Рішення № 77498157, 30.10.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2018 р. Справа№805/296/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Загацька Т.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1 Селидовського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області, відповідача 2 Селидівської міської ради Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача 1 Селидовського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області, відповідача 2 Селидівської міської ради Донецької області, в якому просив:

- визнати бездіяльність Селидовського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області код ЄДРПОУ 41247274 протиправною – яка полягає у не виплаті, починаючи з червня 2017 року пенсій ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН картки 156718 та зобов’язати Селидовське об’єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області вчинити певні дії щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_1, негайно після проголошення судового рішення, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати;

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Селидівської міської ради Донецької області з питань призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальних допоміг (компенсацій) внутрішньо переміщеним особам від 17.11.2017 року, за № 9184 про відмову в призначенні ОСОБА_1, (відновлені) виплати пенсій (з урахуванням уточнень).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, та знаходиться на обліку у відповідача 1 як отримувач пенсії за віком. Вказує, що з червня 2017 року не отримує пенсійних виплат, вважає бездіяльність відповідачів щодо припинення виплати пенсії протиправною, оскільки відсутні правові підстави для припинення пенсійних виплат.

Перший відповідач позов не визнав, подав відзив на позовну заяву (вих. № 1840/07 від 07.02.2018 року), в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю. У наданому відзиві відповідач не заперечує факт перебування позивача на обліку та припинення виплати пенсії з червня 2017 року, та зазначив, що виплату пенсії зупинено за результатами проведення перевірки за місцем фактичної проживання позивача, в ході якої було встановлено непідтвердження фактичного перебування позивача. Підсумовуючи викладене у відзиві відповідач зауважив на тому, що позивачем у визначеному законодавством порядку не вжив заходів, спрямованих на отримання належної йому суми пенсійних виплат, у зв'язку із чим не зміг отримати виплати та реалізувати свої конституційні права.

Другий відповідач відзив на адміністративний позов не надав. Відповідно до ч. 3 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у справах даної категорії, заявами по суті справи є позов та відзив, відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб’єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Враховуючи те, що спірним питанням є нарахування та виплата пенсії, яка є єдиним джерелом існування для позивача, а для розгляду вказаної категорії справи пріоритетним є швидке вирішення, отже в даному випадку неподання відповідачем 2 відзиву на позов суд приймає як визнання позову, суд визнав за можливе розглянути справу на підставі наявних матеріалів.

Ухвалою суду від 26.01.2018 року судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою суду від 06.03.2018 року судом було зупинено провадження в адміністративній справі – до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №805/402/18-а.

Ухвалою суду від 17.09.2018 року судом було поновлено провадження в адміністративній справі № 805/296/17-а.

Ухвалою суду від 02.10.2018 року судом закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та відповідач до судового засідання 30.10.2018 року не з’явились, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

На підставі ч. 9 ст. 205 КАС України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 – громадянин України, з 26.06.2017 року зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується паспортом громадянина України серії ВС № 592941 (а.с. 10-11).

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії ААЕ № 591976 (а.с. 8).

01.11.2017 року позивачу видана довідка № НОМЕР_1 про те, що він є особою, яка переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції (а.с. 9).

Позивач перебуває на обліку у відповідача 1 як отримувач пенсії за віком та з червня 2017 року відповідач не виплачує позивачу пенсію.

Рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 17.11.2017 року № 9184 відмовлено в призначенні (відновленні) пенсії ОСОБА_1 (а.с. 23).

Листом від 30.11.2017 року № 10556/02 відповідач 1 повідомив позивача, що поновлення та виплату пенсії позивачу повинно бути здійснено у відповідності до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 365 від 08.06.2016 року, в разі надання позивачем довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи. На виконання зазначеного, позивачем надано довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи, проте після здійснення перевірки достовірності зазначеної інформації про фактичне місце проживання/перебування позивача, рішенням комісії з призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальних виплат позивачу відмовлено, у зв’язку з не підтвердженням м’ясця проживання позивача (а.с. 12).

Між сторонами по справі виник спір стосовно правомірності припинення виплати пенсії за віком позивачу з 01.06.2017 року.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Відповідно до положень ст. 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі – Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Питання виплати пенсій врегульовані нормами ст. 47 зазначеного Закону, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами ст. 49 Закону № 1058-IV.

Так, згідно з положеннями частини першої зазначеної статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 4.12 Постанови правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 “Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (надалі – Постанова № 22-1) передбачено, що при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).

Відповідно до положень ст. 33 Конституції України, ст. 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (надалі – Закон № 1382-IV) громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Згідно з положеннями ст. 3 Закону № 1382-IV документами, до яких вносяться відомості про місце проживання є:

- паспорт громадянина України,

- тимчасове посвідчення громадянина України,

- посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання,

- посвідчення біженця,

- посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту,

- посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.

Нормами ст. 6 зазначеного Закону визначено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов’язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов’язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

Як встановлено судом, позивач реалізував своє конституційне право щодо вільного вибору постійного місця проживання, перемістившись до м. Селидове Донецької області, де зареєструвався за новою адресою у встановленому чинним законодавством порядку.

Як вбачається з наданого відзиву, про факт реєстрації позивача на території, підконтрольній українській владі відповідач був обізнаний та зазначене не спростовується відповідачами.

Суд критично ставиться до позиції відповідача 1, що виплата пенсії внутрішньо переміщеним особам, незважаючи на зміну місця проживання, яке супроводжувалось зміною реєстраційних даних в паспорті особи, здійснюється з урахуванням вимог, визначених ст. 1 та ст. 4 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 року № 1706 та постановою КМУ № 509 від 01.10.2014 року, “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, постановою КМУ № 637 від 05.11.2014 року “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, постановою КМУ № 365 від 08.06.2016 року “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, з огляду на наступне.

