Ухвала суду № 77501463, 31.10.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

31 жовтня 2018 року № 826/12356/18Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Київського національного університету імені Тараса Шевченка

про зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київського національного університету імені Тараса Шевченка (далі по тексту - відповідач, КНУ), в якому просить зобов'язати Київський національний університет імені Тараса Шевченка розглянути заяву про академічну відпустку, зареєстровану 18 червня 2018 року за №408 «З», ОСОБА_1 та надати відпустку, враховуючи, що до заяви були додані підтверджуючі документи підставність вимог.

В обґрунтування позовних вимог позивач послалась на те, що остання у 2016 році зарахована до Київського національного університету імені Тараса Шевченка на факультет кібернетики (прикладну математику) на денну форму навчання державного замовлення.

У зв'язку зі складної життєвою ситуацією, яка склалась у позивача, остання 18 червня 2018 року звернулася до ректора КНУ із заявою про надання їй академічної відпустки, долучивши до вказаної заяви відповідні документи. Вказана заява, як вказує позивач, була зареєстрована канцелярією університету за №408 «З», проте, відповіді з приводу цієї заяви позивач не отримала, а навпаки дізналася про те, що заява про надання їй академічної відпустки відсутня у матеріалах її особової справи.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що, на його думку, спір не є публічно - правовим, оскільки виник у межах дії приватного права, зокрема, щодо реалізації позивачем свого особистого права на вищу освіту.

При цьому, у відзиві на позовну заяву представник відповідача також послався й на те, що наказом від 06 серпня 2016 року №2518-33 ОСОБА_1 зарахована на перший курс факультету кібернетики Київського національного університету імені Тараса Шевченка за освітнім ступенем «бакалавр», на денну форму навчання за освітньою програмою «Програмна математика».

18 червня 2018 року позивач звернулася до Київського національного університету імені Тараса Шевченка із заявою про надання їй академічної відпустки за вх. №408 «З», яку 20 червня 2018 року було розглянуто та направлено відповідну відповідь про відмову у наданні академічної відпустки у зв'язку із відсутністю підстав для її надання.

Крім того, представник відповідача зазначив, що направлений 28 серпня 2018 року на адресу позивача лист №013/332 був підготовлений особою, яка, виконуючи обов'язки тимчасово відсутнього співробітника університету та не володіючи інформацією в повному обсязі, помилково вказала про відсутність заяви позивача щодо надання останній академічної відпустки. Тому, на думку представника відповідача, позивач помилково дійшла висновку щодо того, що її заява була проігнорована.

Також представник відповідача наголосив й на тому, що позивач звернулась із заявою про надання академічної відпустки від 18 червня 2018 року під час заліково - екзаменаційної сесії, протягом якої позивач не з'являлася 06, 08, 12, 20 та 22 червня 2018 року на заліки з дисциплін та 25 й 26 червня 2018 року на перескладання цих заліків, а про причини своєї неявки позивач університет не повідомляла та не надала жодних документів.

Наказом №1846-33 від 28 липня 2018 року ОСОБА_1 відраховано з Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 01 липня 2017 року за невиконання індивідуального навчального плану.

Не погоджуючись з доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву, позивач у відповіді на відзив на позовну заяву послалась на те, що Київський національний університет імені Тараса Шевченка є державним закладом, а не приватною особою, накази, які видаються відповідачем, як і його посадовими особами, як вказано у відповіді на відзив, мають видаватися на підставі чинного законодавства, а тому, на думку позивача, даний спір підлягає розгляду саме в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Також позивач не поголилася з твердженнями відповідача в частині надання їй відповіді 20 червня 2018 року щодо розгляду її заяви про надання академічної відпустки, пояснивши, що таку відповідь не отримувала, а сама відповідь не містить жодних вихідних даних та адресу, на яку така відповідь була направлена.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2018 року позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху та позивачу наданий строк для усунення недоліків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2018 року процесуальний строк для усунення недоліків позивачу продовжений.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У відповідності до наявної в матеріалах справи копії Витягу з Наказу №2518-33 Ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 06 серпня 2016 року на підставі Правил прийому до Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 2016 році та рішення Приймальної комісії ОСОБА_1 зараховано студентом першого курсу факультету «Кібернетики» за освітнім ступенем «бакалавр» денної форми навчання за освітньою програмою «прикладна математика».

