Рішення № 77500104, 29.10.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2018 р. Справа№0540/8182/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича при секретарі судового засідання Рудь Т.В. розглянувши адміністративну за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1: Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області до відповідача 2: Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати пенсії, зобов’язання вчинити певні дії.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області та Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати з 1 квітня 2017 року призначеної за віком пенсії; зобов’язати відновити виплату призначеної за віком пенсії, починаючи з 1 квітня 2017 року та здійснити компенсацію втрати частини доходів, з 1 квітня 2017 року по місяць виплати заборгованості, у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”; стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області 16000 гривень моральної шкоди, яка полягала у невиплаті з 01 квітня 2017 року призначеної пенсії.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона є пенсіонером отримує пенсію за віком та перебуває на обліку в Великоновосілківському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, як внутрішньо переміщена особа. Позивач зазначає, що з березня 2017 року було припинено виплату пенсії після обміну інформацією з Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують вимоги Конституції України та Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Просив суд визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати з 1 квітня 2017 року призначеної за віком пенсії; зобов’язати відновити виплату призначеної за віком пенсії, починаючи з 1 квітня 2017 року та здійснити компенсацію втрати частини доходів, з 1 квітня 2017 року по місяць виплати заборгованості, у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”; стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області 16000 гривень моральної шкоди, яка полягала у невиплаті з 01 квітня 2017 року призначеної пенсії та зобов’язати відповідача подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення.

Крім того, представник позивача просив суд відстрочити сплату судового збору до закінчення розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 10 вересня 2018 року суд відкрив провадження по справі, призначивши до розгляду на 26 вересня 2018 року за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 10 вересня 2018 року суд задовольнив клопотання представника позивача та відстрочив сплату судового збору до ухвалення рішення по справі.

Ухвалою суду від 26 вересня 2018 року розгляд справи був відкладений на 17 жовтня 2018 року.

17 жовтня 2018 року розгляд справи був відкладений на 29 жовтня 2018 року.

20 вересня 2018 року від Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області через канцелярію суду надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого просив суд відмовити в задоволені позовних вимог.

Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області не вчиняло будь-яких дій щодо позивача, не приймало будь-яких рішень по відношенню до конституційних прав позивача, отже не вчиняло дій, що мали наслідки порушення прав позивача. Представник Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області зазначив, що управління не обслуговує безпосередньо рахунки Пенсійного Фонду України в Донецькій області та не є розпорядником єдиного казначейського рахунку Державного бюджету щодо відшкодування шкоди на державному рівні.

25 вересня 2018 року від Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області через канцелярію суду надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого просив суд відмовити в задоволені позовних вимог.

Свою позицію пенсійний Фонд вмотивовував тим, що з травня 2015 року ОСОБА_2 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі, правонаступником якого є Великоновосілківське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області та отримує пенсію за віком. В березні 2017 року при співставленні даних з Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб встановлено, що станом на дату перевірки позивач не знаходиться на обліку як внутрішньо переміщена особа. За результатами даної верифікації виплату пенсії зупинено до з’ясування обставин. Позивач звертався до управління з письмовим запитом щодо підстав припинення виплати. ОСОБА_2 була надана відповідь в якій зазначено, що для поновлення виплати пенсії їй необхідно звернутись до управління з відповідною заявою.

Щодо нарахування та виплати компенсації частини втрачених грошових доходів, відповідач зазначає наступне, питання пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 (далі - Порядок №159).

За статтею 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Статті 2, 3 Закону № 2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Пункти 1, 2 Порядку відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

У пункті 4 Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.

Згідно Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 105 8-ІV, індексація призначеної пенсії проводиться пенсійним органом щороку. Виплата компенсації здійснюється у разі порушення встановлених строків їх виплати. Зважаючи на ту обставину, що предметом позову є поновлення виплати пенсії, відповідач вважає, що вимога про виплату компенсації втрати частини доходів є передчасною.

Стосовно позовних вимог про стягнення моральної шкоди відповідач зазначає, що відповідно до статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Обов'язковими умовами відшкодування шкоди з державного бюджету є неправомірність дій відповідного органу та наявність причино - наслідкового зв'язку між такими діями та завданою шкодою. Вимога Позивача про стягнення моральної шкоди не може бути задоволена лише за наявності протиправного рішення, дії чи бездіяльності відповідача.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише, що протиправною бездіяльністю відповідача як суб’єкта владних повноважень порушено його права, оскільки така бездіяльність завдала йому моральних страждань та унеможливила функціонування особистості позивача на конституційних засадах.

