Рішення № 77494932, 31.10.2018, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

31 жовтня 2018 року м. Чернігівсправа № 927/359/18

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В.

за участю секретаря судового засідання Тарасевич А.М.

розглянувши за правилами загального позовного провадження справу №927/359/18

за позовом: Військової прокуратури Чернігівського гарнізону Військової прокуратури центрального регіону України,

вул. Шевченка, 57, м. Чернігів, 14030, в інтересах держави

в особі: Міністерства оборони України,

пр-т Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168

в особі: ОСОБА_1 відділу м. Чернігів,

вул. Дрозда, 19, м. Чернігів, 14007

до відповідача-1: Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України, код ЄДРПОУ 00495214

вул. Вавілова, 16, м. Прилуки, 17511

до відповідача-2: Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області, код ЄДРПОУ 04061808, вул. Київська, 220, м. Прилуки, 17500

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-1: Національна академія аграрних наук України

02000, м. Київ, вул. Михайла Омелянович-Павленка, 9

про визнання недійсним та скасування розпоряджень, державного акту та рішення

За участю:

прокурора: Косенко М.А., прокурор військової прокуратури Чернігівського гарнізону;

позивача: ОСОБА_2, довіреність № 246 від 29 січня 2018 року, представник КЕВ м.Чернігова;

відповідача-1: ОСОБА_3, довіреність № 5 від 01 серпня 2018 року, представник Прилуцької дослідної станції НААНУ;

відповідача-2: ОСОБА_4, довіреність № б/н від 02 липня 2018 року, головний спеціаліст Прилуцької РДА;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-1: представник не з'явився.

В судовому засіданні на підставі ч.1 ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Військовою прокуратурою Чернігівського гарнізону Військової прокуратури центрального регіону України подано позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі ОСОБА_1 відділу м. Чернігів до Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України та Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання недійсним та скасування:

- розпорядження Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області від 02 липня 2004 року № 248 «Про передачу в постійне користування земельних ділянок та видачу державного акту на право постійного користування землею»;

- розпорядження Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області від 01 лютого 2010 року № 36 «Про припинення права користування земельною ділянкою»;

- державного акту ЯЯ 376142 від 04 листопада 2010 року на право постійного користування земельною ділянкою площею 160,4718, виданий Прилуцькій дослідній станції Української академії аграрних наук;

- рішення про державну реєстрацію речового права постійного користування земельною ділянкою 7424183100:11:000:0004 від 14 серпня 2017 року, прийнятого Комунальним підприємством «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Прилуцькою районною державною адміністрацією Чернігівської області, всупереч вимог ст. 20, 21, 77, 152-155 Земельного кодексу України, Закону України “Про використання земель оборони”, було прийнято розпорядження про передачу в постійне користування земельних ділянок та видачу державного акту на право постійного користування землею та розпорядження про припинення права постійного користування земельною ділянкою, на підставі яких було видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою Прилуцькій дослідній станції Української академії аграрних наук площею 160,4718 га, до якої нібито входить частина земельної ділянки площею 4,7 га аеродрому «Прилуки», що відноситься до категорії земель оборони. На підставі вказаних документів було здійснено державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою 7424183100:11:000:0004 за Прилуцькою дослідною станцією Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 21 травня 2018 року позовну заяву залишено без руху та надано військовому прокурору Чернігівського гарнізону строк у 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення зазначених в ухвалі недоліків шляхом подання до суду документів, які підтверджують сплату 1762,00 грн судового збору.

19 червня 2018 року ухвалою Господарського суду Чернігівської області прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання було призначено на 12 липня 2018 року.

09 липня 2018 року від відповідача-1 - Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України надійшов відзив на позовну заяву /а.с.144-151 Том 1/ з доданими до нього документами, серед яких заява відповідача щодо застосування строків позовної давності /а.с.163-164 Том 1/. У відзиві на позовну заяву відповідач-1 в задоволенні позову просить відмовити повністю.

