Рішення № 77494441, 01.10.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2018 р. м. Київ Справа № 911/353/18

Господарський суд Київської області у складі судді Мальованої Л.Я. за участю секретаря судового засідання Майбороди В.М. розглянувши справу

За позовом ОСОБА_1, м. Київ

до 1) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Гроуверс", Київська обл., с. Рожни

2) ОСОБА_2, м. Київ

про визнання недійсним правочину

Представники:

позивача - ОСОБА_3;

відповідача 1 - Лінкевич О.М.;

відповідача 2 - ОСОБА_2

Обставини справи:

До господарського суду Київської області звернулась ОСОБА_1 з позовом про визнання недійсним договору процентної позики від 24.07.2009 р. укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Гроуверс" та ОСОБА_2.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 26.09.2018 року по 01.10.2018 року. Після оголошеної перерви сторони надали додаткові документи, які долучено до матеріалів справи.

Представник позивача підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що підставою для визнання договору процентної позики від 24.07.2009 року недійсним є те, що він не відповідає меті створення товариства, так як укладений з метою доведення відповідача-1 до стійкої фінансової неплатоспроможності та до банкрутства, тому на думку позивача, з урахуванням норм ст. ст. 203, 215 ЦК України є підстави для визнання вищевказаного договору недійсним.

Відповідач 1 - розпорядник майна СТОВ "Юнайтед Гроуверс" О.М. Лінкевич проти позову заперечує посилаючись на те, що кредиторські вимоги ОСОБА_2 визнані ухвалою господарського суду Київської області у справі № Б24/081-12 від 26.09.2013 року у розмірі 1 554 205 грн. 00 коп., з яких 5 365 грн. 00 коп. - підлягають задоволенню у 1-шу чергу, 584 220 грн. 29 коп. підлягають задоволенню у 4-ту чергу, 1 074 640 грн. 00 коп. - підлягають задоволенню у 6-ту чергу. Таким чином зобов'язання СТОВ "Юнайтед Гроуверс" перед ОСОБА_2 жодним чином не порушують права позивача - ОСОБА_1, а тому позовні вимоги необгрунтовані та передчасні.

Висновок експерта про наявність ознак доведення до фіктивного банкрутства СТОВ "Юнайтед Гроуверс" не відповідає чинному законодавству, не може бути доказом, на підставі якого можна встановити дійсні обставини справи.

Обставини встановлені відносно однієї особи - ОСОБА_5 не можуть мати правові наслідки для іншої особи ОСОБА_2 в розумінні ст. 234 ЦК України, за умови відсутності умислу в обох сторін.

Відповідач 2 - ОСОБА_2 проти позову заперечує, просить застосувати строк позовної давності, мотивуючи тим, що ухвалою господарського суду Київської області від 21.07.2014 року позивача визнано кредитором і вимоги включені до реєстру, тому з цієї дати розпочався трьохрічний строк на звернення до суду та спланув 21.07.2017 року, а позивач звернувся до суду про визнання недійсним договору процентної позики від 24.07.2009 року у лютому місяці 2018 року тобто з пропуском строку позовної давності.

Позивач надав письмові заперечення проти заяви про застосування строків позовної давності та зазначає, що право у останньої виникло 26.04.2017 року відповідно до судового рішення у справі про банкрутство про визнання ОСОБА_1 кредитором СТОВ "Юнайтед Гроуверс".

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

24.07.2009 року між ОСОБА_2 та СТОВ «Юнайтед Гроуверс» було укладено договір процентної позики, відповідно до умов якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в розмірі, установленому договором, а позичальник зобов'язується повернути їх позикодавцю, а також сплатити проценти в розмірі та порядку, встановлених договором.

Відповідно до п. 2.1. договору сума позики за договором становить 280 000 грн. 00 коп.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що позичальник зобов'язаний сплачувати проценти в розмірі 48% річних від суми позики (або її частини, з урахуванням п. 2.3. договору) до дня фактичного повернення позики. День фактичного повернення позики (її частини) визначається згідно з п. 5.3. договору.