18 червня 2018 року за вхідним №408 «З» відділом діловодства та архіву Київського національного університету імені Тараса Шевченка зареєстрована заява ОСОБА_1 про надання їй академічної відпустки строком на один рік.

Листом від 20 червня 2018 року №046/1 за підписом В.о. декана факультету комп'ютерних наук та кібернетики Київського національного університет імені Тараса Шевченка ОСОБА_5 ОСОБА_1. повідомлено про відсутність підстав для надання ОСОБА_1 академічної відпустки.

При цьому, суд звертає увагу, що жодних доказів направлення вказаного листа на адресу ОСОБА_1. матеріали даної адміністративної справи не містять, а також суд вважає за доцільне зазначити, що вказаний лист адресований ОСОБА_1., в той час, коли з заявою про надання академічної відпустки звернулася ОСОБА_1.

Наказом Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 28 липня 2018 року №1846-33 ОСОБА_1 відраховано зі складу студентів 2 курсу групи К-21 денної форми навчання ОС «бакалавр» спеціальності 113 Прикладна математика освітньої програми Приладна математика з 01 липня 2018 року, навчання за державним замовленням, за невиконання індивідуального навчального плану.

Між тим, листом від 28 серпня 2018 року за вих. №013/332 проректор з наукової роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_1. про те, що заява про надання академічної відпустки ОСОБА_1. на адресу університету не надходила.

Позивач вважає бездіяльність відповідача, яка полягає у не розгляді її заяви про надання академічної відпустки від 18 червня 2018 року протиправною, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, у відповідності до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Абзацом 2 пункту 2 частини 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у цьому Кодексі термін публічно - правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.

Під суб'єктом владних повноважень розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Крім того, частиною 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено справи у публічно - правових спорах, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Так, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно - правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17 квітня 2018 у справі №815/6956/15 (провадження №11-192апп18) вказує на те, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Отже, при визначенні юрисдикції справи, необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.

У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» зазначається, що для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Під владними управлінськими функціями, що здійснюються на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, розуміють будь-які владні повноваження у рамках діяльності держави чи місцевого самоврядування, що не відносяться до законодавчих повноважень та повноважень здійснювати правосуддя.

У листі Верховного Суду України від 26 грудня 2005 року №3.2.-2005 зазначено, що справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне (Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 20 травня 2013 року № 8).

Тобто, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій.

При цьому, як вбачається з наданої суду копії Статуту Київського національного університету імені Тараса Шевченка (нова редакція), погодженого конференцією трудового колективу Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол від 08 листопада 2016 року №2) та затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України 22 лютого 2017 року №280, Київський національний університет імені Тараса Шевченка є багатогалузевим класичним провідним вищим навчальним закладом України, національним надбанням освіти, науки й культури, який за результатами своєї діяльності здобув загальнодержавного та міжнародного визнання, має статус національного державного вищого навчального закладу, який в межах своєї компетенції, наданої законодавством України та цим Статутом здійснює:

- підготовку фахівців з вищою освітою та учнів за власними експериментальними освітніми програмами та навчальними планами;

- підготовку аспірантів та докторантів;

- підвищення кваліфікації фізичних осіб з вищою освітою;

- атестацію висококваліфікованих фахівців;

- виховання національно свідомої інтелігенції.

У відповідності до пункту 1.2. Розділу 1 Статуту Університет є юридичною особою, яка утворена у формі державної установи, має права та обов'язки, які виникають з моменту державної реєстрації, і припиняються від дати внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про його припинення.

Університет має самостійний баланс, відокремлене майно, власний герб, прапор, печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням, офіційні бланки із гербом Університету, сайт, власну газету та наукові журнали.

Діяльність Університету базується на Конституції України та законодавчих актах України, що регулюють правовідносини у сфері освіти та науки, інших нормативно - правових актах України та цьому Статусі (пункт 1.3. Розділу 1 Статуту).

Основною метою освітньої діяльності Університету є підготовка висококваліфікованих і конкурентоспроможних на національному та міжнародному ринку праці фахівців для наукових та освітніх установ, органів державної влади та управління, підприємств усіх форм власності за всіма рівнями вищої освіти (доктор наук, доктор філософії, магістр, бакалавр, молодший бакалавр) в усіх сферах освіти (відповідно до міжнародних і вітчизняних класифікацій освіти), утвердження національних, культурних і загальнолюдських цінностей (пункт 2.1. Розділу 2 Статуту).