Закон України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (надалі – Закон № 1706 VII) відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Внутрішньо переміщеною особою, відповідно до норм ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті (ч. 2 ст. 1 Закону № 1706 VII).

Нормами ст. 5 Закону № 1706 VII передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у ст. 1 цього Закону. Адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо).

З аналізу зазначених норм законодавства, суд доходить висновку, що оскільки позивач з 29.06.2017 року фактично проживає на підконтрольній українській владі території за зареєстрованим місцем проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, положення зазначеного закону на позивача не поширюються.

За таких обставин, суд доходить висновку, що виплата належної пенсії має бути здійснена управлінням за заявою позивача на загальних підставах у порядку, встановленому Законом № 1058-VI, у тому числі, щодо обрання уповноваженого банку для здійснення виплати пенсії.

Отже, з аналогічних підстав суд визнає безпідставними посилання відповідача 1 на норми постанов Кабінету Міністрів України, якими визначено порядок здійснення соціальних виплат (у тому числі – пенсії) внутрішньо переміщеним особам, оскільки дані нормативно-правові акти регулюють правовідносини щодо здійснення соціальних виплат та порядок взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, та жодним чином не застосовуються до пенсійного забезпечення громадян, яке гарантується Конституцією України.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у своїх рішеннях від 07 березня 2018 року по справі № 242/3044/17 (адміністративне провадження №К/9901/2631/17), від 13 лютого 2018 року по справі № 234/11095/17 (адміністративне провадження № К/9901/163/17).

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.06.2017 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 року (заява № 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).

Частиною 1 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно з ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт-акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.

Крім того, щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача, суд зазначає, що відповідач допустив не бездіяльність, а навпаки, вчинив дії, якими припинив виплату пенсії.

Згідно положень ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, “ефективний засіб правого захисту” у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Суд вважає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та змінити спосіб захисту порушеного права шляхом визнання протиправними дій відповідача 1 щодо невиплати позивачу пенсії з 01.06.2017 року.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку, що вимога позивача щодо зобов'язання відповідача 1 відновити виплату пенсії, починаючи з 01.06.2017 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачами не заперечується, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.

Стосовно позовних вимог до Селидівської міської ради Донецької області про визнання протиправним та скасувати рішення комісії Селидівської міської ради Донецької області з питань призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальних допоміг (компенсацій) внутрішньо переміщеним особам від 17.11.2017 року, за № 9184 про відмову в призначенні ОСОБА_1, (відновлені) виплати пенсій суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось судом, позивач реалізував своє конституційне право щодо вільного вибору постійного місця проживання, перемістившись до м. Селидове Донецької області, де зареєструвався за новою адресою у встановленому чинним законодавством порядку. Відповідачами зазначене не спростовується.

Враховуючи, що раніше суд дійшов висновку про те, що виплата належної пенсії має бути здійснена управлінням за заявою позивача на загальних підставах у порядку, встановленому Законом № 1058-VI, у тому числі, щодо обрання уповноваженого банку для здійснення виплати пенсії. Проте відповідач 2 протиправно прийняв рішення, яким відмовлено в призначенні (поновленні) пенсії позивачу, як внутрішньо переміщеній особі оскільки позивач з 29.06.2017 року фактично проживає на підконтрольній українській владі території, положення Закону № 1706 VII та норми постанов Кабінету Міністрів України, якими визначено порядок здійснення соціальних виплат (у тому числі – пенсії) внутрішньо переміщеним особам, оскільки дані нормативно-правові акти регулюють правовідносини щодо здійснення соціальних виплат та порядок взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, та жодним чином не застосовуються до пенсійного забезпечення громадян, яке гарантується Конституцією України.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про зобов’язання відповідача 1 вчинити певні дії щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_1, негайно після проголошення судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

Таким чином, позов ОСОБА_1 до Селидовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, підлягає лише у межах суми стягнення за один місяць - негайному виконанню.

Стосовно вимоги про зобов’язання відповідача 1 утриматись від подальшого призупинення виплати пенсії позивачу, суд зазначає, що в розумінні норм Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа може звернутись до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів. Отже, позовні вимоги в частині зобов’язання відповідача утриматись від подальшого призупинення виплати пенсії позивачу є передчасними, тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Частинами 1 та 2 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Підстави для вирішення питання щодо судового збору – відсутні, оскільки ухвалою суду від 10.01.2018 року задоволено заяву позивача про звільнення від сплати судового збору та звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання до адміністративного суду позовної заяви до відповідача 1 Селидовського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області, відповідача 2 Селидівської міської ради Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (85400, Донецька область, м.Селидове, вул. Пушкіна 14/6, паспорт серії ВС № 592941) до відповідача 1 Селидовського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 41247274, 85400, Донецька область, м.Селидове, вул. Героїв праці, 6), відповідача 2 Селидівської міської ради Донецької області (код ЄДРПОУ 25953988, 85401, Донецька область, м.Селидове, вул. Карла Маркса, 8) про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Селидовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не виплати, починаючи з червня 2017 року, пенсій ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1

Зобов’язати Селидовське об’єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області вчинити певні дії щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з червня 2017 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Селидівської міської ради Донецької області з питань призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальних допоміг (компенсацій) внутрішньо переміщеним особам від 17.11.2017 року, за № 9184 про відмову в призначенні ОСОБА_1, (відновлені) виплати пенсій.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині зобов’язання Селидовське об’єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області вчинити певні дії щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з червня 2017 року – у межах суми стягнення за один місяць.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 30.10.2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Загацька Т. В.