Також, 09 липня 2018 року від відповідача-2 - Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області надійшов відзив на позовну заяву /а.с. 166-172 Том 1/ з доданими до нього документами. У відзиві на позовну заяву відповідач-2 в задоволенні позову просить відмовити повністю.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 12 липня 2018 року було відкладено підготовче засідання на 16 серпня 2018 року. Зобов’язано Прилуцьку дослідну станцію Інституту садівництва Національної академії аграрних наук надіслати Військовому прокурору Чернігівського гарнізону, Міністерству оборони України, ОСОБА_1 відділу м. Чернігів додатки до відзиву на позовну заяву та надати суду докази їх надсилання. Зобов’язано Прилуцьку районну державну адміністрацію Чернігівської області надіслати Міністерству оборони України та ОСОБА_1 відділу м. Чернігів копію відзиву на позовну заяву з додатками до нього та надати докази її надсилання.

На виконання ухвали Господарського суду Чернігівської області від 12 липня 2018 року Прилуцькою районною державною адміністрацією Чернігівської області надано суду докази направлення Міністерству оборони України та ОСОБА_1 відділу м. Чернігів копії відзиву на позовну заяву з додатками до нього.

На підставі розпорядження В.о. керівника апарату Господарського суду Чернігівської області №02-01/47/18 від 06 серпня 2018 року, у зв'язку зі звільненням судді Боброва Ю.М. згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 31 липня 2018 року, було призначено повторний автоматизований розподіл справи №927/359/18.

Автоматизованою системою документообігу Господарського суду Чернігівської області для розгляду справи визначено суддю Белова С.В.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 07 серпня 2018 року прийнято справу №927/359/18 до розгляду; підготовче засідання призначено на 20 серпня 2018 року; зобов’язано Прилуцьку дослідну станцію Інституту садівництва Національної академії аграрних наук надіслати Військовому прокурору Чернігівського гарнізону, Міністерству оборони України, ОСОБА_1 відділу м. Чернігів додатки до відзиву на позовну заяву та надати суду докази їх надсилання; надано строк позивачу для подачі відповіді на відзиви та відповідачу для подачі заперечення на відповіді на відзиви.

На адресу суду 13 серпня 2018 року від позивача ОСОБА_1 відділу м. Чернігова надійшло заперечення на заяву щодо застосування строків позовної давності Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України, в якій позивач просить заяву Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України залишити без задоволення.

13 серпня 2018 року від позивача ОСОБА_1 відділу м.Чернігова надійшла відповідь на відзив відповідача-1 - Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України. В поданій до суду відповіді на відзив позивач не погодився з доводами відповідача, вважає їх необґрунтованими та зауважив, що позивачем вибрано вірний спосіб захисту, який направлений на відновлення порушеного права держави – Міністерства оборони України, як дійсного постійного землекористувача, що підлягають поновленню в судовому порядку.

Крім того, 13 серпня 2018 року від позивача ОСОБА_1 відділу м.Чернігова надійшла відповідь на відзив відповідача-2 – Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області, в якому позивач не погодився з відзивом відповідача-2, як з необґрунтованим та таким, що містить інформацію, яка не відповідає дійсності.

13 серпня 2018 року від Військової прокуратури Чернігівського гарнізону надійшла відповідь на відзив Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області, в якій військовий прокурор зазначив, що вважає відзив таким, що не спростовує доводи прокурора щодо підстав та предмету позову, фактичних обставин спірних правовідносин.

20 серпня 2018 року від відповідача-2 - Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області надійшло заперечення на відповідь на відзив ОСОБА_1 відділу м. Чернігова та на відзив Військової прокуратури Чернігівського гарнізону, в якому відповідач-2 просить, у зв’язку з втратою чинності державного акту від 26 листопада 1985 року №22, відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В судовому засіданні 20 серпня 2018 року представник відповідана-1 подав клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-1 Національну академію аграрних наук України.