У відповідності до пункту 2.3. Розділу 2 Статуту до основних завдань освітньої діяльності Університету належать:

- забезпечення, із урахуванням розвитку науки й вимог ринку праці, відповідності освітніх програм Університету потребам держави та суспільства;

- формування в Університеті культури якості як основи конкурентоспроможності Університету та його випускників;

- запровадження системи мотивації науково - педагогічних і педагогічних працівників до вдосконалення навчальних програм і забезпечення якості освіти;

- забезпечення валідності процедур оцінювання;

- інтенсифікація освітнього процесу завдяки широкому впровадженню інформаційно - комунікаційних технологій і зменшення частки репродуктивної складової;

- створення максимально ефективної системи відбору талановитої молоді на навчання в Університеті;

- забезпечення довіри ринку праці до присвоєних Університетом кваліфікацій;

- формування в Україні та за її межами стійкої позитивної академічної репутації Університету за всіма освітніми програмами;

- підвищення ролі Університету на міжнародному ринку освітніх послуг;

- диверсифікація джерел фінансування освітньої діяльності Університету як основа реальної академічної автономії і необхідна умова оновлення матеріально - технічної бази для навчання й наукових досліджень;

- формування суспільних цінностей і духовних орієнтирів в освітньому й науковому процесах.

Крім того, у відповідності до пункту 4.1. Розділу 4 основною метою діяльності Університету є забезпечення умов, необхідних для здобуття особами вищої освіти та проведення наукових досліджень.

Головними завданнями Університету є:

- здійснення освітньої діяльності, згідно з розробленими Міністерством освіти і науки України стандартами, що забезпечує можливість здобувати вищу освіту особам на відповідних рівнях вищої освіти за обраними спеціальностями та формувати найвищу здатність до працевлаштування й кар'єрного зростання;

- здійснення наукової діяльності шляхом проведення наукових досліджень, забезпечення творчої діяльності учасників освітнього процесу, підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації і використання отриманих результатів в освітньому процесі;

- формування особистості шляхом патріотичного, правового, екологічного виховання, утвердження в учасників освітнього процесу моральних цінностей, соціальної активності, громадянської позиції і відповідальності, здорового способу життя, уміння вільно мислити та само організовуватися в сучасних умовах;

- забезпечення органічного поєднання в освітньому процесі навчальної, наукової та інноваційної діяльності;

- створення необхідних умов для реалізації учасниками освітнього процесу їхніх здібностей і талантів;

- збереження та примноження моральних, культурних, наукових цінностей і досягнень суспільства;

- налагодження міжнародних зв'язків і провадження міжнародної діяльності у сфері освіти, науки, спорту, мистецтва та культури;

- виконання інших завдань, відповідно до законодавства України та цього Статуту.

Відповідно до постановлених завдань, Університет має право вирішувати всі інші питання, відповідно до законодавства. (пункт 4.2. Розділу 4 Статуту).

Прийом на навчання до Університету здійснюється на конкурсній основі, відповідно до Умов прийому на навчання до вищих навчальних закладів, затверджених Міністерством освіти і науки України (підпункт 2 пункту 7.16. Розділу 7 Статуту).

Згідно з пунктом 6.1. Розділу 6 Статуту безпосереднє управління діяльністю Університету, відповідно до законодавства і цього Статуту, здійснює ректор.

Ректор Університету, відповідно до законодавства України та цього Статуту, діє від імені Університету, представляє його в усіх державних органах, організаціях, установах, розпоряджається майно Університету, укладає угоди (контракти), дає доручення, відкриває в установах банків рахунки Університету.

У межах своєї компетенції ректор видає накази і розпорядження, дає обов'язкові для виконання всіма учасниками освітнього процесу і структурними підрозділами Університету доручення.

Підпунктом 3 пункту 7.15. Розділу 7 Статуту передбачено, що здобувач вищої освіти має право на перерву у навчанні у зв'язку з обставинами, які унеможливлюють виконання освітньої (наукової) програми (за станом здоров'я, призовом на строкову військову службу у разі втрати права на відстрочку від неї, сімейними обставинами тощо). Таким особам в установленому порядку надається академічна відпустка або відпустка по догляду за дитиною. Навчання чи стажування в освітніх і наукових установах (у тому числі іноземних держав) може бути підставою для перерви у навчанні, якщо інше не передбачено міжнародними актами чи договорами між вищими навчальними закладами.

