Рішення № 77496376, 30.10.2018, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/1550/18

ЄУН 226/1550/18

Провадження № 2/226/628/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

24 жовтня 2018 року Димитровський міський суд Донецької області у складі:

головуючого – судді Клепка Л.І.,

секретаря Тіссен О.В.,

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у заочному судовому засіданні в залі суду в м.Мирноград Донецької області справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізінг» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ТОВ «Максус Лізинг» про визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення сплачених коштів та відшкодування їй моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначила, що 26.04.2018 в філії відповідача, розташованій у м.Суми, вона, попередньо сплативши на вимогу представника відповідача авансовий платіж в сумі 38000грн., уклала з ТОВ «Максус-Лізинг» договір фінансового лізингу на придбання автомобіля SKODA RAPID 2015 року випуску вартістю 286 000 грн. у розстрочку на 3 роки під 0% . За умовами цього договору відповідач зобов’язався придбати у власність транспортний засіб і протягом трьох днів передати його позивачу в користування на строк та на умовах, передбачених договором, а позивач в свою чергу, зобов’язався протягом трьох років сплачувати лізингові платежі за користування автомобілем. Проте протягом встановленого договором строку відповідач автомобіль позивачу не надав, з приводу чого вона в телефонному режимі неодноразово зверталася до менеджера ТОВ «Максус-Лізинг», який її спочатку повідомляв, що затримка в доставці їй автомобіля пов’язана з поважними причинами, викликаними неможливістю доставки через настання святкових днів, а потім - через прострочення сертифікату якості автомобіля і тоді ж її було повідомлено, що автомобіль може бути їй доставлено через 30 днів, а в разі її незгоди з цим - договір може бути розірвано. В подальшому автомобіль їй так і не було надано, а на її телефонні дзвінки співробітники ТОВ «Максус-Лізинг» вже не відповідали. Проконсультувавшись з юристом, вона дізналася, що відповідач не може укладати такі договори, так як не має ліцензії на надання фінансових послуг, як того вимагає Закон «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», та, до того ж, договори фінансового лізингу підлягають нотаріальному посвідченню, чого не було зроблено відповідачем при укладенні договору. Зрозумівши, що її ошукали, вона направила на адресу відповідача письмову заяву про розірвання договору і повернення їй авансового внеску, проте відповідач її вимоги проігнорував і гроші їй не повернув.

Посилаючись на те, що жодних дій зі сторони відповідача щодо виконання умов договору фінансового лізингу вчинено не було та що умови укладеного договору встановлюють лише односторонню відповідальність лізингоодержувача і виключають будь-яку відповідальність лізингодавця, при цьому розширюють його права, що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків сторін за договором і є обмеженням принципів свободи договору, справедливості, розумності і добросовісності та згідно з вимогами статті 18 Закону України «Про захист прав споживача» є несправедливими умовами договору, які завдають їй шкоди як споживачеві, позивач просить суд визнати вказаний договір недійсним та стягнути з відповідача на її користь сплачену нею суму за договором в якості авансового платежу в розмірі 38 000 грн., а також спричинену їй, як споживачу, моральну шкоду в сумі 5000грн., зазнану нею в результаті невиконання відповідачем свої договірних зобов’язань.

В судовому засіданні позивач вимоги підтримала і, обґрунтовуючи їх викладеними в позовній заяві обставинами, просила позов задовольнити.

Відповідач, виклик якого здійснювався відповідно до вимог процесуального закону, до судового засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву суду не надав, з огляду на що суд зі згоди позивача розглядає справу відповідно до положень ст.280 ЦПК України у заочному судовому засіданні на підставі наявних у ній доказів.

Судом встановлено, що 26 квітня 2018 року між ТОВ «Максус Лізинг» в особі директора ОСОБА_2, яка діє на підставі статуту, та позивачем ОСОБА_3 укладено договір фінансового лізингу №01155, за яким предметом фінансового лізингу виступає транспортний засіб SKODA RAPID, 2015 року випуску, вартістю 286 000 грн., що визначено у додатку №1 до даного договору (а.с.15-22,23).

В той же день, 26.04.2018, на підставі рахунку, наданого відповідачем, позивачкою сплачено на його користь авансовий платіж в розмірі 38000 грн., про що свідчить квитанція №103 від 26.04.2018 року (а.с.24,25).

Відносини, які виникли у зв’язку із укладенням договору лізингу для придбання транспортного засобу, регулюються положеннями Цивільного Кодексу, законами України «Про фінансовий лізинг», «Про захист прав споживачів», «Про фінансові послуги на державне регулювання ринків фінансових послуг».

Статтею 2 Закону України «Про фінансовий лізинг встановлено, що відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного Кодексу про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст.806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.2 цієї статті, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою ст.807 ЦК України визначено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, яка висловлена 16.12.2015 року у постанові за наслідками розгляду цивільної справи №6-2766цс15, за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) транспортного засобу та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, закріплена у ст.3 Цивільного Кодексу. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦК , договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 799 Цивільного Кодексу договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частин першої, другої ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст.220 ЦК, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Оскільки договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб SKODA RAPID, 2015 року випуску, і сторонами якого виступають фізична і юридична особи, всупереч положень ст.799 ЦК не було нотаріально посвідчено, а тому такий договір в силу положень ЦК України є нікчемним, що узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15 та від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16.