Згідно з п. 4.1. договору позика разом з процентними нарахуваннями повинні бути повернуті до 24 липня 2010 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач посилається на те, що договір процентної позики від 24.07.2009 року не відповідає меті створення товариства, так як укладений з метою доведення відповідача-1 до стійкої фінансової неплатоспроможності та банкрутства, що також підтверджується ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 17.10.2017 року у справі №361/4035/17, та є підставою для визнання вказаного правочину недійсним згідно ч. 1, 5 ст. 203, ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідач 2 проти зазначених позивачем доводів та посилань заперечує, обґрунтовуючи свою позицію тим, що укладення директором СТОВ "Юнайтед Гроуверс" ОСОБА_5 договору, який призвів до стійкої неплатоспроможності підприємства, не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Разом з тим, згідно з вимогами ст. 234 ЦК України - фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

В матеріалах справи міститься завірена копія квитанції до прибуткового касового ордера № 35/7-9 від 24.07.2009 року про передачу СТОВ «Юнайтед Гроуверс» на виконання умов спірного договору грошових коштів в сумі 280 000 грн. 00 коп. Оскільки позикодавцем вчинено усіх дій спрямованих на досягнення відповідних правових наслідків, то договір не може бути визнано недійсним лише з тієї підстави, що укладення даного договору призвело до банкрутства відповідача 1.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 17.10.2017 року у справі №361/4035/17р.-к щодо обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 219 Кримінального кодексу України, встановлено, що директор товариства СТОВ "Юнайтед Гроуверс", реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на доведення керованого ним підприємства до стійкої фінансової неспроможності та доведення його до банкрутства, діючи умисно та протиправно, з корисливих мотивів, укладав протягом 2007-2009 років завідомо невигідні для інтересів та фінансового стану товариства угоди з іншими суб'єктами господарського права - фізичними та юридичними особами, зокрема з ОСОБА_2, усвідомлюючи, що кероване ним товариство не в змозі здійснювати повернення отриманих від зазначених фізичних та юридичних осіб грошових коштів, та завідомо не плануючи виконання договірних зобов'язань перед ними, у зв'язку з чим створені суми кредиторської заборгованості, а також нарахована пеня сприятимуть доведенню керованого ним підприємства до стійкої фінансової неспроможності та доведенню його до банкрутства.

При цьому, директор товариства ОСОБА_5 діяв з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості та в інтересах третіх осіб, усвідомлюючи, що у випадку не повернення зазначеним юридичним та фізичним особам отриманих грошових коштів, та прийняттям судовими органами рішення щодо стягнення з товариства основної суми боргу, нарахованих відсотків та пені, які у подальшому в процесі процедури банкрутства підлягають обов'язковому поверненню кредитору та значно перевищують початкову суму боргу, що є в інтересах кредитора та в його особистих інтересах.

Ухвалою про закриття провадження у справі №361/4035/17р.-к від 17.10.2017 року ОСОБА_5 визнано таким, що скоїв доведення до банкрутства керованого ним підприємства з кваліфікацією дій за ст. 219 Кримінального кодексу України та звільнено останнього від кримінальної відповідальності, у зв'язку з закінченням строків давності.

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки, на момент розгляду даної справи набрало законної сили та діє ухвала Броварського міськрайонного суду Київської області від 17.10.2017 року (в межах справи №361/4035/17р.-к), то встановлені нею обставини щодо дій обвинуваченого є обов'язковими для господарського суду.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 17.10.2017 року (в межах справи №361/4035/17р.-к) також було надано правову оцінку висновку експерта, складеного за результатами проведення судово-економічної експертизи від 20.03.2014 року №168/14-45 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, дослідженням наданих матеріалів, з врахуванням звіту щодо фінансово-господарського аналізу діяльності товариства від 11.11.2013 року, складеного ТОВ "Консалтингова компанія "Піфагор", в якому встановлено наявність ознак доведення до фіктивного банкрутства товариства на підставі правочинів, як з фізичними, так і юридичними особами, які стали ініціаторами порушення процедури банкрутства товариства, в тому числі із ОСОБА_2, згідно договору позики від 24.07.2009 року. Але в поданій до суду копії експертного висновку зазначено, що в ході проведеного дослідження аналізувалися розраховані показники фінансового стану за їх основними групами: показники платоспроможності (ліквідності) фінансової стійкості та рентабельності на основі даних балансів, звітів про фінансові результати СТОВ "Юнайтед Гроуверс" за 2010-2013 року, а договір укладено між СТОВ "Юнайтед Гроуверс" та ОСОБА_2 24.07.2009 року. По вказаному договору проводилась також експертиза. У висновку зазначено, що підписи на договорі виконані ОСОБА_5 та ОСОБА_2, печатки нанесені однією ж і тією печаткою, тому договір є дійсним.