20 серпня 2018 року ухвалою Господарського суду Чернігівської області відкладено підготовче засідання на 17 вересня 2018 року. Залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-1 Національну академію аграрних наук України (02000, м. Київ, вул. Михайла Омеляновича-Павленка, 9). Зобов’язано позивача направити в строк по 29 серпня 2018 року (включно) на адресу третьої особи копію позовної заяви з доданими до неї документами, докази направлення надати суду. Третій особі у строк по 06 вересня 2018 року (включно) надати суду пояснення щодо поданого позову, копію якого направити сторонам у справі, докази направлення надати суду.

28 серпня 2018 року від Військової прокуратури Чернігівського гарнізону надійшли докази направлення копії позовної заяви з додатками на адресу Національної академії аграрних наук України, а також довідка військової частини А4245 від 22 серпня 2018 року №1108, у відповідності до якої державний акт на право користування землею № 22 та план землекористування ділянкою для державних потреб Чернігівської області знаходиться на обліку у військовій частині А4245 та до таємних не відносяться, гриф секретності «ТАЄМНО» скасовано на підставі розпорядження командира військової частини А0255-А №350/129/816ПС/ДСК від 01 вересня 2010 року.

17 вересня 2018 в судовому засіданні прокурор Військової прокуратури заявив клопотання про долучення до матеріалів справи довідки Міністерства оборони України Військової частини А4245 від 30 серпня 2018 року № 1149/1, у відповідності до якої у військовій частині А4245 знаходиться розпорядження, згідно з яким документ Державний акт на право користування землею до таємних не відноситься, має гриф обмеження доступу «Для службового користування» та знаходиться на обліку в таємному діловодстві військової частини А4245, долучено до справи, яка знаходиться на архівному зберіганні, копію документа «для службового користування» зробити не має можливості; запис в Державному акті на право користування землею №22 «Гриф секретності «секретно» змінено на «таємно»- зроблено помилково.

В судовому засіданні 17 вересня 2018 року суд постановив ухвалу про оголошення в підготовчому судовому засіданні перерви на 27 вересня 2018 року.

24 вересня 2018 року від позивача ОСОБА_1 відділу м. Чернігова надійшла заява про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

27 вересня 2018 року в судовому засіданні суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті на 04 жовтня 2018 року.

04 жовтня 2018 року до початку судового засідання на електронну адресу суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-1: Національної академії аграрних наук України надійшла копія письмових пояснень у даній справі.

До початку судового засідання 04 жовтня 2018 року від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення судового засідання та визнання поважними причини неявки в судове засідання представника відповідача-1.

В судовому засіданні 04 жовтня 2018 року суд розпочав розгляд справи по суті, визнав причини неявки представника відповідача-1 поважними та постановив ухвалу про відкладення розгляду справи по суті на 18 жовтня 2018 року.

08 жовтня 2018 року від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-1: Національної академії аграрних наук України надійшли письмові пояснення у даній справі.

18 жовтня 2018 року до початку судового засідання від військового прокурора надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 18 жовтня 2018 року суд постановив ухвалу про відкладення розгляду справи по суті на 25 жовтня 2018 року.

25 жовтня 2018 року в судовому засіданні прокурор військової прокуратури надав інформаційну довідку Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 25 жовтня 2018 року №10-25-0.2-6247/2-18, про те, що в межах земельної ділянки з кадастровим номером 7424183100:11:000:0004 знаходиться земельна ділянка площею 0,72 га, яка відповідно до матеріалів інвентаризації відноситься до земель запасу несільськогосподарського призначення (землі оборони) за межами населених пунктів.

В судовому засіданні 25 жовтня 2018 року прокурор виклав позовні вимоги, представник позивача погодився з позовними вимогами прокурора та підтримав їх в повному обсязі.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 25 жовтня 2018 року заперечив стосовно позовних вимог позивача та просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

В судовому засіданні 25 жовтня 2018 року представник відповідача-2 заперечив стосовно позовних вимог позивача та просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

До початку судового засідання 31 жовтня 2018 року від позивача ОСОБА_1 відділу м. Чернігів надійшла заява про долучення доказів до матеріалів справи, а саме: копії наказу Міністерства Оборони України №225 від 20 травня 2015 року, копії наказу начальника Прилуцького гарнізону №10 від 22 червня 2015 року, копії наказу КЕВ м. Чернігів №83 від 29 травня 2015 року, копії акту обстеження земельної ділянки в/м №11 від 01 серпня 2015 року, витягу з матеріалів перевірки земельних ділянок по Прилуцькому гарнізону станом на 01 серпня 2015 року, довідки в/ч А4245 від 30 жовтня 2018 року.