Порядок відрахування, переривання навчання, поновлення та переведення осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, а також порядок надання їм академічної відпустки визначаються положенням, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Відрахування студентів та учнів, їх поновлення та переведення відбувається за погодженням з органом студентського самоврядування Університету (або відповідного підрозділу).

Отже, у відповідності до своїх статутних положень, Київський національний університет імені Тараса Шевченка є багатогалузевим класичним провідним вищим навчальним закладом України, діяльність якого спрямовується на забезпечення належних умов для здобуття громадянами України вищої освіти.

Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регулюються Законом України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 року № 1556-VII.

У відповідності до положень статті 27 Закону України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 року № 1556-VII заклад вищої освіти як суб'єкт господарювання може діяти в одному із таких статусів: бюджетна установа; неприбутковий заклад вищої освіти; прибутковий заклад вищої освіти. Юридична особа (крім наукової установи) набуває статусу закладу вищої освіти з моменту отримання ліцензії на провадження освітньої діяльності.

Відповідно до статті 52 Закону України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 року № 1556-VII учасниками освітнього процесу у закладах вищої освіти є: 1) наукові, науково-педагогічні та педагогічні працівники; 2) здобувачі вищої освіти та інші особи, які навчаються у закладах вищої освіти; 3) фахівці-практики, які залучаються до освітнього процесу на освітньо-професійних програмах; 4) інші працівники закладів вищої освіти. До освітнього процесу можуть залучатися роботодавці.

Пунктом 1 частини 1 статті 55 Закону України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 року №1556-VII визначено, що основними посадами науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти є керівник (ректор, президент, начальник, директор).

Статтею 34 Закону України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 року №1556-VII передбачені повноваження, якими наділений керівник закладу вищої освіти.

Як встановлено судом та вбачається зі змісту позовної заяви, підставою виникнення спірних правовідносин стало, зокрема, бездіяльність ректора та інших науково - педагогічних працівників Університету щодо не розгляду належним чином заяви ОСОБА_1 про надання їй академічної відпустки від 18 червня 2018 року.

З урахуванням викладених вище положень діючого законодавства України, суд дійшов висновку, що в рамках спірних правовідносин Київський національний університет імені Тараса Шевченка не виступає у статусі суб'єкта владних повноважень, оскільки не виконує владних управлінських функцій і не наділений можливістю владно керувати поведінкою особи.

Таким чином, специфіка правовідносин визначає, що відповідач, в даному випадку, виступає не як суб'єкт владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій, а як суб'єкт, на якого чинним законодавством покладено, зокрема, функції з підготовки фахівців з вищою освітою та учнів за власними експериментальними освітніми програмами та навчальними планами, підготовки аспірантів та докторантів, підвищення кваліфікації фізичних осіб з вищою освітою, атестації висококваліфікованих фахівців, виховання національно свідомої інтелігенції.

Наведене в сукупності свідчить про те, що між ОСОБА_1 та Київським національним університетом імені Тараса Шевченка виник спір, який має приватно-правовий характер, що, в свою чергу, виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства, оскільки законодавцем для оскарження відповідних рішень, дій чи бездіяльності визначено інший порядок судового оскарження, а саме, в рамках цивільного судочинства.

Так, у відповідності до частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

З аналізу наведених вище норм слідує, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від основного принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини 1 статті 6 вищезгаданої Конвенції.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких підстав та з урахуванням того, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги є приватно - правовими та виникли виключно з відносин з приводу освітнього процесу між позивачем та відповідачем, як закладом вищої освіти, суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Крім того, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачеві, що остання має право звернутися з вказаним позовом до відповідного місцевого загального суду.

Також, частиною 2 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

У зв'язку з тим, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору у розмірі 704,80 грн до ухвалення судового рішення в адміністративній справі та з урахуванням того, що за наслідками розгляду справи суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі, підстави для повернення судового збору з бюджету, відсутні.

Керуючись статтею 19, частиною 2 статті 238, статтями 239, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

1. Провадження в адміністративній справі №826/12356/18 за позовом ОСОБА_1 до Київського національного університету імені Тараса Шевченка про зобов'язання вчинити дії закрити.

2. Роз'яснити позивачеві її право на звернення з вказаними позовними вимогами до відповідного місцевого загального суду.

3. Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко