Ухвала суду № 77510270, 13.10.2017, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/6597/17

Провадження № 2/369/3011/17

УХВАЛА

Іменем України

13.10.2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Волчко А.Я. ,

секретаря Раситюк М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву про забезпечення позову Державного підприємства "АНТОНОВ"-ОСОБА_1 у цивільній справі за позовом Державного підприємства "АНТОНОВ" до ОСОБА_2, Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області про витребування майна з чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області знаходиться цивільна справа за позовом Державного підприємства "АНТОНОВ" до ОСОБА_2, Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Від представника позивача надійшла до суду заява про забезпечення позову, де просили вжити заходи по забезпеченню позову, та накласти арешт на земельну ділянку кадастровий номер 3222481201:01:002:0194, площею 0,0999 га, яка розташована за адресою Київська область, Києво-Святошинський район, с. Віта Поштова, садівницьке товариство «Круглик-4», що належить на праві власності ОСОБА_2.

Свої вимоги мотивував тим, що у провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області знаходиться цивільна справа за позовом Державного підприємства "АНТОНОВ" до ОСОБА_2, Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Предметом позову у цивільній справі №369/6597/17 є витребування земельної ділянки кадастровий номер 3222481201:01:002:0194 (далі - спірна земельна ділянка), яка перебуває у власності ОСОБА_2. При цьому ця земельна ділянка знаходиться в межах земельної ділянки, що належить ДП «АНТОНОВ» на праві постійного користування згідно Акту від 23.08.2001р. №462, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Віто-Поштової сільської ради народних депутатів від 26.01.2001р. №1-1.

Таким чином, ОСОБА_2 відповідно до положень діючого законодавства України має право безперешкодно та у будь-який час здійснювати на власний розсуд розпорядження спірною земельною ділянкою. Тобто під час розгляду справи по волевиявленню ОСОБА_2 О А. право власності на спірну земельну ділянку може перейти до іншої особи.

Вищезазначені обставини у подальшому можуть привести до значного ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду в частині витребування на користь ДП «АНТОНОВ» земельної ділянки, яка на цей час перебуває у власності ОСОБА_2; тривалого судового розгляду цієї справи, а також винесення судового рішення, яке фактично не захистить та не відновить порушене майнове право позивача ДП «АНТОНОВ».

Таким чином, враховуючи обсяг позовних вимог у справі (витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння), наявність спірних відносин між сторонами щодо земельної ділянки та існування реальної загрози невиконання або ускладнення виконання рішення суду про задоволення позову у зв’язку з можливим відчуженням спірної земельної ділянки третім особам, тому просили заяву задовольнити.

Сторони в судове засідання не з'явились, проте їх неявка не перешкоджає розгляду заяви. У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заяву слід залишити без задоволення, з огляду на наступне.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст.55 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст.13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

У розумінні п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободтермін «суд встановлений законом» поширюється не лише на правову основу створення чи законності існування суду, але й на положення щодо його компетенції та повноважень і на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року та «Лавентс проти Латвії» від 7 листопада 2002 року).

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.151 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Згідно з ч.3 ст.151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити в подальшому неможливим виконання рішення суду.

Частиною 2 ст.152 ЦПК України передбачено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Відповідно до абз.1 ч.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Тобто, законодавець вказує лише на можливість, а не обов'язок суду забезпечити позов, при чому відповідно до вимог законодавства це можливо за умови, що з матеріалів справи чи самої заяви про забезпечення позову вбачається, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Право кожного на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, при вирішенні спору щодо його прав та обов'язків цивільного характеру передбачено і п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню відповідно дост. 9 Конституції України та ст. ст.2,8 ЦПК України.

Крім того, відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод як джерело права.

Згідно з ч.1 ст.1 Першого протоколу до цієї Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Окрім національного законодавства, також і прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

Дослідивши матеріали та обставини справи, доводи викладені у заяві представника позивача про забезпечення позову, суддя не вбачає підстав для задоволення вищезазначеної заяви оскільки не надано докази, яка дійсна вартість вказаного майна,що не уможливлює визначити співмірність заявлених вимог заявником.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, заявник не довів існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. В заяві відсутнє обґрунтування застосування забезпечення позову, відсутні дані, які б підтверджували наявність ризиків, які призведуть до невиконання або ускладнення виконання рішення суду, оскільки згідно поданої заяви ці дані ґрунтуються на особистому припущені заявника.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 151, 152, 153, 209, 210 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяву представника Державного підприємства "АНТОНОВ" -ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Державного підприємства "АНТОНОВ" у цивільній справі за позовом Державного підприємства "АНТОНОВ" до ОСОБА_2, Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області про витребування майна з чужого незаконного володіння– відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя: Волчко А.Я.