31 жовтня 2018 року з’явились повноважні представники сторін, представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-1 в судове засідання не з’явився.

В судовому засіданні 31 жовтня 2018 року судом було оглянуто оригінали документів наданих позивачем, зроблено з них копії, які долучені до матеріалів справи.

Вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи учасників справи, встановивши обставини справи та дослідивши подані учасниками докази, суд встановив:

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За приписами частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999 під поняттям орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до ст. 24 Закону України “Про прокуратуру” право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Згідно ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Міністерство оборони України згідно положень статей 1, 10 Закону України “Про оборону України” є центральним органом виконавчої влади і військового управління в системі Збройних Сил України, які створені для захисту суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України.

Відповідно до статті 3 Закону України “Про Збройні Сили України” організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій

На підставі викладеного Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У відповідності до державного акту №22 виданого 26 листопада 1985 року Виконавчим комітетом Чернігівської обласної ради народних депутатів, в Прилуцькому районі Чернігівської області під об’єкти аеродрому «Прилуки» закріплено в постійне користування 750,5 га землі. В державному акті №22 зазначено, що земля надана для державних потреб /копія акту в матеріалах справи а. с. 103 Том 1/. Інформація про закріплення 750,5 га землі за в/ч 42180 в акті №22 від 26 листопада 1985 року відсутня.

В судовому засіданні позивачем було надано на огляд суду оригінал державного акту, до якого підшито державний акт №26 Виконавчого комітету Прилуцького районного міської ради Депутатів трудящих, виданий в/ч 42180 Київського військового округу у 1984 році про закріплення за нею у безстрокове та безкоштовне користування 661,35 гектарів землі та лист від 12 серпня 1985 року, у відповідності до якого Рада Міністрів Української ССР розпорядженням 373 дозволила відвести військовій частині 42180 для реконструкції аеродрому «Прилуки» земельну ділянку площею 55,2 га.

Копії державного акту №22 від 26 листопада 1985 року, державного акту №26 Виконавчого комітету Прилуцького районного міської ради Депутатів трудящих та листа від 12 серпня 1985 року були додані до позовної заяви /а.с. 103, 104, 106 Том 1/.

Як зазначає позивач в позовній заяві, у 1996 році на підставі рішення Міністерства оборони України від 17 лютого 1996 року військова частина А2816 (42180) здійснила передачу ТОВ «Рос ОСОБА_5» частину земельної ділянки площею 12,1 га та Міністерству шляхів сполучення (на той час) земельної ділянки 8,2 га, тільки згідно акту приймання-передачі від 03 грудня 1996 року, який в матеріалах справи знаходиться як копія, а у позивача наявна лише як факсокопія, який було оглянуто судом в судовому засіданні (оригінал відсутній), у зв’язку з чим, як стверджує позивач, починаючи з 1996 року у постійному користуванні військової частини А2816 (42180) під об’єкти аеродрому «Прилуки» перебувала земельна ділянка загальною площею 730,2 га. Доказів передачі ТОВ «Рос ОСОБА_5» частини земельної ділянки площею 12,1 га та Міністерству шляхів сполучення (на той час) земельної ділянки 8,2 га, зокрема рішення Міністерства оборони України від 17 лютого 1996 року, а також будь-яких інших підтверджуючих документів на підставі яких мала бути здійснена передача вказаних земельних ділянок, позивачем суду не надано. Крім того, в матеріалах справи відсутні, державні акти або будь-які інші підтверджуючі документи про закріплення за ТОВ «Рос ОСОБА_5» та Міністерством шляхів сполучення земельних ділянок, які були передані їм площею 12,1 га та 8,2 га, у відповідності до акту від 03 грудня 1996 року, які б свідчили про те, земельні ділянки якою площею було фактично зареєстровано за ТОВ «Рос ОСОБА_5» та Міністерством шляхів сполучення та на підставі яких можливо було б встановити чи не входить до вказаних земельних ділянок спірна земельна ділянка площею 4,7 га. Факт не віднесення земельної ділянки площею 4,7 га до земельних ділянок площею 12,1 га та 8,2 га не спростовано позивачем належними доказами у даній справі.

