Рішення № 77501394, 24.10.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 жовтня 2018 року № 826/6637/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у склад головуючого судді Григоровича П.О, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії , ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі - відповідач, Управління) з позовом, в якому просив суд:

- визнати неправомірними дії Лівобережного об'єднаного управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні нарахування та виплати надбавки до пенсії, встановленої п. (г) ч. 1 ст. 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 06.02.2018 року;

- зобов'язати Лівобережне об'єднане управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві провести нарахування та виплату надбавки до пенсії ОСОБА_1, встановленої п. (г) ч. 1 ст. 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 06.02.2018 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.10.2018 замінено відповідача - Лівобережне об'єднане управління Пенсійного Фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 40379527), на правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 42098368).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

22.12.2002 року ОСОБА_1 набув права на призначення пенсії на пільгових умовах із скороченням пенсійного віку у відповідності до п. б ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до п. б ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції від 17.01.2002) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Обставини набуття позивачем 22.12.2002 права на призначення пенсії на зазначених вище пільгових умовах, відповідачем не заперечуються.

23.12.2002 року Позивачем на ім'я начальника локомотивного депо «Дарниця» - роботодавця позивача, останнім подано заяву, в якій зазначено про намір продовжити працювати та отримати пенсію з більш пізнього строку.

В подальшому, 27.04.2005 позивачу було призначено пенсію у відповідності до положень п. «б» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що підтверджується пенсійним посвідченням серії АГ №973705, копія якого наявна в матеріалах справи.

Як зазначає позивач в позовні заяві, передумовою виникнення спірних правовідносин, стали наступні обставини.

Так, в грудні 2017 року позивачем отримано інформаційного листа про підвищення пенсії у зв'язку з проведенням пенсійної реформи, датованої жовтнем 2017 року.

У зв'язку з цим, в кінці січня 2018 року позивач вирішив дізнатися, яку суму становить надбавка до його пенсії, передбачена п. (г) ч. 1 ст.21 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Як наслідок, 06.02.2018 року позивачем подано до Управління подано заяву (вх. №413/07 від 06.02.2018 року), в якій ОСОБА_1 просив нарахувати та виплачувати йому надбавку до пенсії, встановлену п. (г) ч. 1 ст. 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

27.03.2018 року позивачем від Управління отримано лист (вих. №5318/15/JI-547), яким повідомлено про відмову в нарахуванні та виплаті надбавки до пенсії, встановленої п. (г) ч. 1 ст. 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Підставою для відмови стало те, що станом на момент виходу позивача на пенсію йому виповнилося 58 років, що, на думку Відповідача не відповідає вимогам ст. 12 та ст. 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

За таких обставин, вбачають наявність підстав для проведення нарахування та виплату надбавки до пенсії, встановленої п. (г) ч. 1 ст. 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення», позивач звернувся до суду з даним позовом та просить його задовольнити.

Оцінивши за правилами ст. 90 КАС України надані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вже зазначалось, позивач 22.12.2002 року набув права на призначення пенсії на пільгових умовах із скороченням пенсійного віку у відповідності до п. б ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Питання надбавок до пенсій за віком врегульовано ст.21 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відповідно до якої (в редакції станом на 22.12.2002 - дату набуття позивачем права на пенсію), до пенсії за віком, у тому числі обчисленої в мінімальному розмірі, встановлюються такі надбавки:

а) непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім'ї (статті 37, 38, 40, 41), - на кожного непрацездатного члена сім'ї в розмірі соціальної пенсії, передбаченої для відповідної категорії непрацездатних;

б) одиноким пенсіонерам, які за висновком медичних закладів потребують постійного стороннього догляду, - на догляд за ними в розмірі соціальної пенсії (пункт "б" статті 94);

в) пенсіонерам, які набули відповідно до законодавства колишнього Союзу РСР право на надбавку до пенсії за роботу після досягнення пенсійного віку, - в розмірі 10 процентів основної пенсії за кожний повний рік роботи після призначення пенсії, але не більше 40 процентів.

Станом на 22.12.2002 позивач не відносився до жодної з категорій осіб, що визначені в пунктами «а» - «в» ст.21 Закону, а отже, не мав права на надбавки, що визначені вказаною статтею Закону.

Разом з цим, 22.05.2003 частину першу статті 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення» доповнено пунктом «г», згідно із Законом України від 22.05.2003 р. N 854-IV, відповідно до якого до пенсії за віком, у тому числі обчисленої в мінімальному розмірі, встановлюються такі надбавки:

- особам, які набули права на пенсію за віком відповідно до цього Закону і мають стаж роботи, передбачений статтею 12 цього Закону, але після досягнення пенсійного віку виявили бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього строку, - в розмірі 10 відсотків основного розміру пенсії без урахування надбавок, підвищень, додаткової пенсії за кожний повний рік роботи після досягнення пенсійного віку, але не більш як 40 відсотків.

Пункт «г» ч.1 ст.21 Закону України «Про пенсійне забезпечення» набрав чинності 10.06.2003 - в день опублікування Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення»» (Урядовий кур'єр, 2003, 06, 10.06.2003 № 105).

Аналіз зазначених вище норм, дає змогу дійти висновку, що передумовою встановлення особі надбавки до пенсії, передбаченої пунктом «г» ч.1 ст.21 Закону, є одночасне існування наступних обставин:

- набуття особою права на пенсію за віком відповідно до цього Закону;

- наявність стажу роботи, передбаченого статтею 12 цього Закону;

- бажання такої особи працювати і одержувати пенсію з більш пізнього строку.

Станом на 10.06.2003 ОСОБА_1 набув права на призначення пенсії на пільгових умовах із скороченням пенсійного віку у відповідності до п. б ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Статтею 12 цього Закону передбачено стаж роботи для чоловіків - не менше 25 років.

Як зазначає позивач в позовній заяві, а не було заперечено і спростовано відповідачем, станом на дату виникнення у позивача права на призначення пенсії на пільгових умовах із скороченням пенсійного віку (2002 рік), останній вже мав стаж більше 30 років.

В той же час, бажання позивача працювати і одержувати пенсію з більш пізнього строку належним чином було реалізовано шляхом написання відповідної заяви 22.12.2002.

Відтак, суд приходить до висновку, що обставина не досягнення позивачем 60 річного віку, станом на дату виходу позивача на пенсію, не є законодавчо визначеним обмеженням в реалізації права особи на надбавку до пенсії, відповідно до пункт «г» ч.1 ст.21 Закону України «Про пенсійне забезпечення», внаслідок чого відмову Управління в нарахуванні та виплаті позивачу надбавки до пенсії виключно з цієї підстави, не можна вважати обґрунтованою.

Разом з цим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з урахуванням наступного.

Відповідно до буквального тлумачення пункту «г» частини першої статті 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до пенсії за віком, у тому числі обчисленої в мінімальному розмірі, встановлюються надбавки у розмірі від 10 до 40 відсотків основного розміру пенсії без урахування надбавок, підвищень, додаткової пенсії за кожний повний рік роботи після досягнення пенсійного віку.

Оскільки за загальним правилом, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, а норма пункту «г» частини першої статті 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення» набрала чинності 10.06.2003, то саме з цієї дати слід починати відлік кожного повного року роботи особи після досягнення нею пенсійного віку, як передумову для отримання відповідної надбавки до пенсії.

Однак, 01.01.2004 набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до п.15 Перехідних положень якого визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено встановлення надбавок до пенсії особам, які набули права на пенсію за віком, але після досягнення пенсійного віку виявили бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього строку.

Таким чином, оскільки з 10.06.2003 (дата виникнення у позивача права на надбавку до пенсії) до 01.01.2004 (дата набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») повний рік роботи позивача не минув, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» в цій частині з 01.01.2004 не підлягали застосуванню, підстави для зобов'язання Управлінні провести нарахування та виплату надбавки до пенсії ОСОБА_1, встановленої п. (г) ч. 1 ст. 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення» - відсутні.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне відзначити, що помилкове нормативно-правове обґрунтування Управлінням власної відмови позивачу в проведенні нарахування та виплати надбавки до пенсії, встановленої п. (г) ч. 1 ст. 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення», не може бути підставою для задоволення позовних вимог, адже внаслідок законодавчих змін, з 01.01.2004 нарахування надбавки до пенсій позивача не передбачено.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 241- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: 02092, АДРЕСА_1).

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м.Київ, ВУЛИУЯ БУЛЬВАРНО-КУДРЯВСЬКА, будинок 16).

Рішення відповідно до ст. 255 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Суддя П.О. Григорович