Рішення № 77500496, 24.10.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2018 року № 810/3411/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши в місті Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправними та скасування припису і постанови,

В С Т А Н О В И В:

до Київського окружного адміністративного суду звернулась Центральна районна лікарня Києво-Святошинського району з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області, в якому просить суд визнати:

- протиправним та скасувати припис № 348/1063/АВ від 15.05.2018, складений на підставі акта інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) від 15.05.2018 № 348/1063/АВ;

- протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу від 31.05.2018 № КВ348/1063/АВ/П/ПТ/ІП/ФС-191.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про відсутність порушень законодавства про працю під час здійснення внутрішньої реорганізації відділень у лікарні. Відтак вважає висновки складеного відповідачем за результатами інспекційного відвідування акта від 15.05.2018 № 348/1063/АВ необґрунтованими, а припис №348/1063/АВ від 15.05.2018 та постанову про накладення штрафу від 31.05.2018 №КВ348/1063/АВ/П/ПТ/ІП/ФС-191 протиправними і просить суд їх скасувати.

У призначений для розгляду справи день та час у судове засідання з’явилися представники позивача та відповідача. Після оголошеної судом технічної перерви, позивач подав через канцелярію суду письмове клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини дев’ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Беручи до уваги, що перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, передбачених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, судом не встановлено, зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд вирішив здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідач позов не визнав та подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у зв’язку із виявленими під час інспекційного відвідування Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району порушеннями вимог частини першої статті 49 2 та статті 42 Кодексу законів про працю України, посадовими особами Головного управління Держпраці у Київській області правомірно застосовано до позивача штраф за порушення вимог законодавства про працю. У зв'язку з цим просить суд у задоволені позову відмовити.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та вважає припис і постанову Головного управління Держпраці у Київській області такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а висновки, які лягли в основу прийняття оскаржуваних рішень, спростовуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами. У зв’язку з чим просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

15 травня 2018 року інспекторами праці Головного управління Держпраці у Київській області ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі письмового направлення від 02.05.2018 № 348 було проведено інспекційне відвідування Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району на предмет додержання законодавства про працю.

За результатами перевірки відповідачем складений акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи, яка використовує найману працю, від 15.05.2018 №348/1063/АВ.

Згідно змісту акту, при перевірці встановлені порушення позивачем вимог статей 42 та 492 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України). Так, відповідно до наказу Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району від 21.02.2018 № 69К, при реорганізації лікарні завідувачем Об’єднаного гінекологічного відділення було призначено ОСОБА_3, яка до призначення займала посаду завідувача Гінекологічного відділення малоінвазивних технологій. Оскільки до перевірки не надано документів, які свідчили б про її переважне право на призначення на посаду завідувача Об’єднаного гінекологічного відділення, відповідач встановив порушення вимог статті 42 КЗпП України, згідно якої при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Разом з цим, під час перевірки виконання наказу позивача від 20.02.2018 № 33 “Про оптимізацію роботи і структури гінекологічних відділень Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району” установлено, що під час реорганізації відділень лікарні (гінекологічного відділення- зі штатним розкладом 35 посад, очолюваного ОСОБА_4, та гінекологічного відділення малоінвазивних технологій - зі штатним розкладом 16,5 посад, очолюваного ОСОБА_3В.) утворено Об’єднане гінекологічне відділення зі штатним розписом 50,5 посад. Оскільки, керівництвом Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району попереджені про наступне вивільнення лише старша медична сестра гінекологічного відділення ОСОБА_5 та завідувач цього відділення ОСОБА_4, відповідач установив порушення частини першої статті 492 КЗпП України відповідно до якої про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці одночасно із пропозицією іншої роботи на тому самому підприємстві, в установі, організації.

На підставі акта від 15.05.2018 № 348/1063/АВ, Головним управлінням Держпраці у Київській області 15.05.2018 позивачеві винесено припис № 348/1063/АВ про усунення виявлених порушень (а.с. 42), яким зобов’язано заступника головного лікаря Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району ОСОБА_6 у строк до 14.06.2018 усунути виявлені порушення.

Не погоджуючись з висновками, що викладені у акті інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) від 15.05.2018 № 348/1063/АВ та приписом № 348/1063/АВ від 15.05.2018, позивачем на підставі пункту 30 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295, за вих. № 454 від 21.05.2018 скеровано скаргу (а.с. 44-48) до начальника Головного управління Держпраці у Київській області ОСОБА_7, в якій позивач просив скасувати припис та висновки, викладені в акті.

Листом від 01.06.2018 за вих. № 43/2/18/7925 “Про розгляд заперечення” відповідач повідомив про залишення скарги без розгляду, а висновки акта від 15.05.2018 №КВ348/1063/АВ без змін у зв’язку із надходженням заперечення після сплину трьох робочих днів з дати підписання акта (пункт 21 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295). Інформації про результати розгляду скарги на припис, лист відповідача від 01.06.2018 за вих. № 43/2/18/7925 не містить.

6 червня 2018 позивачем отриманий лист відповідача від 21.05.2018 № 4.3/2/18/7242 з повідомленням про розгляд 31.05.2018 о 10 год. 20 хв справи про накладення штрафу (копія конверту із штриховим кодовим ідентифікатором 0406004790509 - а.с. 51) .

Не зважаючи на повідомлення позивача про розгляд справи про накладання штрафу після її розгляду, Головним управлінням Держпраці у Київській області прийнято постанову від 31.05.2018 № КВ348/1063/АВ/П/ПТ/ІП/ФС-191, якою до Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району застосовано штраф у розмірі 3723, 00 грн. за порушення вимог статей 42 та 492 КЗпП України.

Не погоджуючись з вказаною постановою та приписом, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

З матеріалів справи вбачається, що 20.02.2018 Центральною районною лікарнею Києво-Святошинського району винесено наказ № 33 “Про оптимізацію роботи і структури гінекологічних відділень Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району” (а.с. 113-116), відповідно до якого у процесі перетворення Гінекологічного відділення малоінвазивних технологій на його базі створене Об’єднане гінекологічне відділення Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району. У подальшому до Об’єднаного гінекологічного відділення приєднано Гінекологічне відділення.

Згідно з пунктом 4 зазначеного наказу, прийнято рішення про скорочення з 22.04.2018 посади працівника – завідувача гінекологічним відділенням, яку займав ОСОБА_4, а також посади старшої сестри медичної гінекологічного відділення, яку займала ОСОБА_5.

Пунктом 5 наказу в.о. начальника відділу кадрів ОСОБА_8 зобов’язано запропонувати працівникам гінекологічного відділення і гінекологічного відділення малоінвазивих технологій, посади яких скорочуються, працевлаштування на відповідних посадах новоствореного відділення, а тим, хто відмовиться, інші вакантні посади Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району. У разі відсутності згоди працівників перевестися на запропоновані посади, або відсутності посад, які влаштовують працівників, підготувати попередження про можливе вивільнення таких працівників, та інші необхідні документи, передбачені чинним законодавством. Крім того, було зобов’язано ознайомити усіх задіяних в наказі осіб та працівників гінекологічного відділення малоінвазивних технологій та гінекологічного відділення під особистий підпис.

Судом встановлено, що з наказом Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району від 20.02.2018 № 33 “Про оптимізацію роботи і структури гінекологічних відділень Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району” 21.02.2018 було ознайомлено, зокрема, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 під особистий підпис (а.с. 115).

Ці працівники були письмово попереджені за два місяці про скорочення їх посад, у зв’язку з чим, їм запропоновані інші вакантні посади в лікарні.

Так, листом від 21.02.2018 № 197, у зв’язку з виведенням зі штатного розпису (скороченням) штатної одиниці (посади) завідувача гінекологічного відділення та його скороченням, з метою запобігання звільненням чи зведенню до мінімуму кількості посад, або пом’якшенню несприятливих наслідків будь-яких звільнень, позивачем було запропоновано ОСОБА_4 для можливого працевлаштування вакансії згідно переліку вакантних посад Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району.