Щодо повноважень директора СТОВ "Юнайтед Гроуверс" то згідно довідки головного управління регіональної статистики від 05.11.2014 року з 23.11.2006 року по 13.10.2013 року був ОСОБА_5

Що стосується коштів в сумі 280 000 грн. 00 коп. по прибутковому касовому ордеру № 35/7-9 від 24.07.2009 року то вони були перераховані директором ОСОБА_5 ДП "УкрНДІПроцивільсільбуд" на погашення боргу по договору № 26107 на створення (передачу) проектно-вишукувальних робіт по генеральному плану с. Рожни Броварського району Київської області, про що зазначено в рішенні Святошинського районного суду м. Києва від 01.03.2013 року у справі № 2/759/842/13, тобто факти встановлені в рішенні не доводяться при розгляді даної справи.

Разом з тим, відповідно до вимог ст. 75 ГПК України - вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили , є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце дії ( бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Як видно зі змісту ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 17.10.2017 року, обставини встановлені відносно обвинувачення ОСОБА_5, посадової особи сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Гроуверс". Щодо іншої сторони оскаржуваного договору позики, а саме позикодавця ОСОБА_2, то останній до кримінальної відповідальності не притягався.

Отже, зважаючи на зазначене, суд вважає, що позивачем, при розгляді даної, справи не надано доказів умислу обох сторін на вчинення фіктивного правочину.

Крім того, на думку суду розгляд даного спору необхідно здійснювати в межах справи про банкрутство, з огляду на таке.

За змістом положень ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав та свобод у судовому порядку.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

За загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Згідно з п. п. 2, 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України (в редакції чинній на момент розгляду справи) господарським судам підвідомчі справи про банкрутство; справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Частиною 9 ст. 16 ГПК України (виключна підсудність справ) передбачено, що справи у майнових спорах, передбачених п. 7 ч. 1 ст. 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Системний аналіз положень Закону про банкрутство дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи з викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позову у даній справі.

Щодо клопотання про застосування строку позовної давності, то суд зазначає таке:

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.07.2014 р. (суддя Скутельник П.Ф.) задоволено заяву ОСОБА_1 про визнання кредитором та включення вимог до реєстру вимог кредиторів СТОВ "Юнайтед Гроуверс", а саме: визнано грошові вимоги ОСОБА_1 у вигляді заборгованості з виплати заробітної плати у сумі 24000,00 грн. (1 черга задоволення вимог кредиторів), заборгованості з виплати заробітної плати у сумі 632000,00 грн. (друга черга задоволення вимог кредиторів), компенсації за затримку виплати заробітної плати із урахуванням індексації заробітної плати у сумі 42555,60 грн. (друга черга задоволення вимог кредиторів); покладено стягнення судового збору в сумі 1073,00 грн. за розгляд заяви ОСОБА_1 про визнання кредитором по справі на боржника.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 р. ухвалу господарського суду Київської області від 21.07.2014 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.11.2014 р. ухвалу господарського суду Київської області від 21.07.2014 р. в частині кредиторських вимог ОСОБА_1 по справі № Б24/081-12 скасовано, справу № Б24/081-12 в частині кредиторських вимог ОСОБА_1 направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.04.2017 р. (суддя Лопатін А.В.) визнано ОСОБА_1 кредитором СТОВ "Юнайтед Гроуверс" з грошовими вимогами у розмірі 656593,17 грн., з яких: 1073,00 грн. підлягають задоволенню в першу чергу, 24000,00 грн. - в першу чергу, 631520,17 грн.- в другу чергу.

Таким чином, права та обов'язки ОСОБА_1, як кредитора СТОВ "Юнайтед Гроуверс" виникли з 21.07.2014 р., оскільки саме з цього моменту господарським судом в межах справи про банкрутство визначались підстави визначення ОСОБА_1, як кредитора СТОВ "Юнайтед Гроуверс".

Позивач звернувся з позовом до господарського суду Київської області 20.02.2018 р., тобто поза межами встановленого ст. 257 ЦК України строку позовної давності.

Відповідно до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.

Проте, відповідно до п.2.2 Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" - за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з питань його необґрунтованості.

Оскільки, суд прийшов до висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики від 24.07.2009 року укладеного між сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Гроуверс" та ОСОБА_2 , у зв'язку з не наданням доказів умислу ОСОБА_2 на укладення фіктивного правочину, то клопотання про застосування строків позовної давності не застосовується.

В силу ч. 1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, таким чином, враховуючи відмову у задоволені позовних вимог, витрати по оплаті позову судовим збором підлягають покладенню на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України .

Повний текст рішення підписано 30.10.2018 року.

Суддя Л.Я. Мальована