Позивач не надав жодних доказів та не навів достатніх та обґрунтованих обставин, які підтвердили б спричинення протиправними діями відповідача йому моральних страждань. Окрім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, яким чином ОСОБА_1 оцінила заподіяну їй шкоду та з чого вона при цьому виходила. Відповідач вважає, що вимога позивача стягнути на його користь 16 000,00 гривень моральної шкоди є необґрунтованою, та не підлягає задоволенню.

02 жовтня 2018 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, в якій представник позивача зазначив, що Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області не вчиняло будь-яких дій щодо позивача, що мали наслідком порушення його прав. З цього приводу представник позивача зазначає наступне, відповідно до п. 10-1 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.95 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність»). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Відповідно до положень Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державною казначейською службою України операцій з коштами державного бюджету.

Підпунктом 3 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 р. № 215 Державна казначейська служба України відповідно до покладених на неї завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. З Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Таким чином, моральне відшкодування має здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, тобто грошові суми відшкодовуються Казначейством України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України серії ВЕ 658364, ідентифікаційний код НОМЕР_1, місце реєстрації, згідно паспортних даних АДРЕСА_1. Позивач є пенсіонером за віком про що свідчить пенсійне посвідчення № 35101/24 від 04.06.1996 року.

25 квітня 2017 року позивач взятий на облік внутрішньо переміщених осіб за адресою проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 про що свідчить довідка № НОМЕР_2 (НОМЕР_3) від 25.04.2017 року. Довідка є чинною та на момент розгляду справи не скасована (доказів її скасування сторонами до суду не надано).

Місто Донецьк включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р.

Згідно відповіді управління Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі від 21.05.2018 року позивач перебуває на обліку в зазначеному управлінні з 15.05.2015 року.

Згідно розпорядження 1299 від 14.05.2015 року позивачу призначена пенсія за віком.

В березні 2017 року після обміну інформацією з Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб виплата пенсії була призупинена.

З метою встановлення причин припинення виплати пенсії позивач звернулась до УПФУ в Мар’їнському районі Донецької області.

На звернення позивача листом від 21.05.2018 року № 133/03-01-01-08 управління Пенсійного фонду України в Мар’їнському районі Донецької області повідомило позивача про те, що порядок здійснення соціальних виплат, зокрема пенсій, внутрішньо переміщеним особам визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Згідно з п. 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування затвердженого Постановою № 365, контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення. Контроль здійснюється шляхом відвідування фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається відповідний документ. Саме органи соціального захисту населення наділені повноваженнями щодо призначення, призупинення соціальних виплат. В березні 2017 року після обміну інформацією з Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб виплата пенсії призупинена.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов’язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до ч. 2 ст. 46 Конституції України гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел, і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв’язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058 (далі по тексту – Закон № 1058) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за /днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Приписами статті 47 Закону № 1058 визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Закон № 1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або не поновлення виплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати пенсії, які визначені статтею 49 цього Закону.

Згідно ст. 49 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Суд звертає увагу, що жоден з вищезазначених випадків щодо позивача управлінням не застосований та не доведений.

Крім того, вищезазначеною статтею передбачено, що виплата пенсії припиняється або за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, або за рішенням суду. Однак відповідачем не надано доказів того, що було прийнято рішення територіальних органів Пенсійного фонду або відповідне судове рішення про припинення виплати пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, який врегульований Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 року № 1706 (далі по тексту - Закон № 1706).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Закону № 1706, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв’язання проблем, пов’язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно відновлення всіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Положеннями ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями ст. 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Суд зазначає, що право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов’язань.

До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі “Ілашку та інші проти Молдови та Росії”, в якій встановлений обов’язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Суд зауважує, що в даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні пенсії, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікацію особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду. З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача як внутрішньо переміщеної особи та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно з діючим законодавством.

Відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на те, що пенсія позивачу була припинена, у зв’язку з тим, що позивач не знаходиться на обліку як внутрішньо переміщена особа.

Однак, суд вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки, реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, ніхто не може позбавляти її права на отримання призначеної їй пенсії.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.

Суд зазначає, що відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти їй права на отримання пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб та отримання відповідної довідки.

Крім того, суд звертає увагу на те, що позивачем не надано суду доказів скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов’язки повинні визначатися виключно законами, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

З огляду на викладене, суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2017 року мало місце не у спосіб передбачений законом України, а з точки зору положень статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було "законним".