Відповідно до наказу Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району від 23.04.2018 № 121-к (а.с. 134), на підставі заяви від 23.04.2018 (а.с. 133), завідувача гінекологічним відділенням ОСОБА_4 було переведено на посаду лікаря-акушера-гінеколога Об’єднаного гінекологічного відділення на 0,5 ставки з 24.04.2018.

Судом встановлено, що в акті інспекційного відвідування від 15.05.2018 №348/1063/АВ, приписі про усунення виявлених порушень від 15.05.2018 та постанові про накладення штрафу від 31.05.2018 зазначається, що згідно з наказом від 20.02.2018 № 33 “Про оптимізацію роботи і структури гінекологічних відділень Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району” в Центральній районній лікарні проводилась реорганізація, яка полягала в утворенні Об'єднаного гінекологічного відділення (згідно штатного розпису 50, 5 посад), реорганізувавши шляхом перетворення гінекологічного відділення малоінвазивних технологій і, приєднавши до відділення, що утворилося, гінекологічне відділення. Порушення законодавства про працю відповідач обґрунтовує тим, що про наступне вивільнення працівників були попереджені не всі працівники обох гінекологічних відділень, а лише працівники, які згідно штатного розпису підлягали звільненню, тобто ОСОБА_5, яка займала посаду старшої медичної сестри гінекологічного відділення та ОСОБА_4, який займав посаду завідувача гінекологічним відділенням.

З приводу викладеного суд зазначає таке. В силу вимог статті 492 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що у випадку змін в організації виробництва і праці про наступне вивільнення працівників, повинні бути попереджені за два місяці не всі працівники закладу, а лише ті, які згідно штатного розпису можуть бути звільнені, оскільки одночасно з попередженням про звільнення таким працівникам має бути запропонована інша робота.

З огляду на те, що посади старшої медичної сестри Гінекологічного відділення та завідувача Гінекологічним відділенням у зв'язку з приєднанням Гінекологічного відділення до новоствореного Об’єднаного гінекологічного відділення на базі Гінекологічного відділення малоінвазивних технологій підлягали скороченню, працівники, які займали ці посади, а саме ОСОБА_5 та ОСОБА_4, були письмово попереджені за два місяці про скорочення їх посад із пропозицією зайняти інші вакантні посади в лікарні.

Суд не погоджується з твердженнями відповідача про те, що всі працівники гінекологічних відділень лікарні позивача повинні були бути попередженні про наступне звільнення, оскільки трудові права решти працівників не були порушені під час проведення реорганізації, всі вони були ознайомлені під розпис з наказом від 20.02.2018 № 33 “Про оптимізацію роботи і структури гінекологічних відділень Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району” та додатком № 1 до наказу про зміни до штатного розпису.

Крім того, в матеріалах справи наявні копії заяв працівників про їх переведення з відділень, що перетворювались, до новоствореного Об’єднаного гінекологічного відділення (а.с. 174-208), які відповідно до наказу Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району від 20.03.2018 № 92к і були переведені на посади згідно штатного розпису уОб’єднаному гінекологічному відділенні.

Суд звертає увагу сторін на приписи п.1 статті 40 КЗпП України за якими власникові надано право на розірвання трудового договору з власної ініціативи у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. У даному випадку, розірвання трудових договорів за ініціативою позивача із працівниками не передбачалося, оскільки відбувалося оптимізація внутрішньої організаційної структури лікарні із збереженням штатного розпису та без фактичної зміни умов виробництва та праці, а отже, за переконанням суду, попередження про звільнення працівників із якими трудовий договір не розривався, не вимагається законодавством.

В акті інспекційного відвідування та у пункті 2 припису про усунення виявлених порушень зазначено, що під час реорганізації гінекологічних відділень Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району відповідно до наказу від 21.02.2018 № 69К не було враховано переважне право звільненого працівника на залишення на роботі, а саме на посаду завідувача Об’єднаним гінекологічним відділенням було призначено ОСОБА_3, яка не мала переважного права призначення на цю посаду.