У відповідності до довідки військової частини А4245 №1052 від 07 серпня 2018 року, згідно Директиви МО України від 30 січня 2005 року №Д-322/1/024 та Командувача ПС ЗС України від 19 січня 2006 року №350/109/1/01 військова частина А4245 є правонаступником військової частини А2816 (42180), державний акт на право користування землею від 26 листопада 1985 року № 22 зберігається у військовій частині А4245, оскільки даний акт мав гриф секретності «ТАЄМНО», у зв’язку з відсутністю фінансування та на підставі рішення Конституційного суду від 22 вересня 2005 року 5-РП/205 державний акт земельного користування застарілого зразку використовувався у військовій частині і мав юридичну силу /довідка в матеріалах справи /а.с. 32 Том 2/. Позивач та прокурор в судовому засіданні 25 жовтня 2018 року зазначили, що таке правонаступництво відбулось 30 січня 2005 року, доказів чого суду надано не було. Крім того, ні позивачем ні прокурором не було надано суду доказів передачі матеріальних цінностей військовій частині А4245, які перебували на балансі військової частини А2816 (42180), таких як інвентаризація тощо.

В позовній заяві зазначено, що починаючи з 1996 року у постійному користуванні військової частини А4245 під об’єкти аеродрому «Прилуки» перебувала земельна ділянка площею 730,2 га, доказів чого суду не надано, зокрема, не надано держаного акту чи будь-якого іншого документа на земельну ділянку площею 730,2 га про передачу в постійне користування в/ч 42180 земельної ділянки площею 730,2 га. Тобто, відсутність належних доказів про передачу в постійне користування в/ч 42180 земельної ділянки площею 730,2 га спростовує твердження позивача про те, що з 1996 року у постійному користуванні військової частини А4245 під об’єкти аеродрому «Прилуки» перебувала земельна ділянка площею 730,2 га.

Військовий прокурор в позовній заяві стверджує, що виданий Виконавчим комітетом Чернігівської обласної ради народних депутатів 26 листопада 1985 року державний акт №22 підтверджує право користування зазначеною земельною ділянкою площею 730,2 га, при цьому посилається на приписи п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» у відповідності до яких земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера, а також на приписи п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр», згідно з якими документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Разом з відповіддю на відзив Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України від 06 липня 2018 року, що була подана до суду 13 серпня 2018 року позивач надає суду копії інвентаризаційних карток обліку основних засобів в бюджетних установах, що свідчать про проведення у квітні 2010 року інвентаризації земельних ділянок загальною площею 730,2 га. До початку судового засідання 31 жовтня 2018 року позивачем було надано суду копії наказу Міністерства Оборони України №225 від 20 травня 2015 року, копії наказу начальника Прилуцького гарнізону №10 від 22 червня 2015 року, копії наказу КЕВ м. Чернігів №83 від 29 травня 2015 року, копії акту обстеження земельної ділянки в/м №11 від 01 серпня 2015 року, витягу з матеріалів перевірки земельних ділянок по Прилуцькому гарнізону станом на 01 серпня 2015 року, довідки в/ч А4245 від 30 жовтня 2018 року.

Доказів проведення інвентаризації земельної ділянки у 2011, 2012, 2013, 2014, 2016, 2017 роках позивачем суду не надано, що свідчить про те, що інвентаризація зазначеної вище земельної ділянки у 2011, 2012, 2013, 2014, 2016, 2017 роках не проводилась. У випадку фактичного проведення інвентаризації позивачем у зазначені періоди за наявності відповідних розбіжностей, про порушення, як стверджує позивач, заявленого права, він дізнався б у 2011 році.

