції 1949 р. з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто horsdecombat (той, що вийшов з ладу (фр.)) унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.

Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: а) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; с) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.

Згідно ст. 27 згаданої Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім'ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.

Однак всупереч норм вказаної Конвенції, Російська Федерація неодноразово порушувала права громадян України, тобто цивільного населення, передбачені та гарантовані Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, як право на життя, право на свободу повагу до честі і гідності, право не бути підданим катуванням, право не перебувати в рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканість, право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Така позиція закріплена і в Постанові Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків».

Зокрема, аналіз інформації, що міститься в Інтернет-виданнях, яку наводять заявники, вказують на наявність конкретних фактів порушення вищезазначених гарантованих прав цивільного населення з боку Російської Федерації.

Так, у статті, розміщеної ІНФОРМАЦІЯ_9 на сайті Інформаційного Інтернет-видання «Кореспондент.net» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_10», повідомлялося, що на Донбасі продовжують відключати українські канали. Так, на вимогу проросійських бойовиків, було відключено кілька українських телеканалів. Також жителі Луганська повідомили в соцмережах про припинення мовлення кабельними мережами не новинних каналів, серед яких ТЕТ, Новий канал, К2 і 2+2. Замість них працюють російські телеканали.

Згідно інформації, розміщеної ІНФОРМАЦІЯ_13 на сайті Інтернет-видання «Тиждень.ua» у статті із назвою «ІНФОРМАЦІЯ_14» повідомлялося, що через постійні обстріли зі сторони озброєних банд та груп найманців, керованих РФ, залишається зруйнованою значна частина інфраструктури Донеччини та Луганщини. Так, у місті Луганськ обстріляні проросійськими бойовиками, системи електро і водопостачання залишаються у пошкодженому стані. Також зазначалося, що через обстріли і погрози з боку проросійських бойовиків, неможливо відновити роботу вищезазначених об'єктів. Аналогічна ситуація із системами водопостачання в містах Ровеньки і Свердловськ Луганської області. Крім того, серед населення підконтрольних проросійським бойовикам територій Луганщини, фіксується зростання невдоволення за невиконання самопроголошеними лідерами окупаційної адміністрації РФ обіцянок щодо здійснення соціальних виплат, забезпечення продуктами харчування і ліками.

В статті «ІНФОРМАЦІЯ_15», яка була опублікована ІНФОРМАЦІЯ_16 на Інтернет-сайті «Радіо свобода» повідомлялося, що внаслідок бойових дій знеструмлений майже весь Луганськ, у місті відсутнє водопостачання. У зв'язку з постійними обстрілами російськими військовослужбовцями міста, фахівці не можуть виїхати на місце для ліквідації наслідків аварії. Протягом попереднього тижня в Луганську тривав обстріл житлових кварталів з артилерійської зброї. Як стверджує речник антитерористичної операції ОСОБА_13, це роблять озброєні проросійські бойовики. Цю ж версію підтримують у соцмережах мешканці міста, що ракети по околицях летять із центру міста.

Масовість таких порушень призвела до того, що в результаті збройної російської агресії на території Донецької та Луганської областей та на території Автономної Республіки Крим понад 921 000 осіб були переміщені в межах України станом на 23.01.2015 року, що підтверджується резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи «Гуманітарна ситуація українських біженців і переміщених осіб» №2028 від 27.01.2015 року.

Більше 2 000 000 осіб залишаються в районах, контрольованими проросійськими силами, схильними до нестабільності, серйозних порушень прав людини і створення неадекватних умов життя. За даними УВКБ ООН (UNHCR Ukraine) станом на 14.08.2015 року 1 438 000 осіб були змушені покинути свої домівки внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України, згідно з даними Управління верховного комісара ООН з питань біженців.

Крім цього, відповідно до Заяви Міністерства закордонних справ України щодо виконання Мінських домовленостей від 01.03.2016 року з моменту початку агресії загинуло понад 2600 українських військовослужбовців та понад 9000 було поранено.

Щодо порушень прав Заявників, які гарантовані вищезгаданими Конвенціями, то такі порушення підтверджуються поданими ними доказами, так і узгоджуються з загальним станом подій, що відбувався на окупованій території Луганської області та свідчать про масовість порушень прав цивільного населення.

До вересня 2014 року заявники вели звичайний мирний спосіб життя. Проте, з появою на сході України представників збройних формувань Російської Федерації його життя різко погіршилось. Так, з весни 2014 року в російських засобах масової інформації різко збільшилась кількість пропагандистських та неправдивих новин, направлених проти територіальної цілісності України. Паралельно з інформаційним впливом, в містах та селах Луганської області були влаштовані проросійські мітинги, які згодом переросли у збройні акції протесту та захоплення органів державної влади. З усіх адміністративних будівель міста Луганська були зняті українські прапори та замінені прапори так званої «ЛНР». Як наслідок, висловлювати свою проукраїнську громадянську позицію стало небезпечним для життя. Зазначені обставини стали підставою для виїзду Заявників у листопаді 2015 року з тимчасово окупованої території Луганської області до смт. Мілове, де заявники проживають на даний час.

В результаті збройної агресії Російської Федерації і, як наслідок, вимушеного переселення, заявники втратили надію на повернення додому, можливість вільного спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут, а отже і можливість планувати своє життя.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на частині території Луганської області було порушено низку конституційних прав заявника, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділом II Конституції України.

Підсумовуючи викладене, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров'я людини злочини.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Зі змісту вказаних статей, а також роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вбачається, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Враховуючи викладене, а також те, що заявники переселилися з території Луганської області з метою збереження життя, здоров'я, свободи, поваги до честі і гідності, права на особисту недоторканість, права на повагу до приватного і сімейного життя, права на свободу думки і совісті в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт заявникам необхідно для визначення їх статусу як осіб, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р. (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), суд вважає, що подана заява підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 89, 263, 264, 293, 315-319 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України та Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення- задовольнити.

Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з неповнолітньою дитиною ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, у листопаді 2015 року з окупованої території Луганської області, України, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_12, у листопаді 2015 року з окупованої території Луганської області, України, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

Рішення може бути оскаржене до Луганського апеляційного суду через Міловський районний суд Луганської області відповідно до п.15.5 ч.1 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя: В.О.Шовкун