Крім того, аргументи відповідача про те, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2017 року, керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” було правомірним, суд вважає помилковими.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд вважає таким, що не мало ознак "законності". Тому, суд не бачить необхідним перевіряти дії пенсійного органу на предмет того чи переслідували вони легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси, а також чи було втручання у право на мирне володіння своїм майном пропорційним поставленій меті. Встановлення судом відсутності "законності втручання", тобто вчинення дії не у спосіб, що встановлений законом, є окремою підставою, яка вказує на те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Суд зазначає, що аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у зразковій справі № 805/402/18-а від 03.05.2018 року, яке набрало законної сили 04 вересня 2018 року.

В силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Крім того, згідно частини п’ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не наведено жодного порушення з боку позивача, яке б відповідно до чинного законодавства було б підставою для припинення виплати її пенсії. Діючи поза законом, відповідач тим самим свавільно втрутився у право позивача на отримання пенсії, що призвело до його порушення, а тому воно підлягає захисту шляхом задоволення вимог позивача в частині зобов’язання відповідача поновити виплату їй пенсії з часу припинення.

З огляду на вищевикладене, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати пенсії з 01 квітня 2017 року призначеної за віком.

Щодо вимоги позивача зобов’язати Великоновосілківське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити виплату ОСОБА_2 призначеної за віком пенсії, починаючи з 01 квітня 2017 року, та здійснити компенсацію втрати частини доходів, з 01 квітня 2017 року по місця виплатити заборгованості, у зв’язку з порушенням строків виплати пенсії, відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати” суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку порушенням строків їх виплати” від 19.10.2000 року № 2050-III (далі по тексту – Закон № 2050) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно ст. 2 Закону № 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Приписами статті 3 цього Закону визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету (стаття 6 Закону № 2050).

Зазначені положення також викладені у Постанові Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 “Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати”.

З аналізу вищезазначених законів судом встановлено, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі № 21-518а14, від 11 липня 2017 року у справі № 21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року по справі № 523/1127/17.

З огляду на вищевикладене, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області в частині зобов’язання Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити компенсацію ОСОБА_1 втрати частини доходів з 01 квітня 2017 року, у зв’язку з не виплатою пенсії з 01 квітня 2017 року.

Щодо вимог позивача про стягнення з Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області на користь ОСОБА_1 16000 грн. моральної шкоди, яка полягла у невиплаті з 01 квітня 2017 року призначеної за віком пенсії ОСОБА_2, суд зазначає наступне.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд зазначає, що відшкодування відповідачем моральної шкоди пенсіонеру проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому, відшкодувати заподіяну моральну шкоду, можна тільки за наявності трьох життєвих обставин: моральних страждань; втрати нормальних життєвих зв'язків; необхідності додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки під час провадження у даній справі позивач не пояснив з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується, не надав належних доказів щодо втрати ним нормальних життєвих зв’язків та необхідності додаткових зусиль для організації його життя, то суд вважає не доведеним факт спричинення моральної шкоди.

Суд зазначає, що позивач просить суд стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області моральну шкоду завдану протиправними діями Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.

Суд звертає увагу сторін на те, що органи Державної казначейської служби не відповідають за дії та бездіяльність іншого органу, а саме Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.

В зв’язку з чим, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 16000,00 грн.

Приписами частини 1 стаття 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Що стосується позовних вимог представника позивача в частині зобов'язання відповідача подання до суду звіту про виконання судового рішення суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору в розмірі 704,80 грн. до ухвалення судового рішення по справі.

Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір в розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідача 1: Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області до відповідача 2: Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати пенсії, зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 01 квітня 2017 року.

Зобов’язати Великоновосілківське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (Донецька область, смт. Велика Новосілка, вул. Центральна, 103, код ЄДРПОУ 42171290) відновити виплату ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1, Донецька обл., Мар’їнський район, с. Новомихайлівка, вул. Шевченко, буд. 29) пенсії за віком з 01.04.2017 року.

Зобов’язати Великоновосілківське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (Донецька область, смт. Велика Новосілка, вул. Центральна, 103, код ЄДРПОУ 42171290) здійснити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1, Донецька обл., Мар’їнський район, с. Новомихайлівка, вул. Шевченко, буд. 29) компенсацію втрати частини доходів з 01 квітня 2017 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Допустити до негайного виконання судове рішення в частині виплати пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1, Донецька обл., Мар’їнський район, с. Новомихайлівка, вул. Шевченко, буд. 29) у межах суми стягнення пенсії за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Великоновосілківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (Донецька область, смт. Велика Новосілка, вул. Центральна, 103, код ЄДРПОУ 42171290) на користь Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Повний текст рішення складено та підписано 31 жовтня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Кониченко О.М.