Так, у відповідності до Методики проведення інвентаризації об’єктів державної власності, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України №1121 від 30 листопада 2005 року, інвентаризація державного майна проводиться один раз на рік (станом на 31 грудня) або позапланово.

02 липня 2004 року Прилуцькою районною державною адміністрацією Чернігівської області було прийнято розпорядження №248 «Про передачу в постійне користування земельних ділянок та видачу державного акту на право постійного користування землею», яким зокрема передано в постійне користування Прилуцькій дослідній станції УААН земельну ділянку загальною площею 340,04 га на території Заїздинської сільської ради.

01 лютого 2010 року Прилуцькою районною державною адміністрацією Чернігівської області було прийнято розпорядження № 36 «Про припинення права користування земельною ділянкою», яким зокрема припинено право постійного користування частини земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні Прилуцької дослідної станції УААН загальною площею 5,5 га на території Заїздинської сільської ради.

04 листопада 2010 року на підставі розпорядження Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області від 02 липня 2004 року № 248 та від 01 лютого 2010 року № 36 Прилуцькій дослідній станції Української академії аграрних наук було видано державний акт серії ЯЯ №376142 на право постійного користування земельною ділянкою площею 160,4718 га. Згідно плану меж земельної ділянки площею 160,4718 га, всередині земельної ділянки площею 160,4718 га знаходиться земельна ділянка, позначена на схемі буквою Г яка відноситься до земель запасу Заїздинської сільської ради. У відповідності до інформації наданої суду 25 жовтня 2018 року Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області від 25 жовтня 2018 року №10-25-0.2-6247/2-18, в межах земельної ділянки з кадастровим номером 7424183100:11:000:0004 знаходиться земельна ділянка площею 0,72 га, яка відповідно до матеріалів інвентаризації відноситься до земель запасу несільськогосподарського призначення (землі оборони) за межами населених пунктів.

Одним із основних документів на який посилається прокурор та позивач є довідка Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 13 жовтня 2017 року №10-25-0.16-568/90-17, відповідно до якої земельна ділянка, площею 4,7 га входить до загальної конфігурації земельної ділянки площею 693,0 га Аеродрому «Прилуки» і знаходиться в користуванні Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії Аграрних наук України. Однак інша довідка надана прокурором та позивачем від Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 25 жовтня 2018 року №10-25-0.2-6247/2-18 спростовує першу в частині земельної ділянки прощею 0,72 га. Враховуючи викладене у суду виникає сумнів в обох довідках.

У відповідності до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №94791264 від 17 серпня 2017 року, на підставі рішення Комунального підприємства «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради від 17 серпня 2017 року, 14 серпня 2017 року внесено запис про державну реєстрацію речового права постійного користування земельною ділянкою площею 160,4718 га кадастровий номер 7424183100:11:000:0004, у відповідності до якого правокористувачем зазначеної земельної ділянки є Прилуцька дослідна станція Інституту садівництва Національної академії Аграрних наук, а власником - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області.

Відповідно до частини першої статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно із частиною третьою статті 34 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він може бути скасований в судовому порядку.

Відповідно до статті 77 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України «Про використання земель оборони», землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Статтями 9, 14 Закону України «Про Збройні Сили України» визначено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.

Згідно статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», військове майно, в тому числі і земельні ділянки, закріплюються за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною, воно набуває статусу військового майна, яке повинно використовуватись лише за його цільовим та функціональним призначенням.

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено підстави припинення користування земельною ділянкою, зокрема добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених Земельним кодексом України, тощо.

Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

У відповідності до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою, зокрема, їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Згідно пункту 17 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 22.12.1997 за № 483, право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право.

У відповідності до пункту 31 Положення, відповідальність за збереження межових знаків та підтримання меж земельних ділянок у належному стані покладається на землекористувача.