Стосовно підстав для визнання спірного договору недійсним, а саме щодо несправедливих умов, які містяться в ньому, то суд зазначає наступне.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст.18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України; по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із ч. 3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта ст.18 цього Закону).

Судом під час розгляду справи було встановлено, що згідно з умовами спірного договору позивачці надано право вибору продавця предмету договору (п.1.4, п.3.4.9), а також надано право розірвання договору (п.12.3), передбачено солідарну відповідальність лізингодавця за якість предмету лізингу (п.1.5).

Водночас судом встановлено, що згідно зі спірним договором у випадку розірвання договору лізингоодержувачем до отримання предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми авансового платежу. У такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.

Також стаття 12 спірного Договору передбачає підстави відповідальності позивача, як лізингоодержувача, та розміри штрафних санкцій за порушення ним умов укладеного договору та не передбачає жодної відповідальності відповідача, як лізингодавця, за невиконання або неналежне виконання договору.

За таких обставин суд приходить до висновку, що спірний договір фінансового лізингу підпадає під несправедливі умови, встановлені пунктами 2,4 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору, та не передбачає права позивача, як споживача, стосовно відповідача, у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання ним договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку відповідача, як продавця (виконавця, виробника), що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків і завдає шкоди споживачеві, а тому такі умови договору в розумінні ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливими.

Додатку №1 до договору лізингу № 01155 від 26.04.2018р., як зазначила позивач, вона не отримувала. Відомостей, які б спростовували це твердження, не встановлено. Вартість предмету лізингу, в якості якого виступає автомобіля SKODA RAPID 2015 року випуску ціною 286000,00 грн., розміри щомісячних періодичних платежів в самому договорі не зазначено.

Відповідно до ст.216Цивільного Кодексу, у разі недійсності правочину кожна з сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Крім цього, як встановлено судом шляхом дослідження витягу з реєстру фінансових установ Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, інформація про Товариство з обмеженою відповідальністю «Максус лізинг» з кодом за ЄДРПОУ 41597671, який зазначено у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, не вносилась. Таким чином, статусу фінансової установи товариство не набувало, ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг не отримувало. Доказів, які б спростовували дану інформацію відповідачем не надано. З огляду на це відповідач взагалі не мав права на надання послуг з фінансового лізингу, а тому укладений спірний договір є недійсним.

Згідно ст.cт.12,81 ч.1 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Приймаючи до уваги встановлені обставини та досліджені судом докази,

суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору та в частині стягнення з відповідача сплаченого позивачкою авансового платежу в розмірі 38 000 грн. як наслідку недійсності договору.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 5000,00 грн., суд приходить до висновку, що ці вимоги задоволенні не підлягають, виходячи з такого.

Положеннями п.5 ст. 4 та ч.2 ст. 22 Закону Укроаїни «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач має право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров’я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні положення про відшкодування моральної шкоди закріплені в статтях 23,1167 Цивільного Кодексу та передбачають, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в п. 2 постанови від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму від 25 травня 2001 р. № 5, від 27 лютого 2009 р. № 1) надав що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на відшкодування моральної шкоди безпосередньо передбачене нормами Конституції або випливає з її положень, або закріплене законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Будь-якого підтвердження спричинення моральної шкоди (фізичних і моральних страждань, інших негативних наслідків) позивачу в результаті винних дій відповідача суду не надано, а сам факт укладення недійсного договору сторонами не може свідчити про спричинення такої шкоди позивачеві. Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди є необґрунтованими, а тому в їх задоволенні необхідно відмовити.

У відповідності до положень ст.141 ЦПК України у зв’язку із частковим задоволенням позовних вимог, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави в загальному розмірі 1409,60грн., виходячи з такого розрахунку: за вимоги немайнового характеру з приводу визнання договору недійсним - 704,80 грн, за вимогами майнового характеру з приводу стягнення грошових коштів - 704,80 грн.

Керуючись ст.ст. 23,215,216,220, 628, 638, 799,806,807 ЦК України , Законами України «Про захист прав споживачів» та «Про фінансовий лізинг» ст.ст.4,11-13, 76-81, 141,247,259, 263-265,268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг», про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати договір фінансового лізингу №01155, укладений 26 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг», недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг», код ЄДРПОУ 41597671, вул. Бориспільська, буд. 11-А, оф. 404-3, м. Київ, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, грошові кошти в сумі 38 000 (тридцять вісім тисяч) грн.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг», код ЄДРПОУ 41597671, вул. Бориспільська, буд. 11-А, оф. 404-3, м.Київ, на користь держави судовий збір в сумі 1409 (одна тисяча чотириста дев’ять) грн. 60 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано до Димитровського міського суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Вступна і резолютивна частини рішення проголошені 24 жовтня 2018 року. Повний текст судового рішення виготовлено та підписано в нарадчій кімнаті 30 жовтня 2018 року.

Суддя Л.І.Клепка