З вищевикладеними твердженнями відповідача, які лягли в основу висновків інкримінованого порушення вимог трудового законодавства, суд не погоджується з огляду на таке. В силу вимог статті 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Так, в ході розгляду справи судом встановлено, що роботу гінекологічного відділення Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району, завідувачем якого був ОСОБА_4, визнано незадовільною в частині надання вторинної стаціонарної медичної допомоги жінкам із АМК, що підтверджується копією рішення районної медичної ради “Про надання медичної допомоги пацієнтам хірургічного профілю в ЛПЗ Києво-Святошинського району” (2П.) (додаток 2 до наказу ВОЗ Києво-Святошинської РДА № 41 від 19.02.2018) (а.с. 103-106).

Відповідно до пункту 3 резолютивної частини рішення медичної ради району (додаток 1 до наказу ВОЗ Києво-Святошинської РДА № 41 від 19.02.2018) (а.с. 99-102), визнано незадовільною роботу завідуючого гінекологічним відділенням ОСОБА_4 Водночас, пунктом 1 зазначеного рішення визнано задовільною роботу завідуючого відділенням хірургічного профілю ЦРЛ ОСОБА_3, що свідчить про перевагу ОСОБА_3 у продуктивності праці над ОСОБА_4 і спростовує твердження відповідача про відсутність у ОСОБА_3 переважного права щодо призначення на посаду завідувача Об’єднаним гінекологічним відділенням.

Крім того, посада завідувача гінекологічного відділення Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району, яку займав ОСОБА_4, була скорочена, тобто ліквідована. В Об’єднаному гінекологічному відділенні Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району, що утворилося внаслідок внутрішньої реорганізації, було створено нову посаду, на яку і було призначено ОСОБА_3

Таким чином, виходячи із обставин даної справи, при призначенні працівника на нову посаду не враховується переважне право інших працівників на залишення на роботі, оскільки сам термін “залишення на роботі” передбачає збереження однієї з двох аналогічних посад. Посада, яку займав лікар ОСОБА_4 є скороченою.

Зміст статті 42 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган має виключне право при здійсненні вивільнення провести перестановку (перегрупування) працівників та перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою, на іншу посаду. При цьому, вирішення питання щодо того, хто із працівників має більш високу кваліфікацію і продуктивність праці, належить до компетенції роботодавця.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 № 642/461/17, від 04.04.2018 № 814/3934/15, від 14.03.2018 № 826/150/16.

Судом встановлено, що посадовими особами відповідача в ході проведення інспекційного відвідування позивача залишені поза увагою обставини, що лікар ОСОБА_4 особисто погодився на запропоновану йому посаду, про що зазначалося вище та підтверджено власноручно написаною ним заявою. Відтак, це виключає факт порушенням вимог трудового законодавства з боку позивача у відношенні, зокрема, ОСОБА_4

Окрім того, під час проведення інспекторами праці Головного управління Держпраці у Київській області ОСОБА_1 та ОСОБА_2 інспекційного відвідування Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району були допущені порушення Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування) (далі – Порядок № 295).

Так, судом встановлено, що 15.05.2018 заступник головного лікаря ОСОБА_6 не виконував обов'язки головного лікаря, що підтверджується витягом з наказу від 24.04.2018 №77в про надання головному лікарю ЦРЛ Києво-Святошинського району ОСОБА_9 частини щорічної основної відпустки, в якій останній перебував з 02.05.2018 до 14.05.2018 включно (а.с. 210). Суд констатує, що відповідно до підпункту 4.4.4 Статуту Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району, затвердженого рішенням ХІХ сесії Києво-Святошинської районної ради VІ скликання від 28.08.2012 № 249-19-VІ, без довіреності діє від імені Лікарні, представляє її у відносинах з підприємствами, установами, організаціями та у відповідних органах, судових установах виключно Головний лікар, а не будь-яка інша особа, у тому числі й заступник Головного лікаря. Повноваження, права та обов'язки заступника Головного лікаря статутом не передбачені.