Відповідно до пункту 32 Положення після отримання державного акта на право постійного користування землею і документів перенесення на місцевість меж відведеної земельної ділянки інженерне управління Військово-Морських Сил України, начальник квартирно-експлуатаційного управління військового округу, начальник квартирно-експлуатаційного відділу Північного оперативно-територіального командування дають вказівку військовим частинам, безпосереднім землекористувачам, приступити до фактичного використання виділеної в користування Міністерству

оборони України земельної ділянки.

Тим же наказом Міністерства оборони України від 22.12.1997 № 483 затверджено «Керівництво з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України», згідно пунктів 1.1 та 1.2 якого, землі, які використовують Збройні Сили України, є землями державної власності. Вони підлягають обов'язковому обліку, цільовому використанню і правильному утриманню. Облік земель повинен бути своєчасним, повним, достовірним і точним.

Згідно пункту 1.5 згаданого Керівництва, облік земель в органах квартирно-експлуатаційної служби ведеться згідно з цим Керівництвом і даними, що включаються до земельно-кадастрової документації. Ведення обліку земель за іншими положеннями і формами документів забороняється.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не забезпечено дотримання вищенаведених вимог Положення та Керівництва, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.12.1997 № 483.

Прокурором, позивачем не подано суду: доказів встановлення землевпорядною організацією меж земельної ділянки площею 730,2 га в натурі (на місцевості); доказів збереження межових знаків та підтримання меж земельних ділянок у належному стані. Не подано доказів належного обліку земель, який повинен бути своєчасним, повним, достовірним і точним (пункт 1.2 Керівництва). Господарському суду не надано прокурором та позивачем акту приймання-передачі (чи будь-яких інших підтверджуючих документів) земельної ділянки площею 730,2 га в натурі (на місцевості), акту приймання-передачі межових знаків вказаної земельної ділянки.

Якщо брати до уваги інформаційний лист наданий Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області від 25 жовтня 2018 року №10-25-0.2-6247/2-18 про те, що в межах земельної ділянки з кадастровим номером 7424183100:11:000:0004 знаходиться земельна ділянка площею 0,72 га, яка відповідно до матеріалів інвентаризації відноситься до земель запасу несільськогосподарського призначення (землі оборони) за межами населених пунктів, виходить що спірна земельна ділянка становить не 4,7 га, а 3,98га (4,7 га - 0,72 га).

Суд вважає неприйнятними доводи прокурора про необхідність припинення права постійного користування на всю земельну ділянку площею 160,4718 га, оскільки правокористувачем більшої частини земельної ділянки площею 156,4918 га (160,4718 га-3,98 га) є Прилуцька дослідна станція Інституту садівництва Національної академії Аграрних наук України, що не заперечує позивач та прокурор. Відповідно, земельна ділянка площею 156,4918 га жодним чином не стосується та не може стосуватись прав позивача. Більш того, вимога позивача про скасування права постійного користування на всю земельну ділянку площею 160,4718 порушує права відповідача.

За таких обставин визнання недійсним та скасування розпоряджень Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області від 02 липня 2004 року № 248 та від 01 лютого 2010 року № 36; державного акту ЯЯ 376142 від 04 листопада 2010 року на право постійного користування на всю земельну ділянку площею 160,4718 га; державної реєстрації речового права постійного користування земельною ділянкою 7424183100:11:000:0004 від 14 серпня 2017 року порушить право відповідача на мирне володіння своїм майном.

Крім того, з наведених обставин та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що повноваження щодо розпорядження частиною спірної земельної ділянки, а саме земельної ділянки у розмірі 3,98 га належать не позивачу, а Головному управлінню Держгеокадастру у Чернігівській області, яке на теперішній час відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03 березня 2015 року №12, зареєстрованого 24 квітня 2015 року за №10641020000011941, відповідно до п. 4.1 якого головне управління розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території Чернігівської області, а отже, у цій частині право позивача порушено бути не може через відсутність у нього такого права.