Відповідно до пунктів 19, 20 Порядку № 295, за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю – припис про їх усунення.

Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.

Судом встановлено, що 15.05.2018 ОСОБА_6 не був уповноважений головним лікарем ЦРЛ підписувати будь-які документи посадових осіб відповідача в частині не дотримання трудового законодавства, оскільки за посадою він є тимчасово виконуючим обов’язки заступника головного лікаря ЦРЛ Києво-Святошинського району із медичного обслуговування, а документи про його повноваження, станом на 15.05.2018, посадовими особами відповідача не перевірялись взагалі, про що свідчить відсутність документально підтверджуючих доказів зворотного.

Крім того, під час винесення оскаржуваної постанови, відповідачем була порушена процедура розгляду 31.05.2018 справи про накладення на позивача штрафу з підстав її розгляду без участі уповноваженого представника позивача та неналежного його повідомлення.

Відповідно до пунктів 27, 28 Порядку № 295, у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.

Так, в пункті 29 Порядку № 295 зазначено, що заходи до притягнення об’єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

В оскаржуваному приписі від 15.05.2018 відповідачем зазначено строк усунення порушень - 14.06.2018. Отже, відповідач, приймаючи оскаржувану постанову про накладення штрафу від 31.05.2018, здійснив заходи щодо притягнення позивача до відповідальності до закінчення встановленого відповідачем строку (14.06.2018) на добровільне усунення порушень вимог трудового законодавства, що також свідчить про прийняття спірної постанови не на підставі та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

Крім того, суд звертає увагу, що механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення врегульований Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі – Порядок № 509).

Зі змісту пункту 6 Порядку № 509 вбачається, що про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Пунктом 7 Порядку № 509 встановлено, що справа розглядається за участю представника суб’єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Матеріалами справи не підтверджений факт дотримання відповідачем вимог пунктів 6 та 7 Порядку № 509, оскільки повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу, призначеної відповідачем на 31.05.2018 о 10 год. 20 хв. позивачем отримано засобами поштового зв’язку лише 06.06.2018, тобто після фактичного розгляду справи та винесення оскаржуваної постанови та до закінчення встановленого у приписі строку виконання, про що зазначалося вище, що свідчить про недодержання відповідачем порядку розгляду справи про накладення на позивача штрафу в розмірі 3723,00 грн. Згідно з пунктом 10 Порядку № 509, постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідач вимог вищевказаної статті не виконав, положення пунктів 6, 7 Порядку №509 залишив поза увагою.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а в частині першій статті 77 Кодексу зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідач в ході розгляду справи доводи адміністративного позову не спростував, доказів правомірності прийнятої постанови про накладення штрафу та припису про усунення виявлених порушень суду не надав.

На переконання суду, доводи відповідача щодо інкримінованого позивачеві порушення вимог трудового законодавства, спростовуються встановленими в ході розгляду справи обставинами та підтверджуються відповідними письмовими доказами.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі “Компанія “Вестберґа таксі Актіеболаґ2 та Вуліч проти ОСОБА_8” Суд визначив, що “…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління”.

На виконання вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності прийнятих ним рішень.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держпраці у Київській області № 348/1063/АВ від 15.05.2018.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу від 31.05.2018 № КВ348/1063/АВ/П/ПТ/ІП/ФС-191.

Стягнути на користь Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району (08150, м. Боярка, вул. Соборності, 51, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 01994669) за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень – Головного управління Держпраці у Київській області (04060, м. Київ, вул. Вавілових, 10, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 39794214) судовий збір у розмірі 3524 (три тисячі п’ятсот двадцять чотири) грн. 00 коп. відповідно до платіжного доручення № 625 від 21.06.2018.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного рішення суду – 24.10.2018.

Суддя Панченко Н.Д.