Зазначене підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 серпня 2017 року №94791264, у відповідності до якого власником земельної ділянки площею 160,4718, до якої начебто входить частина спірної земельної ділянки, а саме земельної ділянки у розмірі 3,98 га є Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області /а.с. 182 Том 1/.

Згідно статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини ст.1 Першого протоколу до конвенції містить три чітких норми:

перша, викладена в першому реченні п.1, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном;

друга, що міститься в другому реченні п.1, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення;

третя, викладена в п.2, визнає право держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Ці норми не є окремими, вони пов’язані між собою. Друга та третя стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном. Отже, їх слід тлумачити у світлі загального принципу, викладеного в першій нормі (рішення у справах “Ян та інші проти Німеччини” та Холдинг “Совтрансавто” проти України”).

У своїх висновках Суд неодноразово зазначав, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише “на умовах, передбачених законом”, а п.2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію “законів”. Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах “ОСОБА_6 проти Франції”, “Колишній король Греції та інші проти Греції” та “Малама проти Греції”). Суд зазначає, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням “справедливого балансу” між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення у справі “Спорронг та Льонрот проти Швеції”). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові ст.1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі “Прессос компанія ОСОБА_6О.” та інші проти Бельгії”).

Вирішуючи, чи було дотримано цієї вимоги, Суд виходить із того, що держава має широку свободу розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети певного закону. Суд обов’язково визначає, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом особи на “мирне володіння майном” у розумінні першого речення ст.1 Першого протоколу (рішення у справі “Звольський та Звольська проти Республіки Чехія”).

При цьому, прокурором та позивачем не надано жодних належних обґрунтувань щодо неможливості припинення права користування на частину землі, яка безпосередньо знаходиться під об’єктами державної власності, та жодним чином не доведено наявність суспільного інтересу у позбавлені відповідача права на постійне користування, яке отримано відповідно до закону, на ту частину землі, яка не пов’язана з об’єктами державної власності.

З огляду на вищевикладене, матеріали даної справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження посилань прокурора про накладення меж земельної ділянки з кадастровим номером 7424183100:11:000:0004 на частину земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні військової частини А4245 (об’єкт аеродрому «Прилуки») та про невідповідність вимогам закону розпоряджень Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області від 02 липня 2004 року № 248 та від 01 лютого 2010 року № 36, на підставі яких було видано державний акт ЯЯ 376142 на право постійного користування Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області земельною ділянкою загальною площею 160,4718 га та здійснено державну реєстрацію речового права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7424183100:11:000:0004 від 14 серпня 2017 року.

Зважаючи на вищевикладене, прокурором та позивачем належними та допустимими доказами не доведено ні того, що розпорядження Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області від 02 липня 2004 року № 248 та від 01 лютого 2010 року № 36 на підставі яких було видано державний акт ЯЯ 376142 на право постійного користування Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області земельною ділянкою загальною площею 160,4718 га, а також прийнято рішення про державну реєстрацію речового права постійного користування земельною ділянкою 7424183100:11:000:0004 від 14 серпня 2017 року є незаконними, ні того, що вищезгаданими розпорядженнями порушені права чи інтереси держави в особі Міністерства оборони України та ОСОБА_1 відділу м. Чернігів.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення позивача судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачами не порушено права позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

На підставі вищевикладеного, суд не вбачає підстав для визнання недійсним та скасування розпорядження Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області від 02 липня 2004 року № 248; розпорядження Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області від 01 лютого 2010 року № 36; державного акту на право постійного користування землею ЯЯ 376142; рішення про державну реєстрацію речового права постійного користування земельною ділянкою 7424183100:11:000:0004 від 14 серпня 2017 року.

За наведених обставин у їх сукупності суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування до даних правовідносин позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктом 2.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 10 від 29 травня 2013 року “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” визначено, що за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Отже, враховуючи те, що у позові відмовлено, позовна давність застосуванню не підлягає, доводи сторін з цього питання суд не розглядає.

Керуючись ст. 42, 73-81, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 31 жовтня 2018 року.

Суддя С.В. Белов

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua